Миклухо-Маклай Микола Миколайович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Миклухо-Маклай Микола Миколайович
Miklukho-Maklai.jpg
Народився 5 (17) липня 1846(1846-07-17)
с. Язикове, Новгородська губернія
Помер 2 (14) квітня 1888(1888-04-14) (41 рік)
Санкт-Петербург
Підданство Flag of Russia.svg Російська імперія
Національність українець
Ім'я при народженні Миклу́ха Мико́ла Микола́йович
Діяльність мандрівник, антрополог, етнограф, географ
Родичі батько — Микола Ілліч
мати — Катерина Семенівна
брати — Сергій, Володимир, Михайло
сестра — Ольга
Дружина Маргарет-Емма Робертсон
Діти Олександр-Нільс, Володимир-Аллан
Підпис (автограф) Миклухи-Маклая під ілюстрацією до статті у виданні «The Proceedings of the Linnean Society of NSW, vol. VIII, for the year 1883»[1]

Миклу́хо-Макла́й (Миклу́ха-Макла́й) Мико́ла Микола́йович (* 5 (17) липня 1846(18460717), с. Язикове, Новгородська губернія — † 2 (14) квітня 1888, Санкт-Петербург) — мандрівник, антрополог, етнограф, географ, гуманіст Російської імперії; дослідник народів Південно-Східної Азії, Австралії й Океанії; автор близько 160 наукових праць; українського походження з козацького роду Миклух.

Народження[ред.ред. код]

Народився Микола Миколайович Миклуха 5 (17) липня 1846 року в селі Язикове Боровицького повіту Новгородської губернії (зараз село без постійного населення в Окуловському муніципальному районі Новгородської області[2]) в родині інженера-залізничника Миколи Ілліча Миклухи. На той час батько Миколи Миколайовича був начальником будівництва ближньої ділянки Петербурзько-Московської залізниці та винаймав для родини кімнати в садибі Рождественське.

Хрещення Миколи відбулося 9 (21) липня 1846 року в Шегринській церкві Миколи Чудотворця священиком Іоанном Смирновим. Хрещений батько — Микола Іванович Рідігер (17921850), боровицький поміщик, генерал-майор, учасник війни 1812 року, учасник битви при Бородіно, кавалер Ордена Святої Анни 4 ступеня[3].

Походження[ред.ред. код]

Батько Микола Ілліч — українець, дворянин[4][5], родом із Стародуба Чернігівської губернії, його пращури — славнозвісні запорозькі козаки (детальніше: Легенда про походження прізвища та Найвідоміші представники роду).

Мати Катерина Семенівна походила з мішаної родини зрусифікованого німця С. Ф. Беккера — лікаря, учасника війни 1812 року, підполковника у відставці та польської дворянки Лідії Шатковської.

Стосовно свого походження Миклуха-Маклай зробив нотатки на берегах рукопису нарису про своє життя і подорожі, який йому надав для ознайомлення Е. С. Томассен[6]:

Мої предки родом з України, і були запорозькими козаками з Дніпра. Після анексії України Степан, один з членів родини, служив сотником (вище козацьке офіцерське звання) під командуванням генерала графа Румянцева і відзначився під час штурму турецької фортеці Очаків, указом Катерини II було надане дворянство...

Оригінальний текст (англ.)

My ancestors came originally from the Ukraine, and were Zaporogg-cossacks of the Dnieper. After the annexation of the Ukraine, Stepan, one of the family, served as sotnik (a superior Cossack officer) under General Count Rumianzoff, and having distinguished himself at the storming of the Turkish fortress of Otshakoff, was by ukase of Catherine II created a noble...

1882 року мандрівник, перебуваючи в Австралії, прокоментував вживання титулу «барон», яким його нерідко нагороджували в пресі[6]:

«Барон» — це дурна спроба перекласти нам слово «благородний», колись зроблена в Єні. Немає російського титулу «барон»; коли ви зустрінетеся з одним з моїх співвітчизників з цим останнім титулом, ви знайдете диплом німецького, австрійського, данського або шведського походження; але родина Миклухо-Маклаїв не володіє іноземними титулами.
…Я не хочу, щоб вас ввела в оману помилка перекладу «барон». Називайте мене, будь ласка, чи «Nikolai Nikolaewitsh Mikluho-Maklay», або «Nicholas de Miklouho-Maclay».

Оригінальний текст (англ.)

'Baron', is a stupid attempt at translating our word for 'noble', once made at Jena. There is no Russian title of Baron; when you meet with one of my countrymen with this latter title you will find the patent either of German, Austrian, Danish, or Swedish origin; but the family of Mikluho-Maklay holds no foreign rank.
...I do not wish you to fall into the error of translating into Baron. Call me, please, either "Nikolai Nikolaewitsh Mikluho-Maklay", or "Nicholas de Miklouho-Maclay".

Родина[ред.ред. код]

Генеалогічне дерево Миклух
Інформація про шлюб Миколи Миклухи-Маклая та Маргарет-Емми Кларк, «The Sydney Morning Herald» від 5 березня 1884 року

Микола Миколайович мав трьох братів та сестру:

27 лютого 1884 року в резиденції «Кловеллі» батька нареченої, сера Джона Робертсона[en], в Сіднеї (штат Новий Південний Уельс, Австралія), одружився за пресвітеріанським обрядом з Маргарет-Еммою[7] (вдовою есквайра Роберта Кларка). Шлюб благословив преподобний В. М. Уайт. З Маргарет мав двох синів — Олександра-Нільса (* 14 листопада 1884 року, резиденція «Вайомінг», Новий Південний Уельс)[8] та Володимира-Аллана (* 29 грудня 1885 року, резиденція в Уотсон-Бей, Новий Південний Уельс)[9].

Навчання[ред.ред. код]

Німецький натураліст Ернст Геккель зі своїм асистентом Миклухою-Маклаєм на Канарських островах, 1866 рік

Отримав добру домашню початкову освіту. У віці чотирьох років навчився читати. До 7 років вже непогано знав латину, французьку та німецьку мови. Але, попри розвиненість та ерудованість, малого Миколу відмовились приймати навіть до першого класу початкової школи — хлопчик був кволим та, до того ж, ще й дуже заїкався[10][11].

1858 року Миколу приймають до 3-го класу німецької школи при лютеранській кірсі святої Анни в Петербурзі. Під час навчання у 18591863 роках у 4-6-му класах Другої Петербурзької гімназії в жовтні 1861 року разом зі старшим братом Сергієм перебував декілька діб під арештом у Петропавлівській фортеці за участь у студентському зібранні біля Петербурзького університету. Молодих гімназистів врятувало заступництво письменника Олексія Толстого, який свого часу допоміг Миколі Іллічу Миклусі, а потім затоваришував із ним.

Деякий час навчався малюнку в художника І. І. Вауліна.

Не закінчивши гімназії, вступив в 1863 році вільним слухачем до Петербурзького університету, але вже в лютому 1864 року за участь у студентському русі був виключений без права вступу у вищі навчальні заклади Росії. У березні того ж року виїхав за підробленим паспортом за кордон та продовжив навчання в Німеччині.

У 18641865 роках навчався в Гейдельберзькому університеті на філософському факультеті та відвідував лекції з хімії, медицини та інші. Під час навчання брав участь у діяльності польської спілки емігрантів. У вересні здійснив подорож горами Шварцвальда та Швейцарії. Навчався у 1865 році на літньому триместрі медичного факультету Лейпцизького університету.

У 18651868 роках навчався на медичному факультеті Єнського університету. Заняття з порівняльної анатомії проходили під керівництвом Карла Гегенбаура[en], зоології — під керівництвом Ернста Геккеля. Працював асистентом при гістологічному інституті Геккеля. Під час навчання здійснив декілька подорожей:

Дослідження[ред.ред. код]

Лист Миклухи-Маклая під час перебування у Мессіні, січень 1869 року

З вересня 1868 до лютого 1869 року в Мессіні[12] проводив порівняльно-анатомічні роботи разом з Антоном Дорном[en], німецьким зоологом. З березня до травня 1869 року брав участь в експедиції до Червоного моря для збору зоологічних матеріалів, вивчав умови життя арабів. Морем повернувся до Росії в Одесу. Під час плавання бував у Бейруті, Смірні та Константинополі. Влітку того ж року подорожував південним берегом Криму, басейнами Дону та Волги, де збирав матеріали про мозок осетрових риб. У серпні взяв участь у ІІ з'їзді натуралістів у Москві, на якому доповів про мозок химер і повідомив про необхідність створення біологічних станцій. З'їзд підтримав його ідеї й ухвалив рішення про заснування біостанції у Севастополі.

