Станіслав Менжик
 | Ця стаття містить правописні, лексичні, граматичні, стилістичні або інші мовні помилки, які треба виправити. (березень 2019) |
| Станіслав Менжик | |
|---|---|
| пол. Stanisław Mężyk | |
| Помер | 1584 |
| Країна |
 Річ Посполита |
| Діяльність | Ялмужник |
| Посада | староста сондецькийd |
| Батько | Ян Слабош |
| Мати | Катажина Лянцкоронська |
 герб «Венява» | |
Стані́слав Ме́нжик гербу «Венява», званий «Слабош» (пол. Stanisław Mężyk; ? — 1584) — польський шляхтич, державний діяч Королівства Польського. Прихильник, діяч реформації (аріянин). Представник роду Менжиків.
Житєпис[ред. | ред. код]
Син підсудка земського краківського Яна Слабоша та його дружини Катажини Лянцкоронської (доньки старшого брата Предслава Лянцкоронського Миколая[1]).
Разом з братом Яном одідичив села біля Рабів (зокрема, Кобилєц, Камик), але в них не господарював. Стало набирав боргів. Про студії невідомо, головна школа — двір короля Сигізмунда II Августа, де з'явився 1545 р. Влітку мав подорож Польщею, як постільничий, ялмужник молодого короля, який за це подарував в грудні нове коштовне гусарське вбрання.
13 липня 1546 p. став придворним, початково з правом 3-х вершників (коней), швидко став одним із найбільш впливових дворян — улюбленцем короля Сигізмунда II Августа. На весіллі короля Сигізмунда II Авґуста з Катериною Габсбурґ мав поєдинок спочатку на списах верхи, потім — на мечах з Миколаєм Потоцьким.[2] З 1556 р. мав посаду крайчого королеви Катаріни Австрійської. Приблизно з 1557 р. до смерті був стольником краківським.
Брав участь в посольствах; в обозі коло Купішок 19 серпня 1557 р. король надав йому командорію мальтійську костелу святого Івана за мурами Познані. Вибираючись у похід на Москву, на Парчівському сеймі 9 серпня 1564 р. віддав дружину під опіку короля, приятелів Валентія Дембінського, Станіслава Шафранця, писаря земського краківського Яна Кміти. У 1567 р. зрікся командорії познаньської, права на яку втратив в момент одруження; 23 червня отримав від короля багате «гродове» Сандецьке староство. Це староство тримав міцною рукою, мав значну військову силу, був авторитарним керівником, утискав простих людей, 1580 р. мав сутичку з кляштором старосандецьких кларисок.
У 1551 р. якийсь Менжик зіпсував (зруйнував) хрест у Страдомі (малоймовірно, що це він). Як староста та аріянин почав активну діяльність реформаційну. Близько 1568 р. став головним патроном Станіслава Фарновського і поміркованого відламу братів польських — дитеїстів. Фундатор збору та школи аріян у Новім Санчі, в місцевому міському суді надав посади одновірцям, віддав для обрядів замкову каплицю, поширював аріянство серед міщан, використовуючи примус. Спалив каплицю в Мнішеку над р. Попрадом на кордоні Спишу та Сандеччини.
22 жовтня 1570 р. король наказав мандатом підканцлерським Менжику усунути Фарновського, але він його не застосував. Під час 1-го, 2-го безкоролів'я був організатором оборони Підгір'я від ймовірного нападу Габсбургів. У 1573 р. збирав податі у повітах Сандецькому і Чхувському, використав їх для оборони кордонів. Як прихильник Стефана Баторія, брав участь в елекційному Сеймі 1575 р. Був одним з посланців шляхти кола магнатів цезаріянських з відозвою обрати Анну Ягеллонку і Стефана Баторія. У 1579 р. був комісаром до усталення кордону між староством Спишським та містами Подолинцем, Гняздами, Любовля. У 1579-1580 рр. в ролі ротмістра вершників брав участь у полку К. Ніщицького у московських виправах. Був одним з достойників жартівливої «Речі Посполитої Бабінської», і як відомого елеганта його обрали «охмістром панянським».
Помер 27 листопада в новосандецькому замку, його смерть означала кінець розквіту реформації на Сандеччині (відомими різновірцями були шваґри: Ян Колек, Мельхіор Крупка з Мойковиць, Анджей Рупньовскі).
Особисте життя[ред. | ред. код]
Дружина — Анна, донька Яна Творовського-молодшого (не жив на момент весілля, яке відбулося бл. 1564 року), онучка подільського воєводи Яна Творовського з Бучача[3]). Дитина — Кристина,[4] дружина старости чорштиньского Зигмунта Дембінського (внука канцлера Валентія Дембінського).
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Lanckorońscy (01) [Архівовано 29 жовтня 2013 у Wayback Machine.] (пол.) [недоступне посилання]
- ↑ Skrzypecki Т. Н. Potok Złoty na tle historii polskich kresów poludniowo-wschodnich. — Opole : Solpress, 2010. — S. 13. — ISBN 978-83-927244-4-5. (пол.)
- ↑ Buczaccy-Tworowscy (01) [Архівовано 27 вересня 2013 у Wayback Machine.] (пол.) [недоступне посилання]
- ↑ Krystyna Mężyk z Putniowic (ID: 4.327.173). (пол.)
Джерела[ред. | ред. код]
- Niesiecki K. Korona Polska przy Złotey Wolnosci Starożytnemi Wszystkich Kathedr, Prowincyi y Rycerstwa Kleynotami Heroicznym Męstwem y odwagą, Naywyższemi Honorami a naypierwey Cnotą, Pobożnością y Swiątobliwością Ozdobiona… — Lwów : w drukarni Collegium Lwowskiego Societatis Jesu, 1740. — T. 3. — 938 s. — S. 243—244. (пол.)
- Urban W. Mężyk Stanisław z Putniowic, zwany Słabosz, h. Wieniawa // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk : Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1975. — T. XX/3, zeszyt 86. — S. 515—516. (пол.)
Посилання[ред. | ред. код]
- Stanisław Mężyk (ID: 2.581.23). (пол.).