Миклухо-Маклай Микола Миколайович
| Миклухо-Маклай Микола Миколайович | |
 |
|
| Народився | 5 (17) липня 1846 с. Язикове, Новгородська губернія |
|---|---|
| Помер | 2 (14) квітня 1888 Санкт-Петербург |
| Ім'я при народженні | Миклу́ха Мико́ла Микола́йович |
| Діяльність | мандрівник, антрополог, етнограф, географ |
| Родичі | батько — Микола Ілліч мати — Катерина Семенівна брати — Сергій, Володимир, Михайло сестра — Ольга |
| Дружина | Маргарет-Емма Робертсон |
| Діти | Олександр-Нільс, Володимир-Аллан |
Миклу́хо-Макла́й (Миклу́ха-Макла́й) Мико́ла Микола́йович (* 5 (17) липня 1846, с. Язикове, Новгородська губернія — † 2 (14) квітня 1888, Санкт-Петербург) — мандрівник, антрополог, етнограф, географ, гуманіст Російської імперії; дослідник народів Південно-Східної Азії, Австралії й Океанії; автор близько 160 наукових праць; українського походження з козацького роду Миклух.
Зміст |
[ред.] Народження
Народився Микола Миколайович Миклуха 5 (17) липня 1846 року в селі Язикове Боровицького повіту Новгородської губернії (зараз село без постійного населення в Окуловському муніципальному районі Новгородської області[1]) в родині інженера-залізничника Миколи Ілліча Миклухи. На той час батько Миколи Миколайовича був начальником будівництва ближньої ділянки Петербурзько-Московської залізниці та винаймав для родини кімнати в садибі Рождественське.
Хрещення маленького Миколи відбулося 9 (21) липня 1846 року в Шегринській церкві Миколи Чудотворця священником Іоанном Смирновим. Хрещений батько — Микола Іванович Рідігер, боровицький поміщик, генерал-майор, учасник війни 1812 року, учасник битви при Бородіно, кавалер Ордена Святої Анни 4 ступеня[2].
[ред.] Походження
Детальніше: Легенда про походження прізвища та Найвідоміші представники роду
[ред.] Родина
|
|
_02.png)
_03.png)
Микола Миколайович мав трьох братів та сестру:
- старший брат — Миклуха Сергій Миколайович (1845—1895);
- молодші брати — Миклуха Володимир Миколайович (1853—1905) та Миклуха Михайло Миколайович (1856—1927);
- молодша сестра — Миклуха Ольга Миколаївна (1849—1880).
[ред.] Навчання
Отримав гарну домашню початкову освіту. В 4 роки навчився читати. До 7 років вже непогано знав латинь, французьку та німецьку мови. Але, не дивлячись на розвиненість і ерудованість, малого Миколу відмовились приймати навіть до першого класу початкової школи — хлопчик був кволим та, до того ж, ще й дуже заїкався[3][4].
У 1858 році Миколу приймають в 3-й клас німецької школи при лютеранській кірсі святої Анни в Петербурзі. Під час навчання у 1859—1863 роках у 4-6-му класах Другої Петербурзької гімназії перебував декілька діб у жовтні 1861 року разом зі старшим братом Сергієм під арештом у в Петропавлівській фортеці за участь у студентському зібранні біля Петербурзького університету. Молодих гімназистів врятувало заступництво письменника Олексія Толстого, який свого часу допоміг Миколі Іллічу Миклусі, а потім затоваришував з ним.
Деякий час навчається малюнку у художника І. І. Вауліна.
Не закінчивши гімназії вступає у 1863 році вільним слухачем до Петербурзького університету, але вже у лютому 1864 року його за участь у студентському русі виключають без права вступу у вищі навчальні заклади Росії. У березні того ж року виїжджає за підробленим паспортом за кордон та продовжує навчання у Німеччині.
У 1864—1865 роках навчається в Гейдельберзькому університеті на філософському факультеті та відвідує лекції з хімії, медицини та інші. Під час навчання бере участь у діяльності польської спілки емігрантів. У вересні подорожує горами Шварцвальда і Швейцарії.
1865 рік — літній семестр на медичному факультеті Лейпцизького університету.