У вересні 1869 року переїхав до Петербурга, де працював у Зоологічному музеї Академії наук з визначення і дослідження колекції губок. Зробив доповідь у Російському географічному товаристві про експедицію до Червоного моря. У період з вересня до листопада розробляв план експедиції на Тихий океан для зоологічних і антропологічних досліджень. З листопада 1869 до червня 1870 року працював в Єні над завершенням та виданням монографії «Матеріали з порівняльної неврології хребетних». Подорожував до Лейпцига та Веймара, де зустрівся з Іваном Тургенєвим. Розробляв програму антрополого-етнографічних досліджень в Океанії. Базою для своїх досліджень обрав Нову Гвінею. Отримав грошову субсидію від Російського географічного товариства та дозвіл Олександра II на здійснення експедиції до Нової Гвінеї на корветі «Витязь».

Корвет «Витязь» (з 27 червня 1882 року — «Скобелев»), на якому Миклуха-Маклай здійснив свою першу подорож до Нової Гвінеї у 1870—1871 роках

З квітня до травня 1870 року для встановлення наукових контактів поїхав до Лондона. По дорозі зупинявся у Берліні, Лейдені, Роттердамі та Брюсселі. З липня до жовтня того ж року з метою підготовки експедиції перебував у Петербурзі. У жовтні виступав з «Програмою досліджень» в Російському географічному товаристві (РГТ). З 27 жовтня (8 листопада) 1870 до 19 вересня 1871 року здійснив свою першу подорож до Нової Гвінеї на корветі «Витязь»[13]. Судно вийшло з Кронштадта за маршрутом Данія — Німеччина — Бельгія — Нідерланди — Англія — острів Мадейра — острів Сан-Вісенті (о-ви Зеленого Мису) — Ріо-де-Жанейро (Бразилія) — Магелланова протока — Пунта-Аренас, Талькауано та Вальпараїсо (Чилі; здійснив додаткові подорожі до Сантьяго та гори Аконкаґуа) — острів Пасхи — острів Піткерн — острів Мангарева — Папеете (острів Таїті) — Апіа (острів Уполу) — острів Ротума — острів Нова Ірландія — острів Нова Гвінея. Досягнувши мети плавання, висадився в затоці Астролябія. Під час переходу проводив гідрографічні та етнографічні спостереження[14].

Мапа затоки Астролябія, 1936 рік

З 20 вересня 1871 до 24 грудня 1872 років перебував на Новій Гвінеї на узбережжі затоки Астролябія (мис Гарагасі поблизу поселень Горенда та Гумба), яке він незабаром назвав Берегом Маклая (англ. Maclay Coast)[15][16]. Ця назва узбережжя збереглася дотепер[17]. 27 вересня 1871 року корвет «Витязь» вийшов із Нової Гвінеї. Миклуха-Маклай залишився у супроводі двох своїх слуг — європейця та полінезійця. Невдовзі після відходу судна полінезійський слуга захворів на лихоманку і, незважаючи на ретельну медичну допомогу Миклухи-Маклая, помер після тривалої хвороби. На додачу до цієї біди, європейський слуга був дуже заляканий очевидною ворожістю з боку тубільців, що додатково ускладнювало проведення досліджень[18]. Під час перебування на острові провів антропологічні та етнографічні дослідження папуасів, наукові природничі спостереження, відвідав сусідні поселення й острови. Миклухо-Маклай був здивований поверненням на узбережжя в грудні 1872 року російського судна. На прохання великого князя Костянтина Миколайовича[ru], голови Російського географічного товариства, корабель повернувся до Нової Гвінеї у зв'язку з поширенням у Європі чуток, що Миклуху-Маклая нібито вбили тубільці або він помер[19]. Судно повернулося щоб перевірити ці чутки та забрати зі схованки, на яку вказав сам дослідник перед відходом «Витязя», щоденники та документи науковця, які, у разі його смерті, могли б бути доступними науковому світу.

З грудня 1872 до травня 1873 років Милуха-Маклай здійснив перехід на кліпері «Ізумруд»[19] за наступним маршрутом: острів Тернате — острів Тідоре — півострів Мінахаса (що на острові Сулавесі) — Маніла (тут додатково здійснив екскурсію в гори острова Лусон для вивчення племені аета) — Гонконг — Кантон — Сінгапур — Батавія (що на острові Ява). З травня до грудня 1873 року перебував у Батавії та Бейтензорзі в резиденції генерал-губернатора Голландської Ост-Індії, де обробляв матеріали, зібрані на Новій Гвінеї. З грудня 1873 до липня 1874 року здійснив свою другу подорож на Нову Гвінею через Макассар (що на острові Сулавесі), острови Банда, Амбон та Гесер. Поселився на березі Папуа-Ковіай на мисі Айва. Там здійснив похід углиб острова, де відкрив озера Камака-Валлар і плем'я папуасів вуоусірау. 28 березня, під час відсутності Миклухи-Маклая, стався напад на його хатину. Місцевими «капітанами» було розграбовано майно та вбито мирних мешканців. Через цю подію Миклуха-Маклай перебрався до Айдуми. 23 квітня він заарештував головного винуватця нападу на поселення — «капітана» Мавари. 30 квітня прибув на острів Кільвару. Повернувся до Батавії через острови Банда, Амбон, Буру, Тернате та Сулавесі (Менадо, Горонтало та Макассар), а також Сурабаю, що на острові Ява.

Миклухо-Маклай на півострові Малакка, 1874–1875 рік

Із серпня до листопада 1874 року перебував у Батавії, Бейтензорзі та Ті-Панасі, де готував меморандум генерал-губернатору Голландської Ост-Індії про соціально-політичне становище папуасів Берега Папуа-Ковіай, обробляв матеріали першої та другої експедицій до Нової Гвінеї. З листопада 1874 до січня 1875 років відвідав Сінгапур та Джохор-Бару. У Малайзії провів свою першу подорож півднем півострова Малакка, від річки Муар до річки Енду. Там він вивчав змішані аборигенні племена оран-утан і оран-раєт. З лютого по травень того ж року після повернення до Джохор-Бару, виїхав до Бангкока, відвідав Сінгапур. Повернувшись до Джохор-Бару, продовжив обробку новогвінейських матеріалів та розробив план заснування тут зоологічної станції. З червня по жовтень здійснив свою другу подорож з півдня півострова Малакка (султанат Джохор) на східне і північно-східне узбережжя (султанати Паханг, Тренгану, Келантан), потім у північну частину півострова (султанат Кедах, райони Сіаму). Назад повертався через місто Малакку на західному узбережжі. Під час подорожі вивчав малайців і аборигенні групи оран-сакал і оран-семанг. По закінченню подорожі перебував у Сінгапурі, де почав боротьбу проти анексії Нової Гвінеї Англією, у зв'язку з чим звертався до Російського географічного товариства. На фоні цієї можливої загрози Миклуха-Маклай прийняв рішення відмовитися від публікації ряду відомостей, зібраних на півострові Малакка, щоб запобігти вторгненню англійських колонізаторів.

З листопада 1875 до січня 1876 років перебував у Бейтензорзі, де готував до друку матеріали, зібрані на Новій Гвінеї й на півострові Малакка.

З лютого до червня 1876 року подорожував західною Мікронезією й північною Меланезією на англійській шхуні «Sea Bird» за маршрутом Чиребон (о. Ява) — Бонтайн (о. Сулавесі) — о. Гебе — о-ви Мапія — атол Еауропік — ат. Уліті — о. Яп — архіпелаг Палау — о. Вуан — о-ви Адміралтейства — о-ви Херміт — о-ви Нініго — Берег Маклая. Під час подорожі проводив етнографічні та антропологічні дослідження; збирав відомості про діяльність торговців рабами та товарами. 26 березня з'являється перша згадка про намір створити Папуаський Союз. З 27 червня 1876 до 10 листопада 1877 років вдруге перебував на Березі Маклая на мисі Бугарлом (поблизу поселення Бонгу). Відвідав поселення узбережжя й прилеглих островів (архіпелаг Задоволених людей, о. Білі-Білі), зробив екскурсії в гірські райони, продовжив вивчення папуасів, намагався впливати на їх господарство та побут. Папуаси сприймали вченого як «дуже велику людину» («тамо-боро-боро»). Зробив перші спроби розпочати створення Папуаського Союзу.

