Розенкрейцери

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Розенкрейцери (нім. Rosenkreuzer) — члени таємного товариства релігійно-містичного спрямування у Європі в XV—XVII століттях. Легендарним засновником був  Крістіан Розенкрейц (Ch. Rosenkreuz, раніше Rosencreutz).

Історія[ред.ред. код]

За переказами, Крістіан Розенкрейц народився бл. 1378 р. в Німеччині у збіднілій дворянській родині. У дитячому віці його віддали на виховання до монастиря. В 16 років він відправився до Святої Землі. Побував у Сирії, Єгипті, Марокко, де вивчав магію і кабалістику. Повернувшись до свого монастиря у Німеччині, він близько 1407 р. разом із 3-ма учнями заснував таємне Братство Рози і Хреста («Fraternitas Rosae Crucis»). Метою було пізнати божественну мудрість, розкрити таємниці природи і допомагати людям. До Братства залучили ще 4-ох учнів. Всі розенкрейцери були докторами і бакалаврами, семеро з них були німцями. Свою резиденцію вони називали «Домом Святого Духа», а себе «Божими друзями». Враховуючи сумний досвід тамплієрів, Братство було добре законспірованим, дотримувалося суворих правил. Згодом, щоб удосконалити знання, вони вирішили розійтися в інші країни. Перед тим було укладено статут із 6 правил:

  • Братство має перебувати в таємниці 100 років
  • «R.C.» буде їхнім знаком, гаслом і вдачею
  • ніхто з членів Братства не повинен займатися нічим іншим, окрім як лікуванням хворих безкоштовно
  • пристосовуватися до законів і звичаїв тієї країни, де збираються працювати, нічим не виказувати приналежності до Братства
  • кожен зобов'язаний щороку у визначений час прибувати до монастиря (в «Дім Святого Духа»)на збори Братства, або повідомити причину відсутності
  • кожен має шукати того, хто заступить його після смерті

Крістіан Розенкрейц помер 1484 р. і був похований у таємній гробниці в «Домі Святого Духа». За заповітом, його могилу мали розкрити, коли настане відповідний час - через 120 років.

Згодом суворі правила було пом'якшено і в епоху Ренесансу до Братства почали допускати свідомих людей. Деякі свідчення вказують, що Парацельс був знайомий з таємницею рознкрейцерів. До членів Братства зараховували Леонардо да Вінчі, Франсуа Рабле, Генріха Корнелія Агріппу Ноттесгеймського. Проте ніяких свідчень в історичних документах про розенкрейцерів все ще немає, окрім поодиноких згадок і натяків про якесь таємне товариство фізиків і алхіміків, котрі шукають Філософський Камінь.

Коли у 1583 р. Прага стає резиденцією кайзера Рудольфа II, до його двору зі всієї Європи стікаються мистці, алхіміки, астрологи, маги, серед яких, очевидно, не бракувало розенкрейцерів. Один з них, Джон Ді, перебував у 1584-1586 рр. при дворі Рудольфа. Повернувшись 1594 до Лондона, Джон Ді продовжував езотеричні студії, підтримував ідею загальноєвропейського товариства філософів, математиків, професорів, астрологів, як і Тихо Браге і Йоганн Кеплер, котрі теж працювали у Празі (ідея «Незримої колегії»). Ідеї розенкрейцерів були відомі англійським філософам Френсісові Бекону, Роберту Фладду.

У 1604 р., коли настав час оприлюднити деякі одкровення і таємниці, вісім братів-розенкрейцерів розкрили гробницю Крістіана Розенкрейца.

У 1611 р. Рудольфа II заставили зректися престолу. Кайзером стає його брат Матіас, столиця Рейху повертається до Відня. Розенкрейцери перебираються з Праги під крило курфюрста Фрідріха V Пфальцського до Гейдельберга. З нагоди одруження Фрідріха з англійською принцесою Єлизаветою, дочкою короля Джеймса I у 1613 р. в Гейдельбергу було споруджено фантастичні висячі сади у формі лабіринту з дивовижними механізмами, що стало відображенням таємної доктрини і втіленням мрії розенкрейцерів. Синхронно з цими подіями розенкрейцерська таємниця виходить у світ. Було надруковано 2 їхні маніфести - у 1614 р. Вільгельм Мойєр Вассель видав у Касселі книгу «Загальна і вседоступна реформа Всесвіту» з додатком «Fama Fraternitalis» («Слава Братства»), де заявлено про існування таємного братства алхіміків і мудреців, котре ставить за мету реформувати науку, релігію і мистецтво, і подано історію Братства, і, в той же час, вийшла книга «Confessio Fraternitatis Rosae Crucis» «Сповідь Братства Троянди і Хреста», в якій описано дух і мету розенкрейцерів. Їхнім автором (можливо, безпідставно) вважають Йоганна Валентина Андреа Герренберга з Вюртемберга. Обидві публікації викликали могутній спалах активності у Німеччині і Чехії: тільки за 6 років вийшло друком понад 200 творів, підписаних криптонімом «R.C.». Цей період назиють «Розенкрейцерським Просвітництвом». Члени Братства почали відкрито носити свої відзнаки: голубу ленту із золотим хрестом, в центрі якого рубінова троянда, і чорний шовковий шнурок у петлиці чорного каптана (це означало, що людина швидше повіситься, аніж зрадить таємницю), дехто вистригав волосся між лобом і маківкою, як каторжани. Свої емблеми розенкрейцери запозичили з Єгипту; троянда означала вічну і незмінну матерію, хрест був символом плодотворного духу. Велике місце у вченні розенкрейцерів займало етичне самовдосконалення, заняття окультними науками магією, кабалою, алхімією, астрологією. Щоб реформувати науку, об'єднавши філософію й етику на основі метафізики, розгадати таємниці природи треба було знайти Вічний двигун (Perpetuum Mobile) і Філософський камінь (Capis Philosophorum). Для лікування хвороб був потрібен еліксир життя. Окрім цього, необхідно покращити суспільний устрій, замінивши монархії правлінням обраних філософів. Елементи розекрейцерської доктрини присутні у численних тогочасних міфах, літературних творах, зокрема у Шекспіра. Зрозуміло, що католицька верхівка і монархічні двори вважали такі ідеї небезпечними і шкідливими.

