Люстрація

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Люстрація (від лат. lustratio — очищення через жертвопринесення[1]) — заборона діячам високого рангу, які скомпрометували себе, впродовж певного часу або пожиттєво працювати на державній службі. Термін зазвичай вживається щодо процесів у посткомуністичних державах Східної Європи з кінця 80-их років XX століття, де люстрація застосовується до високопосадовців комуністичного режиму, колишніх агентів таємної поліції, іноді — до всіх членів комуністичних партій[2]. Зокрема, люстрація була проведена в Чехії, Польщі, Німеччині, Угорщині, Румунії, Грузії, Литві, Латвії, Естонії та інших державах.

Люстрація в різних країнах[ред.ред. код]

Україна[ред.ред. код]

Плакат «Чудовий засіб оновлення влади — люстрація»

Заклики до проведення люстрації в Україні набули значного поширення після Помаранчевої революції 2004 року і приходу до влади Віктора Ющенка. Зокрема, український дисидент, народний депутат Левко Лук'яненко оголосив про внесення відповідного законопроекту, який передбачав «обнародування, перевірку, облік і амністію осіб, причетних до протиправних дій недемократичного режиму»[3]. Інший законопроект запропонував народний депутат Олег Тягнибок в березні 2005 року. За ним передбачалося заборонити обіймати державні посади особам, які до 1 січня 1992 року працювали на керівних посадах в Комуністичній партії СРСР чи КДБ СРСР або співпрацювали з органами державної безпеки Радянського Союзу[4]. Подібний законопроект подавався і в 2012 році[5]. Однак жоден із них не був прийнятий.

З 2008 року діє ГО "Всеукраїнська люстрація", що очолюється депутатом від Во "Сввобода" Олегом Осуховським

У 2014 році, після усунення від влади президента Віктора Януковича внаслідок масових громадських протестів, питання люстрації знову набуло актуальності. Це, зокрема, є однією з вимог учасників Євромайдану[6]. 24 лютого у Верховній Раді зареєстровано проект постанови про проведення люстрації в Україні. Авторами документа виступили нардепи від ВО "Свобода" О.Тягнибок, Ю.Швайка, Ю.Сиротюк, А.Мохник, І.Мірошниченко, Є. Леонов, О.Мирний, О.Кайда, І.Фаріон, О.Сиротюк, Л.Мартинюк, О.Іллєнко та А.Вітів. Головним комітетом з розгляду документа визначено Комітет ВР з питань державного будівництва та місцевого самоврядування. Також документ має бути розглянутий в комітетах ВР з питань правової політики, з питань бюджету та з питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією. 28 лютого Олег Тягнибок заявив, що законопроект поки що не розглядатиметься[7].

8 квітня 2014 року прийнято Закон України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» (фактично люстраційний за змістом).

Чехія[ред.ред. код]

Перший чехословацький, а згодом (від січня 1993 року) перший чеський президент Вацлав Гавел, а також уряд мали чітке уявлення, як втримати і оберігати демократичні здобутки. Тому їм вдалось відносно швидко, без великих внутрішніх хвилювань чи суспільних потрясінь ухвалити закон про люстрацію, який набрав сили в жовтні 1991 року. Відповідно до його положень працівникам колишньої комуністичної служби безпеки і високим компартійним функціонерам заборонялось займати керівні посади на державній службі, в армії, балотуватись до виборчих органів усіх рівнів, виконувати інші виборчі функції. Це ж саме стосувалось і агентів комуністичної служби безпеки. Дія Закону не поширювалась на громадян, що народилися після 1 грудня 1971 р.

Польща[ред.ред. код]

Росія[ред.ред. код]

Одним з ідеологів проведення люстрації в пост-комуністичній Росії була Галина Старовойтова. В 1992 та 1997 роках подані нею проекти законів про люстрації були відхилені. В листопаді 1998 року вона була вбита при нез'ясованих досі обставинах.

Примітки[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]