Горностай
| Горностай | ||||||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
 |
||||||||||||||||||
|
|
||||||||||||||||||
| Біологічна класифікація | ||||||||||||||||||
|
||||||||||||||||||
|
|
||||||||||||||||||
| Mustela erminea Linnaeus, 1758 |
||||||||||||||||||
 Ареал горностая (червоним - інтродукована популяція) |
||||||||||||||||||
|
|
||||||||||||||||||
|
|
||||||||||||||||||
|
Горноста́й (Mustela erminea L.) — вид роду Mustela, невелика хутрова тварина родини мустелових (Mustelidae).
Зміст |
Поширення [ред.]
Поширений горностай у лісостепових районах Західного Сибіру і Північного Казахстану. Майже по всій території України, крім Криму i приморських районів Запорізької та Донецької областей. Ареал охоплює лісостепову, лісову та лісотундрову зони Європи, пн. частину Азії, Кавказ, гори Серед. Азії, Пн. Монголію, Китай, о-ви - Сахалін, Курильські та Японські. Поширений у Пн. Америці.
Горностай успішно інтродукований у Новій Зеландії, де став небажаним видом [1].
Місця перебування [ред.]
Долини річок, береги потоків і струмків, озер, ставків, болота, плавні, ліси та узлісся, переліски та чагарникові зарості; деколи трапляється на полях і в населених пунктах.
Чисельність. У 1968 р. налічувалося 1,5 - 2 тис. особин.
Причини зміни чисельності [ред.]
Несприятливі екологічні фактори, зокрема метеорологічні умови (суворі зими і холодні весни), хвороби (гельмінтози, які в окремі роки вражають до 50 % звірів, туляремія, чума тощо), осушувальні меліорації.
Особливості біології [ред.]
Веде осілий, прихований присмерковий і нічний спосіб життя. Активний протягом року. Добре плаває, лазить по кущах і деревах. Кубла влаштовує в норах гризунів, дуплах дерев, купах хмизу та серед каміння. Живиться гризунами, птахами та їхніми яйцями, плазунами і жабами, іноді комахами, плодами рослин, але в основному мишами та полівками, яких у роки масового розмноження знищує більше, ніж може з'їсти. Після снігопадів полює під снігом. Самка раз на рік (лютий - кін. травня) після 210 - 330-денної вагітності народжує 2 - 10 (іноді до 18) малят. Статевозрілим стає у З- 4-місячному віці. Цінний хутровий звір. Вороги - лисиця, куниця, тхір чорний та хижі птахи.
При народженні вони важать усього три-чотири грами, через місяць прозрівають, а ще через два — стають цілком дорослими. Дорослі тварини мають у довжину від 16 до 38 сантиметрів.
Горностай — хижак. Полює на маленьких, а іноді й більших за себе ссавців, переважно на гризунів. Нищить пташині гнізда — найбільше потерпають від нього жайворонки, ластівки, рябчики і навіть тетеруки. Коли бракує звичного корму, горностаї полюють на змій, ящірок, жаб, а в скрутну годину не гребують і ягодами ялівника. Така всеїдність — одна з характерних рис родини куницевих, до якої належить горностай. Невибагливий він і до місцевості, де селиться. Ведучи наземний спосіб життя, тварина будь-де почувається зручно і затишно: під купою каміння, в густому чагарнику, в старій кротячій норі або в першій-ліпшій заглибині просто неба.
Горностай — вправний плавець, добре лазить деревами, непогано орієнтується в підземних лабіринтах, швидко пересувається у снігу. Звіркові в цьому допомагає гнучке видовжене тіло, загострена мордочка з короткими, майже трикутними вухами, гострі пазурі. Горностай належить до тих рідкісних видів хижаків, які роблять неоціненну послугу людині, знищуючи шкідливих гризунів. А ще звірків цінують за їх м'яке, густе хутро, взимку — сліпучо-біле, окрім чорного кінчика хвоста, і рудувато-буре — о теплій порі року.
Охорона [ред.]
В Україні вид знаходиться під охороною держави. Горностая включено до Червоної книги України (1994, 2009), і полювання на нього або здобування з будь-якою метою (науковою, для переселення, винищення) заборонені.
Розмноження у неволі. Розмножується, придатний для розведення у штучних умовах.
Література [ред.]
- ↑ Purdey D. C., C. M. King, B Lawrence Age structure, dispersion and diet of a population of stoats (Mustela erminea) in southern Fiordland during the decline phase of the beechmast cycle // New Zealand Journal of Zoology. — Т. 31. — (2004) С. 205–225. Переглянуто: 2009-11-30.
