Ворог народу

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Вороги́ наро́ду — походить від фр. «ennemi du peuple» — виразу часів Великої французької революції, якобінської диктатури та терору.

В радянські часи — штамп сталінської пропаганди і ідеології для позначення політичних супротивників. Такі «вороги» розшуковувались та ліквідовувались через вигадані обвинувачення у шпигунстві, диверсіях, злочинах, куркульстві, буржуазному націоналізмі та іншому. Виключено з Карного кодексу СРСР 29 грудня 1958 року.

Радянська ідеологічна і політична доктрина[ред.ред. код]

Згідно зі сталінською суспільно-політичною доктриною про «побудову соціалізму у одній окремій країні» (сталінський варіант «марксизму-ленінізму») — з наближенням перемоги соціалізму і комунізму у суспільстві, опір ворожих класів і соціальних прошарків не втихає, а навпаки посилюється. Тому актуальною зістається роль карних органів (НКВС) та карного «судочинства» у пошуку та знешкодженні усіляких «ворогів народу». Боротьба з В.Н. була складовим елементом Великого Терору, як більшовицького методу керування суспільством та «будівництва комунізму».

Чинне законодавство СРСР про в.н.[ред.ред. код]

Головний закон Союзу РСР сталінська Конституція згадує «ворогів народу» в Главі Х-й «Основні права та обов'язки громадян», Стаття 131:

  • Каждый гражданин СССР обязан беречь и укреплять общественную, социалистическую собственность, как священную и неприкосновенную основу советского строя, как источник богатства и могущества Родины, как источник зажиточной и культурной жизни всех трудящихся.
  • Лица, покушающиеся на общественную, социалистическую собственность, являются врагами народа.[1]

Таким чином, кожен, хто намагався чи хотів би повернути свою власність, що наприклад була експроприйова під час збройного більшовицького перевороту в Жовтні 1917 р. чи реквізована в колгосп, або хто намагався відділитися від «колективної власності» на засоби виробництва, щоб хозяйнувати самостійно — автоматично становився «ворогом народу» з усіма відповідними наслідками.

В Конституції УСРР 1935 року записано[2]:

Стаття 2. Українська Соціалістична Радянська Республіка разом з усіма радянськими республіками, що творять Союз Радянських Соціалістичних Республік, забезпечує міць, непохитність, політичну та економічну незалежність Союзу Радянських Соціалістичних Республік — соціалістичної батьківщини всіх трудящих. Люди, що зраджують соціалістичну батьківщину, є вороги народу.

Стаття 5. Соціалістична (громадська) власність (державна, колгоспна, кооперативна) є основою радянського ладу, вона священна й недоторкана, і люди, що покушаються на соціалістичну власність, є ворогами народу.

Державна пропаганда[ред.ред. код]

Комуністична пропаганда в СРСР взяла на озброєння гасло французького письменника-комуніста Анрі Барбюса: «Якщо ворог не здається — його знищують!»

Найвищого апогею кампанія «боротьби з ворогами народу» в країні набула під час сталінських «Показних судових процесів» 30-х рокі 20-го століття та «Великого терору».

Перманентні кампанії пошуків «ворогів народу» та «шкідників» (рос. «вредителей») набули у СРСР форм масового психозу. Тотальна підозріливість та страх прийняли глобальних розмірів у масштабі країни. «Національним героєм» став Павлік Морозов — хлопчик, що згідно з офіційною радянською легендою доніс на власних батьків.

Пропаганда тримала суспільство у заляканому та позбавленому волі стану, робила його готовим до (іноді сліпого) виконання усіх завдань керівництва держави (таке суспільство і психологія людини описані Джорджем Орвеллом в романі-антиутопії «1984», а наслідки психо-обробки людей описані Чингізом Айтматовим: «манкурти»).

Інші соціальні «ворожі елементи»[ред.ред. код]

Окрім вищєзгаданих «ворогів народу», «агентів іноземних розвідок» та «шкідників», були також такі категорії населення як «діти ворогів народу», «дружини ворогів народу», та «члени сімей ворогів народу». Хоча офіційним гаслом пропагадни було «син за батька не відповідає», але членів сімей в.н. теж було репресовано. Згідно зі статтею 58-8 Карного Кодексу СРСР та Законом СРСР «Про членів сімей зрадників Батьківщини» від 30 березня 1935 р., їх заарештовували, лишали власного майна та житла, ізолювали у спеціальних концтаборах або позбавляли громадянських прав.

В сучасній Росії — «націонал-зрадники»[ред.ред. код]

В сучасній Російській Федерації Володимиром Путіним була висунута теза про «націонал-зрадників» (рос.«национал-предатели»). В своїй промові 18 березня 2014 під час виступу в Георгіївському залі Кремля, за півгодини до підписання договору про входження Криму до складу Росії, він використував вираз "..В Росії діє «п'ята колона націонал-зрадників»". Малося на увазі всі ті, хто незгоден та критикує його політику загарбання чужих земель.[3][4][5]

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Конституция (Основной Закон) Союза ССР. Утверждена Чрезвычайным VIII съездом Советов Союза ССР 5 декабря 1936 года[1]
  2. Про зміни в Конституції (Основному законі) Української Соціалістичної Радянської Республіки
  3. Владимир Путин заявил, что в России действует «пятая колонна национал-предателей»
  4. Национал-предатели — это кто?
  5. Виталий Портников. Национал-предатель. - Грани.ру, 19.03.2014

Посилання[ред.ред. код]