Ідол

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ідол африканського племені сонква

І́дол, идол, істукан, кумир — зображення язичницького божества. В переносному значенні ідол — об'єкт шанування, поклоніння чи служби.[1]

Етимологія[ред. | ред. код]

Слово ідол через церковнослов'янське посередництво запозичено в давньоруську мову з грецької; грец. είδωλον «подоба, образ» зводиться до грец. ίδεν «бачити», спорідненого з лат. video «бачу»[2].

Образ — старослов'янське образъ‚ утворене з префікса оb- і основи іменника razъ, пов'язаного чергуванням голосних з rězati «різати»[3]. Старословянське подоба — від doba «щось стосовне, властиве», споріднене з литовським daba «натура, вдача»[4].

Ідолопоклонництво[ред. | ред. код]

Ідоли у релігійних віруваннях слугують символами божеств, при цьому в уявленнях самих вірян ототожнюючись із цими божествами. Тому в магічних практиках поширене обслуговування ідолів — підношення їм їжі, як живим істотам, прикрашання, але часто і побиття, шмагання, «покарання» з метою примусити божество виконати щось вигідне людині.[5] За твердженням Еміля Дюркгайма, ідол чи тотем символізує єдність спільноти, поклоніння ідолу об'єднує людей, щоразу утверджуючи цінності та норми цієї спільноти.[6]

Ікона відрізняється від ідола тим, що вона за своєю метою є символом Бога чи святого, але не тотожна їм.[7]

В Давній Русі[ред. | ред. код]

В Давній Русі для позначення дерев'яних або кам'яних зображень божеств, які ставилися на узвишшях або в капищах, вживалося слово «кумири» (воно має праболгарське (тюркське) походження). Найдавніші ідоли русів описані в «Записці» Ібн Фадлана. В «Повісті временних літ», де йдеться про реформу язичництва часів Володимира Святославича, згадуються дерев'яні І. Перуна, Хорса, Дажбога, Стрибога, Симаргла й Мокоші. На розкопках давніх городищ археологи знайшли чимало стовпоподібних кам'яних ідолів, найвідоміший з них — Збруцький ідол.

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ІДОЛ – Академічний тлумачний словник української мови. sum.in.ua. Процитовано 2020-02-12. 
  2. Ізборник (історія, мовознавство, літературознавство) — там Етимологічний словник української мови: В. 7 т. Т.2 (Д-Копці) / Інститут мовознавства ім. О. О. Потебні; Редколегія: О. С. Мельничук (головний редактор), В. Т. Коломієць, О. Б. Ткаченко та ін.— К.: Наукова думка, 1985. с. 290
  3. Етимологічний словник української мови: У 7 т./ Редкол. О. С. Мельничук (головний ред) та ін.— К.: Наук. думка, 1983 —. — (Словники України) ISBN 966-00-0816-3 Т. 4: Н-П/ Укладачі Р. В. Болдирєв та ін. Редактори тому: В. Т. Коломієць, В. Г. Скляренко — 2003. — 656 с. ISBN 966-00-0590-3 (сторінка:142)
  4. Ізборник (історія, мовознавство, літературознавство) — там Етимологічний словник української мови: В. 7 т. Т.2 (Д-Копці) / Інститут мовознавства ім. О. О. Потебні; Редколегія: О. С. Мельничук (головний редактор), В. Т. Коломієць, О. Б. Ткаченко та ін.— К.: Наукова думка, 1985. с. 97
  5. Дюркгайм, Еміль (2002). Тотемна система в Австралії. К.: Юніверс. с. 38. 
  6. Durkheim, Emile (1995-06). Elementary Forms Of The Religious Life: Newly Translated By Karen E. Fields (en). Free Press. ISBN 978-0-02-907937-9. 
  7. Що вам потрібно знати про ікони?. Євген Заплетнюк (uk). Процитовано 2020-02-12. 

Література[ред. | ред. код]