Алчевська Христина Олексіївна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Христина Алчевська
Алчевская Христина Алексеевна.jpg
Христя Алчевська
Народилася 16 березня 1882(1882-03-16)
Харків, Російська імперія
Померла 27 жовтня 1931(1931-10-27) (49 років)
Харків, Українська РСР, СРСР
Громадянство Flag of Russia.svg Російська імперія
СРСР СРСР
Національність українка
Діяльність поетеса
Мова творів українська
Роки активності 1902 — тепер. час
Мати Алчевська Христина Данилівна

CMNS: Христина Алчевська на Вікісховищі
Q:  Висловлювання у Вікіцитатах
S:  Роботи у  Вікіджерелах

Христи́на Олексі́ївна Алче́вська (16 березня 1882, Харків, Російська імперія — 27 жовтня 1931, Харків, Українська РСР, СРСР) — українська письменниця, драматургиня, прозаїк, поетеса та педагогиня. Вона належала до славетної української родини Алчевських, дочка Христини Алчевської та Олексія Алчевського. Працювала вчителькою гімназії в Харкові.

Життєпис[ред. | ред. код]

Наймолодша в сім'ї[ред. | ред. код]

Докладніше: Алчевські

Народилася 16 березня 1882 в родині промисловця в Харкові. Усе своє життя вона й прожила в цьому місті. Батько її — Олексій Кирилович — громадський діяч, людина передових поглядів — брав участь в українських просвітницьких гуртках; мати — Христина Данилівна — була відомою діячкою народної освіти, організатором просвітницької праці серед селянства і робітників. Атмосфера, в якій зростала майбутня поетеса, інтерес і любов її рідних до народного слова, обрядів, звичаїв виховали в ній естетичні смаки, визначили подальший шлях у житті. Христя була наймолодшою в сім'ї, мала чотирьох братів і сестру.

Писати дівчинка почала з ранніх літ. У 10-річному віці разом зі шкільними подругами видавала дитячий рукописний журнал «Товариш», у якому впродовж 1892—1894 рр. уміщала і свої вірші та оповідання. Відтоді вона не відкладає перо, удосконалюючи українську мову, водночас опановуючи складну техніку французького вірша. Як і вся передова молодь того часу, Христя захоплювалась творами української, російської, інших слов'янських та західноєвропейських літератур.

Закінчивши 1902 року харківську Першу дівочу гімназію, Христина продовжує навчання на вчительських курсах у Сорбонні в Парижі. А вже за рік повертається додому й працює вчителькою французької мови в гімназії й одночасно — у недільній школі своєї матері, де, попри загальну заборону, читає учням українські книжки, та у видавничому комітеті Харківського товариства грамотності. Навіть планувала створити новий підручник з української літератури для трудової школи.

Бувала у Тернополі, зокрема гостювала в сім'ї Марії та Онуфрія Солтисів[1].

На оці жандармерії[ред. | ред. код]

З 1902 року Христина почала друкуватися в періодичних виданнях, літературно-художніх альманахах. А 1905-го — надіслала до редакції київської газети «Боротьба» революційний марш, що починався словами «Гей, на бій, за нами встануть». Рукопис потрапив до жандармерії. До харківської квартири Алчевських прийшли з трусом. Однак нічого не знайшли.

Саме мати відкрила Христині глибину вітчизняної та світової літератури та мистецтва. У будинку Алчевських завжди панувала атмосфера високої інтелігентності та творчості, що сприяло духовному розвитку шістьох дітей.

Із 1903 року Х. Алчевська працює в недільній школі, де, попри заборону, читала учням українські книжки. Водночас вона робила перші кроки в нелегальній діяльності, спробувала створити український жіночий гурток. Дебютувала у листопаді 1905 року поетичним зверненням «До дітей мого краю» у газеті «Хлібороб». 1905 р. Христина Олексіївна працювала викладачем української та французької мов у середніх і вищих навчальних закладах Харкова. Тоді ж написала ряд художніх творів, спочатку російською, потім українською мовами, в яких відбилися настрої та сподівання демократичної інтелігенції, засуджувалися соціальна нерівність й національний гніт. Її вірші друкувалися майже в усіх тогочасних українських періодичних виданнях: «Хлібороб», «Рідний край», «Громадська думка», «Літературно-науковий вісник» та інші.

