Laissez-faire

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Laissez-faire (з фр. «дозвольте робити», [lɛsefɛʁ] ^ді) — «принцип невтручання» — економічна доктрина, згідно якої державне втручання в економіку повинне бути мінімальним, зосереджене на захисті людей та їх власності, національній безпеці, та надання обмеженої кількості суспільних благ, таких як дороги.^[1] Вперше обґрунтована в роботах економістів фізіократів, та підтримана представниками класичної школи — політекономії (зокрема, в праці Адама Сміта «Дослідження про природу і причини багатства народів»). Наразі, прибічників доктрини можна знайти серед лібертаріанців.

Основним аргументом прихильників даного принципу є твердження про те, що вільна економіка — така саморегульована система, яка сама знаходить ефективну рівновагу, втручання ж держави спотворює отримувані економічними агентами сигнали і ефективна рівновага виявляється недосяжною. Державі відводять роль «нічного сторожа» — встановлення правил взаємодії економічних агентів на ринку і спостереження за їх виконанням, але ніяк не самостійного суб'єкта ринку.

Зміст 1 Критика 2 Розвиток ідеї 3 Посилання 4 Дивіться також 4.1 Література

[ред.] Критика

Економісти класичної школи не розкривали процес досягнення економікою рівноважного стану, досліджувався само стан рівноваги. В той же час, згідно павутиноподібної моделі (яка показує як ринок приходить в стан рівноваги з нерівноважного положення шляхом послідовних ітерацій змінюючи ціну і кількість) існують такі нерівноважні стани ринку, які не приводять зрештою до рівноваги.^{[Джерело?]}

З іншого боку принцип невтручання критикують за деяку асоціальність. У випадках коли в результаті об'єктивних економічних причин різко знижується величина заробітної плати економіка поступово прийде в нову рівновагу, але в нім опиниться менше населення, що пропонує свої руки на ринку праці.^{[Джерело?]}

[ред.] Розвиток ідеї

Перша і друга теореми добробуту разом відповідають на найбільш справедливу критику в адресу класичної економічної школи і відповідно принципу Laissez-faire, тобто був показаний механізм і умови досягнення ефективності за допомогою конкуренції на ринку.

Згодом неокласична наукова школа відштовхнулася від класичного розуміння Laissez-faire і зосередилася на вивченні явища Фіаско ринку, тобто сучасна наука вивчає економічні ситуації в яких принцип Laissez-faire не можна застосовувати, але у свою чергу цей принцип сам по собі вважається дуже добре вивченим. Крім того неокласична школа вважає принцип Laissez-faire ідеальною уявною конструкцією, яка не зустрічається в реальному світі, але яка є базисом на якому будується мікроекономічна теорія.

[ред.] Посилання

[ред.] Дивіться також

• Австрійська школа.

[ред.] Література

• Man, Economy & State with Power and Market (The Scholar's Edition). Ludwig von Mises Institute. Лютий 2004. 1441 ст. плюс огляд. ISBN 0-945466-30-7.

Це незавершена стаття з економіки. Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.