Станіслав Вітвіцький

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Єпископ Луцький
1682 — 1688
Єпископ Познанський
1688 — 1698
Народився 1630
Смільник, Ґміна Команча, Сяноцький повіт, Республіка Польща
Помер 4 березня 1698(1698-03-04)
Варшава, Річ Посполита
Похований катедра Івана Хрестителя (Варшава)
Відомий як ієрарх, канонік, парох, апостольский протонотар, католицький священник, католицький єпископ
Країна Річ Посполита
Професія священник
Релігія католицтво
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Вітвіцький.

Станіслав Вітвіцький (герб Сас[1]; бл. 1630, Смільник — 4 березня 1698, Варшава) — єпископ РКЦ, польський католицький священнослужитель, єпископ Київський, Луцький і Познанський, канонік Гнезно та Варшави, королівський секретар, нотаріус[2] коронної канцелярії, ігумен коменданта Плоцька, релігійний письменник.

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився близько 1630.

Син Самуїла та Анни Ростеських. Навчався в Люблінському та Браневському єзуїтських школах.

Згодом навчався в Римі та Парижі, після чого був висвячений на священника. Після повернення до Польщі служив секретарем короля Яна II Казимира Вази, а з 1665 виконував обов'язки каноніка Гнезно, пастор-прелат олицький.

Ігумен Плоцький (з 1676).

Отримав посаду нотаріуса королівської канцелярії. Активно брав участь у політичному житті, відвідавши Францію, Данію та імператора Леопольда І Габсбурга.

12 червня 1679 висвячений на ординарія Київського.

25 травня 1682 переведений до Луцького єпископства.

У 1685 заснував духовну семінарію в Яневі Підляському.

12 січня 1688 став єпископом Познанським.

Через рік провів синод, виступаючи в якості підбурювача Корони проти Казимира Лищницького після виявлення його атеїзму. Вимагав для нього смертної кари[3].

Вітвіцький мав величезні заслуги у царині розвитку тринітарного порядку в Польщі[4].

13 листопада 1697, згідно з канонічним законодавством, визнав образ Богородиці чудодійним[5].

У 1697 Вітвіцький був курфюрстом Августа II Фрідріха у Познанському воєводстві[6].

Помер 4 березня 1698 у Варшаві (Варшава належала Познанській єпархії), а його тіло поховане в Соборі Івана Хрестителя.

Творчість[ред. | ред. код]

Основні твори[ред. | ред. код]

  • Nauka powołania do stanu duchownego i obowiązków chrześcijańskich, cz. 1-2, Warszawa 1684, drukarnia Pijarów; wyd. następne: Kraków 1751
  • Abrys doczesnej szczęśliwości, Warszawa 1685, drukarnia K. F. Schreiber; wyd. następne: Wilno 1748; Wilno 1754; pt. O szczęśliwości doczesnej pisma, Warszawa 1779
  • Opis podróży po Francji, Włoszech, Niemczech i Danii, rękopis w posiadaniu biskupa A. Krasińskiego zaginął (wiadomość podał H. Juszyński Dykcjonarz poetów polskich, t. 2, Kraków 1820, s. 336.

Листи[ред. | ред. код]

Od biskupa kujawskiego B. Madalińskiego z roku 1688, rękopisy (kopie) znajdowały się w Bibliotece Krasińskich nr 813.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Herbarz polski, t. IX, Lipsk 1842, s. 370.
  2. ↑ Nitecki nazywa rejentem urzędników, których literatura raczej nazywa regensami lub regentami
  3. ↑ Wiesław Mercik, Bez płaszcza z gronostajów. Kraków 1988, s.80.
  4. ↑ Zakon Przenajświętszej Trójcy. Архів оригіналу за 24 березня 2008. Процитовано 16 липня 2020.
  5. ↑ Skrzatusz
  6. ↑ Suffragia województw i ziem koronnych i W.X. Litewskiego zgodnie na […] Augusta II obranego króla polskiego […] dnia 27 VI i przy poparciu wolnej elekcjej jego […], s. 1.

