Роксолани

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Роксолани (грец. Ῥωξολανοί, лат. Rhoxolani, Roxolani) — група чи об'єднання кочових іраномовних аланських племен, які мешкали у Північному Причорномор'ї з, близько, 30-их рр. ІІ ст. до н.е (за Я. Харматта появу роксолан у Пн. Причорномор'ї датовано проміжком 146126 рр. до н. е.[1]), що збігається з часом великих міграцій кочовиків Середньої Азії на південь, до Бактрії та Парфії.[2] Існує декілька думок щодо батьківщини роксолан, але найвірогіднішою є думка, що взагалі весь етнос алан сформувався у Мугоджарах (регіон Західного Казахстану) за участі як прийдешніх, так і тубільних іранських племен.[3]

Історія[ред.ред. код]

Відомостей про роксолан до часу їх появи у Пн. Причорномор'ї немає. Гіпотетично «… роксолани були … передовою групою аланського етнічного масиву…».[4] З'явившись у Пн. Причорномор'ї разом з іншими племенами (сатархи тощо), роксолани поклали край 150-річному домінуванню сарматів. Ймовірно, що завдяки цій новій хвилі кочовиків до регіону пережила свій останній підйом Тавроскіфія.

Перша письмова згадка роксолан відноситься до 113–111 рр до н. е. У двох незалежних джерелах, а саме у Страбона та у декреті Діофанта, у опису захоплення Таврики Понтійським царством. У декреті Діофанту роксолан названо Ревксінали (грец. Ῥευξιναλῶς, IosPE I² 352),[5] що, можливо, є самоназвою цієї аланської етногрупи (на відміну від сарматського чи аорського рокс-алани). Отже, судячи з контексту, на останньому етапі скіфо-понтійської війни роксолани, очолювані царем Тасієм, виступили як спільники скіфського царя Палака, і були розбиті понтійським полководцем Діофантом.

Наступна згадка роксолан — епітафія Плавтію Сільвану Еліану (CIL., XIV, 3608[6]), у якій повідомляється, що під час політичної кризи, що виникла на дунайському кордоні імперії близько 60 р., і була наслідком аланської навали до Передкавказзя, Плавтій Сільван провів переговори з царями роксолан, бастарнів та вождями даків, в наслідок яких на теренах Мезії було розселено більше 100 000 варварів з родинами. З цього часу роксолани досить часто згадуються у римських джерелах:

  • зими 67/68 та 68/69 рр. — грабують Мезію (Тацит, Історія, 1, 79;[7])
  • війни з даками Траяна 101–111 рр. — спільники Даків (ймовірно, навала на Н. Мезію зимою 102 р.), по закінченню — спільники імперії;
  • 117/118 р. — обугодження відносин з Адріаном на початку його правління (Spart. Hadr. 6, 6—8[8]);
  • 161–174 рр. — епізодичні напади на Мезію, участь у Маркоманських війнах тощо (Capit. Marc. 22, 1—2[9], Cass. Dio 72, 19, 2[10]);
  • 260 р. — роксолани на теренах Мезії (Pollio Tyr. 10,2[11]).

Після 260 р. відомі на сьогодення згадки роксолан є анахронізмами чи даниною традиції.

Враховуючи повідомлення Страбона[12] [13][14], Плінія[15], Клавдія Птолемея[16] можна припустити, що кочові володіння роксолан були розташовані в межиріччі Дніпра та Дону. Саме з роксоланами пов'язують поховання в простих ґрунтових ямах, орієнтовані в північному півколі, поширені в Дніпро-Донському межиріччі й датовані ІІ-І ст.ст. до н. е.[17]

"Ідентифікуючи певні археологічні пам’ятки сарматів з роксоланами, слід звернутися перш за все до тих з них, які територіально та хронологічно співпадають з повідомленнями джерел. На землях "між Танаісом і Борисфеном" ними є впускні поховання 2 - 1 ст. до н.е., орієнтовані в північному секторі... Роксолани (якщо визнати запропоновану ідентифікацію з ними північно-орієнтованих поховань) займали центральну та південну частини лівобережного степу."[18]

Щодо подальшої їх історії існує декілька думок, найпоширеніші з них дві, а саме:

  • роксолани мігрували далі на захід, на Середній чи Нижній Дунай;[19]
  • роксолани залишилися у Сер. Подніпров'ї і, згодом, взяли участь у формуванні середньовічних тубільних етносів — антів та русі.[20]

Існує гіпотеза, що росомони Йордана (Гетіка, XXIV, 29, 130) — роксолани. Але відсутність доказової бази наразі не дає підстав для остаточного підтвердження чи спростування цієї гіпотези[21] і залишає питання подальшої історії роксолан відкритим.

Етимологія назви роксолани[ред.ред. код]

Наразі можна вважати загальновизнаним наступне:

ал.*roχs-allyana < авест.*raoχšna-*aryāna — укр. «сяючі/світлі арії/алани».

