Музей садово-паркового мистецтва (Санкт-Петербург)

Музей садово-паркового мистецтва
Тип	музей
Країна	Російська імперія
Розташування	Санкт-Петербург

Музей садово-паркового мистецтва — ліквідований музейний заклад, що існував у місті Санкт-Петербург на початку 20 ст.

Передісторія[ред. | ред. код]

Історія садово-паркового мистецтва сягає у сиву давнину. Перші регулярні сади виникають у добу рабовласництва і мали широке розповсюдження у Стародавньому Єгипті.

E добу Стародавньої Греції існували сади двох типів — природні гаї, котрі оголосили священними гаями і втручання в котрі було бмеженим і сади штучні, тип котрих виник після знайомвства із садовою культурою азійських країн.

Власну сторінку садового мистецтва створили у добу розповсюдження арабо-мусульманського культурного просторую Сади мусульманського сходу увібрали досвід декілької попередніх століть і попередніх держав, що були підкорені арабами. Вони мали розповсюдження від Персії на сході до садів у Марокко та на півдні мусульманської тоді Іспанії. Королівський сад у Марокко, створений у 12 ст., випадково зберігся до 20 ст. через меліоративні роботи і постійну заміну старих дерев на молоді. Цей сад переважно фруктовий.

Витоки європейських садів бароко вбачають в мініатюрних садах мусульманської Іспанії. Використавши гідротехнічні навички стародавніх римлян та образну систему садів Передньої Азії, в мусульманській Іспанії створили свій тип саду. Найбільш відомі зразки, створені у Гранаді, Кордові, Толедо, більша частина яких знищена.

Генераліфе, Іспанія. Відновлена частина мусульманського саду

Зазвичай це невеликі сади, розплановані геометрично, зі стежками, квітами, невеликими будівлями. Перевагу надавали вічно зеленим рослинам або рослинам і кущам запашним. Сади стають невід'ємною частиною палаців можновладців, оточують палацові будівлі чи стають окрасою внутрішніх двориків. До елементів мусульманського саду Іспанії додали басейни з водою та невеличкі фонтани. Подібні сади пов'язували з садами мусульманського раю і навіть алегорією Корану. Найбільш уславлені зразки подібних садів серед збережених та реставрованих у Іспанії —

сади Хенераліфе,
сади Альгамбри.

Унікальні естетичні якості монастирських і світських садів відродження, маньєризму і бароко почали мати відображення у мистецтві — в західноєвропйських живопису, в графіці, менше у рельєфах. Відтепер літературні описи були доповнені візуальними матеріалами і тематичними виданнями, що вивсвітлювали як теоретичні, так і практичні питання створення та догляду за плодовими і декоративними садами і палацовими парками. Створення садів і палацових парків віднесли в західноєвропейській культурній традиції до архітектури, а низка садівників-паркобудівників була архітекторами за фахом.

Музей садово-паркового мистецтва у Петербурзі[ред. | ред. код]

Тривалий час одним із центрів садово-паркового мистецтва був Санкт_Петрбург, де розвинувся власний центр аристократичної культури, обумовлений столичним сатусом міста і механічною спробою переносу досягнень західноєвропейської науки і кльтури у новий географічний регіон. Серед механічно перенесених були і сади бароко, принципи їх створення і навіть спроби вирощування у невідповідній географічній зоні південних садових рослин.

Помітному підвищенню рівня у створенні декоративних садів і парків палацового типу сприяли запрошення на працю у Санкт=Петербург іноземних фахівців і архітекторів, серед котрих

Доменіко Трезіні, архітектор
Карло Бартоломео Растреллі, архітектор і скульптор
Олександр Леблон, послідовник Андре Ленотра
Ніколо Мікетті, архітектор.

У столичному Петрбурзі перетнулися традиції декоративного садівництва Італії (Карло Бартоломео Растреллі, Ніколо Мікетті) та Франції (Олександр Леблон). В провінційних садиба магнатерії і дворян декоративні сади доби бароко мали спрощений планувальний характер і відносно невеликий перелік рослин і паркових споруд для їх створення. Винятків небагато, серед них — парк при зниклому палаці Анненгоф, парк при садибі Ярополець (садиба Чернишових), Кусково (Шеремєтєвих) тощо.

арх. Віньола. План Вілли Джулія, Рим
Ніколо Мікетті. Італійський палац, ділянка з партерами і фонтанами.Санкт-Петербург.
Садиба Ярополець Чернишових,генеральний план на другу половину 18 ст..
Хмеліта (нині Смоленська область). Бароковий план саду, копія.

Лише наприкінці 18 століття і зміні моди на пейзажні парки виникає і напрям національних пейзажних парків у творчості Андрія Болотова та Миколи Львова.

Ідея створення музею садово-паркового мистецтва виникає у середовищі митців товариства «Світ мистецтва» через ретроспективізм у їх творчості і схвальне намагання збереження здобутків дворянської культури минулих століть. Адже Санкт-Петербург тривалий час залишався центром паркобудування західноєвропейського типу.

Ідею створення музею садово-паркового мистецтва підхопив універсально обдарований науковець і мистецтвознавець Курбатов Володимир Якович (1878—1957). До новоствореного музею були передані старовинні видання паркової і садівничої тематики, рукописи, малюнки, велика кількість друкованої графіки із зображенням історичних і давно зниклих садів і палацових парків країн Західної Європи і Російської імперії. Музей тривалий час мав унікальний характер намаганням стати науковим центром з цільового вивчення історії садово-паркового мистецтва.

Ліквідація музею[ред. | ред. код]

На хвилі реквізиції музейних скарбів у державний фонд і продажу музейно значущих та унікальних творів у 1920—1930х рр. була закрита і ліквідована низка музеїв-садиб у провінційних містах і столичних Москві та Санкт-Петербурзі. Серед ліквідованих був і єдиний у країні Музей садово-паркового мистецтва, директором котрого був Курбатов Володимир Якович.

Аналогійчний музей у Німеччині[ред. | ред. код]

Аналогічний музей садово-паркового мистецтва був створений у Німеччині, котрий відкрили для відвідин 2002 року у замку Бернат під містом Дюссельдорф^[1] .