Роксоланська теорія
Роксоланська теорія або роксоланізм — етногенетична концепція, що зародилася в епоху Відродження й постулювала, що народ Русі веде своє походження від давніх роксоланів[1][2]. Набула популярності в Європі та, зокрема, Речі Посполитій. Потім відіграла значну роль у російській історіографії.
Історія[ред. | ред. код]
Уперше про зв'язок між русинами й зазначеними Страбоном роксоланами писав у творі «Про стан Європи за правління Фрідріха III» Енєа Сільвіо Бартоломео Пікколоміні, який пізніше став папою Пієм II[1]. Серед польських істориків першим про це писав Матвій із Міхова у «Трактат про дві Сарматії» в 1517 році[3]. Ця концепція була використана та розвинена багатьма європейськими істориками та інтелектуалами[4]. До причин її популярності в руслі загальноєвропейської тенденції того часу з пошуку походження народів в Античності відносяться співзвучність назв та географічна близькість Русі та Північного Причорномор'я, де в давнину жили роксолани. На основі цих ідей Русь у західних та західноруських джерелах раннього нового періоду нерідко називається Роксоланією. На відміну від аквітанського племені рутенів, назва яких також була запозичена для позначення східних слов'ян і Русі, але які не підходили на роль предків народу Русі, роксоланів дійсно вважали такими[1], а їхні війни з понтійським царем Мітрідатом Євпатором представлялися фактом руської історії.
Популярність роксоланської концепції в Речі Посполитій XVI-XVII століть визначалася також тим, що походження від сарматського племені роксоланів давало західноруській шляхті можливість приєднатися до панівної в Речі Посполитої концепції сарматизму, що обґрунтовує особливі шляхетські права[1][5].
Роксоланська концепція зустрічається у творі члена київського братства Захарії Копистенського «Палінодія» (1621), а також у «Синопсисі Київському» Інокентія Ґізеля (1674). Архієпископ Феофан Прокопович вибрав назву для своєї промови з приводу смерті Петра I «Роксоланські сльози» (лат. «Lacrime Roxolanae»)[1]. Російський історик Дмитро Іловайський висловлював впевненість, що «Рось або Русь і Роксолани це одна й та сама назва, один і той же народ»[6]. Російський історик Георгій Вернадський також відзначав схожість першої частини назви роксоланів із найменуванням росів. На його думку, назва роксолани пізніше була прийнята групою слов'янських антів[7]. Група вчених, що є прихильниками роксоланської теорії, існує й нині[1].
Критика[ред. | ред. код]
Критика роксоланської концепції почалася в XIX столітті завдяки розвитку критики джерел, допоміжних історичних дисциплін та лінгвістики, а також більш поглибленим дослідженням історії сарматських народів, у тому числі роксоланів[1].
Див. також[ред. | ред. код]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б в г д е ж Соколов С. В. Происхождение "народа и имени российского" от племени роксолан: к вопросу о бытовании идеи в коммуникативном пространстве раннего Нового времени // Научный диалог. — 2019. — № 12.
- ↑ Соколов С. В. Роксоланская концепция происхождения русских в украинских исторических сочинениях раннего нового времени // Славянский сборник. Вып. 14. Саратов: ИЦ «Наука», 2016. С. 46—52.
- ↑ Mathiae de Mechovia. Tractatus de duabus Sarmatiis Asiana et Europiana et de contentis in eis. — Cracoviae: Ioannis Haller, 1517.
- ↑ Мыльников А. С. Картина славянского мира: взгляд из Восточной Европы : Представления об этнической номинации и этничности XVI — начала XVIII века / А. С. Мыльников. — СПб.: Петербургское Востоковедение, 1999. — C. 45—57.
- ↑ Яковенко Н. Н. Вибір імені versus вибір шляху (назви української території між кінцем XVI — кінцем XVII ст.) // Міжкультурний діалог. Т. 1: Ідентичність. — К.: Дух і літера, 2009. — С. 57—95.
- ↑ Иловайский Д. И. Начало Руси. М.: Астрель; АСТ, 2004. С. 89.
- ↑ Вернадский Г. В. Древняя Русь. Тверь—М.: Леан; Аграф, 1996.
.svg){kind=small}
