Рада Європи

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Прапор Ради Європи

Рада Європи (eng. Council of Europe, fr. Conseil de l’Europe) — міжнародна організація 47 держав-членів в європейському просторі.

Членство відкрите для всіх європейських держав, які визнають принцип верховенства права і гарантують основні права людини і свободи для своїх громадян.

Один з найбільших успіхів Ради це Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, яка слугує основою для Європейського суду з прав людини.

Штаб-квартира Ради Європи знаходиться у Страсбурзі на французько-німецькому кордоні. Спочатку засідання Ради відбувалися в Університетському Палаці Страсбургу, у 1977 році для засідань Ради на околиці міста був зведений Палац Європи.

Заснування[ред.ред. код]

Рада Європи була заснована після промови Вінстона Черчілля в університеті Цюріху 19 вересня 1946 року незабаром по завершенні Другої Світової Війни, в котрій він закликав до створення «сполучених держав Європи» на зразок Сполучених Держав Америки. Рада була офіційно заснована 5 травня 1949 року Лондонською Угодою, підписаною десятьма країнами-засновниками. Цей договір зараз відомий як Статут Ради Європи. Основною статутною умовою для вступу країн до Ради Європи (РЄ) є визнання державою-кандидатом принципу верховенства права, її зобов'язання забезпечити права та основні свободи людини всім особам, які знаходяться під її юрисдикцією, та ефективно співпрацювати з іншими державами з метою досягнення цілей РЄ.

Структура[ред.ред. код]

Комітет міністрів[ред.ред. код]

Докладніше у статті Комітет міністрів Ради Європи

Парламентська асамблея[ред.ред. код]

Докладніше у статті Парламентська асамблея Ради Європи

Європейський суд з прав людини[ред.ред. код]

Докладніше у статті Європейський суд з прав людини

Дорадчі органи[ред.ред. код]

Венеціанська комісія

Докладніше у статті Венеціанська комісія

Дорадчий орган Ради Європи з питань конституційного права. Офіційна назва: «Європейська комісія за демократію через право».

Конгрес місцевої та регіональної влади Європи

Докладніше у статті Конгрес місцевої та регіональної влади Європи

Консультативний орган, що представляє місцеві та регіональні влади. Делегація кожної країни в Конгресі складається із однакової частини представників регіонів та органів місцевого самоврядування.

Офіційні мови[ред.ред. код]

Офіційними мовами Ради Європи є англійська та французька мови, але під час сесій Парламентської асамблеї як робочі мови використовуються також німецька, італійська та російська. За певних умов під час обговорень може здійснюватись переклад також на інші мови.

Країни-члени[ред.ред. код]

Албанія Хорватія Вірменія Азербайджан Боснія і Герцеговина Грузія Молдова Росія Чорногорія Республіка Македонія Сербія Україна Рада Європи Кіпр Ірландія Австрія Бельгія Фінляндія Франція Німеччина Греція Італія Люксембург Мальта Португалія Нідерланди Словаччина Словенія Іспанія Єврозона Болгарія Румунія Великобританія Чехія Данія Естонія Угорщина Латвія Литва Польща Швеція Монако Європейський союз Митний союз Європейського Союзу Андорра Туреччина Сан-Марино Ватикан Ісландія Норвегія Швейцарія Ліхтенштейн Європейська асоціація вільної торгівлі Шенгенська угода Єврозона Європейська економічна зона
Діаграма участі країн у міжнародних договорах і наднаціональних європейських організаціях.пср
Країни—засновники Ради Європи
Бельгія Бельгія Ірландія Ірландія Нідерланди Нідерланди
Данія Данія Італія Італія Норвегія Норвегія
Франція Франція Люксембург Люксембург Швеція Швеція
Велика Британія Велика Британія
Інші члени Ради Європи
(вказаний рік вступу)
1949 Туреччина Туреччина 1990 Угорщина Угорщина 1995 Молдова Молдова
Греція Греція¹ 1991 Польща Польща Україна Україна
1950 Ісландія Ісландія 1992 Болгарія Болгарія 1996 Хорватія Хорватія
1951 Німеччина Німеччина 1993 Естонія Естонія Росія Росія
1956 Австрія Австрія Литва Литва 1999 Грузія Грузія
1961 Кіпр Кіпр Румунія Румунія 2001 Вірменія Вірменія
1963 Швейцарія Швейцарія Словаччина Словаччина Азербайджан Азербайджан
1965 Мальта Мальта Словенія Словенія 2002 Боснія і Герцеговина Боснія і Герцеговина
1976 Португалія Португалія Чехія Чехія
1977 Іспанія Іспанія 1994 Андорра Андорра 2003 Сербія Сербія²
1978 Ліхтенштейн Ліхтенштейн 1995 Албанія Албанія 2004 Монако Монако
1988 Сан-Марино Сан-Марино Латвія Латвія 2007 Чорногорія Чорногорія
1989 Фінляндія Фінляндія Македонія Македонія
¹ виключена у період 1967-74; ² як правонаступниця Сербії і Чорногорії
Mitgliedstaaten des Europarates
Кандидати до вступу Статус парламентського спостерігача Статус спостерігача міністерського комітету
Білорусь Білорусь (1993) Ізраїль Ізраїль (1957) Ватикан Ватикан (1970)
Канада Канада (1997) Японія Японія (1996)
Мексика Мексика (1999) Канада Канада (1996)
США США (1996)
Мексика Мексика (1999)

Цілі[ред.ред. код]

Пункт 1(a) Статуту твердить:

Мета Ради Європи — досягти більшої єдності між її членами для захисту та впровадження ідеалів і принципів, які є їх спільною спадщиною, і сприяння їх економічному та соціальному прогресу.

