Діуретики
Сечогінні засоби (діуретики) — це лікарські препарати, які, блокуючи транспортні системи ниркових канальців, сприяють виведенню з організму надлишку електролітів і води, нормалізації внутрішнього середовища. Вони усувають набряки, зменшують вміст рідини в порожнинах тіла. Поряд із цим, у зв'язку з виділенням з організму іонів Na+ і води під впливом сечогінних засобів знижується артеріальний тиск. Це використовується для лікування гіпертонічної хвороби.
Практичне значення має класифікація діуретиків, за якою розрізняють:
- препарати, які впливають на функцію епітелію ниркових канальців — дихлотіазид, фуросемід, кислота етакринова, діакарб;
- калійзберігальні діуретики — тріамтерен, спіронолактон;
- осмотичні діуретики — маніт, сечовина.
За здатністю гальмувати реабсорбцію Na+ в ниркових канальцях (отже і за силою дії) діуретики поділяють на такі групи:
- сильні (гальмують реабсорбцію на 10-20%) — фуросемід, кислота етакринова, маніт;
- середньої сили дії (гальмують реабсорбцію на 5-8%) — дихлотіазид;
- слабкі діуретики (гальмують реабсорбцію не більше як на 3-5%) — спіронолактон, тріамтерен.
За тривалістю дії їх поділяють також на три групи:
- екстреної дії — маніт, фуросемід, кислота етакринова;
- середньої дії — дихлотіазид, тріамтерен;
- повільної але тривалої дії — спіронолактон.
Враховуючи характер і механізми впливу діуретичних засобів на функціональні елементи нефрона, основними показаннями до застосування їх у медичній практиці слід вважати:
- набряки та накопичення води і солей в порожнинах тіла, зокрема при серцевій, нирковій чи печінковій недостатності;
- гіпертензія, оскільки діуретики зменшують об'єм внутрішньосудинної рідини і знижують чутливість судин до катехоламінів;
- нефрогенний нецукровий діабет (для зменшення діурезу);
- ідіопатична гіперкальціюрія (для попередження розвитку сечокам'яної хвороби).
Література[ред.]
- М. П. Скакун, К. А. Посохова (2003 р.). Фармакологія. Тернопіль: Укрмедкнига.