У 1865—1868 роках навчається на медичному факультеті Єнського університету, заняття з порівняльної анатомії під керівництвом К. Гегенбаура і зоології під керівництвом Е. Геккеля. Працює асистентом при гістологічному інституті Геккеля. Під час навчання здійснює декілька подорожей:
- вересень 1866 — лютий 1867 — поїздка з Геккелем на Канарські острови через Швейцарію, Францію, Іспанію, Португалію, острів Тенеріфе. Проводив дослідження губок і мозку хрящових риб на острові Лансароте.
- березень—травень 1867 — піша подорож по Марокко, повернення в Єну через Іспанію та Францію.
- осінь 1867 — поїздка в Данію, Норвегію, Швецію і Францію для роботи з зоологічними колекціями. Зробив спробу взяти участь в експедиції Адольфа Норденшельда (1832 —1901) — шведського геолога, мінералога і дослідника Арктики.
[ред.] Дослідження
Вересень 1868 — лютий 1869 — проводить у Мессіні[5] порівняльно-анатомічні роботи з Антоном Дорном (1840 —1909) — німецьким зоологом.
Березень — травень 1869 — експедиція для збору зоологічних матеріалів на Червоне море, вивчення умов життя арабів. Морем повертається до Росії в Одесу. Під час плавання заходить в Бейрут, Смірну, Константинополь.
Літо 1869 — подорож по південному берегу Криму, Дону і Волзі для збору матеріалів про мозок осетрових риб.
Серпень 1869 — бере участь у ІІ з'їзді натуралістів у Москві; робить доповідь про мозок химери і повідомлення про необхідність створення біологічних станцій. З'їзд підтримав його і прийняв рішення про створення біостанції у Севастополі.
Вересень 1869 — приїздить до Петербурга, працює в Зоологічному музеї Академії наук з визначення і дослідження колекції губок; робить доповідь у Російському географічному товаристві (РГТ) про подорож на Червоне море. У період з вересня по листопад розробляє план експедиції в Тихий океан для зоологічних і антропологічних досліджень.
Листопад 1869 — червень 1870 — працює в Єні над завершенням та виданням монографії «Матеріали з порівняльної неврології хребетних». Робить поїздки в Лейпциг, Веймар; зустрічається з І. С. Тургенєвим. Розробляє програму антрополого-етнографічних досліджень в Океанії. Базою своїх досліджень обирає Нову Гвінею. Отримує грошову субсидію від РГТ та дозвіл Олександра II здійснити перехід до Нової Гвінеї на корветі «Витязь».
Квітень — травень 1870 — для встановлення наукових контактів робить поїздку до Лондона з зупинками у Берліні, Лейдені, Роттердамі та Брюсселі.
Липень — жовтень 1870 — з метою підготовки експедиції перебуває в Петербурзі. У жовтні виступає з «Програмою досліджень» в РГТ.
27 жовтня (8 листопада) 1870 — 7 (19) вересня 1871 — перша подорож до Нової Гвінеї на корветі «Витязь». Судно відходить з Кронштадта за маршрутом слідування Данія — Німеччина — Бельгія — Нідерланди — Англія — о. Мадейра — о. Сан-Вісенте (о-ви Зеленого Мису) — Ріо-де-Жанейро — Магелланова протока — Пунта-Аренас — Талькауано — Вальпараїсо (робить поїздки в Сантьяго та гори Аконкаґуа) — о. Пасхи — о. Піткерн — о. Мангарева — Папеете (о. Таїті) — Апіа (о-ви Самоа) — о. Ротума — о. Нова Ірландія — затока Астролябія (Нова Гвінея). Під час переходу проводяться гідрографічні та етнографічні спостереження. 15 (27) вересня 1871 року корвет «Витязь» відходить з Нової Гвінеї.
8 (20) вересня 1871 — 12 (24) грудня 1872 — перебуває на Новій Гвінеї на узбережжі затоки Астролябія (мис Гарагасі поблизу поселень Горенду і Гумба), яке він незабаром назвав Берегом Маклая (Maclay Coast)[6][7]. Цю назву узбережжя зберегло й до сьогодні[8]. Під час перебування проводить антропологічні та етнографічні дослідження папуасів, наукові природничі спостереження; відвідує сусідні поселення і острови.
