Полівка звичайна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Полівка звичайна
Feldmaus Microtus arvalis.jpg
Біологічна класифікація
Домен: Еукаріоти (Eukaryota)
Царство: Тварини (Metazoa)
Тип: Хордові (Chordata)
Клас: Ссавці (Mammalia)
Ряд: Гризуни (Rodentia)
Родина: Хом'якові (Cricetidae)
Підродина: Щурові (Arvicolinae)
Рід: Полівка (Microtus)
Біноміальна назва
Microtus arvalis (s. lato)
(Pallas, 1778)
Посилання
Commons-logo.svg Вікісховище: Microtus arvalis
ITIS logo.jpg ITIS: 632856
US-NLM-NCBI-Logo.svg NCBI: 47230
Wikispecies-logo.svg Віківиди: Microtus arvalis
Fossilworks: 104950[1]К:Википедия:Статьи с источниками из ВикиданныхК:Википедия:Статьи с неоформленными источниками из Викиданных 104950[1]К:Википедия:Статьи с источниками из ВикиданныхК:Википедия:Статьи с неоформленными источниками из Викиданных

Полівка звичайна (Microtus ex grex arvalis) — надвид гризунів (Rodentia) роду полівок (Microtus) родини щурові (Arvicolidae). Включає кілька морфологічно близьких видів і видів-двійників, у тому числі три види, поширені в Україні: полівка лучна, полівка алтайська і полівка європейська.

Зовнішній вигляд[ред.ред. код]

Звичайна полівка — звір невеликих розмірів; довжина тіла мінлива, зазвичай 9-14 см. Вага зазвичай не перевищує 45 г. Хвіст становить 30-40% від довжини тіла — до 49 мм. Забарвлення хутра на спині може варіювати від світло-бурого до темнувато-сіро-бурого іноді з домішкою коричнево-іржавих тонів. Черевце звичайне світліше: брудно-сіре, іноді з жовтувато-охристим нальотом. Хвіст або одноколірний, або слабо двобарвний.

Таксономія і надійність описів[ред.ред. код]

Під назвою «звичайна полівка — Microtus arvalis» довгий час розуміли більшість видів дрібних полівок, морфологічно подібних до Microtus arvalis (s. str.), у тому числі полівку європейську (Microtus arvalis s. str.), полівку алтайську (Microtus obscurus), полівку лучну (Microtus levis), полівку киргизьку, полівку монгольську, закаспійську та низку інших видів.

Історія поділу на види і схема родинних стосунків Microtus ex gr. arvalis

Більшість описів «звичайних» полівок у працях до 1970 р. (і нерідко до 2000 р.), вкл. описи підвидової систематики, морфології, мінливості, екології тощо відноситься до надвиду в цілому, тобто всіх перелічених вище видів [це стосується і всього поданого нижче тексту, що видно з наведеного далі ареалу].

Східна межа поширення типового виду (Microtus arvalis у вузькому сучасному розумінні) проходить приблизно уздовж лінії Одеса-Кременчук-Суми-Москва-Твер, і до цього виду можна впевнено відносити лише описи «звичайних» полівок із західної і центральної Європи, а на сході Європи — з Польщі та західної частини України й Білорусі. Далі на схід до зазначеної лінії полівка звичайна формує зону симпатрії зі своїм видом-двійником — полівкою лучною (Microtus levis).

Розповсюдження надвиду[ред.ред. код]

Ареал надвиду «звичайна полівка»
контури ареалів аловидів 46-хромосомних Microtus arvalis (ліворуч) та M. obscurus (праворуч)

Поширена в біоценозах і агроценозах лісової, лісостепової і степової зон материкової Європи від Атлантичного узбережжя на заході до Монгольського Алтая на сході.

На півночі межа ареалу проходить по узбережжю Балтійського моря, південною Фінляндією, південною Карелією, Середнім Уралом і Західним Сибіром, на півдні — по Балканам, узбережжю Чорного моря, Криму, захоплюючи і північ Малої Азії.

Водиться також на Кавказі і в Закавказзі, на півночі Казахстану, на південному сході Средньої Азії, на території Монголії. Зустрічається на Оркнейських островах.

Спосіб життя[ред.ред. код]

На своєму обширному ареалі полівка тяжіє переважно до польових і лугових екосистем, а також до сільськогосподарських земель, городів, садів, парків. Суцільних лісових масивів уникає, хоч і зустрічається на вирубках, галявинах і узліссях, в рідколіссях, в надрічкових чагарниках, лісосмугах. Віддає перевагу місцям з добре розвиненим трав'яним покривом. У південній частині свого ареалу тяжіє до вологіших районів: заплавних луків, балок, річкових долин, хоча зустрічається і на сухих степових ділянках, на закріплених пісках за межами пустель. У горах піднімається до субальпійских і альпійських луків на висоті 1800-3000 м над рівнем моря. Уникає територій, схильних до інтенсивного антропогенного навантаження і трансформації.

У теплий час польва полівка активна в основному у сутінках і вночі, взимку активність цілодобова, але переривиста. Живе сімейними поселеннями що, як правило, складаються з 1-5 споріднених самок і їх потомства 3-4 поколінь. Ділянки дорослих самців займають 1200–1500 м² і охоплюють ділянки кількох самок. У своїх поселеннях полівки риють складну систему нір і протоптують мережу стежок, які взимку перетворюються на підсніжні ходи. Звіри рідко покидають стежини, які дозволяють їм швидше пересуватися і легше орієнтуватися. Глибина нір невелика, всього 20-30 см. Ці звіри захищають свою територію від прийшлих особин свого й інших видів полівок аж до вбивства. У періоди високої чисельності на полях зернових й в інших кормових місцях часто утворюються колонії з декількох сімей.

Звичайну полівку відрізняє територіальний консерватизм, але при необхідності під час збирання врожаю і оранки полів вона може переселятися в інші райони, зокрема в скирди, стоги, в овоче- і зерносховища, іноді в житлові споруди людини. Взимку робить під снігом гнізда, сплетені з сухої трави.

Полівка — типово травоїдний гризун, до раціону якого входить широкий набір кормів. Характерна сезонна зміна раціону. У теплу пору року віддає перевагу зеленим частинам тонконогових, айстрових і бобових; зрідка їсть молюсків, комах і їх личинок. Взимку обгризає кору чагарників і дерев, зокрема ягідних і плодових; поїдає насіння і підземні частини рослин. Робить харчові запаси, що досягають 3 кг на особину.

Розмножується звичайна полівка протягом всієї теплої пори року — з березня-квітня по вересень-листопад. Взимку зазвичай наступає пауза, але в закритих місцях (стоги, скирти, господарські споруди) за наявності достатнього корму може розмножуватися далі. За один шлюбний сезон самка може принести 2-4 виводки, максимум в середній смузі — 7, на півдні ареалу — до 10. Вагітність триває 16-24 дні. У посліді в середньому 5 дитинчат, хоча їх число може досягати 15; дитинчата важать 1-3,1 р. Молоді полівки стають самостійні на 20 день життя. статева зрілість настає на 2 місяці життя. Іноді молоді самки вагітніють вже на 13 день життя і приносять перший виводок в 33 дні.

Середня тривалість життя становить всього 4,5 місяця; до жовтня більшість полівок вмирають, молоді останніх пометов зимують і навесні вступають в розмноження. Полівки є одним з основних джерел їжі для безлічі хижаків — сов, боривітерів, ласок, горностаїв, тхорів, лисиць і кабанів.

Охоронний статус[ред.ред. код]

Звичайна полівка — широко поширений і численний надвид, що легко пристосовується до господарської діяльності людини і антропогенного перетворення природних ландшафтів. Чисельність, як і у багатьох плодовитих тварин, сильно коливається по сезонах і роках. Характерні спалахи чисельності, що змінялися тривалими депресіями. В цілому, коливання виглядають як 3— або 5-річні цикли. У роки найбільшої чисельності щільність популяцій може досягати 2000 особин на га, в роки депресій падає до 100 особин на га.

Звичайна полівка є одним з найсерйозніших шкідників сільського господарства, городництва і садівництва, особливо в роки масового розмноження. Шкодить зерновим й іншим культурам на кореню і в скиртах, обгризає кору плодових дерев і чагарників. Є основним природним носієм збудників чуми, туляремії, лептоспірозу, сальмонельозу, токсоплазмозу й інших небезпечних для людини захворювань.

Посилання[ред.ред. код]