З листопада 1877 до січня 1878 років знаходився на шляху до Сінгапуру за маршрутом: о-ви Вулкан і Лессон — о-ви Херміт — о-ви Каніет — о-ви Палау — Замбоанга (о. Мінданао). З січня до червня 1878 року перебував у Джохор-Бару та Сінгапурі, де важко хворів — поновилися напади переміжної лихоманки з загальною анемією, що зробило його здоров'я дуже слабким[18]. Мав грошові труднощі, але отримав деякі кошти з Росії від РГТ та сплатив частину боргів. За рекомендацією лікарів з Сінгапура поїхав до Сіднея. На королівському поштовому пароплаві «Somerset» дістався материка в середині липня[20].

З липня 1878 до березня 1879 років перебував у Сіднеї. Вченого прийнято почесним членом Ліннеївського товариства Нового Південного Уельсу (англ. Linnean Society of New South Wales). Брав активну участь у його роботі[21]. Проводив порівняльно-анатомічні, антропологічні та етнографічні дослідження. Опублікував статті[Джерело?]. Організував створення морської біологічної станції в Сіднеї[21][22]. У вересні 1878 року пропозицію Миклухи-Маклая було схвалено. Невдовзі у затоці Уотсон-Бей (англ. Watsons Bay) за проектом сіднейського архітектора Джона Кіркпатріка розпочалось будівництво станції, яка отримала назву Морської біологічної станції. Уряд надав для будівництва близько половини акра землі, а також гарантував надання 300 фунтів стерлінгів за умові, що таку ж суму буде зібрано за приватною підпискою[23][24]. 23 січня 1879 року надіслав відкритого листа британському Верховному комісару в західній частині Тихого океану Артуру Гордону про необхідність дотримання прав папуасів Берега Маклая.

Миклуха-Маклай в Квінсленді (постановочна світлина), Австралія, 1880 рік

З березня 1879 до січня 1880 років подорожував по островах Меланезії на американській трищогловій торговій шхуні «Sadie F. Caller»[25] за маршрутом Сідней — Нумеа (о. Нова Каледонія) — о. Ліфу — Нові Гебриди — риф Ронкадор — о-ви Адміралтейства — о-ви Нініго — о-ви Херміт — о-ви Адміралтейства — о. Нова Ірландія — о-ви Тробріан — о. Сімбо (Соломонові о-ви) — арх. Луїзіада. Вів етнографічні та антропологічні спостереження, збирав відомості про торгівлю рабами в Меланезії.

З січня до квітня 1880 року подорожував на місіонерському пароплаві «Ellengowan» за маршрутом о. Тесте — села південного узбережжя Нової Гвінеї (від Самараї до Сило) — о-ви Торресової протоки[26].

З травня до грудня 1880 року перебував у Квінсленді (Австралія). На пароплаві «Corea» по дорозі на південь до Брісбена відвідав порти Сомерсет, Куктаун[27], Таунсвіль. Жив у Брісбені. Був дуже люб'язно прийнятий урядом Квінсленда, який сприяв анатомічним дослідженням Миклухи-Маклая, дозволяючи йому працювати в старому музеї як у лабораторії, користуватися фотографічною апаратурою (за допомогою якої отримав чудові фотографії головного мозку для експозиції), безкоштовно подорожувати по всіх залізницях штату[28][29]. Виїжджав у внутрішні райони: Гульнарбер[30] (біля Сент-Джорджа), Джимбур[31] (біля Далбі), Пайкдейл (біля Станторпа). Проводив етнографічне та антропологічне вивчення австралійських аборигенів[30], збирав відомості про становище меланезійців, які працювали на плантаціях. Проводив порівняльно-анатомічні дослідження мозку сумчастих, палеонтологічні розкопки в Клерво, поблизу Глен-Іннес (штат Новий Південний Уельс)[32].

З січня 1881 до лютого 1882 років мешкав у Сіднеї (прибув у місто 21 січня на пароплаві «Wotonga» з Брісбена[33]). Готував «Записки про викрадення людей і рабство в західній частині Тихого океану» та «Проект розвитку Берега Маклая». 8 квітня опублікував відкритого листа комодору Джону Кроуфорду Вілсону (англ. John Crawford Wilson)[34] на захист корінного населення Океанії. У квітні 1881 року на запрошення «Magdala Company» виїхав до Стоула (штат Вікторія) для проведення геотермальних спостережень, вивчав температуру порід на різній глибині в місцевій золотодобувній шахті[35]. Виступив на спеціальному засіданні Королівського товариства Вікторії з інформацією про завдання, які можуть бути вирішені на утвореній зоологічній станції та в лабораторії в Уотсон-Бей[35]. Повернувся суходолом до Сіднея, 2 травня проїхав через Олбері (штат Новий Південний Уельс)[36]. 13 травня на запрошення сера Джона Робертсона разом з іншими персонами зустрічався з його світлістю герцогом Манчестером, який гостював у Хоуксбері[37].

Вихід окремої ескадри (Tourmaline, Cleopatra, Wolverine, Bacchante, Carysfort, Fort Denison, Inconstant) з Порт-Джексона, 10 серпня 1881 року. На «Wolverine» в цей час перебували комодор Дж. Вілсон та М. М. Миклуха-Маклай.
Корвет «Wolverine», липень 1881 року

У серпні — вересні 1881 року вдруге виїжджав на південний берег Нової Гвінеї; 10 серпня у складі окремої ескадри вийшов з Порт-Джексона на корветі королівського військово-морського флоту «Wolverine»[en] разом із комодором Дж. Вілсоном, якому запропонував використати свої знання людей Нової Гвінеї. Як і очікувалось, ці знання стали в нагоді для визначення справжніх злочинців, причетних до вбивства в селищі Кало 12-ти людей (участь Миклухи-Маклая вберегла селище від спалення та завершилась невеликою сутичкою, в якій було вбито головного винуватця та ще декілька причетних). Під час подорожі продовжив наукові праці; відвідав Порт-Морсбі та селища Кало, Маупа[38][39]. Повертаючись до Сіднея, комодор Дж. Вілсон з Куктауна повідомив про результати походу[40]:

Прибули всі добре; відвідали п'ять місць на узбережжі Нової Гвінеї: оточили Кало 25-го числа; четверо тубільців було вбито, зокрема, головний, якого ми розшукували; троє моряків отримали поранення, але вони почуваються добре; найбільш задовільний результат круїзу — розлучилися з острів'янами добрими друзями.

Під час зупинки 12 вересня в Рокгемптоні комодор Вілсон, Миклуха-Маклай та інші в супроводі мера Рокгемптона оглянули Central Queensland Meat Export Company (м'ясопереробне підприємство — лідер у виготовленні консервів) в передмісті Лейкс Крик (англ. Lakes Creek). Всі були вражені величезним масштабом та швидкістю виробництва, чистотою, новим холодильним обладнанням. 13 вересня вранці, перед поверненням на «Wolverine», здійснили неофіційний візит до Ботанічного саду[41].

В жовтні 1881 року завершене будівництво морської біологічної станції в Уотсон-Бей. Після повернення до Сіднея вчений працював на станції, яку зробив своєю резиденциєю[24], продовжував порівняльно-анатомічні роботи, опублікував наукові статті[42]. 6 лютого 1882 року брав участь у роботі Сіднейської філії Австралійської біологічної асоціації[43].

Мапа північної частини затоки Астролябія біля Порту Олексій[44] (нім. Alexishafen), складена під час перебування російського корвета «Скобелев», 1883 рік. На півночі мапи видно Річку Миклухи-Маклая.

У березні — серпні 1882 року, скориставшись прибуттям російської ескадри (військові судна «Вісник», «Азія», «Петро Великий») в води Австралії[45], повертається в Росію. Задовге перебування російської ескадри в Австралії спровокувало в місцевому середовищі шпигунський скандал, в який був опосередковано втягнутий і Миклуха-Маклай; на захист вченого виступили, зокрема, сер Дж. Робертсон та Е. С. Томассен з відкритим листом[46]. 3 березня Миклуха-Маклай на корветі «Вісник» у складі російської ескадри відбув з Сіднея за маршрутом Аделаїда — Батавія — Сінгапур — Александрія (затримався через військові дії в Єгипті) — Лісабон — Шербур — Кронштадт[47]. Під час зупинки в Сінгапурі відіслав в Сідней частину своєї колекції, яку залишив тут на піклування у 1878 році[48]. Томассен Е. С. закінчив роботу та опублікував в Брісбені біографічний нарис про дослідника Миклуху-Маклая[45][4]. Рукопис праці надавався безпосередньо вченому, який власноруч вніс до нього свої зауваження та коментарі[6]. 27 червня на стіл Палати Парламенту Сполученого Королівства лягло відправлення Державного секретаря у справах колоній лорда Кімберлі, яке містило копію доповіді комодора Дж. Вілсона щодо викрадення людей та примусової праці в західній частині Тихого океану[49], довгий лист Миклухи-Маклая з цього питання і статистичні дані, на які посилалися дописувачі[50].

