Ліве лібертаріанство
 | Вступний розділ цієї статті, ймовірно, занадто довгий. (14 червня 2022) |
Ліве лібертаріанство,[1][2][3][4] також відоме як егалітарне лібертаріанство[5] або соціальне лібертаріанство[6], є політичною філософією та типом лібертаріанства, яке підкреслює як індивідуальну свободу, так і соціальну рівність. Леволібертаріанство являє собою кілька споріднених, але різних підходів до політичної та соціальної теорії. У своєму класичному вживанні воно відноситься до антиавторитарних різновидів лівої політики, таким як анархізм, особливо соціальний анархізм, прихильники цієї ідеології називають її просто лібертаріанством,[7] комуналізмом та лібертарним марксизмом, які в сукупності називаються лібертарним соціалізмом. Частину лівого крила зеленого руху, включаючи прихильників соціальної екології Мюррея Букчина, також вважають себе леволібертаріанцями.
У Сполучених Штатах леволібертаріанство представляє ліве крило лібертаріанського руху, включаючи політичні позиції, пов'язані з академічними філософами Хілелом Штайнером, Філіпом Ван Парійсом і Пітером Валентайном, які поєднують самовладання з егалітарним підходом до природних ресурсів[1]. Це робиться для розрізнення лібертаріанських поглядів на природу власності та капіталу, зазвичай за ліво-правою або соціалістично-капіталістичною лінією. Хоча лібертаріанство США стало асоціюватися з класичним лібералізмом і мінархізмом, причому праволібертаріанство більш відоме, ніж леволібертаріанство,[4] політичне використання терміна до цього часу асоціювалося виключно з антикапіталізмом, лібертарним соціалізмом та соціальним анархізмом, і в більшості країн світу така асоціація все ще переважає.
Ліволіберальні соціалісти виступають проти капіталізму і приватної власності на природні ресурси.[8][9][10] Ліволіберали скептично ставляться до приватної власності на природні ресурси або повністю проти неї, стверджуючи, на відміну від праволібералів, що ні претендувати на природні ресурси, ні змішувати свою працю з природними ресурсами недостатньо для повних прав приватної власності, і стверджують, що природні ресурси повинні перебувати у егалітарному володінні, або належати до колективного використання. Ті ліволіберали, які більш м'яко ставляться до приватної власності, підтримують різні норми та теорії власності, такі як узуфрукт[11] або за умови відшкодування за шкоду місцевій або навіть глобальній спільноті, як, наприклад, школа Штайнера-Валентайна.[12][13] Інші течії думки, ототожнювані з ліволібертаріанством, включають прихильників ідей земельного податку Генрі Джорджа і мутуалізму П'єра-Жозефа Прудона, а також пізніші форми лівого ринкового анархізму (або ринково-орієнтованого ліволібертаріанства), включаючи агоризм Самуеля Конкіна ІІІ. Критика леволібертаріанства в основному пов'язана з анархізмом і включає звинувачення в утопізмі,[14] прихованому авторитаризмі[15] і вандалізму по відношенню до подвигів цивілізації.[16]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б Anarchist Seeds Beneath the Snow[en]
- ↑ Demanding the Impossible[en]
- ↑ Newman, Saul (2010). The Politics of Postanarchism (англ.). Edinburgh University Press. ISBN 978-0-7486-3495-8. Архів оригіналу за 14 червня 2022. Процитовано 14 червня 2022.
- ↑ а б Newman, Saul (2010). The Politics of Postanarchism (англ.). Edinburgh University Press. ISBN 978-0-7486-3495-8. Архів оригіналу за 14 червня 2022. Процитовано 14 червня 2022.
- ↑ Wayback Machine (PDF). web.archive.org. Архів оригіналу (PDF) за 29 жовтня 2013. Процитовано 14 червня 2022.
- ↑ France), Centre d'étude de la vie politique française (Paris; SOFRES (Society) (1993). The French Voter Decides (англ.). University of Michigan Press. ISBN 978-0-472-10438-3. Архів оригіналу за 14 квітня 2022. Процитовано 14 червня 2022.
- ↑ Cohn, Jesse (20 квітня 2009). Ness, Immanuel (ред.). Anarchism. The International Encyclopedia of Revolution and Protest (англ.). Oxford, UK: John Wiley & Sons, Ltd. с. 1—11. doi:10.1002/9781405198073.wbierp0039. ISBN 978-1-4051-9807-3. Архів оригіналу за 14 червня 2022. Процитовано 14 червня 2022.
- ↑ ISBN 978-0486119861
- ↑ ISBN 1902593693
- ↑ Miller, Wilbur R. (10 серпня 2012). The Social History of Crime and Punishment in America: A-De (англ.). SAGE. ISBN 978-1-4129-8876-6. Архів оригіналу за 21 грудня 2019. Процитовано 14 червня 2022.
- ↑ Carson, Kevin. An Introduction to Left-Libertarianism. Center for a Stateless Society (амер.). Архів оригіналу за 3 вересня 2019. Процитовано 14 червня 2022.
- ↑ Vallentyne, Peter. Libertarianism. plato.stanford.edu (англ.). Архів оригіналу за 6 липня 2019. Процитовано 14 червня 2022.
- ↑ Hamowy, Ronald (15 серпня 2008). The Encyclopedia of Libertarianism (англ.). SAGE. ISBN 978-1-4129-6580-4. Архів оригіналу за 9 серпня 2020. Процитовано 14 червня 2022.
- ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 13 березня 2021. Процитовано 14 червня 2022.
{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання) - ↑ The problem of organisation and the notion of synthesis | libcom.org. libcom.org (англ.). Архів оригіналу за 26 березня 2022. Процитовано 14 червня 2022.
- ↑ On Authority. www.marxists.org. Архів оригіналу за 8 вересня 2015. Процитовано 14 червня 2022.
|
 | В іншому мовному розділі є повніша стаття Left-libertarianism(англ.). Ви можете допомогти, розширивши поточну статтю за допомогою перекладу з англійської.
|