Ідол
-EDIT.jpg)
І́дол, идол, істукан, кумир — зображення язичницького божества. В переносному значенні ідол — об'єкт шанування, поклоніння чи служби.[1]
Етимологія[ред. | ред. код]
Слово ідол через церковнослов'янське посередництво запозичено в давньоруську мову з грецької; грец. είδωλον («подоба, образ») зводиться до грец. ίδεῖν («бачити»), спорідненого з лат. video («бачу»)[2].
Образ — старослов'янське образъ‚ утворене з префікса *оb- і основи іменника *razъ, пов'язаного чергуванням голосних з *rězati («різати»)[3]. Старословянське подоба — від прасл. *doba («щось стосовне, властиве»), спорідненого з лит. daba («натура, вдача»)[4].
Ідолопоклонництво[ред. | ред. код]
Ідоли у релігійних віруваннях слугують символами божеств, при цьому в уявленнях самих вірян ототожнюючись із цими божествами. Тому в магічних практиках поширене обслуговування ідолів — підношення їм їжі, як живим істотам, прикрашання, але часто і побиття, шмагання, «покарання» з метою примусити божество виконати щось вигідне людині.[5] За твердженням Еміля Дюркгайма, ідол чи тотем символізує єдність спільноти, поклоніння ідолу об'єднує людей, щоразу утверджуючи цінності та норми цієї спільноти.[6]
Ікона відрізняється від ідола тим, що вона за своєю метою є символом Бога чи святого, але не тотожна їм.[7]
В Давній Русі[ред. | ред. код]
В Давній Русі для позначення дерев'яних або кам'яних зображень божеств, які ставилися на узвишшях або в капищах, вживалося слово «кумири» (воно має праболгарське (тюркське) походження). Найдавніші ідоли русів описані в «Записці» Ібн Фадлана. В «Повісті временних літ», де йдеться про реформу язичництва часів Володимира Святославича, згадуються дерев'яні І. Перуна, Хорса, Дажбога, Стрибога, Симаргла й Мокоші. На розкопках давніх городищ археологи знайшли чимало стовпоподібних кам'яних ідолів, найвідоміший з них — Збруцький ідол.
Див. також[ред. | ред. код]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ ІДОЛ – Академічний тлумачний словник української мови. sum.in.ua. Процитовано 2020-02-12.
- ↑ Ізборник (історія, мовознавство, літературознавство) — там Етимологічний словник української мови: В. 7 т. Т.2 (Д-Копці) / Інститут мовознавства ім. О. О. Потебні; Редколегія: О. С. Мельничук (головний редактор), В. Т. Коломієць, О. Б. Ткаченко та ін.— К.: Наукова думка, 1985. с. 290
- ↑ Етимологічний словник української мови : у 7 т. : т. 4 : Н — П / укл.: Р. В. Болдирєв та ін. ; ред. тому: В. Т. Коломієць, В. Г. Скляренко ; редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 1989. — Т. 4 : Н — П. — 656 с. — ISBN 966-00-0590-3.
- ↑ Ізборник (історія, мовознавство, літературознавство) — там Етимологічний словник української мови: В. 7 т. Т.2 (Д-Копці) / Інститут мовознавства ім. О. О. Потебні; Редколегія: О. С. Мельничук (головний редактор), В. Т. Коломієць, О. Б. Ткаченко та ін.— К.: Наукова думка, 1985. с. 97
- ↑ Дюркгайм, Еміль (2002). Тотемна система в Австралії. К.: Юніверс. с. 38.
- ↑ Durkheim, Emile (1995-06). Elementary Forms Of The Religious Life: Newly Translated By Karen E. Fields (en). Free Press. ISBN 978-0-02-907937-9.
- ↑ Що вам потрібно знати про ікони?. Євген Заплетнюк (uk). Процитовано 2020-02-12.
Література[ред. | ред. код]
 |
Вікіцитати містять висловлювання на тему: Ідол |
- Т. Л. Вілкул. Ідоли, кумири // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2005. — Т. 3 : Е — Й. — С. 418. — 672 с. : іл. — ISBN 966-00-0610-1.
Посилання[ред. | ред. код]
- Ідол // Українська Релігієзнавча Енциклопедія
|
Це незавершена стаття про релігію. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |