Вільшанка (птах)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Європейська вільшанка)
Перейти до: навігація, пошук
Вільшанка
Дорослий птах
Дорослий птах
Охоронний статус
Біологічна класифікація
Домен: Еукаріоти (Eukaryota)
Царство: Тварини (Metazoa)
Тип: Хордові (Chordata)
Клас: Птахи (Aves)
Підклас: Кілегруді (Neognathae)
Ряд: Горобцеподібні (Passeriformes)
Родина: Мухоловкові (Muscicapidae)
Рід: Вільшанка (Erithacus)
Вид: Вільшанка
Біноміальна назва
Erithacus rubecula
(Linnaeus, 1758)
Посилання
Commons-logo.svg Вікісховище: Erithacus rubecula
Wikispecies-logo.svg Віківиди: Erithacus rubecula
EOL logo.svg EOL: 1051567
ITIS logo.svg ITIS: 559964
IUCN logo.svg МСОП: 22709675
US-NLM-NCBI-Logo.svg NCBI: 37610

Вільша́нка (Erithacus rubecula) — птах родини мухоловкових. Невеликий лісовий птах — гніздиться у вологих листяних і мішаних лісах із густим підліском, парках, садах, зарослих чагарниками. Гнізда влаштовує на землі. У північних частинах ареалу — перелітний, в інших — осілий. Має мелодійний спів, завдяки якому, а також яскравому забарвленню, відомий широкому загалу. Влітку живиться різноманітними безхребетними, восени та взимку — ягодами. В Україні гніздовий, перелітний, зимуючий птах.

Опис[ред.ред. код]

Морфологічні ознаки[ред.ред. код]

Молодий птах після вильоту з гнізда

Невеликий птах, розміром приблизно з горобця. Маса тіла 16-22 г, довжина тіла біля 14 см. Дорослий птах зверху оливково-бурий; лоб, вуздечка, щоки, горло і воло яскраво-руді; позаду ока, вниз через бік шиї і вола проходить сіра смуга; груди і черево білуваті; боки тулуба буруваті; махові і стернові пера оливково-бурі; дзьоб чорний; ноги бурі. Молодий птах зверху бурий, з рудуватими плямами; пера горла, вола, грудей і боків тулуба рудувато-вохристі, з темно-бурою верхівковою облямівкою; черево і підхвістя білуваті.

Від малої мухоловки відрізняється наявністю рудого кольору на лобі, вуздечці і щоках, а також однотонним оливково-бурим хвостом.[1]

Звуки[ред.ред. код]

Пісня

Самці співають рано-вранці. Увечері співають в сутінках. Пісня дуже мелодійна і є однією з найкрасивіших пташиних пісень, виконується в швидкому темпі, частіше в сутінках. Поклик — різке «чік», яке у стурбованого птаха перетворюється на швидке «чік — ік — ік»; наполоханий птах подає високотональне «тсіі».[1]

Поширення[ред.ред. код]

Західна Євразія від Скандинавії і атлантичного узбережжя на схід до Обі і долини Томі. На північ у Скандинавії і у Фінляндії до 69-ї паралелі, в області Уральського хребта, в басейнах Сосьви і Конди, басейні Обі до 63-ї паралелі. На південь до узбережжя Середземного моря, південного узбережжя Малої Азії, Східного Тавра, північно-західного Ірану, Ельбрусу. На схід від Каспійського моря на південь в басейні Уралу до 50-ї паралелі, на схід від Уральського хребта межі поширення не з'ясовані (ймовірно, на південь до 55-ї паралелі). Острови: Британські, Мадейра, Канарські, Азорські, Корсика, Сардинія, Сицилія, Родос.

Північно-Західна Африка від Марокко на схід до Тунісу, на північ до узбережжя Середземного моря, на південь в Марокко до 30-ї паралелі, в Алжирі і Тунісі до 34-ї паралелі.[2]

Зимує на більшій частині Європи, в Середземномор'ї, у Чорноморсько-Каспійському регіоні, на Близькому Сході.

В Україні гніздиться у лісовій і лісостеповій зонах, а також на значній частині степової зони і в Криму. Під час сезонних міграцій його можна зустріти на всій території України. Зимує переважно на півдні, але зрідка його можна зустріти взимку і в інших районах.[1]

Таксономія та систематика[ред.ред. код]

Вільшанка була одним із багатьох видів, описаних Карлом Ліннеєм у 18 сторіччі в роботі «Система природи», в якому виду було надано наукову назву Motacilla rubecula[3]. Видовий епітет rubecula походить від слова лат. ruber — «червоний»[4]. Рід Erithacus було виділено французьким натуралістом Жоржем Кюв'є в 1880, у результаті вільшанка отримала свою теперішню бінарну назву Erithacus rubecula[5].