У вересні — листопаді 1882 року вчений перебуває в Росії. В РГТ відбулась виставка та читання Миклухи-Маклая. 15 (27) жовтня виступав в Товаристві любителів природознавства в Москві й отримав численні відгуки та коментарі в російській пресі. Відбулись аудієнції в Олександра III, після яких отримав деякі гроші на сплату боргів та підготовку праць[51]. 28 листопада (10 грудня) виїхав до Західної Європи.

З грудня 1882 до січня 1883 років Миклуха-Маклай з метою встановлення наукових та дружніх контактів перебував у Західній Європі (Берлін, Антверпен, Лейден, Париж, Лондон, Грінок, Генуя[52], Неаполь). У Парижі знову зустрічався з І. С. Тургенєвим,а в січні 1883 року під час перебування в Лондоні декілька разів з сером Артуром Гордоном[53]:

У мене була можливість кілька разів зустрітися з сером Артуром, і був радий виявити, що його думки з приводу поводження з тубільцями повністю узгоджуються з моїми.

У січні — червні 1883 року знаходився в плаванні, повертаючись до Австралії. На англійському пароплаві «Chyebassa» зробив перехід від Порт-Саїда в напрямку до Брісбена. Але на шляху, в Батавії, зустрів корвет «Скобелев» (нова назва корвета «Витязь», на якому Миклуха-Маклай здійснив першу подорож до Нової Гвінеї). Дізнавшись, що судно планує відвідати деякі острови Меланезії і, можливо, зайти на Берег Маклая, перейшов на корвет, а речі відправив далі пароплавом до Брісбена. З 24 лютого до 13 березня здійснив третю поїздку на Берег Маклая за маршрутом Батавія — Макассар — о. Амбон — зат. Астролябія (поселення Бонгу — о. Білі-Білі — Порт Олексій[de]) — о-ви Адміралтейства — о-ви Херміт — о-ви Палау — Філіппіни (Себу, Маніла). З 5 травня до 10 червня мандрівник повертався в Сідней на пасажирському пароплаві «Venice» через Гонконг, Сінгапур, Дарвін, о. Терсді, Куктаун[54].

Боротьба за права тубільців[ред.ред. код]

З червня 1883 до лютого 1886 років жив у Сіднеї; вів боротьбу на захист прав папуасів, проти підготовки колоніального розділу Нової Гвінеї, проти анексії Берега Маклая кайзерівською Німеччиною; виступав проти расизму та колоніалізму[16]. З цим питанням звертався до нового Державного секретаря у справах колоній лорда Дербі[53][55][56]:

27 жовтня 1883 року надіслав телеграму:
«Тубільці Берега Маклая вимагають політичної автономії під європейським захистом.»,
а згодом, 10 листопада, докладніший відкритий лист:
«Я зараз намагаюся з'ясувати питання, як «дикуни, що живуть у важкодоступній і найменш відвідуваній частині Нової Гвінеї (Берег Маклая) зрозуміють і усвідомлять важливість питання імовірного вторгнення білих людей на свої землі».
«Вважаючи, однак, що, з урахуванням географічного положення Нової Гвінеї, британський протекторат був би ефективнішим на благо місцевих жителів, які потребують моєї допомоги в цьому питанні, я не запитував від їх імені на російський протекторат; віддаю перевагу тому, щоб зачекати поки небезпека вторгнення стане неминучою. Також переконання, що залежний від Російської Імперії Берег Маклая був би тільки марним тягарем для Росії, змусило мене відмовитися від плану, який одним би здався близьким і найпростішим. Я не поспішав просити протекторату в іншого уряду, будучи впевненим, що протекторат для темних рас — тільки необхідне зло (лат. malum necessarium)».

та британського Верховного комісара в західній частині Тихого океану Артура Гордона[53] (попередні звернення у 1879, 1881, 1882 роках), прем'єр-міністра Великої Британії Вільяма Гладстона, Олександра III та інших, в російські та іноземні видання із заявами та телеграмами протесту. 13 листопада 1883 року на першій зимовій сесії Королівського колоніального інституту була зачитана телеграма Миклухи-Маклая про необхідність автономії під європейським протекторатом для місцевого населення Нової Гвінеї та навколишніх островів. Важливість цього повідомлення засвідчили герцог Манчестер і адмірал Джон Морсбі[57]. Натомість російська преса атакувала Миклуху-Маклая критичними статтями за визначення Англії в якості фаворита для анексії Нової Гвінеї[58]. У відповідь на ці звинувачення дослідник порадив Росії своєчасно окупувати територію під військово-морську базу в північній частині Тихого океану, де вона вже має близько 2000 миль берегової лінії, а також значний флот[59].

Перебуваючи в Сіднеї, Миклуха-Маклай зосередився на обробці частини щоденників та підготовці до друку матеріалів про подорожі та наукові дослідження 1870—1882 років. Опублікував антропологічні, зоологічні, геологічні та метеорологічні статті[1][15].

В англійських та австралійських друкованих виданнях з'являється інформація, що Маклай невдовзі планує повернутися до Нової Гвінеї з новою експедицією. Але це через пресу 23 січня 1884 року спростував сам дослідник[60]:

Я прочитав із здивуванням заяву про повернення незабаром до Нової Гвінеї. Прошу повідомити Вас, і всіх, кого це може зацікавити, що я зовсім не вирішив робити нову експедицію на острів, поки моя робота про мої попередні подорожі (1870-1882) готується до публікації, яка не буде завершена до кінця 1885 року, або, можливо, пізніше.

У листі від 17 квітня 1884 року до Товариства захисту аборигенів (англ. Aborigines' Protection Society), коментуючи факт недавнього виправдання присяжними Квінсленда осіб, звинувачених в тяжких злочинах в зв'язку з полінезійським трафіком примусової праці, Миклуха-Маклай зауважував[61]:

Цей чудовий імунітет від покарання спричиняє до того, що білі чоловіки сприймають життя тубільців як таке, що нічого не варте... Це, я вважаю, дуже природно, що місцеві жителі помстяться білим, коли отримають нагоду.

Зусилля з припинення работоргівлі серед корінних рас Тихоокеанського регіону таки увінчалися деяким успіхом: вплив дослідника на голландський уряд виявився настільки ефективним, що в цьому питанні почалося реформування[18]. У вересні з приводу викрадення в Новій Гвінеї місцевих мешканців контактував з новим комодором Джеймсом Ерскіним (англ. James Elphinstone Erskine)[62].

22 вересня 1884 року на інформацію професора Арчібальда Ліверсіджа про наміри створити Австралазійську асоціацію з розвитку науки (англ. Australasian Association for the Advancement of Science) у відкритому листі подав схвальний відгук та запропонував для взаємного обміну досвідом використовувати матеріальну базу Біологічної станції[63]:

... обговорення різних наукових питань та обмін думками з різних предметів природознавства стане потужним стимулом для подальших досліджень, і буде найрішучішим чином сприяти прогресу науки та інтересу до наукових досліджень в цій частині світу.
... для задоволення реальних потреб сучасної науки, заснованої біологічної станції в Австралії — станції з усіма необхідними науковими приміщеннями, і гідної визначення «біологічної лабораторії» в повному сенсі цієї назви.

Поділ острова Нова Гвінея після 1884 року.

3 листопада 1884 року, під егідою німецької Новогвінейської компанії (нім. Neuguinea-Kompagnie), німецький прапор було піднято над північно-східною частиною острова Нова Гвінея — Землею Кайзера Вільгельма[de], що стала відома як Німецька Нова Гвінея. 6 листопада південно-східна частина острова стала британським протекторатом, а згодом була формально анексована й стала колонією Британська Нова Гвінея[64][65].