Царі роксолан[ред.ред. код]

  • Тасій — у подіях кінця II ст. до н. е.;

Роксоланія — Україна[ред.ред. код]

В середні віки в турецьких та європейських документах терміном «роксолани», «Роксоланія» — називали Україну та вихідців з неї.[22]

Примітки. Джерела. Посилання[ред.ред. код]

  1. (англ.)J. Harmatta. Studies in the History and Language of the Sarmatians. Acta Universitatis de Attila József Nominatae. Acta antique et archaeologica Tomus XIII. Szeged. 1970. ст.31
  2. (рос.)Н. Н. Ляпунова, Р. Ю. Нечаев. Парфянское государство и кочевники Средней Азии в последней трети II века до н. э. Региональный вестник Востока. 2005. Номер 4. С. 187–193. (рос.)Гутнов Ф. Х. Ранние аланы. Проблемы этносоциальной истории — Владикавказ: Ир, 2001.
  3. (рос.)Скрипкин А. С. О времени появления аланов в Восточной Европе и их происхождении (Историко-археологический альманах, No 7, Армавир, 2001, стр. 15-40)
  4. (рос.)Мачинский Д. А. Некоторые проблемы этногеографии восточноевропейских степей во II половине VII в. до н. э. — I в. н. э. // АСГЭ. Вып. 16. Л., 1974. ст. 127.
  5. Стосовно епіграфічних пам'яток див. (рос.)Перевалов С. М. «Аланская эпиграфика. 1. Каталог греческих надписей». Вестник ВНЦ. 2011. № 1; Перевалов С. М. «Аланская эпиграфика. 2. Каталог латынских надписей». Вестник ВНЦ. 2011. № 3
  6. Уривок з CIL XIV 3608 лат. «regilus Bastarnarum at Rhoxolanorum filios Dacorum fratrum captos aut hostirum»
  7. лат. Тас. Hist. 1, 79 «conversis ad civile bellum animis externa sine cura habebantur. eo audentius Rhoxolani, Sarmatica gens, priore hieme caesis duabus cohortibus, magna spe Moesiam inruperant, ad novem milia equitum, exferocia et successupraedae magis quampugnae intenta. igitur vagos et incuriosos tertia legio adiunctis auxiliis repente invasit. apud Romanos omnia proelio apta: Sarmatae dispersi cupidine praedae aut graves onere sarcinarum et lubrico itinerum adempta equorum pernicitate velut vincti caedebantur. namque mirum dictu, ut sit omnis Sarmatarum virtus velut extra ipsos. nihil adpedestrem pugnam tarn ignavom: ubiper turmas advenere, vix ulla acies obstiterit. sed turn umido die et soluto gelu neque conti neque gladii, quos praelongos utraque manu regunt, usui, lapsantibus equis et catafractarum pondere {id princibus et nobilissimo cuique tegimen, ferries laminis aut praeduro corio consertum, ut adversus ictus impenetrabile, ita impetus hostium provolutis inhabile ad resurgendum.) simul altitudine et mollitia nivis hauriebantur. Romanus milesfacilis lorica et missilipilo aut lanceis adsultans, ubi res posceret levigladio inermem Sarmatam (neque enim scuto defendi mos esi) comminus fodiebat, donee pauci, qui proelio superfuerant, paludibus abderentur. ibi saevitia hiemis aut vulnerum absumpti.»
  8. лат. Spart. Hadr. 6, 6—8 «audito dein tumultu Sarmatarum et Roxalanorum praemissis exercitibus Moesiam petit. Marcium Turbonem post Mauretaniam praefecturae infulis ornatum Pannoniae Daciaeque ad tempus praefecit. cum rege Roxolanorum, qui de imminutis stipendiis querebatur, cognito negotio pacem composuit.»