Джерела[ред. | ред. код]

  • Krzysztof Rafał Prokop: Sylwetki biskupów łuckich. Biały Dunajec: Ostróg : "Wołanie z Wołynia", 2001. ISBN 83-911918-7-7. 
  • Bibliografia Literatury Polskiej — Nowy Korbut, t. 3 Piśmiennictwo Staropolskie, Państwowy Instytut Wydawniczy, Warszawa 1965, s. 404—405
  • Wiesław Mercik: Bez płaszcza z gronostajów. Kościół a państwo i prawa człowieka. Kraków: KAW, 1988, ss. tak. ISBN 83-03-02361-6. 

Посилання[ред. | ред. код]

Єпископи Володимирські
1375-1425
Петро (1358 — перед 1371) • Гинко (1371—1388) • Ізидор (1375—1380) • Миколай (після 1388 (бл. 1390) — 1400) • Григорій з Бучкова (1400 — бл. 1424)
Єпископи Луцькі
1358-1946 i від 1998
Руґан (1380—1400) • Святослав (1404 — до 1409) • Збіґнєв з Лапанова (бл.1409 — 1414) • Ярослав з Любліна (1414 -) • Анджей з Плонська (1425-перед 1459) • Вацлав Рачкович (1459—1460/1462) • Ян Лосович (1463—1468) • Мартин Кречович (1468—1470? (перед 1483)) • Станіслав Ставський (1483 — бл. 1488) • Ян Пуделко-Андрушевич (1493—1499) • Войцех Радзивілл (1502—1507) • Павло-Алґімунт Гольшанський (1507—1535) • Єжи Хвальчевський (1535—1547) • Валер'ян Протасевич (1547—1555) • Ян Андрушевич (1555—1567) • Вікторин Вербицький (1567—1588) • Бернард Мацейовський (1590—1600) • Станіслав Ґомолінський (1600—1604) • Марцін Шишковський (1604—1607) • Павел Воллович (1607—1608) • Павел Волуцький (1608—1616) • Генрик Фірлей (1616—1618) • Анджей Ліпський (1618—1622) • Станіслав Лубенський (1624—1627) • Ахаци Ґроховський (1627—1633) • Богуслав Радошевський (1633—1638) • Андрій Гембицький (1638—1654) • Ян Замойський (1654—1655) • Ян Стефан Виджга (1655—1659) • Миколай Пражмовський (1659—1666) • Зиґмунт Чижовський (1666—1667) • Томаш Леженський (1667—1675) • Станіслав Домбський (1675—1682) • Станіслав Вітвіцький (1682—1688) • Боґуслав Лєщинський (1688—1691) • Францішек Міхал Пражмовський (1691—1701) • Олександр Виговський (1703—1714) • Йоахим Пшебендовський (1716—1721) • Стефан Рупневський (1721—1731) • Ян-Олександр Ліпський (1731—1736) • Анджей Станіслав Залуський (1736—1739) • Францішек Кобельський (1739—1755) • Антоній-Еразм Воллович (1755—1769) • Фелікс Турський (1769—1790) • Адам Нарушевич (1790—1796) • Каспер Цецішовський (1798—1827) • Михайло Пивницький (1827—1845) • Каспер Боровський (1848—1883) • Шимон Козловський (1883—1891) • Кирило Любовидзький (1897—1898) • Болеслав Клопотовський (1899—1901) • Кароль Недзялковський (1901—1911) • Ігнацій Дубовський (1916—1925) • Адольф Шельонжек (1925—1950) • Маркіян Трофим'як (1998—2012) • Станіслав Широкорадюк (2012—2014 апост. адм.) • Віталій Скомаровський (від 2014)
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Станіслав_Вітвіцький&oldid=42165176