На той час у Німеччнині наростає хаос. У травні 1618 р. у Празі збунтувалися дворяни-протестанти, що стало початком Тридцятилітньої війни. Наступного року помер кайзер Матіас. Чеські протестанти запросили на трон до Праги Фрідріха V Пфальцського і коронували його як короля Чехії. У відповідь католики на чолі з кайзером Фердинандом II змобілізували сили і розгромили чехів під Білою Горою. Фрідріх Пфальцський емігрував до Голландії в Гаагу. У Німеччині розгорілася нищівна війна між католиками і протестантами, в її полум'ї було зруйновано чудовий палац у Гейдельберзі. У Європі перемагає Контрреформація. Розенкрейцери змушені повертатися в підпілля, вони покидають Німеччину і перебираються до кальвіністської Голландії. Таємні товариства розенкрейцерів виникають у Гаазі (1622 - Братство Розенкрейцерів), Амстердамі (Академія Алхіміків), Гарлемі, а звідти поширюються по Європі. У 1622 р. у Парижі на центральній міській площі з'явилися 2 афіші: «Ми, депутати Вищої колегії Рози-Хреста, дійсно перебуваємо, явно і незримо, у цьому місті. Ми сповіщаємо людей без допомоги книги записів на мовах тих країн, де вирішили зупинитися, аби врятувати собі подібних від смертельно небезпечних помилок» і друга: «Той, хто хоче дізнатися про нас із простої цікавості, ніколи не зможе пізнати нас. Але той, хто щиро прагне увійти до нашого братства, від нас, здатних пізнати людські думки, отримає докази істинності наших обіцянок. Ми не відкриємо місця нашого перебування в цьому місті, але думки того, хто читає ці рядки, поєднані з волею, дозволять йому пізнати нас, а нам його». Ці повідомлення викликали справжню сенсацію і страх у церкви. Католицькі кола мобілізувалися, і у Франції перемогла Контрреформація. Тут розенкрейцери теж не досягли успіху. Декарт, у творах якого присутні розенкрейцерські ідеї і про якого говорили, що є членом Братства, 1628 р. емігрував із Франції до Голландії; там його ученицею стала Єлизавета, дочка Фрідріха Пфальцського.

Розенкрейцерів починають переслідувати і у протестантській Голландії і близько 1640 р. вони перебираються до Англії під захист короля Карла I. У 1645 р. у Лондоні зібралися «Любителі наук» на чолі з Еліасом Ешмолом, який редагував праці Джона Ді. До них приєдналися кілька розенкрейцерів - втікачів з Німеччини - Теодор Хаак і Джон Уїлкінс, капелан курфюрста Пфальцського. Такі зібрання надалі відбувалися регулярно в Лондоні і Оксфорді. Юний Роберт Бойль, який був присутній і, повернувшись з Італії, мріяв про власну алхімічну лабораторію, називав їх «Незримим коледжем».

Проте скоро в Англії почалася Революція, потім диктатура Олівера Кромвеля і учасники «Незримого коледжу» продовжували збиратися таємно. У той час розенкрейцери влилися до спекулятивного масонства, а після Реставрації Стюартів спричинилися до втілення ідеї «Незримого коледжу»: створення «Любителями науки» 28 листопада 1660 р. «Колегії для розвитку фізико-математичних експериментальних знань», яка згодом прибрала назву Лондонського Королівського товариства для розвитку знань про природу і стала першою у світі Академією Наук.

Література[ред.ред. код]

  • Carlos Gilly / Friedrich Niewöhner (Hgg.): Rosenkreuz als europäisches Phänomen im 17. Jahrhundert. Pimander 7, Bibliotheca Philosophica Hermetica, Amsterdam / Frommann-Holzboog, Stuttgart 2002, ISBN 3-7728-2206-1.
  • Carlos Gilly / Frans A. Jansen (Hg.): Das Erbe des Christian Rosenkreuz. Johann Valentin Andreae und die Manifeste der Rosenkreuzerbruderschaft 1614—1616. Vorträge gehalten anlässlich des Amsterdamer Symposiums 18.-20. November 1986, Bibliotheca Philosophica Hermetica, Pelikaan, Amsterdam / Verlag Hauswedell, Stuttgart 1988, ISBN 3-7762-0279-3
  • Monika Hauf: Der Mythos der Rosenkreuzer. Patmos, Düsseldorf 2007, ISBN 978-3-491-96203-3
  • Harald Lamprecht: Neue Rosenkreuzer. Ein Handbuch. Vandenhoeck & Ruprecht, Göttingen 2004, ISBN 3-525-56549-6
  • Hans-Jürgen Ruppert: Rosenkreuzer. Diederichs, München 2004, ISBN 3-7205-2533-3
  • Frances A. Yates: Aufklärung im Zeichen des Rosenkreuzes, dt. Übers. von The Rosicrucian Enlightenment, Stuttgart 2. A. 1997.

Посилання[ред.ред. код]