  9. лат. Capit. Marc. 22, 1—2 «gentes omnes ab Illyrici limite usque in Galliam conspiraverant, ut Marcomanni, Varistae, Hermunduri et Quadi, Suevi, Sarmat<a>e, Lacringes, et Burei f hi aliique cum Victualis, Sosibes, Sicobotes, Roxolani, Basternae, Alani, Peucini, Costoboci.»
  10. грец. Cass. Dio 72, 19, 2 «…τῶν νήσων τῶν ἐν τῷ Ἴστρῳ ἀπέχεσθαι. καὶ ἐφῆκεν αὐτοῖς πρὸς τοὺς Ῥοξολάνους [p. 60] διὰ τῆς Δακίας ἐπιμίγνυσθαι, ὁσάκις ἂν ὁ ἄρχων αὐτῆς ἐπιτρέψῃ σφίσιν.»
  11. лат. Pollio Tyr. 10,2 «hie tamen multa fortiter contra Sarmatas gessit, sed auctoribus Roxolanis consentientibusque militibus et timore provincialium, ne iterum Gallienus graviora faceret, interemptus est.»
  12. грец. Strab. 2.5.7«…οἰκοῦσι δ᾽ ὑπὲρ τοῦ Βορυσθένους ὕστατοι τῶν γνωρίμων Σκυθῶν Ῥωξολανοί, νοτιώτεροι ὄντες τῶν ὑπὲρ τῆς Βρεττανικῆς ἐσχάτων γνωριζομένων: ἤδη δὲ τἀπέκεινα διὰ ψῦχος ἀοίκητά ἐστι…»
  13. грец. Strab. 7.2.4«…τί δ᾽ ἐστὶ πέραν τῆς Γερμανίας καὶ τί τῶν ἄλλων τῶν ἑξῆς, εἴτε Βαστάρνας χρὴ λέγειν, ὡς οἱ πλείους ὑπονοοῦσιν, εἴτ᾽ ἄλλους μεταξὺ ἢ Ἰάζυγας ἢ Ῥωξολανοὺς ἤ τινας ἄλλους τῶν ἁμαξοίκων οὐ ῥᾴδιον εἰπεῖν…»
  14. грец. Strab. 7.3.17 «Ῥωξολανῶν εἴ τινες οἰκοῦσιν οὐκ ἴσμεν. οἱ δὲ Ῥωξολανοὶ καὶ πρὸς τοὺς Μιθριδάτου τοῦ Εὐπάτορος στρατηγοὺς ἐπολέμουν ἔχοντες ἡγεμόνα Τάσιον: ἧκον δὲ Παλάκῳ συμμαχήσοντες τῷ Σκιλούρου, καὶ ἐδόκουν μὲν εἶναι μάχιμοι, πρὸς μέντοι συντεταγμένην φάλαγγα καὶ ὡπλισμένην καλῶς τὸ βάρβαρον φῦλον ἀσθενὲς πᾶν ἐστι καὶ τὸ γυμνητικόν. ἐκεῖνοι γοῦν περὶ πέντε μυριάδας πρὸς ἑξακισχιλίους τοὺς Διοφάντῳ, τῷ τοῦ Μιθριδάτου στρατηγῷ, συμπαραταξαμένους οὐκ ἀντέσχον, ἀλλ᾽ οἱ πλεῖστοι διεφθάρησαν. χρῶνται δὲ ὠμοβοΐνοις κράνεσι καὶ θώραξι, γερροφόροι, ἀμυντήρια δ᾽ ἔχοντες καὶ λόγχας καὶ τόξον καὶ ξίφος: τοιοῦτοι δὲ καὶ τῶν ἄλλων οἱ πλείους. τῶν δὲ νομάδων αἱ σκηναὶ πιλωταὶ πεπήγασιν ἐπὶ ταῖς ἁμάξαις, ἐν αἷς διαιτῶνται: περὶ δὲ τὰς σκηνὰς τὰ βοσκήματα, ἀφ᾽ ὧν τρέφονται καὶ γάλακτι καὶ τυρῷ καὶ κρέασιν: ἀκολουθοῦσι δὲ ταῖς νομαῖς μεταλαμβάνοντες τόπους ἀεὶ τοὺς ἔχοντας πόαν, χειμῶνος μὲν ἐν τοῖς ἕλεσι τοῖς περὶ τὴν Μαιῶτιν, θέρους δὲ καὶ ἐν τοῖς πεδίοις.»
  15. лат. Gaius Plinius Secundus "NATURALIS HISTORIA", IV, 80 «Ab eo in plenum quidem omnes Scytharum sunt gentes, varie tamen litori adposita tenuere, alias Getae, Daci Romanis dicti, alias Sarmatae, Graecis Sauromatae, eorumque Hamaxobli aut Aorsi, alias Scythae degeneres et a servis orti aut Trogodytae, mox Alani et Rhoxolani;»
  16. (рос.)В. В. Латышев. Известия древних писателей о Скифии и Кавказе // ВДИ, 1948, № 2.
  17. Симоненко А. В. Роксолани (пошук археологічних відповідностей) // Археологія. — К., 1991. — № 4.
  18. Симоненко О.В. Сармати Північного Причорномор’я. Хронологія, періодизація та етно-політична історія. Автореф. дис... д-ра іст. наук: 07.00.04. НАН України. Ін-т археол. К., 1999
  19. (рос.)Алемань А. Аланы в древних и средневековых письменных источниках. М., «Менеджер», 2003.
  20. оглядово: О. В. Комар. Сармати Поросся та «південна» гіпотеза походження Русі // Vita Antiqua, 1-1999. С. 81-88.
  21. (рос.)И. В. Зиньковская. Росомоны Иордана в свете германской эпической традиции и этимологии. 2008, № 2
  22. Середньовічні університети Європи