Грудень 1872 — травень 1873 — відходить на кліпері «Ізумруд» за маршрутом слідування о. Тернате — о. Тідоре — п-ів Мінахаса (о. Сулавесі) — Маніла (екскурсія в гори о. Лусон для вивчення аета) — Гонконг — Кантон — Сінгапур — Батавія (о. Ява).
Травень — грудень 1873 — перебуває в Батавії та Бейтензорзі в резиденції генерал-губернатора Нідерландської Індії, де проводить обробку матеріалів, зібраних на Новій Гвінеї.
В лютому 1886 року Миклухо-Маклай залишив Австралію та в квітні прибув у Росію. Саме після повернення з Австралії у прізвищі дослідника з'являється друга частина — Маклай. Він домігся зустрічі з Олександром III в Лівадії, де запропонував царю заснувати поселення на Березі Маклая. Олександр III скерував новогвінейську справу до спеціальної комісії; комісія відкинула проект, і цар виніс вердикт «Вважати цю справу закритою. Миклусі-Маклаю відмовити».
Двічі (у 1886 та 1887 рр.) приїздив до Малина у маєток своєї матері Катерини Семенівни Миклухи. Тут вивчав побут, звичаї та традиції поліщуків. Цікавиться походженням древлян, їх історією. У навколишніх селах вивчав антропологічну будову місцевих мешканців. У Малині закінчив редакційну підготовку своїх «Подорожей».
Останні дні життя Миклухо-Маклай провів в лікарні Вілліє при Військово-медичній академії. Помер на лікарняному ліжку о 9-й годині 30 хвилин в суботу 2 квітня 1888 року. Похований на Волковому кладовищі (Санкт-Петербург).
Був захисником колоніальних народів. Виступав проти расизму та колоніалізму[7].
Мандрував також Україною, досліджував фауну Криму, Чорного моря.
[ред.] Вшанування пам'яті
- Постановою Ради Міністрів СРСР № 167 від 29 січня 1947 року Інституту етнографії АН СРСР присвоюється ім'я М. М. Миклухо-Маклая (з 18 вересня 1990 року — Інститут етнології та антропології ім. М. М. Миклухо-Маклая АН СРСР)[9].
- Пам'ять про вченого і мандрівника свято зберігають у Малині. Ім'я Миклухо-Маклая носить міський парк відпочинку, а також одна із вулиць міста. В Малинському лісотехнікумі в селі Гамарня, який розміщений в будинку, де жив брат Миколи Миколайовича — Михайло Миколайович, діє музей, експонати якого розповідають про подвижницьке життя вченого, його родину та малинський період життя Миклухо-Маклая.
- У 1986 році, до святкування 140-річчя з дня народження вченого, у Малині було відкрито пам'ятник М. М. Миклусі-Маклаю.
- До Малина двічі, у 1980 та 1988 роках, приїздив онук великого вченого Роберт Миклухо-Маклай, який жив в Австралії.
- Рішенням Ради народних депутатів Окуловського району (Новгородська область, Російська Федерація) від 29 жовтня 2001 року було вирішено створити Міжнародний Турнір з боксу, який отримав ім'я на честь Миколи Миколайовича Миклухи-Маклая. У першому турнірі взяло учать 8 команд Новгородської і Ленінградської областей, Санкт-Петербурга та Естонії[10].
- 17 липня 2010 року, у 164-ту річницю від дня народження Миклухи-Маклая, відбулося урочисте відкриття музею у с. Калитянське Чернігівської області[3][11].
- 2011 рік Українське географічне товариство оголосило Роком Миклухо-Маклая в Україні у зв’язку зі 165-річчям від дня народження[11].
- У 2011 році в Джакарті встановлений пам'ятник Миклусі-Маклаю, який у сучасній Індонезії вважається національним героєм[3].
- Музей Миклухо–Маклая є у Сіднейському університеті, поруч з яким встановлене погруддя.
