Митарства

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Смерть святої Феодори і видіння митарств душі (народний образ, XIX століття)

Мита́рства — в православ'ї перешкоди, через котрі повинна пройти кожна душа на шляху до Божого престолу для приватного суду.

По цьому шляху душу ведуть два ангела. Кожним з митарств, яких нараховується загалом 20, керують біси — нечисті духи, які намагаються забрати переходящу душу до пекла. Біси пред'являють список гріхів, що стосуються даного митарства (список брехні на митарстві брехні і т. п.), а ангели — добрі діла, звершені душою при житті. У випадку, коли добрі діла переважають злі — душа проходить до наступного випробовування. Якщо кількість злих діл перевершує добрі, і ангелам нічого пред'явити для оправдання душі, біси виносять душу до пекла. Коли ж ангели представлять добрі діла для оправдання душі а злі духи пригадають стільки ж гріхів до її осуду та буде рівновага, тоді перемагає Боже любов до людини. Тим ж милосердям Божим доповнюється інколи недостарча добрих діл проти переважаючої кількості злих. Список добрих діл ведеться ангелом-хоронителем, який дається кожній людині при хрещенні, список гріхів веде біс, що посилається сатаною до кожної душі для того, щоби сприяти гріхопадінням.

Вчення про митарства[ред.ред. код]

Вчення про митарства не є догматичним і, за словами Серафима Роуза, відносяться, скоріш, до традиції православного благочестя.

«Це метафора, яку східні Отці врахували за належну для опису реальності, з якою душа зустрічається після смерті. Усім також очевидно, що деякі елементи в описах цих митарств метафоричні чи переносні. Проте самі ці історії — не алегорії і не вигадки, а правдиві розповіді про особистий досвід, викладені на найзручнішій для оповідальника мові».[1]

Вчення про митарства є частиною аскетичного вчення і говорить про остаточну і вирішальну стадію «невидимої брані», яку християнин веде на землі, коли біси, що спокушували його все життя і на його кінці звершують свій останній напад, але мають владу тільки над тими, хто при житті недостатньо подвизався у невидимій брані.

Як пояснює професор Осіпов:

«На митарствах виявляються страсті людської душі. Після смерті, коли скидається плоть, дія страстей з'являється у всій своїй силі. <...> Людина, яка не боролась зі страстю при житті, віддавалась їй, перед лицем Бога сповненого любові і усього добра, пов'язаного з Богом, падає, тому що не може відмовитися від страсті. <...> як говорять святі Отці, споріднене з'єднується зі спорідненим, біси предсидять кожному гріху. Душа людини з'єднується з відповідним духом, тобто страстю, котра в ній і панує.»[2]

Вчення про посмертні митарства душі містяться у творах церковних письменників IVV столітьЙоана Золотоуста, Єфрема Сирина, Макарія Великого, Кирила Александрійського та ін. В російській церкві вчення про митарства детально розглядали і захищали Ігнатій Брянчанінов, Феофан Затворник, митрополит Макарій Московський, Йоан Кронштадтський, Йоан Максимович, Михайло Помазанський та багато інших вчителів і богословів. Найбільший наголос робився на нього в Сербській Церкві, де воно займає шановне місце у третьому томі «Догматичного богослів'я» Юстина Поповича.

Згадки і розповіді про митарства зустрічаються:

Митарства святої Феодори[ред.ред. код]

Найвідомішою розповідю про посмертні митарства є видіння учня Василія Нового преподобного Григорія про митарства преподобної Феодори, описане в складі житія преподобного Василія. Цей твір був відомий на Русі починаючи з XI-XII століття століть і мав величезний вплив на древньоруську літературу, образотворче мистецтво та фольклор. Проте саме оповідання, на думку, наприклад, диякона Кураєва, є дуже сумнівним за своїм походженням та змістом і містить ряд догматичних помилок.[3]

Порядок митарств[ред.ред. код]

1. Митарство марнослівства
     Безрозсудні розмови, безчинні пісні, сміх, регіт

2. Митарство брехні
     Нещира сповідь гріхів, даремне призивання Божого імені

3. Митарство осуду і наклепу
     Грішників, винних у грісі осуду, мучать як супротивників Христа, які перейняли Його право суду над іншими

4. Митарство черевоугодництва

5. Митарство лінивства
     Тунеядці, працівники, які брали платню та не трудилися

6. Митарство злодійства та кражі

7. Митарство грошолюбства та скупості

8. Митарство лихоїмства (неправедних здобутків)
     Лихварство, підкуп, взятництво

9. Митарство неправди
     Неправедні судді, які з-за користі оправдовують винних і засуджують невинних; люди, які не дають найманцям встановленої заробітної плати

10. Митарство заздрості

11. Митарство гордості

12. Митарство гніву та люті

13. Митарство злопам'ятності
     Відчуття злоби до людей

14. Митарство вбивства

15. Митарство чаклування, чарування, закликання бісів

16. Митарство блуду
     Блудні мрії, помисли, розумове насолодження в цьому, порочне чуття дотику, страстні дотики

17.Митарство перелюбу
     Шлюбна невірність, занечищення свого ложа блудом, насилля та гвалтування

18. Митарство содомських гріхов
     Кровозмішання, рукоблудництво, уподоблення худобі, протиприродні гріхи

19. Митарство єресей
     Неправедні мудрування про віру, відступництво від православного сповідання

20. Митарство немилосерддя і жорстокосердя
     Відмова в милостині, жорстокосердя до потребуючих

Душа людини, що згрішила, проте розкаялася і покаялася у даному грісі, на митарстві в цьому грісі не випробовується. На митарствах у звинувачення душі пред'являються невідпущені, забуті гріхи, вчинки, про гріховність яких людина не знала.

Пройти митарства св. Феодорі допоміг св. Василій Новий, який дав св. Ангелам мішок золотих монет — скарбів своїх молитов до Бога — для відкуплення від бісів, оскільки св. Феодора доглядала та дбала за нього в його старості.

Після проходження усіх митарств, на третій день по відлученні душі від тіла, душа святої Феодори предстала і поклонилася перед Божим престолом неприступної слави, оточеним Серафимами, Херувимами і безчисленними небесними Воїнствами. По цьому св. Феодорі напротязі 6 днів були показані райські обителі святих апостолів, пророків, мучеників та угодників. Згодом, на 9-й день після смерті, душа була вдруге приведена для поклоніння Богові. Після цього протягом тридцяти одного дня душа водилася по пеклі, де їй були показані страшні муки грішників. На сороковий день св. Ангели провели св. Феодору до обителі її преподобного отця Василія в Раю, де їй, як і всякій людині, що пройшла митарства і приватний суд, належиться бути до дня Страшного Суду, який матиме місце за Другого пришестя Господа нашого Ісуса Христа.

Примітки[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  1. Св. Йоан Дамаскин, «Слово про усопших у Вірі»
  2. «Митарства Блаженної Феодори». Києво-Печерська лавра, 2003.
  3. Ієромонах Серафим Роуз, «Життя Після Смерті»


Православний хрест Це незавершена стаття про православ'я.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.