Японський енцефаліт
| Японський енцефаліт | |
|---|---|
 | |
| Спеціальність | інфекційні хвороби |
| Симптоми | гарячка[1], озноб[1], артралгія[1], перевтома[1], головний біль[1], блювання[2], ригідність потиличних м'язів[1], сплутаність свідомості[d][3] і кома[3] |
| Причини | Japanese encephalitis virusd |
| Метод діагностики | люмбальна пункція, МРТ, КТ, електроенцефалографія, ІФА, ПЛР і реакція імунофлюоресценції |
| Ведення | підтримуюча терапіяd, діуретик, ноотропні препарати і антиоксиданти |
| Препарати | фуросемід, торасемід, неостигмін, пірацетам і манітол |
| Класифікація та зовнішні ресурси | |
| МКХ-11 | 1C85 |
| МКХ-10 | A83.0 |
| DiseasesDB | 7036 |
| eMedicine | med/3158 |
| MeSH | D004672 |
 Japanese encephalitis у Вікісховищі | |
Японський енцефаліт (англ. encephalitis japonica, Japanese encephalitis) — гостре ендемічне арбовірусне інфекційне захворювання вірусної етіології з переважним ураженням нервової системи у вигляді енцефаліту. Є однією з найтяжчих трансмісивних нейроінфекцій людини.
Актуальність[ред. | ред. код]
Щорічно в світі реєструють 68 тисяч випадків хвороби, летальність досягає 30 %. Стійкі неврологічні або психіатричні наслідки можуть виникнути у 30-50 % осіб з цим захворюванням. Поширений японський енцефаліт у 24 країнах Південно-Східної Азії та Західного Тихоокеанського регіону (2022 року зафіксовано спалах в Австралії[4]).
Історичні факти[ред. | ред. код]
Перший випадок хвороби було задокументовано в Японії 1871 року. Перші публікації, присвячені клінічній картині хвороби, з'явилися в 1924 році, під час епідемії, що охопила 7000 осіб і стала національним лихом для Японії. Близько вісімдесяти відсотків хворих загинули. Японські дослідники описували цю форму нейроінфекцій під назвою «йошиварська застуда», «японський енцефаліт», «літній енцефаліт», «енцефаліт Б», комариний енцефаліт, літньо-осінній комариний енцефаліт тощо. Невдовзі за цією формою нейроінфекцій закріпилося загальноприйнята назва — японський енцефаліт (encephalitis japonica). Надалі виявилося, що хвороба є природно-осередковим вірусним захворюванням, яке трапляється не тільки в Японії, але і в інших країнах Тихоокеанського регіону.
Етіологія[ред. | ред. код]
| Японський енцефаліт | ||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
| ||||||||
| Класифікація вірусів | ||||||||
| ||||||||
Посилання
| ||||||||
|
Збудник хвороби належить до РНК-вмісних вірусів з роду Flavivirus, комплексу японського енцефаліту, який включає 9 антигенно подібних вірусів, зокрема збудники гарячки денге, жовтої гарячки, гарячки Західного Нілу. Вірус інактивується при впливі етеру, дезоксихолату натрію, високих температур (при 56-60°С гине протягом 30 хвилин). Добре зберігається при низьких температурах, у ліофілізованому вигляді. Одноланцюговий геном РНК упакований у капсид, утворений капсидним білком. Зовнішня оболонка утворена білком і є протективним антигеном. Він допомагає ввести вірус у внутрішню частину сприйнятливої клітини. Геном також кодує кілька неструктурних білків (NS1, NS2a, NS2b, NS3, N4a, NS4b, NS5). NS1 виробляється також як секреторна форма. NS3 — це геліказа, а NS5 — вірусна полімераза. Відзначено, що вірус інфікує просвіт ендоплазматичного ретикулуму клітини і швидко накопичує там значні кількості вірусних білків. Має 5 генотипів, які розійшлись від базового вірусу у середині 1500-х років з середньою еволюційною швидкістю 4,35 × 10−4 (діапазон: 3,4906 × 10−4 до 5,303 × 10−4) заміщення нуклеотидів сайту в рік.[5].
Епідеміологічні особливості[ред. | ред. код]
Джерела та резервуар інфекції[ред. | ред. код]
Крім людини, джерелами та резервуарами вірусу японського енцефаліту є птахи, свині, мавпи, коні, корови, кози, вівці. Сприйнятливими також є лабораторні пацюки, білі миші тощо. Людина, велика рогата худоба та коні є тупиковими джерелами, тому що хвороба в них проявляється смертельним енцефалітом. Свині є резервуаром і відіграють дуже важливу роль в епідеміологічному ланцюгу захворювання. Зараження свиней є безсимптомним, за винятком вагітних свиноматок, коли аборти та аномалії плода є частими. Потужним резервуаром є птахи.
