Рапай-Маркіш Ольга Перецівна

Рапай-Маркіш Ольга Перецівна
івр. אולגה רפאי-מרקיש‎‎‎
Народження	1 серпня 1929(1929-08-01) Харків, Українська СРР, СРСР
Смерть	1 лютого 2012(2012-02-01) (82 роки)
	Ізраїль
Поховання	Тель-Авів-Яфо
Країна	СРСР  Україна
Навчання	Київський державний художній інститут (1956)
Діяльність	художниця, скульпторка, керамістка
Вчитель	Гельман Макс Ісайович
Працівник	Київський експериментальний кераміко-художній завод
Член	Спілка радянських художників України
Батько	Маркіш Перец Давидович
У шлюбі з	Рапай Микола Павлович

О́льга Перецівна Рапа́й (до шлюбу Ма́ркіш; нар. 1 серпня 1929, Харків — пом. 1 лютого 2012, Ізраїль) — українська скульпторка; член Спілки радянських художників України з 1960 року.

Біографія

Народилась 1 серпня 1929 року у місті Харкові (нині Україна). Дочка романіста Переца Маркіша та перекладачки Зінаїди Йоффе; падчерка мовознавця і перекладача Бориса Ткаченка.

1948 року вступила на скульптурний факультет Київського державного художнього інституту. У 1953 році була заарештована, як дочка ворогів народу і заслана до Сибіру, а потім до Північного Казахстану. У 1955 році була звільнена, повернулася до навчання і 1956 року захистила диплом за спеціальністю «скульптура». Була ученицею Макса Гельмана.

Упродовж 1956—1967 років працювала скульпторкою на Київському експериментальному кераміко-художньому заводі; у 1967—1997 роках — на творчій роботі при Художньому фонді України. Жила у Києві, в будинку на вулиці Кіквідзе, № 30а, квартира № 74.

Померла в Ізраїлі 1 лютого 2012 року. Похована в Ізраїлі у Тель-Авіві.

Сім'я

Чоловік — скульптор Рапай Микола Павлович. Дочка Катерина Рапай — художниця і письменниця, народилася під час заслання матері, з 1980 р. жила в Росії, але постійно брала участь в українських культурних заходах разом з матір'ю, після агресії 2014 р. повернулася у Київ. Онуки: Давид Ордовський (1989), Федір Ордовський (1974), Юлія Ордовська (1965).

Творчість

Працювала в галузі декоративної пластики та, з кінця 1960-х років, переважно монументальної декоративної скульптури (фантастичні звірі й птахи), архітектурної кераміки (панно, рельєфи, антропоморфні вази) — в теракоті, майоліці, шамоті.

Серед творів декоративної пластики серія статуеток «Цирк», фігурки в народному вбранні різних областей України та інші, зокрема:

• «День дівчат» (1957);
• «Узбечка» (1957);
• «На старт» (1958—1959);
• «Баскетболістка» (1958—1959);
• «Учениця» (1958—1959);
• «Гуцулка» (1958—1959);
• «Гопак» (1958—1959);
• композиція-сюїта «Пляж» (1959);
• «Швачка» (1959—1960);
• «Закохані» (1959—1960);
• «Гармошка» (1963);
• серія «Кубинці» (1964);
• композиція «Естрадний ансамбль» (1964);
• «Олег Попов» (1965);
• «Біп» (1965);
• «Чарлі Чаплін» (1965);
• «Марсель Марсо» (1965);
• «Корейський танок» (1965);
• «Чорт на козі» (1965, теракота);
• вази «Жінки» (1966);
• серія «Півні» (1967, шамот);
• серія «Чужоземці» (1967, шамот, розпис ангобом);
• «Цап» (1968, шамот, полива);
• «Весілля» (1968, майоліка).

Її скульптурні роботи, крім Київського експериментального кераміко-художнього заводу, тиражувалися Баранівським, Коростенським, Городницьким фарфоровими заводами та Полонським заводом художньої кераміки.

станкова скульптура

• «Погруддя Тараса Шевченка» (1964, фаянс);
• «Харків'янка» (1964);
• «Станіславка» (1964);
• «Скульптор Наталія Дерегус» (1969, теракота);
• «Сестри Паленко» (1970);
• «Просторова композиція» (1987);
• «Скульптор Федір Олексієнко» (1988);
• «Марія Примаченко» (1988).

