Ліджи

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Ліджи
Плоди ліджи
Плоди ліджи
Біологічна класифікація
Домен: Еукаріоти (Eukaryota)
Царство: Зелені рослини (Viridiplantae)
Відділ: Streptophyta
- Судинні (Tracheophyta)
- Насінні (Spermatophyta)
- Покритонасінні (Magnoliophyta)
- Еудікоти (Eudicots)
Підклас: Розиди (Rosids)
Порядок: Сапіндоцвіті (Sapindales)
Родина: Сапіндові Sapindaceae
Рід: Litchi
Sonn., 1782
Вид: Ліджи
Біноміальна назва
Litchi chinensis
Sonn., 1782
Посилання
ITIS logo.jpg ITIS: 503504
US-NLM-NCBI-Logo.svg NCBI: 151069
Wikispecies-logo.svg Віківиди: Litchi chinensis

Ліджи, або лічі (Litchi chinensis) - 荔枝 lì-zhī - плодове дерево родини Сапіндові.

Опис[ред.ред. код]

Вічнозелене дерево висотою 10-30 метрів (зазвичай до 15 метрів), з розкидистою кроною. Листки складні, парноперисті (рідше бувають непарноперистими), складаються з 4-8 листочків витягнуто-яйцевидної або ланцетовидної форми з загостреним кінцем. Листова пластинка зверху блискуча, темно-зелена, знизу сірувато-зелена.

Дерево ліджи

Квітки без пелюсток, з жовтуватою або зеленуватою чашечкою, зібрані в пишні зонтикоподібні суцвіття довжиною до 70 см. Однак з цих численних квіток суцвіття розвивається лише 3-15 плодів, інші обсипаються.

Плоди невеликі, овальні, завдовжки 2,5-4 см. Шкірка їх червоного кольору, покрита численними загостреними горбками. Світла желеподібна м'якоть легко відділяється від шкірки, має солодкий смак з невеликим винним відтінком. За смаком личі нагадує виноград.

Історія[ред.ред. код]

Стародавні китайці вживали ліджи в їжу вже в II столітті до н. е. Існує легенда, що китайський імператор Ву-ді, розгніваний невдалою спробою ввести цю рослину родом з Південного Китаю в культуру в Північному Китаї, стратив усіх своїх садівників.[1]

Поступово цю рослину стали культивувати і в сусідніх країнах. Зараз ліджи - один з найпопулярніших фруктів Південно-Східної Азії. Перша європейська згадка про ліджи датується серединою XVII століття. Гонсалез де Меноза, завдяки якому ліджи стали називати «китайською сливою», писав, що цей фрукт «нагадує сливу, яка ніколи не обтяжує шлунок і може поїдатися у величезній кількості».

Використання[ред.ред. код]

Плоди ліджи використовують у їжу в свіжому вигляді, готують з них різні солодкі страви (желе, морозиво та ін.) Консервовані з цукром плоди без шкірки і кісточок експортуються до багатьох країн. Плоди використовуються навіть для виробництва традиційного китайського пива.

Плоди інколи сушать повністю, шкірка при цьому стає твердою, а всередині вільно перекочується суха м'якоть з кісточкою. Такі сушені плоди називають горіхом ліджи.[2].

У ліджи міститься багато білків, пектинові речовини, калій, магній і вітамін С. Однак головне - дуже високий вміст нікотинової кислоти - вітаміну РР, який активно перешкоджає розвитку атеросклерозу. У східній медицині плоди ліджи застосовують для стабілізації рівня цукру в крові при діабеті і гіпоглікемії. Вони також позитивно впливають на функції печінки, нирок і легень. У китайській медицині плоди ліджи спільно з лимонником і лікувальними травами використовують при лікуванні онкологічних захворювань.

Культивування[ред.ред. код]

Ліджи добре ростуть в субтропічному кліматі з сухими, дещо прохолодними зимами, у вологішому екваторіальному кліматі не плодоносять.[3] Віддають перевагу добре зволоженому родючому ґрунту. Розмножують їх сіянцями або вегетативно. Росте дерево повільно, плодоношення настає у сіянців на 8-10 рік, при вегетативному розмноженні через 4-6 років.[2]

У субтропіках врожай збирають в травні-червні. Супліддя зривають цілком, оскільки плоди, зібрані окремо, швидко псуються.

Склад плоду[ред.ред. код]

У 100 г ліджи міститься:

Вітаміни в ліджи:

Макроелементи в ліджи:

Мікроелементи в ліджи:

Галерея[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

  1. Жизнь растений. В 6-ти т. / Гл. ред. чл.-кор. АН СССР, проф. Ал. А. Фёдоров. — Москва: Просвещение, 1981. — Т. 5, Ч.2. Цветковые растения. Под ред. А. Л. Тахтаджяна. — С. 263.
  2. а б Мир культурных растений. Справочник / Баранов В. Д., Устименко Г. В.. — Москва: Мысль, 1994. — С. 300-302. — ISBN 5-244-00494-8
  3. Новак Б., Шульц Б. Тропические плоды. Биология, применение, выращивание и сбор урожая / Пер. с нем. — Москва: БММ АО, 2002. — С. 59-60. — ISBN 5-88353-133-4