Фрідріх III (імператор Священної Римської імперії)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Фрідріх III
Friedrich III
Pintoricchio 002a.jpg
імператор
Початок правління: 16 березня 1452
Кінець правління: 19 серпня 1493
Коронація: 16 березня 1452
Інші титули: король Німеччини (під ім'ям Фрідріха IV)
ерцгерцог Австрії (під ім’ям Фрідріха V)
король Угорщини (номінально)
Попередник: Сигізмунд
Наступник: Максиміліан I
Дата народження: 21 вересня 1415(1415-09-21)
Місце народження: Інсбрук, Тіроль
Дата смерті: 19 серпня 1493(1493-08-19) (77 років)
Місце смерті: Лінц, Австрія
Дружина: Елеонора Португальська
Діти: Максиміліан I
Кунігунда Австрійська
Династія: Габсбурги
Батько: Ернст Залізний
Мати: Цимбурга Мазовецька

Фрідріх III (нім. Friedrich III.; 21 вересня 1415(14150921), Інсбрук19 серпня 1493, Лінц) — король Німеччини (римський король) з 2 лютого 1440 по 16 березня 1452 року (під ім’ям Фрідріха IV), імператор Священної Римської імперії з 16 березня 1452 року, ерцгерцог Австрійський з 23 листопада 1457 року (під ім’ям Фрідріха V), герцог Штирії, Каринтії та Крайни з 1424 року, король Угорщини (номінально) з 17 лютого 1458 по 17 липня 1463 року (коронація 4 березня 1459 року), представник Леопольдинської лінії династії Габсбургів, останній імператор, коронований в Римі, об’єднав австрійські землі.

Ранні роки[ред.ред. код]

Фрідріх був старшим сином Ернста Залізного, герцога Внутрішньої Австрії, й Цимбурги Мазовецької, дочки Земовита IV, князя Плоцького й Куявського. У віці дев’яти років, після смерті батька, Фрідріх успадкував престоли герцогств Штирія, Каринтія та Крайна. У 1440 році Фрідріх як глава роду Габсбургів був обраний німецькими курфюрстами королем Німеччини. В той же час він встановив свою опіку над малолітнім Ладіславом Постумом, герцогом Австрії, а після смерті останнього у 1457 році долучив до своїх володінь Австрію, об’єднавши таким чином більшу частину габсбурзьких земель (окрім Тіролю).

Правління в Німеччині й стосунки з папою[ред.ред. код]

Фрідріх III вважається останнім імператором Середньовіччя. Загальна криза органів управління імперією, неефективність імперської влади й практично повна незалежність німецьких князів, що поступово зростали упродовж останнього століття найбільш повно проявились за правління Фрідріха III. Йому не вдавалось ані зібрати будь-яких значних коштів у Німеччині для провадження власної політики, ані домогтись посилення влади імператора. З іншого боку, Фрідріх III не вживав жодних спроб реформ імперських інституцій, зберігаючи застарілу в нову епоху Відродження і створення національних держав, систему взаємовідносин імператора з князіми й імперськими містами. Проти Фрідріха III неодноразово виступали найбільші держави Німеччини, однак до скинення імператора з престолу справа не дійшла, можливо, через незацікавленість курфюрстів у перетвореннях.

Вкрай слабку участь проявляв Фрідріх III й у церковних справах. Під час боротьби папи римського з Базельським собором втручання короля до цього протистояння було мінімальним, що разюче контрастувало з активністю його попередника імператора Сигізмунда. У 1446 році Фрідріх уклав зі Священним престолом Віденський конкордат, що врегульовував відносини австрійських монархів і папи римського й був чинним до 1806 року. За угодою з папою Фрідріх отримав право розподілу 100 церковних бенефіцій та призначення 6 єпископів.

У 1452 році Фрідріх III здійснив подорож до Італії й був коронований в Римі папою Миколаєм V. Це була остання коронація германських імператорів в Римі, що означало відмову від претензій на Італію. Саме з цього часу імперія отримує свою нову офіційну назву — «Священна Римська імперія німецької нації».