монументальне мистецтво

• поліхромні композиції-рельєфи на Будинку торгівлі у Києві (1967);
• панно «Дельфіни» в інтер'єрі лікарні у Києві (1967);
• група декоративних скульптур «Людина і тварини» (1968);
• декоративний рельєф «Свято» (1968);
• оздоблення інтер'єру в санаторії «Чорноморка» в Одесі (1969);
• мозаїчне панно «Любіть книгу — джерело знань» на торці Середньої школи № 82 на вулиці Миколи Шпака, № 4 (1968, у співавторстві з Іваном Марчуком і В. Мельниковим);
• керамічний розпис площею 18 м² у спецлікарні № 1 (1969, адресу не встановлено);
• 30 керамічних рельєфів розміром 60Х60 см кожен у кафе міста Охтирки (1970, не збереглися);
• 16 поліхромних керамічних рельєфів розміром 60Х60 см кожен в торговому центрі на проспекті Берестейському у Києві (1971, не збереглися);
• керамічні рельєфи в інтер'єрі торгового центру, у приміщеннях молочної кухні, театральної каси, пункту прокату, магазину кулінарії на проспекті Берестейському у Києві (1973, не збереглися);
• два рельєфних панно площею 18 м² кожне в ресторані готелю «Славутич» (1973, у співавторстві з Борисом Довганем), * декоративні вази і світильники на вулиці Ентузіастів, № 1 у Києві (1973, не збереглися);
• керамічні рельєфи на території санаторію «Лісова поляна» (нині Шпиталь для псевдоінтернаціоналістів) у Пущі-Водиці, 7-я лінія (1973);
• скульптура, рельєфи, розписи в ресторані «Краків» на проспекті Берестейському в районі Шулявки у Києві (1974, не збереглися);
• рельєфи в акторському холі Національного академічного драматичного театру імені Лесі Українки, вулиця Богдана Хмельницького, № 5 у Києві (1977);
• декоративна поліхромна керамічна скульптура в дитячій лікарні (1978, адреса не встановлено).
• рельєфи, маски, розписи, декоративна поліхромна керамічна скульптура в інтер'єрі Національної бібліотеки України для дітей, вулиця Януша Корчака, № 60 у Києві (1979);
• декоративна поліхромна керамічна скульптура, мала пластика, рельєфи, світильники в кафе-барі Інституту фізіології імені Олександра Богомольця НАН України, вулиця Академіка Богомольця, № 4 у Києві (1980);
• рельєфи, декоративна поліхромна керамічна скульптура, вази в вестибюлі готелю «Братислава», вулиця Андрія Малишка, № 1 у Києві (1981, не збереглиися).
• просторова композиція «Рослина», рельєфи, вази, світильники у вестибюлі Інституту ботаніки імені Миколи Холодного, вулиця Терещенківська, № 2 у Києві (1982);

фрагмент панно на бульварі Тараса Шевченка № 50—52 у Києві.

• керамічні композиції загальною площею понад 300 м² на фасаді Будинку національних творчих колективів України; бульвар Тараса Шевченка № 50—52 у Києві (1987).

Брала участь у республіканських виставках з 1957 року, всесоюзних та зарубіжних — з 1958 року. Персональні виставки відбулися у Києві у 1967, 1995, 2004, 2014, 2015 роках; Львові, Ужгороді, Луцьку в 1968 році; Чернівцях у 1969 році.

Роботи скульпторки є в українських музеях за кордоном. Найбільш цінні збірки знаходяться в Національному музеї українського народного декоративного мистецтва і в Національному художньому музеї України, також роботи предствлені у Національному музеї Тараса Шевченка у Києві.

Література

• Рапай-Маркіш Ольга Перецівна // Українські радянські художники. Довідник. — Київ : Мистецтво, 1972. — С. 386.;
• Рапай-Маркіш Ольга // Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1973. — Кн. 2, [т. 7] : Пряшівщина (продовження) — Сибір. — ISBN 5-7707-4049-3.;
• Рапай-Маркіш Ольга Перецівна // Словник художників України / за ред. М. П. Бажана (відп. ред.) та ін. — К. : Головна редакція Української радянської енциклопедії, 1973. — С. 191.

• Рапай Ольга Перецівна // Шевченківська енциклопедія : у 6 т. / Гол. ред. М. Г. Жулинський. — Київ : Ін-т літератури ім. Т. Г. Шевченка, 2015. — Т. 5 : Пе—С. — С. 417.