Мило

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Декоративне мило часто зустрічається в готелях

Ми́ло — розчинна у воді мийна речовина; як хімічний продукт являє собою відносно складне з'єднання жирних кислот з лугами, а за своєю будовою відноситься до класу солей. Випускається в твердому стані, рідкому, а також у вигляді порошку і гранул.

Історія[ред.ред. код]

Історичні джерела вказують на те, що мило виготовлялося ще в стародавньому Шумері в Вавілоні (близько 2800 р. до н. е.). Описи технології виготовлення мила знайдені в Месопотамії на глиняних табличках, що належать приблизно до 2200 р. до н. е. Єгипетський папірус середини другого тисячоліття до нашої ери свідчить, що єгиптяни регулярно милися з використанням мила. Широко використовувались подібні мийні засоби і у Стародавньому Римі.

Легенда свідчить, що латинське слово лат. sapo (мило) походить від назви гори Сапо в древньому Римі, де відбувалися жертвоприношення богам[Джерело?]. Тваринний жир, що виділяється при спалюванні жертви, накопичувався і змішувався з деревною золою багаття. Отримана маса змивалася дощем в глинистий ґрунт берега річки Тібр, де жителі прали білизну і, природно, спостережливість людини не упустила того факту, що завдяки цій суміші одяг відпирався набагато легше.

Тверде мило було винайдене у 1170 році і походить від латинського sapo (суміш жиру і попелу).[1]

Центрами виготовлення мила на Близькому Сході на VIII ст. були мануфактури міст Наблус, Фес, Дамаск, Алеппо. На основі привезеної з Сирії технології виробництва Алеппського мила на основі оливкової олії (фр. savon d'Alep ) перша французька мануфактура з виробництва аналогічного мила була згадана 1370 року біля Марселя, хоча мило виготовляли тут ще з ІХ ст. На 1430 аналогічна мануфактура була закладена в Тулоні, згодом у Ліоні, що стали визнаними центрами виробництва мила у Європі. Ще одним значним центром виробництва мила було Іспанія. На XVII ст. марсельський склад мила перебував під наглядом короля Людовика XIV, який запросив до Версалю найкращих миловарів, парфюмерів. В ході реформи короля 1688 інтендант фінансів Кольбер закріпив назву Марсельського мила (фр. savon de Marseille [2]) за милом на основі оливкової олії та ввів основи контролю його якості. [3] На 1709 в Марселі існувало до 30 великих мануфактур з виробництва мила. Перші цехи миловарів існували в Празі (1464), Львові (1445), де на утримання міста йшли зокрема прибутки крамів, буд, лав миловарів та двох лазень [4].

Створення милоподібної напіврідкої речовини "сапо" дало можливість жінкам використати її не лише для прання, але й для косметичних цілей: укладки волосся, фарбування. Проте ефект був недовготривалим, бо після потрапляння на цю суміш води, утворювалася густа піна і фарба легко змивалась. Пізніше римляни стали використовувати для варіння жири та природну соду, без золи. Таку суміш змішували і тримали на вогні до повного випаровування води, в результаті чого виходили тверді шматки мила. Але мило виявилося таке жорстке, що його використовували тільки для прання.

В Європі і США безперервний процес миловаріння в промислових масштабах з'явився в кінці 1930-х років разом з безперервним процесом гідролізу (розщеплення) жирів водою і парою під високим тиском у миловарних вежах.

Технологія виготовлення[ред.ред. код]

Мило ручної роботи з екстрактом кропиви

Головною складовою твердого мила є суміш розчинних солей вищих жирних кислот. Зазвичай це натрієві, рідше - калієві чи амонієві солі стеаринової, пальмітинової, міристинової, лауринової чи олеїнової кислот. Додатково в складі можуть буть: наповнювачі, барвники, ароматизатори, дезинфікуючі та лікувально-профілактичні додатки (борна кислота, тимол, гліцерин, хна, ланолін, дьоготь березовий, сірка, спермацет, гексаметафосфат та ін.). Важливими якостями мила є: розчинність в воді, мийна здатність, мило має не швидко стиратись та добре пінитись.

Мило виготовляють кип'ятінням у воді жирів з лугами: гідроксид натрію (каустична сода), гідроксид калію. Жири виділяють з продуктів рослинного походження: (бавовникова, пальмова чи соєва олії), а також з тваринних продуктів: свинячого сала, яловичого чи баранячого жиру, риб'ячого жиру. Під час кип'ятіння жирів з лугами утворюється гліцерин та солі жирних кислот (мило). Натрієві мила густіші і, як правило, тверді; калійні мила м'якші, або взагалі рідкі. Подальший етап виготовлення включає очищення мила від залишку солей, лугів та гліцерину. До туалетних мил додають барвники, ароматизатори, інертний наповнювач (каолін) тощо. Господарське мило містить невелику кількість надлишкового лугу.

Властивості мила (господарське мило 72%)[ред.ред. код]

• Якщо змастити господарським милом дрібні подряпини, порізи і ранки, то можна значно знизити ризик інфекції і прискорити загоєння.

• Щоб уникнуть появи синця чи шишки можна намазать забите місце господарським милом.

• Господарське мило – чудовий противірусний засіб. Під час нежитю чи початку грипу -  змочить ватний тампон в розчині господарського мила і обробить ним носові пазухи. Це корисно і в якості профілактики.

• Якщо утворився нарив треба накласти суміш з взятих в рівних частинах господарського мила, цибулі та цукру (цибулю та мило натерти на великій тертці). Робить це краще на ніч, зафіксувавши компрес пов’язкою. До ранку, мило продезінфікує рану.

• Якщо грибок на ногах слід промить вражені місця милом, добре обробивши їх щіткою, дать висохнуть та обробить шкіру йодом. Окрім цього, для позбавлення від грибка на ногах можна просто мить їх протягом тижня вранці та ввечері теплою водою з господарським милом.

• Щоб уникнуть подразнення під час гоління чи депіляції достатньо один раз після процедури намилить шкіру господарським милом.

• Господарське мило є дезінфікуючим засобом для предметів особистої гігієни (гребнів, мийок, зубних щіток). Ввечері намилить, а вранці ретельно промить. Проводить таку процедуру раз в 3-4 місяці.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Чернієнко Г. З досвіду перекладача французької художньої прози / Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. - 2009, № 42. Наукова періодика України. ISSN:1728-3817
  2. https://fr.wikipedia.org/wiki/Savon_de_Marseille Savon de Marseille
  3. http://www.marsylskie.pl/pl/n/3 Krótka historia mydła marsylskiego (поль.)
  4. Денис Зубрицький Хроніка міста Львова. В-во «Центр Європи», 2002 ISBN 966-7022-36-6 стор.27

Посилання[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]