Підвиди[ред.ред. код]

У межах виду виділяють 8-10 підвидів:

  • E. r. caucasicus
  • E. r. hyrcanus
  • E. r. melophilus
  • E. r. rubecula
  • E. r. superbus
  • E. r. tataricus
  • E. r. valens
  • E. r. witherbyi

Чисельність[ред.ред. код]

Чисельність в Європі оцінена в 43—83 млн пар, в Україні — 1,65—2,0 млн пар[6]. У межах Європи гніздиться 75-94 % світової популяції виду. Загальну чисельність оцінюють в 137—332 млн особин, проте потрібні подальші дослідження для уточнення цих даних. Чисельність виду зростає.[7]

Місця проживання[ред.ред. код]

Населяють різноманітні типи лісів. Досить звичайною вільшанка є в високо стовбурових хвойних лісах де частіше трапляється в ялинових лісах, а також у мішаних (сосново-ялинових) та листяних (вільшняках). Улюбленим місцем існування птахів є глухі сируваті захаращені ділянки з добре вираженими підростом і підліском, вкриті мохом, старими пеньками. Чистих сосняків, молодих лісів, освітлених листяних лісів уникає. У культурному ландшафті зустрічається нечасто, віддає перевагу лісопаркам, великим затіненим паркам, дуже рідко оселяється в захаращених садах.[8]

Розмноження[ред.ред. код]

Кладка в гнізді
Яйця в оологічній колекції

Гніздяться окремими парами найчастіше на землі або біля самої землі, в добре захищеному місці: під корінням дерев або в основі кущів, в нішах або пустотах гнилих пеньків, під нахиленим стовбуром дерева, у купі викорчуваних пеньків, рідше під складеними гілками, як виключення в тріщинах чи дуплах дерев на висоті до 2 м, а іноді і в живоплотах. Гніздо чашоподібної форми. Стінки гнізда досить рихлі, зроблені з сухого листя, стебел трави, моху. Мох, за рідкісним винятком, завжди присутній як основний матеріал або домішка. Лоток вистелений м'якими травинками, корінчиками, волосинками або шерстю, рідко з домішкою поодиноких пір'їн. Розміри гнізда: діаметр гнізда 9-12 см, діаметр лотка 6-7 см, глибина лотка 4-5 см.[9]

Самка відкладає 4-6 яєць. Шкаралупа мотова, світло-рожева або білувато-жовта з дрібними густими іржаво-жовтими або червонувато-бурими дрібними плямами, крапками і рисками, які інколи розташовані більш щільно на тупому кінці, утворюючи віночок. Средній розмір яєць в Європі 19,71х14,88 мм. Повні кладки трапялються з кінця квітня — початку травня до третьої декади липня. Впродовж сезону пара часто робить дві кладки. Насиджує їх самиця. Тривалість насиджування кладки 13-14 днів. Пташенята вилуплюються голими й потребують в перші дні обігріву з боку батьків. Годують пташенят обидва дорослих. Молоді птахи залишають гніздо у віці 12-15 днів, але ще 8-10 днів тримаються з батьками, після чого починають вести самостійний спосіб життя.[8]

Міграція[ред.ред. код]

Ступінь прив'язаності вільшанки до території залежить від географічного положення популяції. Птахи, які гніздяться на півночі Європи, є повністю перелітними. На півдні та заході Європи вільшанки є осілими. Для вільшанки характерна так звана ступінчаста міграція: птахи із північних популяцій зимують у більш північних районах, ніж птахи із південних районів. Тому існує подібна дальність переміщень у птахів із різних популяцій. Вільшанка мігрує вночі, вдень роблячи зупинки для відпочинку та годування. У більшості птахів цього виду міграція здійснюється у формі серії перельотів протягом декількох ночей. Після цього настає період відпочинку, який у середньому становить 6 діб як навесні, так і восени. Виявлено, що швидкість міграції вільшанок в Європі на різних ділянках міграційного маршруту варіює від 5 до 152 км/добу. Середня швидкість міграції навесні становить 41 км/добу, восени — 58 км/добу. Міграційна активність має вікові особливості — восени дорослі вільшанки мігрують достовірно на більшу відстань і в більш пізні терміни, ніж молоді птахи.[10]

Живлення[ред.ред. код]

Дорослий птах із личинкою хрущака

Корм вільшанка шукає на землі. Живиться різноманітними дрібними гусеницями, жуками, метеликами; під опалим минулорічним листям знаходить дрібних земляних черв'яків, з зелені кущів скльовує слимаків, попелиць та інших листоїдів-шкідників. На парканах і стінах будинків скльовує павуків і лялечок денних метеликів. Ловить мух, комарів, проте літаючих комах переслідує гірше, ніж бігаючих. Неперетравлені тверді залишки комах вона викидає через рот у вигляді погадок. Наприкінці літа і восени вільшанка починає споживати ягоди — чорницю, черемху, смородину, дерен, крушину та інші. На місцях зимівлі відвідує годівниці, де споживає м'які корми.

Значення в культурі[ред.ред. код]

Вільшанки на шотландській Різдвяній листівці, 1901 рік

У деяких країнах (зокрема, у Великобританії) вільшанка асоціюється з Різдвом Христовим, тому її часто зображують на Різдвяних листівках.

Стародавня британська легенда пояснює яскраво-червоне забарвлення грудей вільшанки наступним чином. Легенда свідчить, що коли Ісус вмирав на хресті, вільшанка, яка мала коричневе оперення, прилетіла до нього і заспівав йому на вухо, щоб утішити його від болю. Кров з його рани зафарбувала груди вільшанки, згодом усі вільшанки отримали цю позначку крові Христа.[11]

Асоціація з Різдвом Христовим, однак, більш ймовірно виникла через той факт, що листоноші у вікторіанській Британії носили червоні куртки, за що їх називали англ. Robins; зображення вільшанки на різдвяній листівці є емблемою листоноші, яка доставляла вітальні картки.[12]

Охорона[ред.ред. код]

Вільшанка перебуває під охороною Бернської конвенції.

Посилання[ред.ред. код]

  1. а б в Фесенко Г. В., Бокотей А. А. Птахи фауни України (польовий визначник). — К., 2002. — 416 с. — ISBN 966-7710-22-Х.
  2. Степанян Л. С. Конспект орнитологической фауны СССР. — М. : Наука, 1990. — 727 с. — ISBN 5-02-005300-7.
  3. Linnaeus, Carolus (1758). Systema naturae per regna tria naturae, secundum classes, ordines, genera, species, cum characteribus, differentiis, synonymis, locis. Tomus I. Editio decima, reformata. (Latin). Holmiae. (Laurentii Salvii). с. 188. «M. grisea, gula pectoreque fulvis.» 
  4. Simpson, D.P. (1979). Cassell's Latin Dictionary (вид. 5). London, UK: Cassell Ltd. с. 883. ISBN 0-304-52257-0. (англ.)
  5. Cuvier, G. (1800) Lecons d'Anatomie Comparée, Paris.(фр.)
  6. BirdLife International. Birds in Europe: population estimates, trends and conservation status. — Cambridge, UK: BirdLife International, 2004. — 374 pp. (BirdLife Conservation Series No. 12).
  7. BirdLife International. 2014. Erithacus rubecula. The IUCN Red List of Threatened Species 2014: e.T22709675A62579610. http://dx.doi.org/10.2305/IUCN.UK.2014-2.RLTS.T22709675A62579610.en. Downloaded on 22 March 2016.
  8. а б Птицы Белоруссии: Справочник-определитель гнезд и яиц / М.Е. Никифоров, Б.В. Яминский, Л.П. Шкляров. — Минск : Выш. шк, 1989. — 479 с. — ISBN 5-339-00209-8.
  9. Михеев А. В. Полевой определитель птичьих гнёзд. — М.: Просвещение, 1975. — 171 с.
  10. Цвей А.Л. Стратегии миграции зарянки (Erithacus rubecula) в Восточной Прибалтике. – Автореф…. канд. биол. наук. – Санкт-Петербург, 2008. – 24 с.(рос.)
  11. Cooper, JC (1992). Symbolic and Mythological Animals. London, UK: Aquarian Press. с. 194. ISBN 1-85538-118-4. 
  12. BBC Science & Nature:Animals. bbc.co.uk. Процитовано 3 January 2008.