5 січня 1885 року надіслав лист спеціальному комісару Великої Британії в Новій Гвінеї генералу Пітеру Скретчлі (англ. Peter Henry Scratchley) щодо германської анексії Нової Гвінеї[66]; 7 січня опублікував відкритого листа з приводу анексії[67]; 9 січня надіслав телеграму з протестом німецькому канцлеру Бісмарку[68]:

Тубільці Берега Маклая відкидають німецьку анексію.

Висловив ідею автономії або самоврядування Берега Маклая під міжнародним захистом держав (Англія, Росія, Німеччина, Франція). Цей протекторат повинен базуватися на міжнародних угодах та керуватися наступними принципами у відносинах з тубільцями острова[69]:

  1. Найсуворіше дотримання всіх прав «тубільців, як людей», як членів «людського роду».
  2. Запобігання викрадення і рабства.
  3. Рівні можливості для місіонерів (як учителів наївних рас) всіх націй і конфесій.
  4. Однакове ставлення для всіх торговців всіх націй без «винятків».
Оригінальний текст (англ.)
  1. Most strict respect of all the rights of the 'natives as men,' as members of 'human kind.'
  2. Prevention of kidnapping and slavery.
  3. Equal facilities for missionaries (as educators of the naive races) of all nations and denominations.
  4. Identical treatment for all traders of all nations without 'distinction.'

Ідеї Миклухи-Маклая спричинили появу в австралійській пресі публікацій з критичною оцінкою діяльності науковця та порадами звернути увагу на становище народів Російської Імперії, розпочати боротьбу за втілення висловлюваних ним політичних і гуманістичних принципів в Росії[70].

Продовжив розпочаті порівняльно-анатомічні та зоологічні дослідження на морській біологічній станції[24], одним з семи піклувальників якої він був[71]. Опублікував природничонаукові та етнографічні статті в австралійській та європейській пресі. Виїжджав в Блакитні гори (Мельбурн).

Новогвінейські проекти[ред.ред. код]

Миклуха-Маклай взимку 1886—1887 років, Санкт-Петербург.

З лютого до квітня 1886 року повертався в Росію через Батавію (на борт підняті численні колекції, що зберігалися там), Аден, Александрію на англійському пароплаві «Merkara».

З квітня 1886 до березня 1887 років перебував у Росії. Прибув до Одеси 12 (24) квітня 1886 року. Двічі, 20 квітня (2 травня) та 23 квітня (5 травня) 1886 року, домагався аудієнцій з Олександром III в Лівадії, під час яких пропонував заснувати поселення на Березі Маклая. Імператор спрямував «новогвінейську справу» на розгляд до спеціальної комісії.

Виїжджав до Миколаєва для відправлення колекцій, потім через Київ до Малина у маєток своєї матері Катерини Семенівни Миклухи. Тут вивчав побут, звичаї та традиції поліщуків; цікавився походженням древлян, їх історією. У навколишніх селах вивчав антропологічну будову місцевих мешканців. У Малині вчений закінчив редакційну підготовку своїх «Подорожей».

10 (22) червня Миклуха-Маклай прибув в Петербург та висунув проект організації російської вільної колонії в Океанії, який широко обговорювався в пресі[72][73][74]. У відповідь мандрівник отримав велику кількість відозв від людей різного соціального стану, які мали намір переселитися в Океанію. Кореспонденції надходили з найвіддаленіших частин Росії, головним чином з Кавказу). Натомість вчений спростував через пресу факт планування організації поселення в Новій Гвінеї до завершення публікації своїх праць в Європі[75][76].

Отримав високу оцінку своєї діяльності від Л. М. Толстого, з яким Миклуха-Маклай започаткував плідне листування.

8 (20) жовтня відкрилась виставка етнографічних колекцій, які згодом були подаровані Академії наук[77]. Наприкінці листопада — початку грудня відбулись читання публічних лекцій[78][79].

9 (21) грудня мандрівник отримав остаточну відповідь царського уряду з відмовою від організації російської вільної колонії в Океанії — комісія відкинула проект, і цар виніс вердикт: «Вважати цю справу закритою. Миклусі-Маклаю відмовити».

В Петербурзі, важко хворіючи[80], продовжив роботу з підготовки до друку першого тому «Подорожей». Проживаючи в «північній столиці», притримувався власного усталеного розпорядку, починаючи день о шостій ранку, що дуже контрастувало з життям петербурзького «вищого світу»[81].

З березня до липня 1887 року перебував в дорозі до Австралії, куди поїхав за дружиною й дітьми[82]. Виїхав потягом з Петербурга до Одеси, далі на російському пароплаві «Чихачев» до Александрії, з якої на спеціальному потязі до Суецу, далі на німецькому поштовому пароплаві «Neckar» до Аделаїди[80]. Порівнюючи умови подорожі на двох пароплавах писав[83]:

Мимоволі порівнюючи комфорт, знайдений мною на «Неккарі», з тим, що я бачив на «Чихачеві», мені здалося, наче я переселився в першокласний готель з цілком сучасним комфортом з хорошого готелю п'ятдесятих років з патріархальними порядками.

12 травня, по дорозі до Сіднея, вчений прибув до Мельбурна, в якому планував залишитися протягом декількох днів, а потім повернутися в Європу. Ціль перебування — спостереження за публікацією декількох томів, що містили розповіді про візит до Нової Гвінеї та на острови Південних морів і Полінезії. Праці планувалось друкувати російською та англійською мовами[80]. 24 травня відплив назад у супроводі дружини та двох синів[84]. Повернувся в Росію через Італію та Відень; доставив зоологічні й анатомічні колекції.

Останнє повернення в Росію[ред.ред. код]

Оголошення про смерть Миклухи-Маклая на засіданні Ліннеївського товариства Нового Південного Уельсу, 25 квітня 1888 року

З липня 1887 до квітня 1888 років Миклуха-Маклай перебував в Петербурзі. За час поїздки до Австралії здоров'я вченого, яке було дуже поганим, поліпшилось[85], але згодом він знову відчув посилення хвороби[86]. В серпні 1887 року вдруге виїжджав в малинський маєток до матері. В лютому 1888 року вченого поклали в клініку Віліє при Військово-медичній академії під нагляд знаменитого лікаря — професора Боткіна. В останні місяці свого життя Миклуха-Маклай робив спроби продовжити роботу над першим і другим томами «Подорожей», підготував останні статті — «Острівець Андра» та «На декілька днів до Австралії»; склав автобіографію; обмінювався листами з Л. М. Толстим.

Помер Миклуха-Маклай на лікарняному ліжку 2 (14) квітня 1888 року о 8-й годині 30 хвилин. Похований на Волковському кладовищі в Петербурзі 5 (17) квітня. Світова преса вийшла з численними заголовками телеграм та некрологами на смерть видатного мандрівника[84][87][88]. 25 квітня головуючий на чергових щомісячних зборах, президент Ліннеївського товариства Нового Південного Уельсу, професор Вільям Джон Стівенс (англ. William John Stephens) виголосив прощальне слово з приводу смерті Миклухи-Маклая[89]:

Я повинен офіційно оголосити товариству про те, що кожен член вже знає по стовпчиках щоденної преси, — смерть дуже шанованого члена цього товариства — російського натураліста М. Миклухи-Маклая. Його кар'єра в Австралії не була дуже довгою, але була досить довгою, щоб він став добре відомим нам усім, і його «Життя на північному узбережжі Нової Гвінеї» надало історію надзвичайно цікаву. Ми всі повинні дуже жалкувати про смерть людини, яка, як друг і колега багатьох сучасних дослідників, зробила дуже багато для зміцнення знань про нижчі форми тваринного життя.

Член наукових товариств[ред.ред. код]

  • Імператорське Російське Географічне товариство, з 1871 року (рос. Императорское Русское Географическое общество)
  • Географічне товариство Австралазії (англ. Geographical society of Australasia)[90]
  • Ліннеївське товариство Нового Південного Уельсу, з 1878 року (англ. Linnean Society of New South Wales)[21]
  • Сіднейська філія Австралійської Біологічної Асоціації (англ. Sydney Branch of the Australian Biological Association)[43]
  • Квінслендське Філософське товариство, з 1880 року (англ. Queensland Philosophical Society)[91]
  • Філія проток Королівського Азійського товариства в Сінгапурі (англ. Straits Branch of the Royal Asiatic Society)[63]
  • Королівське Фізичне товариство в Голландській Ост-Індії в Батавії (нід. Koninklijke Natuurkundige Vereeniging in Nederlandsch-Indië)[63]

Адреси[ред.ред. код]

  • жовтень 1881 — лютий 1882, червень 1883 — лютий 1884, січень 1885 — лютий 1886 років: Морська біологічна станція, Сідней, Австралія (31 Pacific St, Watsons Bay, NSW, Australia)[24]
  • березень — грудень 1884 року: резиденція «Вайомінг», Сідней, Австралія (25 Wharf Road, Birchgrove, NSW, Australia)[92]
  • липень 1887 — 2 квітня 1888 років: будинок Брискорн (Галерна вулиця, 53, Санкт-Петербург, Росія).