Правління в Австрії[ред.ред. код]

Ганс Буркмайєр (1473–1531): Цісар Фрідріх III, Віденський історичний музей

В той самий час, усвідомлюючи ефемерність імперського титулу, Фрідріх III домагався посилення самостійності Австрії. У 1453 році він затвердив «Privilegium Maius» Рудольфа IV, підтвердивши таким чином особливе становище Австрії в імперії та право австрійських монархів на титул ерцгерцога. В результаті Австрія фактично була виділена з імперії, поставлена поряд з нею. Про це свідчив й титул [1], що його використовував Фрідріх, в якому австрійські володіння перелічувались прискіпливо й окремо від титулу імператора.

До 1457 року власне герцогом Австрії був малолітній внучатий племінник Фрідріха III Ладіслав Постум, однак імператор фактично тримав Ладіслава у полоні, узурпувавши на правах опікуна всі регальні повноваження останнього. Неефективна політика Фрідріха викликала опозицію до його влади серед австрійського дворянства на чолі з Ульріхом Айтвіперой, посилену неврожайними роками. Австрійські магнати зблизились з національною партією Угорщини, що виступала за повернення Ладіслава до Угорського королівства. 1452 року, під час перебування Фрідріха III в Римі, у Відні спалахнуло повстання. Під тиском опозиції імператор звільнив Ладіслава, визнав його королем Чехії й Угорщини й передав йому функції управління Австрією. По смерті Ладіслава у 1457 році згасла Альбертинська лінія династії Габсбургів і Фрідріх III долучив до своїх володінь герцогство Австрія.

У той же час 1457 року посилилось протистояння Фрідріха з молодшим братом Альбрехтом VI, що претендував на частину спадщини Габсбургів. У 1458 році Фрідріх був змушений поступитись своєму брату Верхньою Австрією. Невдовзі почались важкі війни з угорцями, яким імператор не міг чинити дієвого опору. Австрійські землі були розорені й спустошені. Спроба карбування незабезпечених грошей Фрідріхом III провалилась, збільшились хвилювання селян. У 1461 році імператор був взятий в облогу власним братом у Відні. Лише по смерті Альбрехта VI у 1463 році Фрідріх став єдиним правителем Австрії.

Постійні конфлікти зі станами, родичами й набіги угорців змусили імператора постійно переїжджати з міста до міста, уникаючи австрійської столиці. Його двір розташовувався то в Граці, то в Лінці, то у Вінер-Нойштадті (в останньому місті він збудував замок і монастир). Врегулювання відносин з папою дозволило Фрідріху III домогтись у 1469 році згоди Риму на започаткування єпископств у Відні та Вінер-Нойштадті, чого без успіху прагнули його попередники на австрійському престолі. Тим не менше, як і в Німеччині, в Австрії Фрідріх III уникав рішучих перетворень й не намагався проводити будь-яких значних вдосконалень державного апарату.

Зовнішня політика[ред.ред. код]

Стосунки з Чехією та Угорщиною[ред.ред. код]

Мініатюра Грейнера Марктбаха (1490)

У період малолітства Ладіслава Постума, що мав права на угорських і чеський престоли, Фрідріх III намагався встановити свою владу над цими державами. Однак йому не вдалось створити сильну прогабсбурзьку партію. В обох королівствах почались громадянські війни, що привели до влади представників національного середнього дворянства — Їржи з Подєбрад в Чехії та Яноша Хуньяді в Угорщині. Угорське вторгнення, разом з повстанням австрійських станів у 1452 році змусило Фрідріха звільнити Ладіслава й повернути королівські регалії. Важелі впливу на ці країни було втрачені. Більше того, імператор відмовився надати допомогу угорцям у боротьбі з турками. Після смерті Ладіслава у 1457 році утримати Чехію й Угорщину в орбіті Габсбурзької монархії також не вдалось. Королем Чехії став Їржи з Подєбрад, якого після невдалої для Австрії війни був змушений визнати 1459 року Фрідріх. Йому до велось продати корону Святого Іштвана Матяшу Хуньяді за 80 000 золотих форинтів, лишався номінальним королем Угорщини до 17 липня 1463. На престол Угорщини став Матяш Хуньяді, який невдовзі розгорнув повномасштабні воєнні дії проти імператора.

У 1460-их роках почались постійні набіги угорців на австрійські землі, яким Фрідріх III, що відчував хронічну нестачу коштів, не міг чинити дієвого опору. Австрія була розорена, а 1485 року армія Матяша Хуньяді захопила Відень і Вінер-Нойштадт. Угорські війська окупували Нижню й частину Верхньої Австрії, а також східні регіони Штирії, Каринтії та Крайни.

Лише смерть Матяша у 1490 році дозволила звільнити австрійські землі, що й було здійснено сином Фрідріха Максиміліаном. Він також домігся укладення Пожонської угоди, що передбачала право Габсбургів на спадкування Угорського престолу після припинення династії Ягеллонів. Успіхи на угорському напрямку наприкінці правління Фрідріха III були досягнуті лише завдяки енергійним діям його сина, в той час сам імператор наприкінці життя практично усунувся від політики.

Стосунки зі Швейцарією[ред.ред. код]

Політика Фрідріха III стосовно Швейцарської конфедерації також виявилась неефективною. Спроби використання Франції для повернення швейцарських земель під владу Габсбургів провалились: у 1444 році Карл VII був розбитий під Сен-Готтардом. В результаті Тургау, старовинне володіння габсбурзького роду, увійшло до складу Швейцарії. Втручання імператора до громадянської війни 1468 року між швейцарськими кантонами також завершилось провалом. В той самий час посилення Бургундії на західних рубежах австрійських земель й загроза втрати Ельзасу змусили Фрідріха III піти у 1470-их роках на зближення зі швейцарцями. У 1474 році було укладено австрійсько-швейцарський оборонний союз проти бургундського герцога Карла Сміливого. Під час підписання угоди Габсбурги відмовились від претензій на Швейцарію «остаточно й назавжди». Війна з Бургундією завершилась вдало для швейцарців: у 1477 році Карл Сміливий загинув у битві під Нансі.

Бургундська спадщина[ред.ред. код]

Смерть Карла Сміливого відкрила питання про бургундську спадщину. Величезні володіння герцогів Бургундії, що включали Франш-Конте, Ретель, Фландрію, Брабант, Геннегау, Намюр, Голландію, Зеландію й Люксембург, успадкувала єдина дочка Карла Марія Бургундська, що незабаром вийшла заміж за сина Фрідріха — Максиміліана. Входження таких широких і багатих земель до складу габсбурзької монархії негайно висунуло династію на перші позиції у європейській політиці й послугувало приводом для народження знаменитого девізу дому Габсбургів: «Нехай інші ведуть війни, ти, щаслива Австрія, одружуйся!».

Тим не менше претензії на Бургундську спадщину висунув і французький король. У 1479 році до володінь Габсбургів вторглись французькі війська Людовіка XI, які, однак, вдалось розбити у битві під Гонгате. У 1482 році було укладено Араську угоду, відповідно до якої Франція отримувала власне герцогство Бургундію й Пікардію, а Габсбурги зберігали за собою всі решту земель бургундської корони. У 1486 році конфлікт з Францією відновився в рамках війни за Бретонську спадщину. Цього разу події розвивались несприятливо для Австрії: у Нідерландах спалахнуло повстання, а Максиміліана було взято у полон в Брюгге. За звільнення сина Фрідріх III був змушений погодитись на започаткування в Нідерландах Адміралтейства у 1489 році, що поклало початок воєнно-морському флоту Голландії.

Початок австрійсько-турецьких війн[ред.ред. код]

У 1469 році турецькі війська вперше вторглись до меж Австрійської монархії. З цього часу почались регулярні грабіжницькі набіги Османської імперії на землі Штирії, Каринтії та Крайни. 1492 року в битві під Філлахом австрійські війська під командуванням Максиміліана розбили турків, однак це не ліквідувало османську загрозу.