-
Пам’ятник у Малині, Житомирська область
-
Погруддя у Севастополі
-
Пам’ятник у м. Окуловка, Новгородська область, Російська Федерація
[ред.] Бібліографія
Перевидання творів Миколи Миколайовича Миклухи-Маклая:
- Миклухо-Маклай Н. Н. Собрание сочинений в 6 томах: Т. 1. Путешествия 1870—1874 гг. Дневники, путевые заметки, отчеты. — М.: Наука, 1990
- Миклухо-Маклай Н. Н. Собрание сочинений в 6 томах: Т. 2. Путешествия 1874—1887 гг. Дневники, путевые заметки, отчеты. — М.: Наука, 1993
- Миклухо-Маклай Н. Н. Собрание сочинений в 6 томах: Т. 3. Статьи и материалы по антропологии и этнографии народов Океании. — М.: Наука, 1993
- Миклухо-Маклай Н. Н. Собрание сочинений в 6 томах: Т. 4. Статьи и материалы по антропологии и этнографии Юго-Восточной Азии и Австралии. Статьи по естественным наукам. — М.: Наука, 1994
- Миклухо-Маклай Н. Н. Собрание сочинений в 6 томах: Т. 5. Письма. Документы и материалы. — М.: Наука, 1996
- Миклухо-Маклай Н. Н. Собрание сочинений в 6 томах: Т. 6. Ч. 1 Этнографические коллекции. Рисунки. — М.: Наука, 1999
- Миклухо-Маклай Н. Н. Собрание сочинений в 6 томах: Т. 6. Ч. 2 Указатели. — М.: Наука, 1999
Також щоденник подорожі Миклухо-Маклая «Серед дикунів Нової Гвінеї» був виданий українською мовою у Києві 1961 року.
[ред.] Примітки
- ↑ Муніципальне утворення «Окуловський муніципальний район» (рос.)
- ↑ Пуховець С. Т. «Сплетіння доль» (рос.)
- ↑ а б в Є. Тютюнник, В. Шпак «Каарам тамо» — людина з Місяця» // «Урядовий кур’єр», 16 липня 2011 року
- ↑ О. Полегкий «Миклухо-Маклай Микола Миколайович (1846-1888)» // проект «Музейний простір України»
- ↑ Лист Миколи Миклухи-Маклая під час перебування у Мессіні, січень 1869 року
- ↑ N. de Miklouho Maclay «Notes on Zoology of the Maclay Coast in New Guinea» // «Proceedings of the Linnean Society of New South Wales», vol. 9, 1884. — p. 713—720 (англ.)
- ↑ а б «Baron Maclay and the New Guinea Natives.», National Library of Australia, 27 November 1883, стор. 5. Процитовано 25 January 2012. (англ.)
- ↑ «Берег Маклая» (Maclay Coast, Papua New Guinea) на мапі Google
- ↑ Коротка історія Інституту етнології та антропології ім. М. М. Миклухо-Маклая РАН
- ↑ Офіційний сайт боксерського клубу «Ринг» (рос.)
- ↑ а б М. Бойчук «Започатковане з Любов’ю залишається у Вічності» // «День», № 200-201, п'ятниця, 4 листопада 2011 року
[ред.] Посилання
- І. Сюндюков «Родовід великого мандрівника. Козацькі предки Миклухо-Маклая: правда і вигадки» // «День», № 240, четвер, 30 грудня 2004 року
- О. Карпенко-Бесараб «Світ, який збудував Маклай» // «Україна молода», № 121-122, 15 липня 2011 року
- Ю. Косинська, О. Крук «Українське коріння Миколи Миклухи-Маклая»
- Біографія М. М. Миклухи-Маклая (рос.)
- М. С. Колесников «Миклухо-Маклай». — М., 1965, серия «ЖЗЛ» (рос.)
- О. Говор «До історії перебування М. М. Миклухи-Маклая на півдні Росії» (рос.)
- A. Shnukal «N.N. Miklouho-Maclay in Torres Strait» (англ.)
- Mikloucho-Maclay: New Guinea Diaries 1871—1883, translated from the Russian with biographical and historical notes by C. L. Sentinella. Kristen Press, Madang, Papua New Guinea] ISBN 0-85804-152-9 (англ.)
