Розмарин

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Розмарин звичайний
Rosemary bush.jpg
Біологічна класифікація
Домен: Еукаріоти (Eukaryota)
Царство: Зелені рослини (Viridiplantae)
Відділ: Streptophyta
Надклас: Покритонасінні (Magnoliophyta)
Клас: Еудікоти (Eudicots)
Порядок: Губоцвіті (Lamiales)
Родина: Глухокропивові (Lamiaceae)
Рід: Розмарин (Rosmarinus)
Вид: Розмарин звичайний
Біноміальна назва
Rosmarinus officinalis
L.
Посилання
Commons-logo.svg Вікісховище: Rosmarinus officinalis
ITIS logo.jpg ITIS: 32677
US-NLM-NCBI-Logo.svg NCBI: 39367
Сухе листя розмарину
Розмарин на підвіконні

Розмарин, розмарин звичайний (Rosmarinus officinalis L.) — єдиний представник роду розмарин (Rosmarinus), трав'янистий напівчагарник родини глухокропивових (Lamiaceae). Батьківщина розмарину — західне Середземномор'я. У дикому вигляді росте в Північній Африці (Алжир, Лівія, Марокко, Туніс), Туреччині, на Кіпрі. Найбільш інтенсивно вирощується в Іспаніі, також у Франції, Тунісі, Марокко, Італії та на Балканах.

У 1813 р. висаджено на території Нікітського ботанічного саду і з тих пір вирощується в Криму як культурна рослина[1].

Ботанічний опис[ред.ред. код]

Rosmarinus officinalis - Köhler–s Medizinal-Pflanzen-258.jpg
Розмарин лікарський
Rosmarinus officinalis - Тулузький музей

Представники виду — кущі заввишки 50-200 см.

Листя на дуже коротких черешках, вічнозелені, лінійні, на кінці тупі, по краях загорнуті, товстуваті. Плід — округло-яйцеподібний, гладкий, буруватий горішок. 

Цвіте у квітні-травні. Плоди дозрівають у вересні.

Хімічний склад[ред.ред. код]

У листі розмарину знайдені алкалоїди (розмарицин), урсолова і розмаринова кислоти, дубильні речовини та ін.

У листі, квітках і верхніх частинах пагонів міститься ефірна (розмаринова) олія, її вихід в залежності від місця зростання рослини — 0,3-1,2% (на сиру масу). Скупчення олії в листі має два максимуми: у період повного цвітіння і в період осипання плодів. До складу ефірної олії входять α-пінен (30%), камфен (20%), цинеол (10%), борнеол, L-камфора, каріофіллен, борнілацетат, лімонен, смоли і гіркоти.

Застосування[ред.ред. код]

RosemaryEssentialOil.png
Розмаринова олія

Існує багато сортів розмарину як кулінарних, так і декоративних, крім того, спеціальних — для отримання ефірного масла, яке використовують в парфумерії. Листя, квітки і молоді пагони застосовуються в лікеро-горілчаній та хлібопекарській галузях промисловості.

З давніх давен розмарин використовують як лікарську рослину. Препарати з нього покращують память, дезінфікують повітря та протидіють молі, розмарин використовувався як збуджуючий засіб, завдяки подразнюючим властивостям камфори, яка міститься в його маслі. Крім того, він сприяє виділенню шлункового соку та покращує діяльність шлунку та кишківника. Розмарин має терпкуватий, злегка гіркуватий смак, з приємним хвойним, камфорним запахом, що робить його дуже популярною приправою.

Найбільшого поширення вона набула в країнах Середземномор'я, особливо Італії та Франції, менше — в Греції. В якості спеції використовують тоненькі, схожі на голочки хвої листочки, свіжі чи сушені. Найбільший вміст ароматичних компонентів — під час цвітіння. Розмарин використовують в кулінарії як прянощі для для приготування різноманітних страв з риби та м'яса, в невеликій кількості вони додаються до овочевих супів і страв, в салати, м'ясні фарші, до смаженої птиці. Надають приємного смаку м'яким сирам, картоплі, грибам, капусты і маринадам. Ним посипають італійську випічку. Розмарин входить до складу «суміші прованських трав».

Застосування в медицині[ред.ред. код]

Використання розмарину в їжі сприяє підвищенню виділення шлункового соку, поліпшенню травлення. У клінічних експериментах показано, що водний настій рослини посилює скорочення серця, короткочасно підвищує кров'яний тиск, має жовчогінну і тонізуючу дію, знімає стрес і нервову напругу. Також позитивно впливая водний настій розмарину (у суміші з лавандою) на хворих в постінсультний період, завдяки його властивості покращувати мозковий кровообіг, пам'ять і зір.

Розмарин допомагає при простудних захворюваннях: його летючі речовини здатні очистити повітря від 80% мікробів, що знаходяться в приміщенні. Він добре справляється з такими шкідливими мікроорганізмами, як стафілокок, стрептокок, кишкова паличка і дріжджові грибки.

Листя і однорічні пагони розмарину застосовували в народній медицині всередину при аменореї, як в'язкий, тонізуючий засіб ри імпотенції; седативний засіб — при нервових розладах в клімактеричному періоді; болезаспокійливий засіб — при болях у серці і шлункових кольках і зовнішньо — при невритах, тромбофлебіті, ревматизмі, паротиті, білях, як ранозагоювальний засіб.

Розмарин як символ[ред.ред. код]

Rosmarinus officinalis (1).jpg
Розмарин лікарський

Назва рослини походить від латинського слова rosmarinus — «морська роса». Ліричну назва кущ отримав ще до н.е. Стародавні греки описували кущі, що ростуть на узбережжі в бризках морської піни. Розмарин застосовували як омолоджуючий засіб і лікували відваром розлади сну і пам'яті. Один зі старих рецептом — покласти кілька гілочок розмарину у вино, нагріти і дати випити хворому. Такий майже глінтвейн функціонує як стимул для роботи мозку.

У Стародавній Греції, Римі, Єгипті і пізніше в Європі символізував смерть. У Древній Греції вінок з квітів розмарину клали на могилу, родичам покійного дарували розмаринові гілки. Єгиптяни клали в руку небіжчика гілку розмарину — вважалося, що її аромат прикрасить подорож у країну мертвих.

Зображення розмаринової гілки часто використовувалося на надгробках.

Згідно з біблійними переказами, під час подорожі Святого сімейства в Єгипет Діва Марія поклала немовля Ісуса на камені під невеликий чагарник з білими квіточками. Це виявився розмарин, квітки якого перетворилися із білих у блакитні. З тих пір люди пов'язують блакитний колір з символом божественності, правди і мудрості.

Стародавні римляни, які приписували рослині чарівну силу, вважали, що розмарин зберігає такий привабливий блакитний колір завдяки тому, що росте вздовж берега моря, і морська піна омиває його (звідси й інша назва чагарнику — «морська роса»).

В Елладі розмарин присвячували богині любові Афродіті, а в Середні віки гілочки рослини дарували нареченому і нареченій під час одруження і прикрашали ними житло в свята.

У середні віки розмарин став улюбленцем травників та лікарів. З нього вже робили олію, яку застосовували для розтирань і інгаляцій. А ще виганяли диявола. Трохи пізніше трава вже символізувала любов і її дарували на знак вірності і на пам'ять коханим. І також застосовували в медицині. Ефірна олія розмарину очищає дихання, покращує кровообіг та обмінні процеси в організмі. Ним лікують зовнішні запальні процеси, відвар допоможе впоратися з випаданням волосся, якщо застосовувати розмаринову воду як тонік для шкіри голови[2].

Примітки[ред.ред. код]