Карл XIV Юхан Бернадот

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Карл XIV Юхан
Карл XIV Юхан
Прапор
король Швеції
05.02.1818 — 08.03.1844
Коронація: 11.03.1818
Попередник: Карл XIII
Спадкоємець: Оскар I
Прапор
король Норвегії
05.02.1818 — 08.03.1844
Коронація: 07.09.1818
Попередник: Карл II (Карл XIII)
Спадкоємець: Оскар I
Принц Понтекорво
1806 — 1810
 
Народження: 26 січня 1763(1763-01-26)
По, Франція
Смерть: 8 березня 1844(1844-03-08) (81 рік)
Стокгольм, Швеція
Похований: Ріддархольменкірхе
Династія: Бернадоти
Ім'я при народженні: Жан Батіст Жюль Бернадот
Батько: Жан Анрі Бернадотт
Мати: Жанна де Сан-Венсан
 
Автограф: Автограф

Карл XIV Юхан (* 26 січня 1763 — 8 березня 1844) — маршал Франції, король Швеції (як Карл XIV Юхан) та Норвегії (як Карл III) з 1818 до 1844. Засновник королівської династії Бернадотів.

Життєпис[ред.ред. код]

Молоді роки[ред.ред. код]

Жан Батіст Жюль Бернадот народився у місті По на півдні Франції у заможній родині правника відомства королівських адвокатів. Навчався у школі монахів-бенедиктинців, після чого навчався на адвоката. У 1780 році Жан Батіст полишив навчання та записався у Королівський морський полк. До 1782 року він служив на о. Корсика, коли захворів на малярію. З 1784 року Бернадот вже служить у м. Гренобль в званні сержанта. У 1788 Жан Батіст відзначився при придушені невдоволеного населення. З 1789 року його полк перевели до м. Марсель.

Участь у війнах Французької Республіки та Наполеона Бонапарта[ред.ред. код]

Революцію Жан Бернадот зустрів у Марселі. Його полк перейменували у 60-й піхотний та вивели з міста. У 1792 році Жан Батіст вже лейтенант 36-го піхотного полку, що розташовувався у Бретані. В цьому ж році його переводять до Рейнської армії Кюстіна. 10 серпня 1792 року була скинута французька монархія, а вже у 1793 році Бернадот стає капітаном, через декілька тижнів — полковником. У 17921794 роках Бернадот бере участь у війнах з Австрією та Пруссією. Військова кар'єра Жан Батіста стрімко змінюється після битви при Флерюсі (26 червня 1794 року), під час якої він бився у рядах Самбро-Мааської армії. Тут Бернадот виявив талант полководця, що відмітив його безпосередній начальник — дивізійний генерал Клебер — нагородивши званням бригадного генерала. Через декілька місяців Жан Батіст отримує найвище звання республіканської Франції — дивізійного генерала.

У 1794–1796 роках Бернадот продовжує битися в Самбро-Мааській армії, де також проявив військові здібності. У 1797 Бернадота на чолі 20-тисячної армії спрямували на допомогу Наполеону Бонапарту в Італію. Відразу між ними почалися тертя та суперництво. Тим не менш Бернадот розбив австрійців при Тальяменто та захопив фортецю Градіска. Незабаром Бонапарт призначив Бернадота губернатором провінції Фріулі, а у серпні доручив відвезти прапори, захоплені у австрійців, до Парижу. Тут Бернадот встановив тісні контакти з членами Директорії — тодішнього уряду Франції.

Дезіре Кларі

Проте вже у жовтні Жан Батіст повертається до Італії, де знову має конфлікт з Бонапартом. Щоб вирішити цю проблему Наполеон порадив Директорії призначити Бернадота повноважним посланцем у Відень, що й було зроблено. Але дипломатична місія Бернадота виявилася невдалою й у 1798 році той повертається до Парижу.

Тут він знайомиться з братом Наполеона Бонапарта — Люс'єном, іншими політичними діячами. 17 серпня Жан Батіст одружується з Дезіре Кларі. Хоча Бернадот не взяв участь у заколоті 18 брюмера 1799 року, після затвердження Наполеона в якості першого консула почав з ним співпрацювати. Бернадот стає членом Державної ради — головного дорадчого органа, а з 1 серпня 1800 року очолює Західну армію у Бретані. Проте конфлікти з Бонапартом продовжувалися. У 18021804 роках Жан Батіст брав участь у заколотах проти Бонапарта, але не поніс покарання. У 1802 році Жан Батіст Бернадот стає сенатором Франції, а з травня 1803 року — губернатором Ганновера. З оголошенням Бонапарта імператором Франції Наполеоном I у 1804 році Бернадот стає маршалом Франції.

