Квебек (провінція)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Топографічна мапа провінції Квебек.
Квебек
Québec
Прапор
Герб
Девіз: Je me souviens (Я пам'ятаю)
Розташування
Квебек на карті Канади
Офіційні данні
Столиця Квебек
Найбільше місто Монреаль
Офіційна мова французька
Адміністрація
Прем'єр-міністр Філіп Куйяр
(фр. Philippe Couillard)
Правляча партія PLQ
Лейтенант-губернатор П'єр Дюшен
(фр. Pierre Duchesne)
Представників в Палаті Громад 75
Представників в Сенаті 24
В конфедерації з 1 червня, 1867 (1)
Статистика
Загальна площа 1 542 056 км² (2)
Площа суходолу 1 183 128 км²
Площа водойм 176 928 км² (11,5%)
Населення (2 місце)
Загалом 7,651,531
Перепис населення 2006
Щільність 4,90/км²
ВВП (2005)
- загалом C$ 274,863 млрд. (2-га)
- на душу населення C$ 36,175 (9-та)
Часовий пояс UTC-5, -4
Інтернет-сторінка офіційний сайт провінції (фр.), (англ.)
Інтернет-домен qc.ca
Телефонний код 1-418, 1-438, 1-450, 1-514, 1-819
Символи
Птах снігова сова
Дерево жовта береза
Квітка голубий іріс
Канада

Квебе́к (фр. Québec) — франкомовна провінція на сході Канади, абсолютну більшість якої складають етнічні квебекці.

Столиця — м. Квебек (у документах часто згадується як Національна столиця — фр. Capitale nationale).


Населення провінції — 7 598 100 (2005 р.). Квебек найбільша за територією серед усіх провінцій Канади (поступається лише території Нунавут) — та друга (після Онтаріо) за чисельністю населення Канади. Найщільніше заселено провінцію у гирлі річки Сен-Лоран (фр. Saint-Laurent), найбільш рідко — на її півночі, де населення майже немає.

З 1974 р. французька — єдина державна мова Квебеку. За інформацією Квебекського інституту статистики станом на 2001 рік: 80,9% населення визнають рідною мовою французьку, 7,8% — англійську, 10% — інші мови; 1,4% вважають рідними кілька мов одночасно.[1]

Хартія французької мови (відома також як «Закон 101») захищає у Квебеці французьку мову. Провінційна організація Квебекський офіс французької мови (фр. Office québécois de la langue française) слідкує за дотриманням цього закону та за мововжитком у провінції.

Символи[ред.ред. код]

Голубий ірис — офіційна квітка Квебеку

Міста Квебеку[ред.ред. код]

Докладніше: Міста Квебеку

Окрім столиці - міста Квебек - найважливішими містами Квебеку є Монреаль, Лаваль, Шербрук, Ґатіно́, Труа́-Рів'є́р, Сагне́ (Saguenay), Рімускі́ і Рів'єр-дю-Лю.

Територіальний поділ[ред.ред. код]

Докладніше: Регіони Квебеку

Квебек складається з 17 адміністративних регіонів :

  1. Ба-Сен-Лоран (фр. Bas-Saint-Laurent)
  2. Сагне-Ляк-Сен-Жан (фр. Saguenay–Lac-Saint-Jean)
  3. Національна столиця (фр. Capitale-Nationale)
  4. Морісі (фр. Mauricie)
  5. Естрі (фр. Estrie)
  6. Монреаль (фр. Montréal)

7. Оттава (фр. Outaouais)
8. Абітібі-Теміскамінг (фр. Abitibi-Témiscamingue)
9. Північний Берег (фр. Côte-Nord)
10. Північ Квебеку (фр. Nord-du-Québec)
11. Гаспезі-Іль-де-ля-Мадлен (фр. Gaspésie–Îles-de-la-Madeleine)
12. Шодьєр-Аппалаш (фр. Chaudière-Appalaches)

13. Лаваль (фр. Laval)
14. Ланодьєр (фр. Lanaudière)
15. Лорантід (фр. Laurentides)
16. Монтережі (фр. Montérégie)
17. Центр Квебеку (фр. Centre-du-Québec)

Парламентська система[ред.ред. код]

Провінційний парламент, який складається з 125 депутатів, має назву Національна асамблея Квебеку (фр. Assemblée nationale du Québec). У провінції діє британська парламентська система: депутати обираються за мажоритарним принципом; партія, більшість кандидатів якої стали депутатами, стає керівною й формує уряд. Міністрів призначають лише з депутатів керівної партії; вони не складають депутатських повноважень і залишаються членами парламенту.

