Ліджи
| Ліджи | ||||||||||||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
Плоди ліджи
|
||||||||||||||||||||||||
| Біологічна класифікація | ||||||||||||||||||||||||
|
||||||||||||||||||||||||
|
|
||||||||||||||||||||||||
| Litchi chinensis Sonn., 1782 |
||||||||||||||||||||||||
|
|
||||||||||||||||||||||||
|
|
||||||||||||||||||||||||
|
Ліджи (Litchi chinensis) - 荔枝 lì-zhī - плодове дерево родини Сапіндові.
Зміст |
Опис [ред.]
Вічнозелене дерево висотою 10-30 метрів (зазвичай до 15 метрів), з розкидистою кроною. Листки складні, парноперисті (рідше бувають непарноперистими), складаються з 4-8 листочків витягнуто-яйцевидної або ланцетовидної форми з загостреним кінцем. Листова пластинка зверху блискуча, темно-зелена, знизу сірувато-зелена.
Квітки без пелюсток, з жовтуватою або зеленуватою чашечкою, зібрані в пишні зонтикоподібні суцвіття довжиною до 70 см. Однак з цих численних квіток суцвіття розвивається лише 3-15 плодів, інші обсипаються.
Плоди невеликі, овальні, завдовжки 2,5-4 см. Шкірка їх червоного кольору, покрита численними загостреними горбками. Світла желеподібна м'якоть легко відділяється від шкірки, має солодкий смак з невеликим винним відтінком. За смаком личі нагадує виноград.
Історія [ред.]
Стародавні китайці вживали ліджи в їжу вже в II столітті до н. е. Існує легенда, що китайський імператор Ву-ді, розгніваний невдалою спробою ввести цю рослину родом з Південного Китаю в культуру в Північному Китаї, стратив усіх своїх садівників.[1]
Поступово цю рослина стали культивувати і в сусідніх країнах. Зараз ліджи - один з найпопулярніших фруктів Південно-Східної Азії. Перша європейська згадка про ліджи датується серединою XVII століття. Гонсалез де Меноза, завдяки якому ліджи стали називати «китайською сливою», писав, що цей фрукт «нагадує сливу, яка ніколи не обтяжує шлунок і може поїдатися у величезній кількості».
Використання [ред.]
Плоди ліджи використовують у їжу в свіжому вигляді, готують з них різні солодкі страви (желе, морозиво та ін.) Консервовані з цукром плоди без шкірки і кісточок експортуються до багатьох країн. Плоди використовуються навіть для виробництва традиційного китайського пива.
Плоди інколи сушать повністю, шкірка при цьому стає твердою, а всередині вільно перекочується суха м'якоть з кісточкою. Такі сушені плоди називають горіхом ліджи.[2].
У ліджи міститься багато білків, пектинові речовини, калій, магній і вітамін С. Однак головне - дуже високий вміст нікотинової кислоти - вітаміну РР, який активно перешкоджає розвитку атеросклерозу. У східній медицині плоди ліджи застосовують для стабілізації рівня цукру в крові при діабеті і гіпоглікемії. Вони також позитивно впливають на функції печінки, нирок і легень. У китайській медицині плоди ліджи спільно з лимонником і лікувальними травами використовують при лікуванні онкологічних захворювань.
Культивування [ред.]
Ліджи добре ростуть в субтропічному кліматі з сухими, дещо прохолодними зимами, у вологішому екваторіальному кліматі не плодоносять.[3] Віддають перевагу добре зволоженому родючому ґрунту. Розмножують їх сіянцями або вегетативно. Росте дерево повільно, плодоношення настає у сіянців на 8-10 рік, при вегетативному розмноженні через 4-6 років.[2]
У субтропіках врожай збирають в травні-червні. Супліддя зривають цілком, оскільки плоди, зібрані окремо, швидко псуються.
Склад плоду [ред.]
У 100 г ліджи міститься:
- Вода - 79.5 г
- Білки - 0.9 г
- Жири - 0.3 г
- Вуглеводи - 17 г
- Харчові волокна (клітковина) -1.6 г
Вітаміни в ліджи:
- Вітамін В1 (тіамін) - 0.05 мг
- Вітамін В2 (рибофлавін) 0.05 мг
- Ніацин (вітамін В3 або вітамін РР) - 0.53 мг
- Вітамін В5 (пантотенова кислота) - 0.25 мг
- Вітамін В6 (піридоксин) - 0.01 мг
- Фолієва кислота (вітамін В9) - 25 мкг
- Вітамін С (аскорбінова кислота) - 39.2 мг
- Вітамін Е (токоферол) - 0.5 мг
- Біотин (вітамін Н) - 0.5 мкг
- Вітамін К (філлохинон) - 10 мкг
Макроелементи в ліджи:
- Калій - 180 мг
- Кальцій - 9 мг
- Магній - 10 мг
- Натрій - 3 мг
- Сірка - 19 мкг
- Хлор - 3 мг
- Фосфор - 33 мг
Мікроелементи в ліджи:
Галерея [ред.]
Посилання [ред.]
- ↑ Жизнь растений. В 6-ти т. / Гл. ред. чл.-кор. АН СССР, проф. Ал. А. Фёдоров. — Москва: Просвещение, 1981. — Т. 5, Ч.2. Цветковые растения. Под ред. А. Л. Тахтаджяна. — С. 263.
- ↑ а б Мир культурных растений. Справочник / Баранов В. Д., Устименко Г. В.. — Москва: Мысль, 1994. — С. 300-302. — ISBN 5-244-00494-8
- ↑ Новак Б., Шульц Б. Тропические плоды. Биология, применение, выращивание и сбор урожая / Пер. с нем. — Москва: БММ АО, 2002. — С. 59-60. — ISBN 5-88353-133-4