У 1805 році Бернадот брав участь у битві при Аустерліці, де зумів добре проявити себе. У 1806 році він також успішно воює у Голландії. Тут він захоплює шведських полонених, яких відпустив на волю. Це створює популярність маршала у Швеції. З 1807 року Бернадот губернатор ганзейських міст. Тут він знайомиться з політикою балтійських країн, стає відомим в цих державах. У 1809 році Жан Батіст бере активну участь у битві при Ваграмі з Австрією.

Король Швеції[ред.ред. код]

Карл Юхан — кронпринц Швеції

У 1809 Швеція програла війну Росії й втратила Фінляндію. Внаслідок цього відбувся заколот, який допоміг Карлу XIII стати королем Швеції. Між тим шведське панство почало шукати спадкоємця трону й звернулася до Наполеона. Незабаром — у 1810 році — риксдаг (за згодою з Наполеоном) оголосив Жан Батіста Бернадота принцом та спадкоємцем трону. Він прийняв лютеранство та нове ім'я — Карл Юхан. У 1812 році Бернадот приєднався до антинаполеонівської коаліції.

У 1813 році брав участь у битві народів при Лейпцизі, а у 1814 році змусив Данію відмовитися від Норвегії на користь Швеції. Внаслідок вйни з Норвегією 1814 року закріпив за собою Норвегію. У 1818 році Бернадот став королем Швеції та Норвегії Карлом XIV Юханом. Він багато зробив для розвитку освіти, сільського господарства, зміцнення фінансів, відновлення престижу країни.

Особливим напрямком у діяльності короля були стосунки із Норвегією. Шведи розглядали унію як компенсацію за втрату Фінляндії. Норвегія — як раніше Фінляндія — мала злитися зі Швецією і стати складовою частиною єдиної держави. Норвежці, навпаки, вбачали в унії перший крок на шляху до незалежності, чого вони дедалі наполегливо вимагали протягом останніх років перед вступом до унії. Це їхнє прагнення відбилося в Ейдсволльській конституції та у виборах власного короля 17 травня 1814 року. Звичайно, їм довелося погодитися на унію, але за однієї умови: король Швеції мав визнати Ейдсволльську конституцію і поважати автономний статус Норвегії в унії. Таке ставлення, що склалося ще 1814 року, залишалося практично незмінним протягом усього існування унії. Коли шведи, прагнучи об'єднати дві країни в одне ціле, намагалися різними шляхами зміцнити зв'язки між ними, їхні зусилля постійно наштовхувалися на запеклий опір. Норвежці рішуче відкидали все, що могло порушити їхню національну автономію, гарантовану договорами про унію. Спільний король був тією ланкою, що зв'язувала Норвегію зі Швецією. Тому кожна спроба зміцнити королівську владу означала також зміцнення унії. Становище короля та його повноваження в Норвегії були тим питанням, навколо якого в 1820-х роках спалахувало найбільше конфліктів, пов'язаних з унією. Згідно з Ейдсволльською конституцію, норвезький парламент (стортинґ) мав більше повноважень, ніж будь-який інший, за винятком парламентів Англії та США. Стортинґ міг пропонувати й запроваджувати нові закони, незважаючи навіть на королівське вето.

Так, 1821 року всупереч волі Карла XIV Юхана стортинґ скасував аристократію в Норвегії й не відступився від своєї ухвали й тоді, коли король намагався накласти абсолютне вето, погрожуючи вдатися до військової сили. Опір був таким одностайним, що король мусив відступити. Відтоді авторитет стортинґу став надійним захистом для норвежців проти будь-якої спроби короля унії, тобто, короля Швеції, злити дві країни в одну.

Зовнішня політика була спрямована на підтримку гарних стосунків з Великою Британією та Росією, що забезпечило Швеції мирне існування. Успадкував Карлу Юхану його син — Оскар.

Література[ред.ред. код]

  • Alan Palmer: Bernadotte: Napoleon's marshal, Sweden's king, 1990
  • Dunbar Plunket Barton: The amazing career of Bernadotte, 1930
  • Lord Russell of Liverpool: Bernadotte: Marshal of France & King of Sweden, 1981
  • Jean-Marc Olivier: «Bernadotte Revisited, or the Complexity of a Long Reign (1810–1944)», in Nordic Historical Review, n°2, 2006.
  • Карл XIV Иоанн // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона: в 86 т. (82 т. и 4 доп.). — Санкт-Петербург: 1890—1907.

Посилання[ред.ред. код]