Їжак європейський

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Їжак європейський
Молодий європейський їжачок
Молодий європейський їжачок
Охоронний статус
Біологічна класифікація
Домен: Еукаріоти (Eukaryota)
Царство: Тварини (Metazoa)
Тип: Хордові (Chordata)
Клас: Ссавці (Mammalia)
Ряд: Комахоїдні (Insectivora)
Родина: Їжакові (Erinaceidae)
Рід: Їжак (Erinaceus)
Вид: Їжак європейський
Linnaeus, 1758
Біноміальна назва
Erinaceus europaeus
Поширення їжаків цього виду
Поширення їжаків цього виду
Посилання
Wikispecies-logo.svg Віківиди: Erinaceus europaeus
Fossilworks: 104181

Європе́йський їжа́к (Erinaceus europaeus) або їжак звичайний — ссавець роду їжак (Erinaceus) родини їжакових (Erinaceidae). Один з 4-х видів свого роду. Поширений на більшій частині Європи, у фауні України відсутній.

Цей вид інколи (особливо у давній літературі) згадують для фауни України, проте насправді в Україні достовірно відомий інший вид, їжак білочеревий, або білогрудий (Erinaceus roumanicus). Деякий час, після обґрунтування належності їжаків України до іншого, ніж E.europaeus, виду, їх позначали як E. concolor. Вважається, що у зонах контакту ареалів їжака європейського і їжака білогрудого має місце спонтанна гібридизація, факти якої припускаються тільки за морфологічними даними і не підтверджені генетично.

Довжина тіла складає 20—30 см. Маса тіла — 700—1200 г.

Поширення[ред.ред. код]

Європейський їжак є ендеміком Європи (в тому числі європейської частини Росії). Ареал включає Західну і Центральну Європу, Британські острови, південь Скандинавії, північний захід Європейської частини Росії, Західний Сибір і Казахстан. Зустрічається також на островах Середземного моря (Корсика, Сардинія, Ельба, Сицилія).[1] Цей вид також був інтродукований до Нової Зеландії.[2]

Поведінка[ред.ред. код]

Європейські їжаки часто проживають у малих містах

Місця проживання[ред.ред. код]

Звичайний їжак населяє найрізноманітніші місця проживання, уникаючи великих боліт і суцільних хвойних масивів. Віддає перевагу узліссям, переліскам, невеликим галявинам, заплавам річок. Цей вид цілком може жити поруч з людиною. В Європі звичайного їжака можна знайти у відкритих лісах, трав'янистих рівнинах, в чагарниках, піщаній місцевості і навіть у парках.

Спосіб життя[ред.ред. код]

Молодий їжачок

Цей вид веде значною мірою нічний спосіб життя.[3] День їжаки проводять у гнізді або інших укриттях. Гнізда будують в кущах, ямах, печерах, занедбаних норах гризунів або в коренях дерев. Зазвичай гніздо займає в діаметрі 15—20 см, в ньому знаходиться підстилка з сухої трави чи листя, моху. За допомогою довгих середніх пальців на ногах їжаки доглядають за своїми колючками. Груди тварини вилизують язиком. Самці агресивні один до одного, ревно охороняють свої ділянки. Площа таких ділянок становить у самців 7-39 га, а у самок — 6-10 га. Линяння у звичайних їжаків відбувається повільно, зазвичай навесні або восени. В середньому, за рік міняється тільки одна голка з трьох. Кожна голка зростає 12—18 місяців. У природі ці тварини живуть 3—5 років, в неволі можуть доживати до 8-10 років.

Звичайні їжаки — досить швидкі тварини для своїх розмірів. Вони здатні бігати зі швидкістю до 3 м/с, вміють добре плавати і стрибати. При ходьбі і бігу їжаки ступають на землю всією ступнею. Як у багатьох нічних тварин, у їжака погано розвинений зір, зате вони мають гострий нюх і слух. У літній час частота пульсу становить 180 скорочень на хвилину, в зимову сплячку частота знижується до 20-60 ударів на хвилину, при цьому їжаки роблять всього один вдих на хвилину. З настанням заморозків європейські їжаки щільно закривають вхід в нору і впадають в зимову сплячку. Зазвичай така сплячка триває з жовтня по квітень. Під час сплячки температура тіла їжака падає до 1,8 °C. За літо йому необхідно запасти якомога більше жиру, адже якщо звичайний їжак впаде в сплячку без достатнього запасу жиру (менше 500 г), то взимку він ризикує померти від голоду. Після сплячки не виходить з гнізда до тих пір, поки температура повітря не підніметься до 15 °C. Звичайні їжаки ведуть одиночний спосіб життя, але живуть недалеко один від одного. Дорослі статевозрілі особини намагаються не підходити надто близько один до одного.