Загальні результати правління[ред.ред. код]

герб Фрідріха III

В царювання Фрідріха III вперше почала використовуватись абревіатура AEIOU (від лат. Austriae est imperare orbi universo) — «Австрія має правити світом». Ці претензії різко контрастували з в цілому провальним правлінням імператора, що не зумів здійснити будь-яких серйозних перетворень у своїх володіннях, ані укріпити державний апарат. Були втрачені Чехія й Угорщина, облишено імперські права на Італію. Австрія була розорена численними внутрішніми конфліктами й війнами з угорцями і турками. Фінансова система країни переживала тривалу кризу. Однак саме Фрідріху III, який організував шлюб свого сина зі спадкоємицею Бургундії, вдалось закласти основу майбутній багатонаціональній імперії Габсбургів, що розкинуть свої володіння на половину світу.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Wir Friderich von gots gnaden Römischer kayser, zu allen zeitten merer des reichs, zu Hungern, Dalmacien, Croacien etx. kunig, hertzog zu Osterreich, zu Steyr, zu Kernndten und zu Krain, herre auf der Windischen march und zu Porttenaw, grave zu Habspurg, zu Tyrol, zu Phyrtt und zu Kyburg, marggrave zu Burgaw und lanndtgrave in Ellsass

Шлюб та діти[ред.ред. код]

Кристоф (1455—1456);
Максиміліан I (1459—1519), імператор Священної Римської імперії, ерцгерцог Австрії;
Олена (1460—1461);
Іоганн (1466—1467);
Кунігунда (1465—1520), замужем за Альбрехтом IV, герцогом Баварії

Література[ред.ред. код]

  • Митрофанов, П. Історія Австрії з найдавніших часів до 1792 р. — М., 2003
  • Шимов, Я. Австро-Угорська імперія — М., 2003

Посилання[ред.ред. код]


 Попередник 
Альбрехт II
  король Німеччини
14401493
Наступник
Максиміліан I
  імператор Священної Римської імперії
14521493
 Попередник 
Ладіслав Постум
  ерцгерцог Австрії 
14571493
Співправитель: Альбрехт VI
 Попередник 
Ернст
  герцог Штирії,
Каринтії і Крайни
14241493
Holy Roman Empire crown dsc02909.jpg Імператори Священної Римської імперії 800—1806
Banner of the Holy Roman Emperor with haloes (1400-1806).svg
800 814 840 843 855 875 877 881 887 891
   Карл I Великий Людовик I Благочестивий  —  Лотар I Людовик II Карл II Лисий  —  Карл III Товстий  —    
891 894 896 899 901 905 915 924 962 973 983
   Гі Сполетський Ламберт Арнульф Каринтійський  —  Людовик III Сліпий  —  Беренгар I  —  Оттон I Великий Оттон II Рудий   
983 996 1002 1014 1024 1027 1039 1046 1056 1084 1105 1111 1125 1133 1137 1155
    —  Оттон III  —  Генріх II Святий  —  Конрад II  —  Генріх III  —  Генріх IV  —  Генріх V  —  Лотар II  —    
1155 1190 1197 1209 1215 1220 1250 1312 1313 1328 1347 1355 1378 1410
   Фрідріх I Барбаросса Генріх VI  —  Оттон IV  —  Фрідріх II  —  Генріх VII  —  Людовик IV Баварський  —  Карл IV  —    
1410 1437 1452 1493 1508 1519 1530 1556 1564 1576 1612 1619 1637
   Сигізмунд  —  Фрідріх III  —  Максиміліан I  —  Карл V Фердинанд I Максиміліан II Рудольф II Матвій Фердинанд II   
1637 1657 1705 1711 1740 1742 1745 1765 1790 1792 1806
   Фердинанд III Леопольд I Йосип I Карл VI  —  Карл VII Альбрехт Франц I Йосип II Леопольд II Франц II   

КаролінгиСаксонська династіяСалічна династіяШтауфениВіттельсбахиГабсбурги