Чубинський Павло Платонович
| Чубинський Павло Платонович | |
 |
|
| Народився | 27 січня 1839 хутір Чубинський |
|---|---|
| Помер | 29 січня 1884 (45 років) м. Київ (похований на Книшовому кладовищі м. Бориспіль) |
| Громадянство | Російська імперія |
| Національність | українець |
| Відомий | автор слів Гімну України |
| Діяльність | етнолог, фольклорист, поет, громадський діяч |
| Титул | дворянин |
| Конфесія | християнин |
| Діти | Чубинський Михайло Павлович |
| Нагороди |
золота медаль Міжнародного конгресу в Парижі (1875), Уваровська премія РАН (1879) |
Павло́ Плато́нович Чуби́нський (* (15) 27 січня 1839, хутір Чубинський (тепер Чубинське, Київська область) — † (* (17)29 січня 1884, Київ) — український етнолог, фольклорист, поет, громадський діяч, автор слів Гімну України.
Досліджував побут, звичаї, говірки, фольклор та народні вірування.
Зміст |
[ред.] Біографія
Народився 27 січня 1839 р. на хуторі Чубинський Полтавської губернії у небагатій дворянській сім'ї.
Ще змалку Павло починає захоплюватись географією, мріє про далекі подорожі. Після закінчення другої Київської гімназії вступає на юридичний факультет Петербурзького університету. Там знайомиться з Георгієм Семеновим Тянь-Шанським, який у свою чергу знайомить Чубинського з видатними географами Миколою Пржевальським та Миколою Миклухо–Маклаєм.
У студентські роки брав участь у діяльності петербурзької української громади. Був автором журналу «Основа», де познайомився з Тарасом Шевченком, Миколою Костомаровим. Після мітингу проти розправи над учасниками варшавської маніфестації Чубинського виключають з університету, і він деякий час живе на Чернігівщині, у селі Ропша.
1861 року захищає в Петербурзі дисертацію «Нариси народних юридичних звичаїв і понять з цивільного права Малоросії» й одержує вчений ступінь кандидата правознавства.
Повернувшись в Україну, впродовж 1861—1862 років пише статті для «Основи»: «Значення могорича у договорі, господарські товариства, найм робітників», «Український спектакль у Чернігові», «Два слова про сільське училище», «Ярмарок у Борисполі», співпрацює з «Черниговским листком», де публікує матеріал «Декілька слів про значення казок, прислів'їв та пісень для криміналіста», та з «Киевскими губернскими ведомостями», в яких побачила світ його «Програма для вивчення народних юридичних звичаїв у Малоросії» (1862).
У цей час намагається відкрити безкоштовну сільську школу в Борисполі, але не добився дозволу влади. 1862 року в Києві кілька українофільських гуртків об'єдналися в Громаду, серед перших членів якої були Павло Чубинський, Володимир Антонович, Павло Житецький, Тадей Рильський тощо. Проти Громади невдовзі було заведено кримінальну справу, почалося слідство. У вересні того року в Золотоніському повіті поліція виявила прокламацію українською мовою «Усім добрим людям». Тієї осені 1862 року Павло Чубинський пише вірш «Ще не вмерла Україна», що став національним гімном українського народу.
20 жовтня шеф жандармів князь Долгоруков дає розпорядження вислати Чубинського «за вредное влияние на умы простолюдинов» (за українську діяльність) на проживання в Архангельську губернію під нагляд поліції. Туди ж висилають громадівця Петра Єфименка та його дружину, історика Олександру Єфименко. Через рік він оселяється в Архангельську, де працює слідчим, потім секретарем статистичного комітету, редактором губернської газети, чиновником з особливих доручень при губернаторі. За сім років заслання в Архангельську українець Чубинський зробив чимало для російської науки, зокрема написав дослідження про ярмарки в архангельському краї, про смертність на Архангельщині, про печорський край, торгівлю в північних губерніях Росії, дослідив юридичні звичаї в губернії тощо.
У 1869 р. дістає дозвіл про повернення до України й очолює етнографічно-статистичну експедицію Російського географічного товариства в Південно-Західному краї.
1873—1876 — керував Південно-Західним відділом Російського географічного товариства.
У 1876 р. Чубинського було вислано з Києва із забороною проживати в малоросійських і столичних губерніях. За допомогою президії Російського географічного товaриства він дістає дозвіл проживати в Петербурзі.
У 1879 р. Чубинський тяжко захворів, його розбив параліч, і він до кінця життя був прикутий до ліжка. Помер 26 січня 1884 р. Похований у Борисполі на Книшовому кладовищі.
У 2001 р. в Борисполі було встановлено пам'ятник.
[ред.] Творчий внесок
За свої цінні наукові праці одержав золоту медалю від Російського географічного товариства (1873), золоту медаль на Міжнародній Виставці в Парижі (1875) та від Російської академії наук Уваровську премію (1879).
Відомий також як поет, автор збірки віршів «Сопілка» (1871).
Чубинський — автор тексту українського національного гімну «Ще не вмерла Україна».
У період близько 1869-1871 Чубинський обробив та підготував до друку сім томів «Трудів етнографічно-статистичної експедиції».
- «Труды этнографическо-статистической экспедиции в Западно-Русский Край» – Т.1-7. – СПб.,
- Чубинский, П.П. «Очерк народных юридических обычаев и понятий в Малороссии» – СПб., 1869.
- Чубинский, П.П. «О состоянии Хлебной торговли и производительности в Северном районе». СПб., 1870 (Архангельська, В'ятська, Костромська, Вологодська, Новгородська губернії Росії)
[ред.] Ювілейна монета
14 січня 2009 року Національний банк України увів в обіг ювілейну монету «Павло Чубинський» [1].
На аверсі монети угорі розміщено малий Державний Герб України, праворуч і ліворуч від якого — стилізований рослинний орнамент, у центрі — композиція, що символізує етнографічні дослідження науковця — народні музичні інструменти, гетьманські клейноди тощо, над якою напис — НАЦІОНАЛЬНИЙ БАНК УКРАЇНИ, унизу — 2 ГРИВНІ, 2009 та логотип Монетного двору Національного банку України.
На реверсі монети зображено портрет Чубинського в орнаментальному обрамленні та розміщено напис — ПАВЛО ЧУБИНСЬКИЙ (угорі півколом), роки життя — 1839 (ліворуч), 1884 (праворуч).
Автор ескізів і моделей — Володимир Атаманчук.
[ред.] Див. також
[ред.] Примітки
[ред.] Література
- Енциклопедія "Черкащина". Упорядник Віктор Жадько.-К.,2010.-С.964-965.
- Віктор Жадько. Український некрополь.-К.,2005.-С.330.
- Малий словник історії України / Відповідальний редактор Валерій Смолій. — К.: Либідь, 1997.
- Енциклопедія українознавства. У 10-х т. / Гол. ред. Володимир Кубійович. — Париж; Нью-Йорк: Молоде Життя, 1954—1989.
- Бібліографічний покажчик праць Чубинського уклав П. Єфименко у «Киевской Старине» (травень 1884)
- Чубинський Павло Платонович
- Володимир Панченко «Сила чорноземна наш Чубинський…»
[ред.] Посилання
- Біографія П.П.Чубинського
- Біографія П.П.Чубинського
- 100 видатних імен України. Чубинський Павло Платонович
- Він відоминй не тільки гімном. Киевский телеграфъ. 31 жовтня - 6 листопада 2008 №44 (442) (рос.)
- Твори Чубинського на аудіобібліотеці litplayer