Механізм передачі та переносники[ред. | ред. код]
Японський енцефаліт передається за допомогою трансмісивного механізму передачі інфекції, поширюється шляхом укусів комарів роду Culex, найчастіше виду Culex tritaeniorhynchus, який схильний до живлення на людях, рідше інших родів — Aedes, Anopheles, Armigeres, Mansonia. Не виключають також можливість того, що й кліщі Ixodes putus та I. signatus, Haemaphisalis japonica здатні передавати вірус при укусі. Характерна сезонність, пов'язана з часом виплоду комарів, хоча у країнах Південно-Східної Азії хворобу реєструють протягом усього року.
Сприйнятливість[ред. | ред. код]
Хворіють переважно люди молодого віку, що працюють в заболочених місцях.
Патогенез[ред. | ред. код]
Розвиток хвороби перш за все залежить від стану організму, а також від кількості вірусу, що потрапив, його вірулентності та штамових властивостей. Часто при попаданні в організм людини вірус гине вже в місці його інтродукції. Можливо через те, що в результаті тривалості перебування у епідемічному осередку у людини розвивається резистентність до дії вірусу. Поширення збудника в організмі може відбуватися як гематогенним, так і невральним шляхом. Проникність гематоенцефалічного бар'єра для вірусу залежить від багатьох факторів, у першу чергу, від підвищення температури організму, при якому хвороба розвивається швидше. Вогнищеву неврологічну симптоматику, ймовірно, обумовлюють судинні реакції, які виникають через опосередкований вплив вірусу на кровоносні судини. У результаті їхня проникність підвищується, розвиваються порушення мікроциркуляції, набряк, крововиливи. Ці зміни відбуваються не тільки в нервовій системі, але й у інших органах і тканинах. Подолавши гематоенцефалічний бар'єр, вірус проникає в паренхіму мозку, де загалом і відбувається його розмноження. При тяжкому перебігу захворювання відбувається генералізація збудника в організмі та репродукція вірусу не тільки в нервовій системі, так і поза нею. Проникнення вірусу в район мозку та інтенсивне його розмноження вважається суттєвим патогенетичним моментом. Інтенсивність розвитку і розмноження вірусу в нервовій системі підтверджується патоморфологічними змінами. Розмноження вірусів призводить до пошкодження та загибелі нейронів, що супроводжується набряково-судинними реакціями і проліферацією глії. Хвороба являє собою генералізований капіляротоксикоз, з ексудативно-проліферативним процесом у мозку. Разом з тим, він істотно відрізняється від геморагічних гарячок. При японському енцефаліті найбільші зміни відзначаються в базальних гангліях, крім того, інтенсивно страждає кора великих півкуль головного мозку і вегетативні центри. Манифестна стадія хвороби за часом збігається з термінами максимальної концентрації вірусу в мозку та появою виразних запальних змін там.
Клінічні ознаки[ред. | ред. код]
Згідно з Міжнародним класифікатором хвороб 10-го перегляду хворобу класифікують до групи «Вірусні інфекції центральної нервової системи» під кодом A83.0. Інкубаційний період триває від 5 до 15 днів. Клінічний перебіг варіює від безсимптомних (найчастіше) і загальногарячкових форм до енцефаліту.
Захворювання починається з різко нарастаючих загальноінфекційних симптомів. При цьому багато пацієнтів можуть назвати точно час початку своєї хвороби. У той же час, за 1 -2 дня до розвитку маніфестної форми захворювання можуть спостерігатися продромальні явища у вигляді швидкої втомлюваності, загальної слабкості, сонливості, зниження працездатності тощо. У тяжких випадках захворювання починається одразу з появи гарячки, головного болю, блювання, в подальшому можуть приєднатися симптоми ураження центральної нервової системи (менінгеальні симптоми, вогнищеві). Характерні ранні порушення свідомості, розлади психіки (неадекватна поведінка, галюцинації). Часто реєструють запальні зміни в легенях, гепатоспленомегалію (збільшення печінки та селезінки), порушення сну за летаргічним типом. З черепних нервів частіше уражені лицьовий і окоруховий, можливе ураження блукаючого нерва, стовбура мозку, шийного відділу спинного мозку (відбуваються мляві парези м'язів шиї і плечового пояса), пірамідної системи (спастичні парези та паралічі). Розвиток коматозного стану супроводжується якісними та кількісними змінами свідомості. Якісні проявляються сплутаністю свідомості, деліріозними або аментивними станами з маячнею та руховим збудженням. Іноді виникають епілептичні припадки. Для кількісних змін свідомості характерні оглушення із сомноленцією, сопор чи кома. Частими ознаками гострого періоду є міоклонічні фібриллярні та фасцикулярні посмикування у різних м'язових групах, в особливості на обличчі і кінцівках, грубий неритмичний тремор рук, що посилюється при рухах. Іноді спостерігається нерясний петехіальний висип. Гарячка триває протягом 7 -10 днів.
Період реконвалесценції тривалий, приблизно 33-50 % мають серйозні неврологічні та психіатричні наслідки.
