Мартиніка

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Прапор Мартиніки, на ньому чотири кобри
Карта Мартиніки

Мартині́ка (фр. Martinique, кариб. Madinina) — володіння (заморський департамент) Франції на одноіменному острові в групі Малих Антильських островів у Карибському морі Атлантичного океану.

Площа острова становить 1 079 км².

Населення становить 381,4 тис. осіб (1999; 320 тис. в 1979), в основному негри та мулати.

Офіційна мова — французька. Основна релігія — католицизм.

Столиця — Фор-де-Франс. В адміністративному відношенні Мартиніка поділяється на 2 округи:

  • Північний,
  • Південний.

Управління департаментом здійснює префект, який назначається урядом Франції. Є виборчий орган самоуправління — Генеральна рада, що вибирається населенням острова на 6 років. В парламенті Франції Мартиніка представлена 3 депутатами в Національних зборах та двома — в сенаті.

Природа[ред.ред. код]

Географічне положення[ред.ред. код]

Острів омивається на сході Атлантичним океаном, на заході Карибським морем. Західний берег порізаний слабко, добрі гавані є тільки в затоці Фор-де-Франс. Східні та південні береги порізані сильно, але вхід в бухти перегороджує широка смуга рифів.

Рельєф[ред.ред. код]

Martinique-11-Les Salines Beach.jpg

Острів складений вулканічними породами. Погорбована рівнина поділяє його на 2 частини: південну, менш високу (висотою до 500 м), та північну, зайняту гірськими масивами та вулканами, серед яких — діючий вулкан Монтань-Пеле, висотою 1 397 м.

Клімат[ред.ред. код]

Клімат тропічний, пасатний. Пересічні місячні температури 24-27 °C. Опадів від 1 500 до 2 000 мм за рік. Дощовий сезон (з грозами та ураганами) — з липня по листопад.

Гідрографія[ред.ред. код]

Річки невеликі та несудноплавні.

Флора та фауна[ред.ред. код]

Схили гір вкриті тропічними лісами. До висоти 1 200 м поширені пальми, червоне та трояндове дерева, деревоподібні папороті, вище — капустяна пальма. Прибережні райони вкриті мангровими заростями.

Фауна острова відноситься до Антильської зоогеографічної підобласті.

Історія[ред.ред. код]

Відкриття[ред.ред. код]

Острів відкритий Христофором Колумбом в 1502 році. В 1635 році на острові висадились французи під командуванням П.Белена д'Еснамбюка (губернатора острова Сент-Крістофер). Заселення французами супроводжувалось винищенням місцевих карибських племен. З 1664 року Мартиніка знаходилась під управлінням Вест-Індської компанії.

Французька колонія[ред.ред. код]

1674 року острів перейшов у власність французької колонії. Неодноразово островом намагались заволодіти англійці, під їхньою владою він був в 1762-63, 17941802 та 1809-14 (хоча фактично англійська окупація продовжувалась до 1816 року) роках.

Дружина Наполеона імператриця Жозефіна Богарне народилася на Мартиніці. Будинок, де вона провела дитячі роки, зараз обладнаний під музей, де серед експонатів можна побачити шлюбний контракт Наполеона і Жозефіни з підписами молодих.

Французькі переселенці культивували цукрову тростину, бавовник та каву, які мали попит у Європі. На плантаціях працювали негри-раби, яких завозили із Африки. Численні повстання рабів жорстоко придушувались колонізаторами (перші великі повстання проходили в 1657 та 1665 роках). Особливого розмаху рух проти рабства досяг в першій половині XIX ст. В 1848 році рабство було відмінене, але земля залишалась в руках білих колонізаторів.

Після падіння у Франції Другої імперії 1870 року жителі острова були формально зрівняні у виборчих правах з населенням метрополії. Мартиніка отримала представництво у французькому парламенті. На острові стали розвиватись капіталістичні відносини. Однак господарювання колонізаторів вело до односторонності економіки, до розвитку тільки тих галузей, продукція яких йшла на експорт.

До кінця XIX ст. було побудовано низку підприємств з переробки сільськогосподарської продукції. Експлуатація робітників викликала страйки працівників окремих підприємств в 1881, 1884 роках та загальні страйки в 1900, 1905, 1912 та 1916 роках. На початку XX ст. стали діяти профспілки та політичні партії. Піднесення робітничого руху в 1935 році, яке почалося зі страйку сільськогосподарських працівників, призвело до важливих соціальних перемог — восьмигодинного робочого дня та розширених прав профспілок.

Заморський департамент[ред.ред. код]

Під час Другої Світової війни Мартиніка в 1940-43 роках знаходилась під владою режиму Віші. Вийшла з-під влади в 1943 році в результаті повстання, визнавши Французький комітет національного звільнення. Боротьба народу острова за ліквідацію колоніального режиму примусила правлячі кола Франції надати Мартиніці в 1946 році статус «заморського департаменту». Однак це не призвело до якихось істотних змін ні в політиці, ані в області економіки. Призначений французьким урядом префект мав в дійсності права губернатора колонії. Посади в державних установах займали переселенці з Франції. Вони отримували низку переваг, зокрема добавку до заробітньої платні.

Франція зберегла контроль над зовнішньою торгівлею Мартиніки. Сільське господарство залишалось орієнтовним на вирощування тільки експортних культур, промисловість переважно на первинну обробку цукрової тростини. Населення відчувало гніт як французьких, так і місцевих чиновників, що призвело до посилення класової боротьби. Антиколоніальний рух очолює Мартинікська комуністична партія, яка сформувалась 1957 року.

Французький уряд намагався придушити народні бунти. Так, для ліквідації безробіття воно запропонувало еміграцію мартинікців до метрополії. З 1961 року еміграція стала плануватись офіційно. В 1963 році було створено у Франції спеціальне Бюро міграції із «заморських департаментів». У Франції емігранти із таких департаментів використовувались на некваліфікованій низькооплачуваній роботі. В прошарках емігрантів виникають антиколоніальні організації (наприклад, Об'єднання мартинікських емігрантів), які у боротьбі підтримували антиколоніальні сили у своїх країнах.

На початку 1960-их років на острові посилились урядові репресії по відношенню до національно-демократичних сил. Відповіддю ставали демонстрації протесту проти колоніального гніту (1961 та 1962 роки), страйки (1961, 1963 та 1965 роки), створення в 1961 році Фронту захисту демократичних свобод. Антиколоніальні сили об'єднались у боротьбі за автономію. Програма автономії передбачала створення на острові асамблеї, яка вибиралась б загальним голосуванням, виконавчого органу, який би відповідав перед асамблеєю, та органу співпраці із Францією. В області економіки планувалось провести аграрну реформу, індустріалізацію та вільну торгівлю з іншими країнами.

Економіка[ред.ред. код]

Сільське господарство[ред.ред. код]

Промисловість[ред.ред. код]

Транспорт[ред.ред. код]

Культура[ред.ред. код]

Освіта[ред.ред. код]

Преса[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

Театр[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]