Заклопотаність долею вітчизни[ред. | ред. код]

Роки творчості Христини Алчевської-молодшої припадали на епоху складних соціальних потрясінь і напружених ідейно-естетичних суперечок і розбіжностей у літературному середовищі. Її друзями за листуванням були Іван Франко, Леся Українка, Михайло Коцюбинський, Михайло Павлик, Василь Стефаник, Олександр Олесь.

Щира любов до народу, прагнення служити в міру своїх сил і таланту боротьбі за краще майбутнє, завжди були провідними в культурно-громадській діяльності та літературній творчості Алчевської.

У роки революції молода вчителька гімназії брала активну участь в організації й проведенні мітингів і страйків учнів середніх шкіл, мала зв'язки з підпіллям.

Визволення народу Христина Алчевська пов'язувала з українізацією молоді. О тож відновила свою роботу в учнівських гуртках. Протягом тривалого періоду ця робота була виключно культурницькою, спрямовувалася на формування знань з рідної мови, літератури, історії, прищеплення любові до України.

Події в Східній Галичині, придушення українського руху на Наддніпрянщині переконали письменницю в тому, що Українці в Російській імперії приречені на денаціоналізацію й асиміляцію. Порятунок бачився в об'єднанні Східної й Західної України під зверхністю Австро-Угорщини, уряд якої щедро роздавав західноукраїнській громад кості обіцянки щодо створення національної автономії. У 1915 р. на квартирі Христі Алчевської відновилися регулярні зібрання гуртка української молоді.

Її поетична спадщина — досить велика. За десять років, з 1907-го по 1917-й, вона опублікувала 11 збірок, серед них — «Туга за сонцем» (1907), «Сонце з-за хмар», «Пісня життя» (1910), «Вишневий цвіт» (1912), «Пісні серця і просторів», «Моєму краю» (1914), «Спомини» (1915), «Мандрівець» (1916) й інші. Остання, дванадцята, збірка вийшла 1922 року в Каліші (Польща). Із дванадцяти її збірників тільки один, десятий «Мрії», був виданий російською мовою.

У її творах звучить заклопотаність долею Вітчизни та всього світу, показано самотність і беззахисність людини в суспільстві, звеличується подвиг борців за свободу, віддається шана видатним майстрам літератури і мистецтва, оспівано красу природи й глибоко інтимні почуття.

1917-у не стає брата Івана, у 1920-у помирають мати і брат Григорій. Деякий час вона нічого не може писати. Але згодом публікує збірку «Clematis» (1922), а через кілька років з-під її пера виходить драматична поема «Луїза Мішель», яку вона написала 1926-го (опублікована у 1930-у) — твір про паризьку комунарку, побудований на історичному матеріалі, з використанням реальних персонажів (недарма ж колись так ретельно вивчала архіви Паризької комуни). Цим твором Христя Алчевська розпочала у своїй творчості розробку революційно-історичної тематики. У 1927 році Христя Алчевська знайомиться з Анрі Барбюсом — відомим французьким письменником.

Останні роки[ред. | ред. код]

Христина Алчевська невтомно втілювала все нові й нові задуми до останніх днів життя, друкувалася у харківських газетах і журналах, була членом Українського товариства драматургів і композиторів, готувала двотомне видання творів, яке після її смерті з різних причин не побачило світ. Вона залишила величезну рукописну спадщину (близько 4 тисяч творів), значна частина якої зберігається у відділі рукописів Інституту літератури НАН України та у Національній бібліотеці ім. В. Вернадського.

Проте багатьом її планам та починанням так і не судилося здійснитися. Самотня, майже без засобів до існування, вона померла в пору золотої осені 1931 року, маючи неповних 50 років.

«Мене не викреслите при всьому бажанні з історії ніяк…», — писала Христя Алчевська на схилі своїх літ, добре розуміючи ціну здобутого, дбаючи про багатство духовного потенціалу свого народу. І справді, «пісня життя» Х. Алчевської не змовкла, не загубилась у плині часу, як залишилася живою і нетлінною краща частина її літературної спадщини, як завжди лишаються для вічності найкоштовніші витвори людського духу.

Найкращою частиною свого літературного доробку Христина Олексіївна Алчевська, безсумнівно, заслужила на те, щоб наш читач якомога більше дізнався про неї.

«Просвітителька народу» — скромний і величний напис на її маленькому надгробку.

Померла в Харкові.