Діагностика[ред. | ред. код]
Люмбальну пункцію виконують для отримання спинномозкової рідини. Тиск рідини може бути високим, рівень білка підвищений, тоді як рівень глюкози в ній часто є нормальним. У клінічному аналізі крові може бути незначний лейкоцитоз. Магнітно-резонансна томографія та КТ-сканування головного мозку можуть показати двосторонні пошкодження кори з крововиливами там. Електроенцефалографія (ЕЕГ) показує дифузне уповільнення сигналів. Виявлення IgM в імуноферментному аналізі (ІФА) та РНК вірусу в полімеразній ланцюговій реакції (ПЛР) у сироватці крові або спинномозковій рідині є стандартним діагностичним тестом для цієї хвороби. Ізоляція вірусів ускладнена, оскільки вірусемія у людей є тимчасовою та низької інтенсивності. Вірусний антиген може бути виявлено у тканинах за допомогою реакції імунофлюоресценції
Лікування[ред. | ред. код]
Етіотропних засобів не винайдено. Терапія в значній мірі патогенетична. Використовують протинабрякові засоби (маннітол, салуретики тощо), 40 % розчин глюкози з аскорбіновою кислотою, вітаміни групи В, ноотропні препарати, засоби, що поліпшують трофіку і кровопостачання головного мозку, антигіпоксанти та антиоксиданти. При психомоторному збудженні застосовують літичні суміші. У періоді реконвалесценції продовжують активне відновлювальне лікування, ГАМКергічні засоби, прозерин, біогенні стимулятори.
Профілактика[ред. | ред. код]
Необхідно вживати заходів, спрямованих на запобігання укусів комарів, зменшення їхньої популяції та поширення вірусу. Проводять боротьбу з виплодом комарів у водоймах.
Специфічна профілактика розроблена, розроблені вакцини двох типів — отримані внаслідок культивування у мозку мишей та в клітинній культурі in vitro. Доступні три вакцини: SA14-14-2 (вільна від тіомерсалів), IC51 (має назву JESPECT в Австралії та Новій Зеландії; IXIARO — в інших країнах) та ChimeriVax-JE (відома під назвою IMOJEV)[6]. Усі ці вакцини базуються на III генотипі вірусу. Віруснейтралізуючі антитіла з'являються після введення вакцини наприкінці першого тижня і зберігаються у захисному титрі протягом 2-3-х років, через що існує необхідність ревакцинації у тих людей, що продовжують бути на ендемічних територіях.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б в г д е WikiSkripta — 2008. — ISSN 1804-6517
- ↑ https://www.cdc.gov/japaneseencephalitis/symptoms/
- ↑ а б Disease Ontology — 2016.
- ↑ Japanese encephalitis — Australia. 28 April 2022 [1] (англ.)
- ↑ Mohammed MA, Galbraith SE, Radford AD, Dove W, Takasaki T, Kurane I, Solomon T (July 2011). «Molecular phylogenetic and evolutionary analyses of Muar strain of Japanese encephalitis virus reveal it is the missing fifth genotype». Infect Genet Evol. 11 (5): 855–62. (англ.)
- ↑ Schiøler KL, Samuel M, Wai KL (2007). «Vaccines for preventing Japanese encephalitis». Cochrane Database Syst Rev (3): CD004263. doi:10.1002/14651858.CD004263.pub2. PMID 17636750 (англ.)
Джерела[ред. | ред. код]
- Інфекційні хвороби: енциклопедичний довідник / за ред. Крамарьова С. О., Голубовської О. А. — К.: ТОВ «Гармонія», 2-е видання доповнене та перероблене. 2019. — 712 с. ISBN 978-966-2165-52-4 (Крамарьов С. О., Голубовська О. А., Шкурба А. В. та ін.) / С. 654—657.
- Возіанова Ж. І. Інфекційні і паразитарні хвороби: У 3 т. — К.: Здоров'я, 2002. — Т. 2. — 658 с. ISBN 5-311-01249
- Antonette B Climaco, Katherine Talcott Melhado Japanese Encephalitis. Updated: May 07, 2016 Medscape. Infectious Diseases Sections. Viral Infections (Chief Editor: Burke A Cunha). [2] [Архівовано 10 жовтня 2017 у Wayback Machine.] (англ.)
- WHO. Japanese encephalitis. Fact sheet No 386. December 2015 [3] [Архівовано 13 липня 2017 у Wayback Machine.] (англ.)
- Centers for Disease Control and Prevention (CDC). Japanese Encephalitis August 5, 2015 [4] [Архівовано 24 травня 2017 у Wayback Machine.]
- Руководство по инфекционным болезням / Военно-мед. акад.; Под ред. Ю. В. Лобзина. — 3-е изд., доп. и перераб. — СПб.: Фолиант, 2003. — часть 2, с. 156-60. (рос.)
- Руководство по инфекционным болезням / Под ред. В. М. Семенова. — М.: МИА, 2008. — 745 с. (рос.)
Література[ред. | ред. код]
- Лобан К. М., Лобзин Ю. В., Лукин Е. П. Риккетсиозы человека (руководство для врачей). — СПб.: ЭЛБИ, 2002. — 473 с. (рос.)
|
