Магнус Еріксон

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Маґнус Еріксон
швед. Magnus Eriksson'
Magnus Ericson.jpg
король
Початок правління: 8 липня 1319
Кінець правління: лютого 1364
Коронація: 21 липня 1336 (20 років) у Стокгольмі
Попередник: Біргер Магнусон
Дата народження: весна 1316
Дата смерті: 1 грудня 1374(1374-12-01)
Місце смерті: фйорд Бьомло, Норвегія (корабельна аварія)
Дружина: Бланш(Бланка) Намюрська (1320-1363), донька Жана, маркграфа Намюрського
Діти: Ерік (1339-1359),
Гокон (1340-1380)
Династія: Фолькунги
Батько: Ерік Маґнуссон, Герцоґ Сьодерманландський
Мати: Інґеборґ Норвезька

Маґнус IV Еріксон (1316 — 1374) — король Швеції (як Маґнус IV) та Норвегії (Маґнус VII) з 1319 до 1364 року. Походив з династії Фолькунгів.

Життєпис[ред.ред. код]

Магнус був сином Еріка Магнуссона, герцога Сьодерманладського, та Інгеборг, доньки Ґокона V, короля Норвегії. Магнус Еріксон був досить малим, коли його обрано новим королем Швеції. У 1317 році вигнали короля Біргера. 8 липня 1319 року Магнус Еріксон стал королем.

Внутрішня політика[ред.ред. код]

В день обрання Магнуса королем Швеції була проголошена грамота свобод, яку називають Великою Хартією Швеції, або першою конституцією. У цій грамоті світська і духовна аристократія присягаються в непорушній вірності новобраному королеві, а він, у свою чергу, зобов'язується:

  • не запроваджувати нових податків без згоди Державної ради;
  • не призначати чужоземців членами Державної ради чи управителями замків;
  • правити згідно з законом, не ув'язнювати ні заможного, ні бідного без належного розслідування і законного судового процесу.

Усі ці пункти без змін були пізніше введені до чинного для всього королівства кодексу, затвердженого Магнусом Еріксоном близько 1350 року, так званого "Уложення Еріксона".

За часів короля Магнуса IV стрімко розвивалися як економічні, так і культурні зв'язки Швеції з країнами Західної Європи. В той же час зростав вплив Ганзейського союзу - у шведських містах та їхній торгівлі порядкувала саме Ганза на чолі із містом Любеком.

В цей же час створюється поетичний твір "Хроніка Еріка", до тований 1320-ми чи 1330-ми роками, в якій переповідається історія династії Фолькунгів, є свідчення приходу до Швеції куртуазної поезії й континентальних уявлень про лицарство. Європейської слави зажила Швеція завдяки своїм творам і заснуванню чернечого ордену біргітянок свята Бірґіта (1303-1373), високоосвчена й культурна жінка.

Розділ земель між Магнусом Еріксоном та Еріком Магнусоном у 1357 році

Після того, як 1332 року Магнус IV Еріксон досяг повноліття, його правління було позначено суперечками з можновладцями. Король намагався утримати свою владу між іншим і тим, що вже за життяпризначив свого сина - Еріка - свіволодарем та спадкомцем у 1356 році. В той же час магнати спробувати використати принца Еріка проти свого батька. У 1357 році відбувся розділ між Магнусон IV Еріксоном та його сином Еріком Магнусоном. Проте у 1359 році Ерік Магнусон раптово помер.

Водночас Державна рада звинувачувала короля Магнуса в тому, що він користувався послугами чужоземних дорадників. Врешті-решт шведські магнати змусили Магнуса IV ввести до закону про права короля конституційні положення Великої Хартії 1319 року.

Зовнішня політика[ред.ред. код]

Магнус IV Еріксон проводив активну політику з розширення меж своєї держави. У 1319 році Швеція з'єдналася персональною унією з Норвегією, корону якої він успадкував від свого діда по матері Ґокона V Магнусона. У 1336 році Магнус Еріксон коронувався у Стокгольмі як король Швеції та Норвегії.

Іншим напрямком його зовнішньої політики було приєднання територій на сході. 12 серпня 1323 році було укладено Нотебурзьку угоду між Швецією та Новгородською республікою, якою визначено кордон між держави, що пролягав вздовж річки Сестри на Карельському перешийку. У 1337-1339 роках шведські загони намагалися захопити міста Карелу та Орєхов. Проте у 1339 році укладено нову угоду на умовах 1323 року.

У 1332 році Магнус IV викупив у Данії провінції Сконе та Блекінґе, а ще раніше успадкував від своєї матері герцогині Інгеборги провінцію Галланд.

У 1348 році Магнус розпочав нову війну проти Новгорода. Усі намагання захопити землі новгородської республіки виявилися невдалими й 1351 році укладено нову мирну угоду між Швецією та Новгородом.

Останні роки[ред.ред. код]

У 50-х роках почалося відкрите повстання аристократів проти панування Магнуса Еріксона. Водночас у 1360 році розпочалася війна з Данією. Король Данії Вальдемар IV Аттердаг розбив шведські війська та захопив Сконе, Галланд і Блекінґе, а у 1561 році захопив навіть острів Готланд. Водночас розпочалося повстання у Норвегії на чолі із сином Магнуса - Гоконом Магнусоном. У 1362 році Гокона навіть обрано королем Швеції.

У 1363 році Шведська Аристократична Рада на чолі із Бо Янсеном Гріпом оголосолило Магнуса IV позбавленим влади та запросила на трон родича короля Альбрехта Мекленбурзького. Проте Магнус Еріксон продовжував боротьбу з ворохобниками, але у 1364 році змушений був покинути країну. В цьому ж році зрікся своєї влади й Гокон Магнусон.

Останні роки свого життя Магнус Еріксон провів у Норвегії у свого сина Гокона, де й помер 1 грудня 1374 року у містечку Вомлофьорд.

Родина[ред.ред. код]

Дружина - Бланка (1320-1363), донька Жана, маркграфа Намюрського

Діти:

Джерела[ред.ред. код]


Корона принца крові Це незавершена стаття про монарха, династію чи її представника.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.