Харчування[ред.ред. код]

Їжак у пошуках їжі

Звичайний їжак — це всеїдна тварина.[4] Основу його харчування складають дорослі комахи, гусениці, слимаки, іноді дощові черви. У природних умовах на хребетних нападає рідко, найчастіше жертвами їжака стають задубілі рептилії і амфібії. З рослин може поїдати ягоди і фрукти.

Дослідження харчування звичайного їжака показують, що іноді в неволі він може з'їсти гадюку. Таке можливо і в диких умовах, зважаючи на малу сприйнятливість їжаків до зміїної отрути. У 1811 році П. С. Паллас експериментально встановив, що їжаки без шкоди для себе поїдали наривників, що містять високотоксичну для інших тварин отруту. На їжаків також слабо діють такі отрути, як миш'як, сулема, опіум і навіть синильна кислота.[5]

Мишей, до яких іноді відносять не стільки справжніх мишей, скільки менш спритних полівок, в природі їжаки добувають досить рідко і в невеликих кількостях. Зазвичай їжаки ласують яйцями або пташенятами будь-яких дрібних птахів, що гніздяться на землі.[5]

Розмноження[ред.ред. код]

Після зимової сплячки у їжаків починається шлюбний період. Між самцями часто відбуваються бійки через самок. Самці кусають один одного за ноги, морду, штовхаються, використовують в бою свої голки. Під час бійки їжаки голосно сопуть і фиркають. Після битви переможець годинами кружляє біля самки. Під час спаровування самець знаходиться ззаду самки. Вагіна у самки знаходиться в самому кінці тіла, а пеніс у самця в середині живота, через це йому немає необхідності повністю підійматися на самку. Перед спарюванням самка ретельно пригладжує колючки і згинає спину вниз. Після спарювання їжаки розходяться. В якості притулку їжачиха або риє власну нору, або використовує покинуті нори гризунів. У норі знаходиться підстилка з сухої трави та листя.

Як правило, за рік самка приносить тільки один виводок.[6] Вагітність триває 49 днів. У посліді зазвичай 3-8 (найчастіше 4) дитинчат. Їжачки народжуються голими, сліпими, з яскраво-рожевою шкірою, маса їх тіла складає всього 12 грамів. Через кілька годин після народження у них з'являються білі й темні м'які голки. Лактація триває близько 1 місяця. Після її закінчення їжаки починають жити самостійно. Статевозрілими стають до 10-12 місяців.

Тривалість життя і смертність[ред.ред. код]

Європейські їжаки можуть жити до десяти років, хоча середня тривалість життя становить три роки. Голод є найпоширенішою причиною смерті, зазвичай трапляється під час зимової сплячки. При небезпеці їжак скочується у клубок, щоб захистити себе. Багато потенційних хижаків відштовхуються від його голок, але хижацтво має місце. Залишки їжаків були знайдені в шлунках європейських борсуків, лисиць і лісових куниць. Тим не менш, їжаки, як правило, відсутні у районах, де борсуки є численними.

Галерея[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Mitchell-Jones, A.J.; Amori, G.; Bogdanowicz, W.; Krystufek, B.; Reijnders, P.J.H.; Spitzenberger, F.; Stubbe, M.; Thissen, J.B.M.; Vohralik, V.; Zima, J. (1999) The atlas of European mammals, Poyser London.
  2. Mammalian Species of the World. Erinaceus europeus.
  3. Образ жизни обыкновенного ежа. Энциклопедия животного мира
  4. Питание обыкновенного ежа. Энциклопедия животного мира
  5. а б С. П. Наумова, А. П. Кузякина. Жизнь животных в 6 томах. Том 6 Млекопитающие или звери. — М.: Просвещение, 1971 — С. 70
  6. Размножение обыкновенного ежа. Сайт Московского зоопарка
Панда Це незавершена стаття з теріології.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.