Творча діяльність[ред. | ред. код]

Літературну і педагогічну діяльність почала 1903.

Збірки поезій:

  • «Туга за сонцем» (1907),
  • «Сонце з-за хмар» (1910),
  • «Пісня життя» (1910),
  • «Моєму краю» (1914),
  • «Пробудження» (1917) та ін.

За радянської влади друкувалась в «Комунарці України», «Червоному шляху», «Всесвіті», «Зорі». Написала драм, поему «Луїза Мішель» (вид. 1930) та ін.

Перекладала Беранже, Вольтера, Гюго, Жуля Верна, Л. Толстого.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Мельничук Б. Алчевська Христя (Христина) Олексіївна // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004. — Т. 1 : А — Й. — С. 34. — ISBN 966-528-197-6.

Джерела[ред. | ред. код]

Бібліографія[ред. | ред. код]

Публікації творів[ред. | ред. код]

  • «Не боюся я нічого…» — Рідний край, 1906, № 1, грудень, стор. 4.
  • На спомин Т. Шевченка.— Рідний край, 1906, № 8, лютий, стор. 6.
  • «Колись давно-давно, північною добою…» — Громад, думка, 1906, № 42.
  • Далеко, далеко…— ЛНВ, т. XXXIV, 1906, кн. 4, стор. 61. «Співайте пісні голосніш!» — Вільна Україна, 1906, № 4, стор. 19.
  • «Гомоніли люди…» — ЛНВ, т. XXXIV, 1906, кн. 5, стор. 360. Що то за люди?..—ЛНВ, т. XXXIV, 1906, кн. 6, стор. 563.
  • Спомини з Яремча. I—IV.—ЛНВ, т. XXXVI, 1906, кн. 10, стор. 1.
  • Жадоба освіти.— Рада, 1906, № 40.
  • Туга за сонцем. М., тип. И. Д. Сьітина, 1907. 88 стор. Зміст: «Самітня смерека — журба та похила…»; «Як тяжко!..»; «Крізь темнії хмари проглянуло яснеє сонце…»; До дітей мого краю; Воля; «Чи бачиш, самітня смерека зітхає…»; «Тече Джонка по каміннях…»; «Не плач, не плач, о руська мати…»; «Я не можу дивитись байдужо на небо осіннє…»; «Хризантеми схилялись над нею…»; «Чистий сніг на тих велетнях-горах…»; «Лілеї білої моєї…»; «Нам треба волі і землі…»; «Так! — то було давно; мене ти знав малою…»; Мімоза; «Повіяло весною, повіяло теплом…»; «Пролетіла, прошуміла молодая буря…»; «Молодая та весела жартовливая весна…»; «Сизий, мов голуб, спускається вечір…»; «Візьми мене за море хмар…»; «Осіннє листя при заході сонця…»; «Тиша… Тиша самотності…»; Пісня («Ой не журися, милий козаче…»); «Тихі, ніжні почуття душі молодої…» [Решта друкувалися раніш].
  • «Душа — се конвалія ніжна…» — ЛНВ, т. XXXVII, 1907, кн. 2, стор. 224.
  • «Великеє сонце! зійде над землею…» — ЛНВ, т. XXXVII, 1907, кн. З, стор. 385. Проліски.—ЛНВ, т. XXXVIII, 1907, кн. 4, стор. 88. До збуджених надій.—ЛНВ, т. XXXVIII, 1907, кн. 5, стор. 239.
  • Пісня («Ясний сокол серед степу…»).— Рідний край, 1907, № 5, листопад, стор. 9.
  • Слово (Українській літературі).— Рідний край, 1907, № 7 грудень, стор. 8.
  • Пісня лілії.— Рідний край, 1907, № 9, грудень, стор. 10. Пісня життя.—ЛНВ, т. XL, 1907, кн. 12, стор. 401.
  • Лист до М. К. Заньковецької.— Рідний край, 1908, № 2 січень, стор. 14.
  • «Мамо, мамо, подивися…» — Молода Україна, 1908, № 2, лютий, стор. 28.
  • «Я сонце волі викликала…» — ЛНВ, т. XLI, 1908, кн. 2, стор. 296.
  • «Де вільні орли на просторі клекочуть…» — Рідний край, 1908, № 7, лютий, стор. 9.
  • На самоті.—ЛНВ, т. ХНІ, 1908, кн. 4, стор. 118.
  • З весняних настроїв («Кинь життям журитись марно…»).— ЛНВ, т. XLII, 1908, кн. 6, стор. 499.
  • Літні пісні. І. «Ясний сокіл серед степу…» II. «На білу хатоньку мою…» III. «Забуті… обдерті, в старенькій свитині…» — ЛНВ, т. XLIII, 1908, кн. 8, стор. 287—288.