Рада зосереджується на наступних областях:

  • Захист демократії і верховенства права
  • Захист прав людини, зокрема:
    • Соціальні права
    • Лінгвістичні права меншин
  • Поширення ідей європейської культурної ідентичності і різноманітності;
  • Вирішення проблем, що з ними стикається європейське суспільство, включаючи дискримінацію, ксенофобію, екологічні загрози, СНІД, наркотики та організовану злочинність
  • Заохочення стабільності демократії шляхом реформ.

Набуття членства Україною[ред.ред. код]

Україна заявила про своє бажання приєднатися до РЄ 14 липня 1992 р. 16 вересня 1992 р. Верховній Раді України було надано статус «спеціально запрошеного гостя» в Парламентській асамблеї (ПА) РЄ що дозволило депутатам Верховної Ради України брати участь в роботі ПА РЄ. Резолюцією (92) 29 від 23 вересня 1992 р. Комітет міністрів РЄ доручив ПА РЄ підготувати висновок стосовно ступеня готовності України до вступу до РЄ відповідно до положень Статутної Резолюції (51) 30 А.

На урядовому рівні основною формою співпраці стала участь представників України в робочих органах Комітету міністрів РЄ. Експерти України залучалися до розробки Рамкової конвенції про захист національних меншин та Європейської хартії регіональних мов або мов меншин.

До набуття членства в РЄ Україна стала стороною декількох конвенцій цієї організації, зокрема Європейської культурної конвенції, Європейської рамкової конвенції про транскордонне співробітництво між територіальними общинами або властями, Європейської конвенції про інформацію щодо іноземного законодавства. У вересні 1995 р. Україна приєдналась до шести Конвенцій РЄ у галузі боротьби зі злочинністю. 15 вересня 1995 р. Україною була підписана Рамкова конвенція про захист національних меншин. В цей період РЄ, зокрема Європейською комісією «За демократію через право» (Венеціанською комісією), було проведено правову експертизу проектів окремих статтей нової Конституції України, проектів Сімейного та Адміністративного кодексів України, проекту Закону України про місцеві ради народних депутатів.

15 вересня 1995 р. у Києві було відкрито Центр інформації та документації РЄ на базі Української Правничої Фундації. З нагоди офіційного відкриття Центру в Україні перебував Генеральний секретар РЄ Даніель Таршис.

26 вересня 1995 р. під час своєї вересневої частини сесії 1995 р. ПА РЄ ухвалила позитивний висновок щодо заявки України на вступ до Ради Європи (Висновок ПА РЄ N 190 (1995). Зазначений висновок ПА РЄ містить в собі низку зобов'язань нашої країни щодо впровадження в національне законодавство норм та стандартів РЄ. В Асамблеї нашій країні надано 12 місць. В роботі згаданої частини сесії ПА РЄ взяла участь делегація Верховної Ради України на чолі з Головою Верховної Ради України.

Визначною подією з точки зору завершення складної і тривалої процедури вступу України до РЄ стало засідання Комітету міністрів РЄ, яке відбулося 19 жовтня 1995 р. На підставі винесеного 26 вересня 1995 р. ПА РЄ висновку Комітет міністрів РЄ одностайно ухвалив резолюцію про запрошення України стати 37-м членом організації і приєднатися до її Статуту. 31 жовтня 1995 р. Верховна Рада України ухвалила Закон України про приєднання до Статуту Ради Європи.

9 листопада 1995 р. відбулась урочиста церемонія вступу України до РЄ, в якій взяла участь делегація України на чолі з Прем'єр-міністром України. Того ж числа Генеральний секретар РЄ Д.Таршис та член Європейської Комісії Ганс ван дер Брук (Hans van den Broek) підписали Спільну програму Комісії європейських співтовариств та Ради Європи щодо реформування правової системи, місцевого самоврядування та удосконалення системи правозастосування в Україні.

Набувши членства в РЄ, Україна взяла на себе низку зобов'язань у сфері реформування чинного законодавства на основі норм та стандартів РЄ, зокрема прийняти відповідні закони та приєднатися до ряду конвенцій. При цьому РЄ висловила готовність надавати всебічну експертну допомогу.

Посилання[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]


Література[ред.ред. код]


Політика Це незавершена стаття з політики.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.