Одеколон

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Одеколон «Трійний»
Джованні Марія Фаріна

Одеколо́н (від фр. Eau de Cologne — «кельнська вода») — водно-спиртовий розчин (вміст спирту — 70%) з естрактом (ароматичною композицією) — 2-5%. Одеколони з'явилися на початку XVIII століття, однак використовуються і досить широко нині. Назву «одеколон» застосовують в основному до чоловічих парфумерних виробів.


Види[ред.ред. код]

Розрізняють жіночі і чоловічі одеколони, одеколони-дезодоранти.

Призначення[ред.ред. код]

Одеколони призначені насамперед для гігієнічних цілей і ароматизації.

Історія[ред.ред. код]

Датою народження одеколону прийнято вважати 1709 рік. Сталося це в Кельні, де виходець з Італії Джованні Марія Фаріна тримав парфумерну крамницю. Джованні від дядька, Паоло Фемініса, дістався рецепт ароматної води, що складалася з розчину спирту з домішкою розмарину, лаванди та бергамоту, яку він вирішив удосконалити.

За основу нового складу Джованні взяв масла цитрусових (лимону, апельсину, мандарину, грейпфруту), до яких додав масла кедру, бергамоту і деяких трав. Працюючи над рецептурою, він так охарактеризував її в листі братові: «Мій аромат нагадує весняний ранок в Італії після дощу, апельсини, лимони, грейпфрут, бергамот, цедрат, квіти і трави моєї батьківщини». Назва винайденому ароматним розчином автор дав на честь міста, де це відбулося, — Eau de Cologne (Кельнська вода)[1].

Одеколон не відразу здобув популярності. На парфумерну новинку був попит, виробництво збільшувалося, але за межі Кельна вона особливо не виходила, хоча мандрівники і купці почали поступово розвозити її по Європі. Як не дивно, поширенню одеколону посприяла війна.

У період Семирічної війни (1756—1763 рр..), до якої були залучені багато європейських країн, Кельн захопили французькі війська під командуванням графа Клермона. Французьким воякам одеколон, що мав приємний аромат, добре дезінфікував шкіру і допомагав приховувати запах поту, припав до душі. Завдяки військовим, незабаром одеколон потрапив до Парижу, де швидко завоював широку популярність. З того часу почалося його бурхливе розповсюдження Європою .

У XVIII столітті «воду з Кельна» замовляють аристократи всієї Європи. Прусський король Фрідріх ІІ, зокрема, дарує одеколон російській цариці Катерині ІІ, Фаріна стає офіційним постачальником двору британської королеви Вікторії. За словами Вольтера, одеколон сприяє натхненню. Про одеколон згадує у «Фаусті» Ґете.

Статуя італійського парфумера, що прославив німецьке місто на весь світ, прикрашає вежу кельнської ратуші.

«Трійний» одеколон[ред.ред. код]

Стати «Трійним» одеколоном «кельнській воді» допоміг Наполеон. 1810 року він видав декрет, яким вимагав розкрити рецепти усіх ліків. Аби зберегти секрет виготовлення «Кельнської води», виробники оголосили її парфумами. А «Трійним» назвали через три ароматичні компоненти, які додали до складу одеколону, — масла лимону, бергамоту, неролі.

В СРСР «Трійний» застосовували не лише для наведення марафету, але і як ліки від усіх бід. «Трійний» містив 64% спирту і продавався як у парфумерних магазинах, так і в аптеках. Радянські жінки обробляли ним порізи і садна, цирульники припікали ним свіжовиголені обличчя клієнтів, а робітничий клас інколи вживав, як алкогольний напій.

Джерела[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]