Ідол
І́дол, істукан, кумир — «подоба, образ».[1]
Це предмет, що зображує божество, якому поклонялися у глибоку давнину.
Ідолопоклонництво або ідолопоклонство у сучасному світі існує у вигляді шанування і поклоніння:
- рукотворним речам: фігурам, статуям, скульптурам, культовим атрибутам
- особі: знаменитостям, кумирам…
- роботі: робочому місці, кар'єрі, грошам…
- зовнішньому вигляді: одягу, красі тіла, обличчя
- славі
- азартним іграм тощо
Етимологія[ред. • ред. код]
І́дол, ідолянин (заст.) «язичник» — через церковнослов'янське посередництво запозичено в давньоруську мову з грецької; грец. είδωλον «подоба, образ» зводиться до грец. ίδεῖν «бачити», спорідненого з лат. video «бачу»[1].
Образ — старослов'янське образъ‚ утворене з префікса оb- і основи іменника razъ, пов'язаного чергуванням голосних з rězati «різати»[2].
Старословянське подоба «прикраса» — прасловянське doba «щось стосовне, властиве», споріднене з литовським daba «натура, вдача»[3].
В Давній Русі[ред. • ред. код]
В Давній Русі для позначення дерев'яних або кам'яних зображень божеств, які ставилися на узвишшях або в капищах, вживалося слово "кумири" (воно має праболгарське (тюркське) походження). Найдавніші І. русів описані в "Записці" Ібн Фадлана. В "Повісті временних літ", де йдеться про реформу язичництва часів Володимира Святославича, згадуються дерев'яні І. Перуна, Хорса, Дажбога, Стрибога, Симаргла й Мокоші. На розкопках давніх городищ археологи знайшли чимало стовпоподібних кам'яних І., найвідоміший з них – Збруцький ідол.
Примітки[ред. • ред. код]
- ↑ а б Ізборник (історія, мовознавство, літературознавство) — там Етимологічний словник української мови: В. 7 т. Т.2 (Д-Копці) / Інститут мовознавства ім. О. О. Потебні; Редколегія: О. С. Мельничук (головний редактор), В. Т. Коломієць, О. Б. Ткаченко та ін.— К.: Наукова думка, 1985. с. 290
- ↑ Етимологічний словник української мови: У 7 т./ Редкол. О. С. Мельничук (головний ред) та ін.— К.: Наук. думка, 1983 —. — (Словники України) ISBN 966-00-0816-3 Т. 4: Н-П/ Укладачі Р. В. Болдирєв та ін. Редактори тому: В. Т. Коломієць, В. Г. Скляренко — 2003. — 656 с. ISBN 966-00-0590-3 (сторінка:142)
- ↑ Ізборник (історія, мовознавство, літературознавство) — там Етимологічний словник української мови: В. 7 т. Т.2 (Д-Копці) / Інститут мовознавства ім. О. О. Потебні; Редколегія: О. С. Мельничук (головний редактор), В. Т. Коломієць, О. Б. Ткаченко та ін.— К.: Наукова думка, 1985. с. 97
Джерела та література[ред. • ред. код]
- Т. Л. Вілкул. Ідоли, кумири // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наук. думка, 2005. — Т. 3 : Е — Й. — С. 418. — ISBN 966-00-0610-1.
Див. також[ред. • ред. код]
 |
Вікіцитати містять висловлювання на тему: Ідол |
Посилання[ред. • ред. код]
- Таємничий Суржинецький ідол — Кам’янецький часопис КлюЧ, 2016-08-12
 |
Це незавершена стаття про релігію. Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її. |