Вшанування пам'яті[ред.ред. код]

Будь-яка інша країна могла б пишатися такою людиною, і могла б захищати та підтримувати її; але це відома аксіома, що росіянин завжди повинен бути визнаний за кордоном, перш ніж його визнають вдома.

«The Sydney Morning Herald», 29 квітня 1885 року[93]

... жодна країна не може претендувати на нього одноосібно. Росії належать місця його народження і смерті, але його душа — людству, його праця — світу ...

«The Central Queensland Herald», 22 лютого 1945 року[94]

У науці[ред.ред. код]

  1. рослин з їстівними плодами з Нової Гвінеї — поутерія Pouteria maclayana[95] та банан Musa maclayi[96];
  2. слимака Canefriula maclayiana[97].
Mikl.-Maclay є міжнародним науковим скороченням імені ботанічного автора: Миклухо-Маклай Микола Миколайович.
Перегляньте таксони приписувані цьому автору в International Plant Names Index (IPNI).


Україна[ред.ред. код]

  • Пам'ять про вченого і мандрівника свято зберігають у Малині. Ім'я Миклухо-Маклая носить міський парк відпочинку, а також одна із вулиць міста. В Малинському лісотехнікумі в селі Гамарня, який розміщений в будинку, де жив брат Миколи Миколайовича — Михайло Миколайович, діє музей, експонати якого розповідають про подвижницьке життя вченого, його родину та малинський період життя Миклухо-Маклая.[99] До Малина двічі, у 1980 та 1988  роках, приїздив онук великого вченого Роберт Миклухо-Маклай, який жив в Австралії.
  • Від 1946 року у Львові існує Вулиця Миклухо-Маклая.
  • У 1986  році, до святкування 140-річчя з дня народження вченого, у Малині було відкрито пам'ятник М. М. Миклусі-Маклаю.
  • У Севастополі встановлено погруддя Миклухо-Маклая перед будівлею Інституту біології південних морів.
  • 17 липня 2010 року, у 164-ту річницю від дня народження Миклухи-Маклая, відбулося урочисте відкриття музею у с. Калитянське Чернігівської області.[10][100]
  • 2011 рік Українське географічне товариство оголосило Роком Миклухо-Маклая в Україні у зв'язку зі 165-річчям від дня народження.[100]
  • У 2012 році, під час проведення Державної Підсумкової Атестації з української мови текст про Миклухо-Маклая був обраний жеребкуванням для переказу. Образ вченого набув широкої популярності серед абітурієнтів 2012 року, та став джерелом створення безлічі жартів у всесвітній мережі Інтернет. Деякі абітурієнти називають себе "внуками Маклая".

Росія[ред.ред. код]

Теплохід «Миклухо-Маклай», Хабаровськ, 1982 рік

Австралія[ред.ред. код]

  • 30 жовтня 1981 року тодішній ректор університету Сіднея, сер Герман Блек, на запрошення Товариства Миклухи-Маклая (англ. Miklouho-Maclay Society) виступив на зборах на честь сторіччя з дня заснування в затоці Уотсон-Бей Морської біологічної станції та відкрив меморіальну дошку на будівлі[24]:

Перша Морська біологічна станція в південній півкулі. Ця будівля постала за ініціативи та зусиллями Миколи Миколайовича Миклухи-Маклая, російського дослідника та першого вченого, що жив серед тубільців Папуа Нової Гвінеї. Започаткована 1881 року урядовим фінансуванням і громадським коштом, вона слугувала польовою станцією для досліджень з 1881 по 1887 роки.

Оригінальний текст (англ.)

FIRST MARINE BIOLOGICAL STATION IN THE SOUTHERN HEMISPHERE. This building was erected through the initiative and efforts of NICOLAI NICOLAEVICH de MIKLOUHO-MACLAY Russian explorer and first scientist to live amongst the Indigenes of Papua-New Guinea. Begun in 1881, funded by Government and public subscription it served as a field station for research from 1881 to 1887.

Станція була реквізована Міністерством оборони 1899 року як офіцерські казарми. У 1980-х роках Товариство безуспішно лобіювало перетворення будівлі на історичний архітектурний пам'ятник на згадку про наукову роботу Миклухи-Маклая. Сьогодні будівля використовується як приватна резиденція й відкрита для громадськості тільки в особливих випадках.

  • 1988 року на пожертвування Товариства Миклухи-Маклая та Музею Маклея[en] (англ. Macleay Museum) заснована стипендія ім. Миклухи-Маклая, яка щорічно присуджується Сіднейським університетом[103].
  • 1996 року Комітет вшанування 150-річчя від дня народження Миклухи-Маклая встановив у Музеї Маклея в Сіднейському університеті погруддя мандрівника та ініціював надання парку в околиці Сіднея Берчгров[en] (англ. Birchgrove), недалеко від резиденції «Вайомінг», де мешкав вчений, імені Миклухи-Маклая[104].

Папуа-Нова Гвінея[ред.ред. код]

  • Берег Маклая (англ. Maclay Coast)[17] і Річка Маклая (англ. Makley River)[105], названі ім'ям вченого, зберегли його й дотепер.
  • У місті Маданг існує вулиця, названа ім'ям вченого (англ. Nicholai Maclay Drive)[106].
  • 16 грудня 1970 року до затоки Астролябія прибуло радянське науково-дослідне судно «Витязь», яке перебувало в круїзі під егідою Академії наук СРСР. Моряки встановили пам'ятну дошку на місці, де висадився Миклуха-Маклай[107].
  • 2000 року в поселенні Бонгу, в якому не раз перебував науковець та мандрівник під час своїх подорожей, встановлений пам'ятник Миклусі-Маклаю.

Індонезія[ред.ред. код]

Образ Миклухи-Маклая в мистецтві[ред.ред. код]

Обкладинка «Слідами Миклухи-Маклая» Дмитра Чуба

Кіно, театр[ред.ред. код]

  • 1947 року на Московській кіностудії науково-популярних фільмів режисером Олександром Разумним був знятий художній історико-біографічний фільм «Миклухо-Маклай»[108]. Цей фільм в австралійській пресі (зокрема синами Миклухи-Маклая — Олександром та Володимиром) був названий пародією та чистою пропагандою[109].
  • 1985 року вийшов на екрани трисерійний художній телефільм Юрія Соломіна «Берег його життя».
  • 2003 року відбулася прем'єра першого українського мюзиклу бродвейського типу «Екватор». Режисер мюзиклу — театральний режисер Віктор Шулаков, композитор — Олександр Злотник, автор лібрето — поет-пісняр Олександр Вратарьов[110].

Література[ред.ред. код]

Скульптура[ред.ред. код]

Графіка[ред.ред. код]

Бібліографія[ред.ред. код]

Перевидання творів Миколи Миколайовича Миклухи-Маклая:

