Мило

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Декоративне мило часто зустрічається в готелях

Ми́ло — розчинна у воді мийна речовина; як хімічний продукт являє собою відносно складне з'єднання жирних кислот з лугами, а за своєю будовою відноситься до класу солей. Випускається в твердому стані, рідкому, а також у вигляді порошку і гранул.

Історія[ред.ред. код]

Історичні джерела вказують на те, що мило виготовлялося ще в стародавньому Шумері в Вавілоні (близько 2800 р. до н. е.). Описи технології виготовлення мила знайдені в Месопотамії на глиняних табличках, що належать приблизно до 2200 р. до н. е. Єгипетський папірус середини другого тисячоліття до нашої ери свідчить, що єгиптяни регулярно милися з використанням мила. Широко використовувались подібні мийні засоби і у Стародавньому Римі.

Легенда свідчить, що латинське слово лат. sapo (мило) походить від назви гори Сапо в древньому Римі, де відбувалися жертвоприношення богам[Джерело?]. Тваринний жир, що виділяється при спалюванні жертви, накопичувався і змішувався з деревною золою багаття. Отримана маса змивалася дощем в глинистий ґрунт берега річки Тібр, де жителі прали білизну і, природно, спостережливість людини не упустила того факту, що завдяки цій суміші одяг відпирався набагато легше.

Тверде мило було винайдене у 1170 році і походить від латинського sapo (суміш жиру і попелу).[1]

Створення милоподібної напіврідкої речовини "сапо" дало можливість жінкам використати її не лише для прання, але й для косметичних цілей: укладки волосся, фарбування. Проте ефект не був довготривалим, оскільки при попаданні на цю суміш води, утворювалася густа піна і фарба легко змивалась. Пізніше римляни стали використовувати для варіння жири та природну соду, без золи. Таку суміш змішували і тримали на вогні до повного випаровування води, в результаті чого виходили тверді шматки мила. Але мило виявилося таке жорстке, що його використовували тільки для прання.

В Європі і США безперервний процес миловаріння в промислових масштабах з'явився в кінці 1930-х років разом з безперервним процесом гідролізу (розщеплення) жирів водою і парою під високим тиском у миловарних вежах.

Технологія виготовлення[ред.ред. код]

Мило ручної роботи з екстрактом кропиви

У хімічному відношенні основним компонентом твердого мила є суміш розчинних солей вищих жирних кислот. Зазвичай це натрієві, рідше - калієві і амонієві солі таких кислот, як стеаринова, пальмітинова, міристинова, лауринова і олеїнова. Додатково в складі мила можуть бути й інші речовини: наповнювачі, барвники, ароматизатори, дезинфікуючі та лікувально-профілактичні додатки (борна кислота, тимол, гліцерин, хна, ланолін, дьоготь березовий, сірка, спермацет, гексаметафосфат та ін.). Важливими якостями мила є: розчинність у воді, мийна здатність, мило повинно нормально стиратись (має бути невеликий розхід мила) і утворювати при цьому хорошу піну, не повинно розкисати і розпливатись.

Мило виготовляють кип'ятінням у воді жирів разом з такими лугами, як гідроксид натрію (каустична сода) і гідроксид калію. Жири виділяють з продуктів рослинного походження (бавовникова, пальмова або соєва олії), також тваринних продуктів, наприклад з свинячого сала, яловичого чи баранячого жиру або риб'ячого жиру. При кип'ятінні жирів разом з лугами утворюється гліцерин і солі жирних кислот (мило). Натрієві мила більш густі і, як правило, тверді; калійні мила більш м'які, або взагалі рідкі.

Подальший етап виготовлення включає очищення мила від залишку солей типу хлориду натрію і лугів типу гідроксиду натрію, а також від гліцерину.

До туалетних сортів мила додають барвники, ароматизатори, інертний наповнювач (каолін) та ін. Господарське мило містить невелику кількість надлишкового лугу.

Властивості мила(Господарське мило 72%)[ред.ред. код]

• Якщо змастити господарським милом дрібні подряпини, порізи і ранки, то можна значно знизити ризик інфекції і прискорити загоєння.

• Щоб уникнути появи синця після забиття можна прикласти лід з холодильника, а можна помазати забите місце господарським милом і ні синця, ні шишки!

• Господарське мило – чудовий противірусний засіб. При нежиті або навіть коли тільки починається грип -  необхідно змочити ватний тампон в розчині господарського мила і обробити їм носові пазухи. Це корисно робити і в якості профілактики.

• Якщо утворився нарив треба накласти суміш з узятих в рівних частинах господарського мила, цибулі і цукру (цибулю і мило натерти на крупній тертці) . Робити це краще на ніч, зафіксувавши компрес пов’язкою. До ранку, мило продезінфікує рану.

• При грибку на ногах слід промити уражені місця милом, добре обробивши їх щіткою, дати висохнути і обробити шкіру йодом. Крім того, для позбавлення від грибка на ногах можна просто мити їх протягом тижня вранці та ввечері під теплою водою з господарським милом.

• Щоб уникнути подразнення при голінні або депіляції, не обов’язково купувати дорогі креми і гелі . Достатньо один раз після процедури намилити шкіру господарським милом,і ніякого подразнення.

• Господарське мило послужить дезінфікуючим засобом для предметів особистої гігієни (гребінців, мочалок, зубних щіток). З вечора їх потрібно намилити, а вранці ретельно промити. Фахівці рекомендують проводити таку процедуру хоча б раз на 3 - 4 місяці.

Примітки[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]