Друга за кількістю депутатів партія стає офіційною опозицією; вона має право на представництво в усіх парламентських комітетах та комісіях.

Максимальна тривалість Асамблеї — 5 років. Прем'єр-міністр сам призначає дату наступних виборів (здебільшого, через 3-4 роки після попередніх). У разі, якщо більшість депутатів не підтримає урядовий проект бюджету, уряд мусить обов'язково піти у відставку, а прем'єр-міністр зобов'язаний негайно оголосити нові вибори.

Дивіться також : Список прем'єр-міністрів Квебеку.

Політичні партії[ред.ред. код]

Назва Французькою Вимовляється Політична орієнтація
Квебекська партія Parti québécois Парті́ кебекуа́ Сувереністи (індепандантисти), соціал-демократи
Ліберальна партія Квебеку Parti libéral du Québec Парті́ лібера́ль дю Кебе́к Федералісти, центристи
Коаліція за майбутнє Квебеку Coalition Avenir Québec Коалісьо́н Авені́р Кебе́к Автономісти, право-центристи
Солідарний Квебек Québec solidaire Кебе́к соліде́р Сувереністи (індепандантисти), ліві

Історія[ред.ред. код]

Докладніше: Історія Квебеку

Нова Франція[ред.ред. код]

Докладніше: Нова Франція

У 1534 році Жак Картьє досліджує береги річки Сен-Лоран й оголошує їх власністю короля Франції. Проте колонізація країни починається лише у 1608 році із заснуванням міста Квебек. Канада (сучасні Квебек та Онтаріо) стає частиною колонії Нова Франція (Nouvelle France), до складу якої входять також долина ріки Міссісіпі (включаючи сучасні Луїзіану, Міссурі й Огайо), Акаді (Acadie, тепер — Нью-Брансвік та Нова Шотландія), Нова Земля (тепер — Ньюфаундленд), береги Великих Озер (у тому числі форт Детруа — теперішній Детройт) й острів Св. Жана (тепер — Острів Принца Едварда). Але Франції не вдалося гідно колонізувати більшість цих володінь. Французькі поселенці мешкали лише біля Сен-Лорану (предки сучасних квебекців) та у Акаді (де потім сформувався ще один франкомовний народ — акадійці). Захоплена Англією у 1759 р. стала провінцією Квебек в 1763-1790 рр.

Британське панування[ред.ред. код]

У 1791—1841 роках Квебек називається Нижньою Канадою. Після поразки повстання Патріотів провінцію об'єднали із Верхньою Канадою у єдину провінцію Канади.

Канадська Конфедерація[ред.ред. код]

1867 року Квебек разом з трьома іншими провінціями (Онтаріо, Нью-Брансвік та Нова Шотландія) стає засновником теперішньої канадської держави — Канадської Конфедерації.

Протягом англійського панування франко-канадці зазнавали певної дискримінації: при рівній кваліфікації, франкомовний робітник отримував меншу заробітну платню, ніж англомовний; в армії та у більшості федеральних установ користувалися винятково англійською; сідки повідомляють, що у 1950-ті роки у престижних магазинах продавщицям заборонялося спілкуватися з клієнтами французькою. Загалом же, переважна частина франко-квебекців жила значно бідніше від своїх англомовних співвітчизників.

З кінця XVIII століття й до 60-х років XX століття квебекське суспільство фактично було теократичним. Католицька церква контролювала майже всі сфери громадського життя. Школи, лікарні, соціальні служби й навіть університети перебували під контролем духовенства.