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б «The Proceedings of the Linnean Society of NSW, vol. VIII, for the year 1883». — Sydney: F. Cunninghame & Co., 1884, р. 395-396, 401–403, 461–466 (англ.)
  2. Муніципальне утворення «Окуловський муніципальний район» (рос.)
  3. Пуховець С. Т. «Сплетіння доль» (рос.)
  4. а б Thomassen E. S. «A Biographical Sketch of Nicholas de Miklouho Maclay: the explorer». — Brisbane: Black, Printers, 1882. — p. 46 (англ.)
  5. Половцов А. А. «Русский Биографический Словарь», том Маак—Мятлева, стр. 162 (рос.)
  6. а б в «Mr. E. S. Thomassen» // «The Argus», Monday 27 March 1882, p. 6 (англ.)
  7. «Family Notices. Marriages» // «The Sydney Morning Herald», Wednesday 5 March 1884, p. 1 (англ.)
  8. «Family Notices. Births» // «The Sydney Morning Herald», Monday 17 November 1884, p. 1 (англ.)
  9. «Family Notices. Births» // «The Sydney Morning Herald», Tuesday 5 January 1886, p. 1 (англ.)
  10. а б в Є. Тютюнник, В. Шпак «Каарам тамо» — людина з Місяця» // «Урядовий кур’єр», 16 липня 2011 року
  11. О. Полегкий «Миклухо-Маклай Микола Миколайович (1846-1888)» // проект «Музейний простір України»
  12. Лист Миколи Миклухи-Маклая під час перебування у Мессіні, січень 1869 року (рос.)
  13. «The exploration of New Guinea» // «The Queanbeyan Age», Thursday 1 June 1871, p. 3 (англ.)
  14. «New Guinea» // «The Sydney Morning Herald», Monday 16 September 1872, p. 5 (англ.)
  15. а б N. de Miklouho Maclay «Notes on Zoology of the Maclay Coast in New Guinea» // «The Proceedings of the Linnean Society of New South Wales, vol. IX, for the year 1884». — Sydney: F. Cunninghame & Co., 1885, p. 569-580, 713–720, 887–895, 963–967, 1151–1157, 1204–1205 (англ.)
  16. а б «Baron Maclay and the New Guinea Natives» // «The Brisbane Courier», Tuesday 27 November 1883, p. 5 (англ.)
  17. а б «Берег Маклая» (Maclay Coast, Papua New Guinea) на мапі Google (англ.)
  18. а б в «Baron Maclay. Adventures in New Guinea» // «The Sydney Morning Herald», Saturday 18 January 1936, p. 13 (англ.)
  19. а б «Dr. von Miklucho Maclay's researches among the papuans» // «The Empire», Monday 8 June 1874, p. 3 (англ.)
  20. «Telegraphic» // «The Darling Downs Gazette and General Advertiser», Saturday 13 July 1878, p. 3 (англ.)
    «Shipping. Arrivals» // «The Brisbane Courier», Tuesday 16 July 1878, p. 2 (англ.)
  21. а б в «Linnean Society of New South Wales» // «The Sydney Morning Herald», Tuesday 30 July 1878, p. 4 (англ.)
  22. «Linnean Society of New South Wales» // «The Sydney Morning Herald», Saturday 1 February 1879, p. 7 (англ.)
  23. «The Australian zoological station» // «The Sydney Morning Herald», Saturday 19 February 1881, p. 3 (англ.)
  24. а б в г д Marine Biological Station (former), 31 Pacific St, Watsons Bay, NSW , Australia (place details) (англ.)
  25. «To New Guinea Again» // «The Australian Town and Country Journal», Saturday 29 March 1879, p. 13 (англ.)
    N. de Miklouho-Maclay «Scientific excursion to Melanesia» // «The Sydney Morning Herald», Saturday 29 March 1879, p. 5 (англ.)
  26. «Melanesia» // «The Sydney Morning Herald», Tuesday 11 May 1880, p. 8 (англ.)
  27. «Cooktown» // «The Brisbane Courier», Monday 3 May 1880, p. 3 (англ.)
  28. «Adelaide (from our own correspondent)» // «The Brisbane Courier», Wednesday 19 January 1881, p. 3 (англ.)
  29. «Linnean Society of New South Wales» // «The Sydney Morning Herald», Thursday 24 February 1881, p. 3 (англ.)
  30. а б «Hairless Blacks» // «The Western Champion», Wednesday 25 August 1880, p. 3 (англ.)
  31. «The Late Fire at Petrie's Bight» // «The Queenslander», Saturday 22 January 1881, p. 121 (англ.)
  32. «Anatomical and anthropological researches» // «The Sydney Morning Herald», Saturday 26 February 1881, p. 6 (англ.)
  33. «Shipping Intelligence. Departures» // «The Queenslander», Saturday 22 January 1881, p. 128 (англ.),
    «Shipping. Arrivals» // «The Sydney Morning Herald», Saturday 22 January 1881, p. 4 (англ.)
  34. «The South Sea Islands Labour Traffic» // «Australian Town and Country Journal», Saturday 23 April 1881, p. 32 (англ.)
  35. а б «To correspondents» // «The Argus», Wednesday 6 April 1881, p. 5 (англ.)
  36. «Overland passengers to and from Sydney» // «The Argus», Tuesday 3 May 1881, p. 5 (англ.)
  37. «News of the day» // «The Sydney Morning Herald», Saturday 14 May 1881, p. 5 (англ.)
  38. «New South Wales» // «The Morning Bulletin. Rockhampton», Saturday 13 August 1881, p. 4 (англ.)
  39. «Departure of the detached squadron from Port Jackson» // «The Australasian Sketcher with Pen and Pencil», Saturday 27 August 1881, p. 278 (англ.)
  40. «News of the day» // «The Sydney Morning Herald», Monday 5 September 1881, p. 5 (англ.)
  41. «Queensland» // «The Sydney Morning Herald», Tuesday 13 September 1881, p. 5 (англ.)
    «Rockhampton» // «The Morning Bulletin», Tuesday 13 September 1881, p. 2 (англ.)
    «Rockhampton» // «The Morning Bulletin», Wednesday 14 September 1881, p. 2 (англ.)
  42. «The Proceedings of the Linnean Society of NSW, vol. VI, for the year 1881». — Sydney: F. W. White, 1882, р. 171-175, 576–581, 622–625, 627–629 (англ.)
  43. а б «Meetings. Australian biological association» // «The Sydney Morning Herald», Thursday 2 February 1882, p. 1 (англ.)
    «Australian Biological Association» // «The Sydney Morning Herald», Tuesday 7 February 1882, p. 7 (англ.)
  44. «Алексісгафен» (Alexishafen, Papua New Guinea) на мапі Mapcarta (англ.)
  45. а б «Correspondence. Thursday, March 30, 1882» // «The Argus», Thursday 30 March 1882, p. 6-7 (англ.)
  46. «North Queensland Notes. No. I. Townsville» // «The Brisbane Courier», Saturday 18 February 1882, p. 6 (англ.)
    «Russian designs on Melbourne» // «The Argus», Friday 24 March 1882, p. 6 (англ.)
  47. «Departure of the Russian Squadron», «Baron N. de Maclay» // «The South Australian Register», Saturday 4 March 1882, p. 5 (англ.)
    «News of the day» // «The Sydney Morning Herald», Thursday 8 June 1882, p. 5 (англ.)
    «Intercolonial news» // «Northern Territory Times and Gazette», Saturday 11 November 1882, p. 3 (англ.)
  48. «News of the day» // «The Sydney Morning Herald», Monday 19 June 1882, p. 5 (англ.)
  49. «The coloured labour traffic» // «The Brisbane Courier», Thursday 19 October 1882, p. 3 (англ.)
    «The coloured labour traffic» // «The Brisbane Courier», Friday 20 October 1882, p. 2 (англ.)
  50. «Correspondence. Wednesday, June 28, 1882» // «The Argus», Wednesday 28 June 1882, p. 6-7 (англ.)
    «The labour trade in the Western Pacific» // «The Argus», Wednesday 5 July 1882, p. 9 (англ.)
  51. «Baron Maclay's travels» // «The Sydney Morning Herald», Saturday 18 November 1882, p. 14 (англ.)
    «The Russian Government and Baron Maclay» // «The South Australian Advertiser», Tuesday 21 November 1882, p. 5 (англ.)
  52. «News of the day» // «The Sydney Morning Herald», Monday 2 April 1883, p. 7 (англ.)
  53. а б в N. de Miklouho-Maclay «The Maclay Coast of New Guinea and protectorate» // «The Sydney Morning Herald», Friday 23 November 1883, p. 5 (англ.)
  54. «New South Wales. Sydney. June 3» // «The Mercury», Thursday 7 June 1883, p. 3 (англ.)
    «Shipping telegrams. The steamship Venice» // «The Argus», Monday 18 June 1883, p. 6 (англ.)
