Магія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Магія  (від грецького «чаклунство», «чарівництво») або чари — сукупність прийомів і обрядів, що здійснюються з метою вплинути надприродним шляхом на явища природи, тварин або людину.

Походження[ред.ред. код]

Амулет з доісторичної стоянки; зберігається в музеї м. Нова Загора (Болгарїя)
Докладніше: Магічне мислення

Чари з'являються ще у найдавніших культур. Деякі дослідники схильні в цьому убачати взагалі специфічну і корінну відмінність первісного мислення від сучасного. Основою магії у давнину були (частково і зараз є) уявлення про загальний зв'язок всіх речей і явищ природи, зокрема, про зв'язок людини і її імені, про можливість впливати на ціле через його частину, на людину або тварину — через зображення, направляти хід розвитку подій, заздалегідь імітуючи їх. Наприклад, практично всі племена тропічної Африки, тубільці Австралії вірять, що володіння нігтями, волоссям, частинами одягу дає владу над людиною. Тому, якщо волосся і нігті підстригаються, то ретельно збираються і ховаються. Особливо оберігається вождь, оскільки вважається, що від його самопочуття залежить доля всього племені.

Одна з найпоширеніших теорій походження мистецтва якраз зв'язує його з магічними ритуалами, які здійснювалися над зображеннями тварин і повинні були забезпечити вдале полювання.

Типи[ред.ред. код]

Магія за своїми цілями була дуже різноманітна: лікувальна (є досі одним із розділів народної медицини — замовляння, шепотіння), шкідливоносна (надіслання «псування», «вроки»), любовна («причарування»), промислова (забезпечення успіху полювання), землеробча («стимулювання» сил родючості) і інша.

Чари традиційно поділяють на головні три різновиди:

  • - симпатичну, що базується на вірі у те, що подібні об’єкти взаємопов’язані на надприродному рівні;
  • - теургію – віру у спроможність спілкуватися, маніпулювати надприродними істотами;
  • - психургію – людина переконана у спроможності силою свого «духу» впливати на волю інших людей.

За безпосередньою метою чари бувають промисловими, любовними (приворотні), шкідливі (бойові), лікувальні, погодозмінні та інші.

За ступенем безпосередності фізичного контакту з об’єктом впливу магію поділяють на контактну і дистантну (вербальну, візуальну, через середовище – аква-, піро-, аеро-, герба-, літомагію тощо).

Практика[ред.ред. код]

Система магічних дій являла собою складний механізм. Він включав особливу обрядовість і особливі предмети — фетиші. Фетишизм — віра в надприродну силу матеріальних предметів (фетиш — слово французького походження, воно означає талісман, амулет). У древньої людини об'єктами поклоніння були камені (особливо незвичайних розмірів і форм), дерева (або цілі священні гаї). Форми поклоніння бували різні: від принесення ним жертв до спричинення ним шкоди. У цей час фетишизм є складовою частиною всіх розвинених релігій — поклоніння хресту і носіння натільного хреста в християнстві, священний камінь (метеоритного походження) в мечеті Кааба у мусульман тощо

Виконавцями магічних обрядів звичайно були особливі люди — знахарі, чаклуни, шамани. Їм приписувалася особлива здатність спілкуватися з надприродними силами, впливати на них за своїм бажанням, подорожувати в потойбічний світ. Як показують етнографічні спостереження, шамани бувають майстерними гіпнотизерами, чревовісниками, ілюзіоністами, а також і співаками, поетами, сказателями. Можна пригадати відносно недавню газетну сенсацію, пов'язану з публікацією матеріалів про «безкровні операції» філіппінських цілителів (хілерів). На російській Півночі, де сильно розвинений був шаманізм, знаходилося немало «свідків» того, як шамани літали, оживляли мертвих, бачили за сотні верст, створювали своїх і чужих двійників.

Типовий етнографічний опис, що належить африканському досліднику Лео Фробеніусу. Його експедиція зустріла групу мисливців-пігмеїв, що складається з трьох чоловіків і жінки. Через нестачу провізії він звернувся з проханням убити антилопу, але був здивований, коли, в принципі погодившись, пігмеї відповіли, що сьогодні без необхідних приготувань на полювання вони не підуть. «Надто зацікавлений дізнатися, в чому ж укладаються приготування цих людей, — пише Фробеніус, — я встав задовго до сходу сонця і прокрався в кущі… Вже з початком світанку чоловіки прийшли сюди, але не одні, а разом з жінкою. Вони сіли на землю, повисмикувати траву на невеликій поверхні і розрівняли її руками. Потім один з чоловіків сів навприсядки і намалював щось пальцем на піску. Протягом всього цього часу чоловіки і жінка бурмотіли якесь заклинання. Потім тиша очікування. Нарешті сонце з'явилося на горизонті, і один з чоловіків з натягнутим луком наблизився до розчищеного клаптика землі і націлив на нього лук. Пройшло декілька хвилин, і промені сонця торкнулися зробленого на землі малюнка. У ту ж мить з швидкістю блискавки розвернулася наступна сцена: жінка підняла руки як би для того, щоб схопити сонце, вимовляючи незрозумілі звуки, чоловік спустив стрілу, жінка закричала ще більше; потім чоловіки з їх зброєю стрибнули в гущавину чагарнику. Жінка пішла до табору. Я, почекавши, підійшов і побачив, що на вирівняному клаптику землі було намальоване зображення антилопи, в шию якої встромилася щойно випущена стріла. Коли мисливці повернулися з антилопою, убитою в шийну вену, вони, віддавши здобич, негайно віднесли до малюнка клаптик вовни убитої антилопи і судину, наповнену її кров'ю, а потім висмикали стрілу і стерли зображення».

Див. також[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Кислюк К. В. Релігієзнавство : [підручник для студентів вузів] / К. В. Кислюк, О. М. Кучер. – [5-е вид., виправ. і доп.]. – К. : На-род. укр. академія, 2007. – С. 425 – 464.
  • Лубський В. І. Релігієзнавство : [підручник] / В. І. Лубський, В. І. Теремко, М. В. Лубська. – К. : Академвидав, 2002. – С. 367 – 381.
  • Черній А. М. Релігієзнавство : [посібник] / А. М. Черній. – К. : Академвидав, 2003. – С. 212 – 235.
  • Релігієзнавство : [навчально-методичний посібник] / автор-укладач: В. В. Білецький. – Донецьк : Східний видавничий дім, Донецьке відділення НТШ, 2012. – 220 с.
  • Докаш В. І. Загальне релігієзнавство : [навч. посібник] / В. І. Докаш, В. Ю. Лешан. – Чернівці : Книги – ХХІ, 2005.