Відповідь.— ЛНВ, т. XLIV, 1908, кн. 11, стор. 319.

  • «Забуті здавна почування…» — Рідний край, 1908, № 37, листопад, стор. 7.
  • Шляхом сонця [Про нову бандуру С. Дрімченка].— Рідний край, 1908, № 43, грудень, стор. 10—11.
  • До П. («Я знов живу і знов сміюся…»). — Українська хата, 1909, № І, стор. 87.
  • З моїх дум. І. «Мов легка, хмаронька, у сні…» II. «Я плачу й сміюся, як пісні складаю…» III. «Ой співає, зодягає…».— ЛНВ, т. XLVI, 1909, кн. 4, стор. 46—47.
  • З пісень смутку. І. «Я не хочу нічого казати тобі…» II. «Коли твій жаль засне, Вкраїно?» III. «Тихо людина спускається з кручі…» —ЛНВ, т. XLVII, 1909, кн. 7, стор. 63—64.
  • Весняна ніч (Посвята проф. А. Кримському).— Українська хата, 1909, № 7—8, стор. 373.
  • Про діячів.— Українська хата, 1909, № 7—8, стор. 405—407.
  • Сонце з-за хмар. X., тип. «Художественный труд» Р. Радомышельского, 1910. 18 стор. Зміст: Мої думи; Молитва сліпих; Пісня й день; Ніколи; Дівчина маненька; Пісня на поталу; Хмарний вечір; Сокіл; Вільні хмари; Білі крила; Вечірня мрія; Осіння пісня; Світлий край. Посвята А. Кримському; Кобзарі. «Найкращий цвіт свого життя…» — Українська хата, 1910. № 1, стор. 15.
  • Сподівання.— Українська хата, 1910, № 3, стор. 166. Країна творчості.— Українська хата, 1910, № 5, стор. 319. «Я бачу, що весна цвіте…»; «Тане день і сходе зоря…» — ЛНВ, т. LI, 1910, кн. 7, стор. 70.
  • Майстри слова (Критичний шкіц).—Українська хата, 1910, № 7—8, стор. 475—484.
  • «Тихо хитаються віти похилії…» — Українська хата, 1910, № 12, стор. 713.
  • «О, розправ білосніжнії крила…» — Рідний край, 1910, № 3, грудень, стор. 11.
  • Пісня життя. X., тип. «Художественный труд» Р. Радомышельского, [б. р.]. 16 стор. Зміст: До сонця; Голос життя; На чужині; Дикунка; Насті; Над річкою; Смерть Чайки; До сестер-українок; Чому; Рідний батько; Не вчені; Люби життя; До стомлених.
  • Мужицька дитина — Василь Стефаник. 1911. 16 стор.
  • «Тихо небо вечоріє…» — Українська хата, 1911, № 3, стор. 137.
  • Із зшитка «Вишневий цвіт»: 1. «Цвітуть фіалки…»; II. «Любов моя тиха…» — Рідний край, 1911, № 13—14, стор. 3.
  • «В'ються чайки срібнокрилі…» — Рідний край, 1911, № 15, квітень, стор. 2.
  • Забутим —ЛНВ, т. LIV, 1911, кн. 5, стор. 221.
  • Із циклу «Вишневий цвіг»: І. «Вас повести в мій рай, рай моєї душі…» II. Милому. III. Тебе нема.— Українська хата, 1911, № 5—6, стор. 271—272.
  • Весна.— Молода Україна, 1911, № 6, стор. 2.
  • Із зошита «Вишневий цвіт»: Біла лебідь; Подих весни; Ніч; Хмарна юність; Весною; Nocturno.— ЛНВ, т. LV, 1911, кн. 9, стор. 298—299.
  • Хатка — манюня.— Молода Україна, 1911, № 11, стор. 21.
  • Оранка.—ЛНВ, т. LVI, 1911, кн. 12, стор. 429.
  • Вишневий цвіт. X., тип. Р. Радомышельского, 1912. 88 стор. Зміст: «Шумить, шумить зелений гай…»; «В сяйві ранку золотого…»; М. К. З-кій; «Чарівна ніч і сонних хвиль дрімота…»; «Бачиш далеч блакитну і волю степів?..»; «Чом же ви не схаменулись?..»; До весни; На чужині; До портрета; Спомини з Wienerwald'y; 3 листування; «Гасне проміння вечірнього сонця…»; Вишні; До няні; «Сіяють алмазом і світяться ясно…»; До В.; До К; Іграшки мрій; Крик чайки; «Я придивляюся до чар і світла ночі…»; «Спить повитая серпанком…»; Поезії в прозі і оповідання. Мелодія (Шопенівський марш); Кінець щоденника (Уривки «Записок молодого українця»); Одлітають; Одірвана гілка. [Решта друкувалися раніш].