  55. «Baron Maclay’s letter to the Earl of Derby on New Guinea» // «The Sydney Morning Herald», Saturday 5 January 1884, p. 7 (англ.)
  56. N. de Miklouho-Maclay «Maclay-Coast of New Guinea and Lord Derby» // «The Sydney Morning Herald», Tuesday 6 November 1883, p. 5 (англ.)
  57. «Discussion on New Guinea in the Colonial Institute» // «The Brisbane Courier», Thursday 3 January 1884, p. 5 (англ.)
  58. «Baron Maclay on New Guinea» // «The Argus», Wednesday 23 January 1884, p. 5 (англ.)
  59. «Intercolonial» // «The Brisbane Courier», Friday 6 June 1884, p. 5 (англ.)
  60. «Baron Maclay» // «The Sydney Morning Herald», Tuesday 22 January 1884, p. 7 (англ.)
    «Baron Maclay and New Guinea» // «The Sydney Morning Herald», Wednesday 23 January 1884, p. 10 (англ.)
  61. «Topics of the week: Pacific questions» // «The Argus», Tuesday 5 August 1884, p. 9 (англ.)
  62. «The Month» // «The Illustrated Sydney News», Tuesday 23 September 1884, p. 14 (англ.)
  63. а б в «An Australasian Association for the Advancement of Science» // «The Sydney Morning Herald», Thursday 25 September 1884, p. 4 (англ.)
  64. «England, Germany, and New Guinea» // «The Queenslander», Saturday 20 June 1885, p. 997 (англ.)
  65. Moore, C. R. «Queensland's annexation of New Guinea in 1883» // «Journal of the Royal Historical Society of Queensland», vol. 12, № 1, 1984, p. 26-54, ISSN 0085-5804 (англ.)
  66. «Correspondence. Tuesday, January 6, 1885» // «The Argus», Tuesday 6 January 1885, p. 5 (англ.)
  67. «The Maclay Coast of New Guinea» // «The Argus», Wednesday 7 January 1885, p. 6 (англ.)
  68. «Correspondence. Saturday, January 10, 1885» // «The Argus», Saturday 10 January 1885, p. 9 (англ.)
  69. «Baron Maclay on the German annexations» // «The Brisbane Courier», Wednesday 21 January 1885, p. 6 (англ.)
  70. Munro J. M. «The Maclay Coast of New Guinea» // «The Queenslander», Saturday 27 June 1885, p. 1014 (англ.)
  71. «Answers to Correspondents» // «Australian Town and Country Journal», Saturday 9 May 1885, p. 956 (англ.)
  72. «Russian emigrants for New Guinea» // «The Argus», Wednesday 21 July 1886, p. 5 (англ.)
  73. «Baron Maclay's New Guinea project» // «The Argus», Saturday 24 July 1886, p. 9 (англ.)
  74. «Correspondence. Tuesday, September 7, 1886» // «The Argus», Tuesday 7 September 1886, p. 5 (англ.)
  75. «The contemplated Russian colony in the Pacific» // «The Sydney Morning Herald», Tuesday 14 September 1886, p. 4 (англ.)
    «Our St. Petersburg letter» // «The Sydney Morning Herald», Saturday 18 September 1886, p. 11 (англ.)
  76. «Anglo-colonial gossip» // «South Australian Register», Friday 11 March 1887, p. 3 (англ.)
  77. «Our St. Petersburg letter» // «The Sydney Morning Herald», Wednesday 29 December 1886, p. 4 (англ.)
  78. «English telegrams» // «The Border Watch», Saturday 30 October 1886, p. 3 (англ.)
  79. «Our french friends» // «The Brisbane Courier», Thursday 23 December 1886, p. 2 (англ.)
  80. а б в «Correspondence. Friday, May 13, 1887» // «The Argus», Friday 13 May 1887, p. 5 (англ.)
  81. «Our St. Petersburg letter» // «The Sydney Morning Herald», Thursday 2 December 1886, p. 4 (англ.)
  82. «Tuesday, May 10, 1887» // «The South Australian Advertiser», Tuesday 10 May 1887, p. 5 (англ.)
    «Intercolonial news» // «The Sydney Morning Herald», Friday 13 May 1887, p. 8 (англ.)
  83. Миклухо-Маклай Н. Н. «На кілька днів до Австралії (З подорожніх нотаток 1887 року)» // Миклухо-Маклай Н. Н. Собрание сочинений в 6 томах: Т. 2
  84. а б «Death of Baron Maclay» // «The Queenslander», Saturday 28 April 1888, p. 667 (англ.)
  85. «Our St. Petersburg letter» // «The Sydney Morning Herald», Saturday 17 March 1888, p. 8 (англ.)
  86. «News by the mail» // «The South Australian Advertiser», Friday 23 March 1888, p. 5 (англ.)
    «Suez mail extracts» // «The Maitland Mercury & Hunter River General Advertiser», Thursday 29 March 1888, p. 2 (англ.)
  87. «Special english telegrams» // «The Border Watch», Wednesday 18 April 1888, p. 3 (англ.)
  88. «A russian naturalist. The late M. Miklouho Maclay» // «Australian Town and Country Journal», Saturday 28 April 1888, p. 28 (англ.)
  89. «Linnean Society of New South Wales» // «The Sydney Morning Herald», Thursday 26 April 1888, p. 11 (англ.)
  90. «Geographical society of Australasia» // «The Sydney Morning Herald», Wednesday 10 September 1884, p. 6 (англ.)
  91. «Sydney and Melbourne Stock Markets» // «The Brisbane Courier», Friday 18 June 1880, p. 3 (англ.)
  92. Villa Wyoming, Birchgrove, Sydney (англ.)
  93. «Our St. Petersburg letter» // «The Sydney Morning Herald», Wednesday 29 April 1885, p. 5 (англ.)
  94. «Nicolai Nicolaevitch Miklouho-Maclay» // «The Central Queensland Herald», Thursday 22 February 1945, p. 3 (англ.)
  95. Pouteria maclayana on web tools «The Plant List» (англ.)
  96. Musa maclayi on web tools «The Plant List» (англ.)
  97. J. Brazier «New species of land and freshwater mollusca from Maclay-Coast and Triton Bay, New Guinea, collected by Baron Maclay» // «The Proceedings of the Linnean Society of New South Wales, vol. X, for the year 1885». — Sydney: F. Cunninghame & Co., 1886, р. 841 (англ.)
    Canefriula maclayiana on web tools «Discover Life» (англ.)
  98. Colastomion Baker (Braconidae, Rogadinae): nine new species from Papua New Guinea reared from Crambidae // «Journal of Hymenoptera Research», 24 Augusta 2012, p. 115-118 (англ.)
  99. Косинська Юлія, Крук Олег «Українське коріння Миколи Миклухи-Маклая» Молодь України, 24 квітня 2003, ст. 3
  100. а б М. Бойчук «Започатковане з Любов’ю залишається у Вічності» // «День», № 200-201, п'ятниця, 4 листопада 2011 року
  101. Коротка історія Інституту етнології та антропології ім. М. М. Миклухо-Маклая РАН (рос.)
  102. Офіційний сайт боксерського клубу «Ринг» (рос.)
  103. Macleay Miklouho-Maclay Fellowship (англ.)
  104. «Multicultural Place Names in New South Wales». Geographical Names Board of New South Wales. March 2013. Архів оригіналу за 2013-07-30. Процитовано 2013-07-29.  (англ.)
    «Memorial Plaques in Leichhardt Municipality». Heritage Group of Leichhardt District. Архів оригіналу за 2013-08-01. Процитовано 2013-07-29.  (англ.)
    Location of Miklouho-Maclay Park in Birchgrove (англ.)
  105. Makley River (також Maclay River, Makely River, Maklay River, Makley Creek): 5°04′22″ пд. ш. 145°47′46″ сх. д. / 5.07283° пд. ш. 145.79621° сх. д. / -5.07283; 145.79621. Див.: [1], [2], [3] і [4]
  106. Nicholai Maclay Drive: 5°14′03″ пд. ш. 145°47′03″ сх. д. / 5.2341917° пд. ш. 145.7843472° сх. д. / -5.2341917; 145.7843472 Див.: [5] та [6]
  107. «Ceremony in NG honours Russian» // «The Canberra Times», Thursday 17 December 1970, p. 14 (англ.)
    «To Bogajim and Bongu» // «Ples bilong bilak bokis» (англ.)
  108. «Without Prejudice» (1947) // «BFI Film & TV Database» (англ.)
    «Sydney — As Moscow Sees It» // «The Sydney Morning Herald», Tuesday 12 October 1948, p. 2 (англ.)
  109. Maclay A., Maclay V. «Russian film a travesty» // «The Sydney Morning Herald», Friday 15 October 1948, p. 2 (англ.)
    Greenop F. S. «Russian film travesty» // «The Sydney Morning Herald», Saturday 16 October 1948, p. 2 (англ.)
  110. Стельмашевська О. Оновлений «Екватор» // «День», № 54, 26 березня 2004
    Верховенко О. Танцювальні «меридіани» на «екваторі» українського мюзиклу // «Кіно-Театр», № 1, 2010

Посилання[ред.ред. код]