Тиха революція та рух за незалежність[ред.ред. код]

У 1960-ті роки, після смерті консервативного прем'єр-міністра Моріса Дюплессі, відбувається так звана «Тиха революція» (фр. Révolution tranquille) — і за короткий період суспільство різко змінюється: населення залишає церкви, а молодь не хоче повторювати долю батьків, тобто жити бідно й бути громадянами другого сорту у власній країні. Уряд Жана Лесажа (Ліберальна партія Квебеку) розпочинає числені реформи: створено мережу недорогих коледжів та університетів, зроблено перші кроки для захисту французької мови й національних прав квебекців. Одночасно поширюються національні виступи квебекців.

Місто Квебек, столиця провінції Квебек

На початку 1960-х з'являється терористична організація Фронт визволення Квебеку (Front de Libération du Québec), мета якої — незалежність Квебеку й перетворення його на соціалістичну державу. 1970 року організація викрала британського дипломата й квебекського міністра праці Ляпорта, якого потім убили. У відповідь федеральний уряд ввів у Квебек війська (ці події увійшли до історії як «Жовтнева криза»). «Фронт», який ніколи й не набув серйозної популярності, перестав існувати, а останні його підпільники знайшли притулок на Кубі.

1968 року, під час візиту до Канади, французький президент Шарль де Голль звернувся до монреальців із закликом: «Хай живе вільний Квебек!». Англо-канадська громадськість часто перебільшує значення цього вигуку, вважаючи, що саме він спровокував появу руху за незалежність.[Джерело?] Насправді ж, ідея незалежності Квебеку з'явилася значно раніше й на час візиту генерала вже мала численних прихильників.[Джерело?]

1976 року на виборах перемогла сувереністська Квебекська партія (фр. Parti québécois) під керівництвом Рене Левека (фр. René Lévesque). 1980 року вона провела референдум щодо «суверенітету-ассоціації», тобто встановлення системи, за якої Квебек стане рівноправним союзником англомовної Канади й зможе грати певну роль на міжнародній арені. Левек програв референдум: 40% «за», 60% «проти». 1985 року до влади прийшли ліберали й пом'якшили обмеження, накладені на англомовне населення. Право вето було поширене на всі провінції Канади. Квебекська партія зазнала поразки від Ліберальної партії Квебеку на виборах 1985-го року. Але 1994 сувереністи знов повернулися до влади. 1995 року відбувся новий референдум: цього разу — за незалежність. Під час референдуму за незалежність висловилося 49,4% жителів провінції.

Більшість нових громадян Канади (вчорашніх іммігрантів) проголосували проти незалежності. Численні квебекські інтелектуали вважають причиною такої тенденції незнання іммігрантами історії та культури Квебеку, а також — їх недостатнє знання французької мови. Тому після 1995 року уряд збільшив зусилля, спрямовані на інтеграцію іммігрантів.

Сучасний період[ред.ред. код]

2003 року Квебекська партія знов програла вибори. До влади прийшов уряд Жана Шаре (Ліберальна партія Квебеку). Під час виборчої компанії Шаре обіцяв знизити податки. Для цього він намагався зменшити витрати уряду. На цьому шляху на нього чекали невдачі. Чи не кожний крок нового уряду викликав багатолюдні демонстрації протесту. Зокрема, спроба зменшити розміри студентської стипендії призвела 2005 року до страйку в більшості університетів та коледжів Квебеку (після запеклих переговорів, Шаре вимушений був відновити стипендії). Все це, а також певна кількість помилок та прорахунків, викликала масове незадоволення лібералами.

Андре Буаклер, лідер Квебекської партії з 2005 року, обіцяв проведення нового референдуму, як тільки «буде реальний шанс його виграти». Чимала мешканців провінції вважали, що у разі повернення Квебекської партії до влади, новий референдум скоріш за все відбудеться.