  • До свого краю.— Рідний край, 1912, № 1, січень, стор. 4.
  • З молодих пісень: Калина й Тополя; До молоді; На верхів'ях; Поцілунки краси; Молоді пісні.— ЛНВ, т. LVII, 1912, кн. З, стор. 478—480.
  • До ведмедика,— Молода Україна, 1912, № 4, стор. 22.
  • «Таємний парк дрімає, наче мліє…» — ЛНВ, т. LVIII, 1912, кн. 6, стор. 460.
  • «Вечором тихим зими навісної…» — Сніп, 1912, № 8, стор. 2.
  • З кримських пісень: І. «Тиха ніч пролітає…» II. «Ось вітерець…» III. Пісня грека. IV. Буря. V. Ніч у Партеніті. VI. У присмерках. VII. Німфа. VIII. Сонячне свято. IX. «Блакитне море отам розляглося…» X. «О ніжна мрія душі моєї…» — ЛНВ, т. LIX, 1912, кн. 9, стор. 258—263.
  • «Хмари! хмари весняні! і ясна блакить!» — Сніп, 1912, № 11, стор. 2.
  • До світла.— Рада, 1912, № 235.
  • Омана.—Сяйво, 1913, № 2, стор. 35
  • «Море грає… море грає…» — Рідний край, 1913, № 4, стор. 2. «В душі бринять тихенькі співи…» — ЛНВ, т. LXII, 1913, кн. 5, стор. 355.
  • З рідних сторін Грінченка.— Ілюстр. Україна, 1913, № 19—20, стор. 9—10.
  • «Присмерком тихим спокійно і ясно…» — ЛНВ, т. LXIV, 1913, кн. 11, стор. 301. Сільські пісні.— Ілюстр. Україна, 1913, № 21—22, стор. 3.
  • Пісні серця і просторів. X., вид. М. Венгжина, 1914. 102 стор. Зміст: «Невже не пізнаєш мене ти в цій розмові…»; «Місяць ясний. Темна нічка…»; До братів-земляків; Воскрешения; Credo; Хмарка; Хата; «Там море плеще повне спів весняних…»; Пам'яті Павла Грабовського; Степова троянда; На смерть Лесі Українки; Серед гір; Південна казка; Ніч і серце; Треба мовчать; Мелодія; Пісня Кудеяра (Уривок з поеми); Пісня Кудеярової дружини (Уривок з поеми); «Мені здається, все те снилось…»; Ave; До від'їзду молоді; Золота осінь; Увечері; Напровесні; На сході сонця; Іоанн з Дамаска [Переклад з О. Толстого]; Переспів [Переклад з П'єра Корнеля («Ногасе»)]; Жертва; Казимір Великий [Переклад з Полонського]; Три пісні; «Глибоко, глибоко на самому дні…»; Молитза Христа [Переклад з Нікітіна]; «Вона занедбана й забута…»; «Я кохаю, я палко кохаю…»; «Шумить діброва, розкішний гай»; «Ну що ж? Чи ви змогли спинить думок буяння?..»; Весталки (Переклад з Мінського); «Не кажи, брате мій, що я марно живу…»; Із Вольтера («Блаженно я сидів у затишку лісному…»); Пісня німфи; «Я жити хочу так, як темний гай живе…»; Уривок з листа; В Массандрі (Зимою); Кримська ніч; Найдорожчій людині; Вінок Лисенкові; «Весна прекрасная цвіте…»; Пісня сліпої; Смерть Рубека й Ірени (За Ібсе-ном). [Решта друкувалися раніш]. Моєму краю. Поезії. Чернівці, наклад. Ростислава" Заклинського, 1914. 29 стор. Зміст: До Михайла Павлика; На Катеринославщині; «Не плач…»; Дума засланця; Відповідь засланцям; На смерть Миколи Лисенка; Пам'яті Тараса Шевченка; Івану Франкові; Гей, на бій!; Українським товариствам; «Ой піду я на шляхи широкі…»; Мені байдуже. [Решта друкувалися раніш]. Весняні сни. І. «У млі я конаю… А ти — моє сонце!..» II.

