Чубинський Павло Платонович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Чубинський Павло Платонович
Pavlo Chubynsky.jpg
Народився 15 (27) січня 1839(1839-01-27)
хутір Чубинський
Помер 17 (29) січня 1884(1884-01-29) (45 років)
м. Київ (похований на Книшовому кладовищі м. Бориспіль)
Громадянство Російська імперія
Національність українець
Діяльність етнолог, фольклорист, поет, громадський діяч
Відомий автор слів Гімну України
Титул дворянин
Конфесія християнин
Діти Чубинський Михайло Павлович
Нагороди

золота медаль Російського географічного товариства (1873), золота медаль Міжнародного конгресу в Парижі (1875), Уваровська премія РАН (1879)

Павло́ Плато́нович Чуби́нський (* 15 (27) січня 1839(18390127), хутір Чубинський (тепер Чубинське), Київська область — † 17 (29) січня 1884, Київ) — український етнолог, фольклорист, поет, громадський діяч, автор слів Гімну України.

Досліджував побут, звичаї, говірки, фольклор та народні вірування.

Біографія[ред.ред. код]

Народився 27 січня 1839 р. на хуторі Чубинський Полтавської губернії у небагатій дворянській сім'ї.

Ще змалку Павло починає захоплювався географією, мріє про далекі подорожі. Після закінчення другої Київської гімназії вступає на юридичний факультет Петербурзького університету. Там знайомиться з географом Семеновим-Тянь-Шанським Петром Петровичем, який у свою чергу знайомить Чубинського з видатними географами Миколою Пржевальським та Миколою Миклухо-Маклаєм.

У студентські роки брав участь у діяльності петербурзької української громади. Був автором журналу «Основа», де познайомився з Тарасом Шевченком, Миколою Костомаровим. Після мітингу проти розправи над учасниками варшавської маніфестації Чубинського виключають з університету, і він деякий час живе на Чернігівщині, у селі Ропша.

1861 року захищає в Петербурзі дисертацію «Нариси народних юридичних звичаїв і понять з цивільного права Малоросії» й одержує вчений ступінь кандидата правознавства.

Повернувшись в Україну, впродовж 18611862 років пише статті для «Основи»: «Значення могорича у договорі, господарські товариства, найм робітників», «Український спектакль у Чернігові», «Два слова про сільське училище», «Ярмарок у Борисполі», співпрацює з «Черниговским листком», де публікує матеріал «Декілька слів про значення казок, прислів'їв та пісень для криміналіста», та з «Киевскими губернскими ведомостями», в яких побачила світ його «Програма для вивчення народних юридичних звичаїв у Малоросії» (1862).

У цей час намагається відкрити безкоштовну сільську школу в Борисполі, але не добився дозволу влади. Належав до течії хлопоманів. 1862 року в Києві кілька українофільських гуртків об'єдналися в Громаду, серед перших членів якої були Павло Чубинський, Володимир Антонович, Павло Житецький, Тадей Рильський тощо. Проти Громади невдовзі було заведено кримінальну справу, почалося слідство. У вересні того року в Золотоніському повіті поліція виявила прокламацію українською мовою «Усім добрим людям». Тієї осені 1862 року Павло Чубинський пише вірш «Ще не вмерла Україна», що став національним гімном українського народу. 17 січня шеф жандармів князь Долгоруков дає розпорядження вислати Чубинського «за вредное влияние на умы простолюдинов» (за українську діяльність) на проживання в Архангельську губернію під нагляд поліції. Туди ж висилають громадівця Петра Єфименка та його дружину, історика Олександру Єфименко. Через рік він оселяється в Архангельську, де працює слідчим, потім секретарем статистичного комітету, редактором губернської газети, чиновником з особливих доручень при губернаторі. За сім років заслання в Архангельську українець Чубинський зробив чимало для російської науки, зокрема написав дослідження про ярмарки в архангельському краї, про смертність на Архангельщині, про печорський край, торгівлю в північних губерніях Росії, дослідив юридичні звичаї в губернії тощо.

Очолював експедицію з вивчення Печорського краю і Заполярного Уралу. За його ініціативою була відправлена експедиція навіть на Нову Землю (невипадково, що українські полярники, які відправляються на зимівлю в Антарктиду, покладають квіти до пам'ятної дошки Чубинського на будинок гімназії, де він навчався).[1]

У 1869 р. дістає дозвіл про повернення до України й очолює етнографічно-статистичну експедицію Російського географічного товариства в Південно-Західному краї.

18731875 — секретар (1875–1876 — заступник голови) Південно-Західного відділу Російського географічного товариства.

У 1876 р. Чубинського було вислано з Києва із забороною проживати в малоросійських і столичних губерніях. За допомогою президії Російського географічного товариства він дістає дозвіл проживати в Петербурзі.

У 1879 р. Чубинський тяжко захворів, його розбив параліч, і він до кінця життя був прикутий до ліжка. Помер 17 січня 1884 р. Прощалися з Чубинським у Церква Різдва Христового. Похований у Борисполі на Книшовому кладовищі.

Діти: Олександра — оперна співачка, Михайло — професор-криміналіст, Федір — ветеринар і Павло — інженер (залізнична платформа Чубинський). Правнук Чубинського Володимир — поет і композитор, був переслідуваний за радянських часів, учинив самогубство.[2]

Творчий внесок[ред.ред. код]

За свої цінні наукові праці одержав золоту медаль від Російського географічного товариства (1873), золоту медаль на Міжнародній Виставці в Парижі (1875) та від Російської академії наук Уваровську премію (1879).

Відомий також як поет, автор збірки віршів «Сопілка» (1871).

Чубинський — автор тексту українського національного гімну «Ще не вмерла Україна».

У період близько 1869–1871 Чубинський обробив та підготував до друку сім томів «Трудів етнографічно-статистичної експедиції».

Вшанування[ред.ред. код]

1963 р. до 100-річчя українського гімну «Ще не вмерла Україна» Відділ ООЛ видав серію марок, наліпок, франкотипів, поштових листівок із зображенням авторів гімну Павла Чубинського і Михайла Вербицького, роботи митця Миколи Бідняка.[3]

У 1994 р. в селі Чубинське засновано ландшафтний заказник загальнодержавного значення «Хутір Чубинського». У 2001 р. в Борисполі було встановлено пам'ятник.

Заснована Всеукраїнська премія імені Павла Чубинського.

Ювілейна монета[ред.ред. код]

Реверс ювілейної монети

14 січня 2009 року Національний банк України увів в обіг ювілейну монету «Павло Чубинський» [4].

На аверсі монети угорі розміщено малий Державний Герб України, праворуч і ліворуч від якого — стилізований рослинний орнамент, у центрі — композиція, що символізує етнографічні дослідження науковця — народні музичні інструменти, гетьманські клейноди тощо, над якою напис — НАЦІОНАЛЬНИЙ БАНК УКРАЇНИ, унизу — 2 ГРИВНІ, 2009 та логотип Монетного двору Національного банку України.

На реверсі монети зображено портрет Чубинського в орнаментальному обрамленні та розміщено напис — ПАВЛО ЧУБИНСЬКИЙ (угорі півколом), роки життя — 1839 (ліворуч), 1884 (праворуч).

Автор ескізів і моделей — Володимир Атаманчук.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Енциклопедія «Черкащина». Упорядник Віктор Жадько.-К.,2010.-С.964-965.
  • Віктор Жадько. Український некрополь.-К.,2005.-С.330.

Посилання[ред.ред. код]