Наприкінці 2005 та у першій половині 2006 року здавалося, що перемога Квебекської партії — лише питання часу. Буаклер мав величезну популярність, а їхні головні конкуренти — квебекські ліберали — чи не найнижчий рейтинг за всю історію партії. Проте Буаклер зробив низку тактичних помилок, що поглибило внутрішні конфлікти в партії.

У результаті на березневих виборах 2007 року ліберали обрали найбільшу кількість депутатів, що дало їм статус правлячої партії і право формувати уряд. На другому місці опинилася колись майже маргінальна партія молодого політика Маріо Дюмона — Демократична дія Квебеку. Вона отримала статус офіційної опозиції. Квебекська партія опинилася на третьому місці, отримавши найгірший результат за всю свою історію.

Проте після відставки Андре Буаклера й обрання лідером партії Полін Маруа, рейтинг Квебекської партії піднімається у гору.

Результати парламентських виборів з 2007 року[ред.ред. код]

Результати парламентських виборів 26 березня 2007 р.[ред.ред. код]

Ліберальна партія Квебеку отримала 33,08 % голосів і отримала 48 депутатів. Зберегла статус керівною. Демократична дія Квебеку набрала 30,80 % голосів і отримала 41 депутатів. Квебекська партія набрала 28,32 % голосів і отримала 36 депутатів.

Результати парламентських виборів 8 грудня 2008 р.[ред.ред. код]

Ліберальна партія Квебеку — 66 депутатів і 42 % голосів: залишилася керівною партією й утворила мажоритарний уряд. Квебекська партія — 51 депутат і 35 % голосів: стала офіційною опозицією. Демократична дія Квебеку — 7 депутатів і 17 % голосів: шеф та засновник партії Маріо Дюмон подав у відставку. Солідарний Квебек — 1 депутат (перший у історії партії) і 4 % голосів.

Активність виборців виявилася рекордно низькою: 57,15 %.

На результати вплинуло розчарування виборців бездіяльністю Демократичної дії Квебеку в парламенті. Крім того, за умов світової економічної кризи ліберали здавалися найменш нестабільною й найдосвідченішою політичною силою.

Результати парламентських виборів 4 вересня 2012 р.[ред.ред. код]

Квебекська партія — 54 депутати; виграла вибори; формує міноритарний уряд. Ліберальна партія Квебеку — 50 депутатів; стає офіційною опозицією. Шефа партії Жана Шаре не було переобрано депутатом і він залишив політику. Коаліція за майбутнє Квебеку — 19 депутатів. Солідарний Квебек — 2 депутати.

Результати парламентських виборів 7 квітня 2014 р.[ред.ред. код]

Ліберальна партія Квебеку - 41,52 % голосів, 70 депутатських мандатів (автоматично стала керівною, утворила мажоритарний уряд). Квебекська партія - 25,38 % голосів, 30 депутатських мандатів (офіційна опозиція). Коаліція за майбутнє Квебеку — 23,05 % голосів, 22 депутатські мандати. Солідарний Квебек — 7,63 % голосів, 3 депутатські мандати.

Прем'єр-міністр Квебеку і лідер Квебекської партії Полін Маруа програла вибори у власному мажоритарному окрузі, внаслідок чого залишила політику.

Економіка[ред.ред. код]

Особливості: величезні водні ресурси (наприклад, затока Джеймса (Baie James)); Виробництво: залізо, сталь, золото, цинк, зернові, картопля, папір, текстиль, риба, кленовий сироп (70% світового виробництва) тощо.

Українці в Канаді[ред.ред. код]

Докладніше: українці Канади

Чисельність осіб українського походження в Квебеку за переписом 2006 р. становила 31 955 осіб або 0,4 % населення Квебеку.[3] Число ж носіїв української мови тут значно менше, лише 5125 чоловік або 0,07% населення провінції (2001 р.).

Примітки[ред.ред. код]

http://www12.statcan.ca/census-recensement/2006/dp-pd/hlt/97-562/index.cfm?Lang=E Ethnocultural Portrait of Canada Highlight Tables, 2006 Census

Посилання[ред.ред. код]

Канада Це незавершена стаття з географії Канади.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.