«У шумуючий гай…» — ЛНВ, т. LXV, 1914, кн. 4, стор. 54. Гомін ночі; Невільникові.— ЛНВ, т. LXV, 1914, кн. 5, стор. 279. Асан і Зейнеп (Шкіц).— Сяйво, 1914, № 7—8—9, стор. 192—194.

  • Сльози. X., 1915. 8 стор. Зміст: Пісня поляків; «Згас ясний день і тиша вечерова…»; «Я давно не співала сердечних пісень…»; Спомини; «Життя все краще і зелене…»
  • Мандрівець. X., тип. Р. Радомышельского, 1916. 11 стор. Зміст: Мандрівець; Під час війни; Морські німфи; «Ні, не кажи, що гірко жить…»; До Лідії С.

Встань, сонце. X., тип. Р. Радомышельского, 1916. 16 стор. Зміст: Земля і небо; Intermezzo; Пісня полонених; Вес- ною; До Леїли; Лісова яблуня; В добу страждань; Промова Епамінонда (Уривок з поеми); Кохання Епамінон-да і Ангерони; В дорогу! Грезы. X., тип. Р. Радомышельского, [б. р.]. 48 стор. Зміст: Менуэт; В усадьбе; К лучу; Из письма; «Люблю тебя, разбитого судьбою…»; Ей; «Отчего я во сне вижу вас?..»; «Мне целый вечер думалось о вас…»; О. И. С; К Л. А.; «Уныл мой день…»; Севера вздохи; Над ручьем; «Я хочу, чтоб душа моя белая…»; Моисей (Из Ивана Франка); «Вы ушли, и погас, уничтожился свет…»; «Сквозь темные тучи проглянуло ясное солнце…»; «Я сплету в созвучья звуки…»; Родной стране (Из Василя Пачовского); У моря; «Огня! огня! еще огня…»; «Стонала и злилася вьюга…»; «В молчании немом стою я над прошедшим…»; «Осень глухая… Увядшие листья…»; «Моей любви к далекой чистой грезе…»; «У ног моих…»; «По светлому солнцу полуденных стран…»; «Заворожили…»; «Я не хочу оставлять вас одною…»; «Ни сказок… ни песен…»; «Ты полна для меня столь сияющих грез…»; Из Ламар-тина («Книга жизни и грез — это дивная книга…»); «Вечерняя греза… Безбрежное море…»; Возвращение весны; В горах; "О если бы слово «люблю…» [Решта друкувалися раніш].

  • Пробудження. X., друк. «Просвещение», 1917. 8 стор. Зміст: До хлопця; До моєї хати; «Свобода йде! свобода йде…»; До Лазаря; Народний марш; Для оркестру з хором; Лист селянки.
  • «Сиділи ми у присмерках вечірніх…» — ЛНВ, т. LXVII, 1917, кн. 1, стор. 20.
  • «Смарагди, перли і топази».—ЛНВ, т. LXVII, 1917, кн. 2—З, стор. 222.
  • Nocturne («Я не забуду про наше щастя…»).—ЛНВ, т. LXXIII, 1919, кн. 2, стор. 159.
  • Віктор Гюго. Бюг-Жаргаль. Переклад з франц. мови X. Алчевської. З передмовою проф. О. Білецького. [X.], ДВУ, 1928. 261 стор.
  • Віктор Гюго. 93 рік (Зі скороченнями). Переклад X. Алчевської. З передмовою проф. О. Білецького. [X.], ДВУ, 1929. 237 стор.
  • Луїза Мішель. Драматична поема. X., вид-во «Рух», 1930. 67 стор.
  • Віктор Гюго. Трудівники моря (Із скороченням для юнацтва). Переклад X. Алчевської. X.-- вид-во «Молод, більшовик», 1931. 247 стор.
  • Алчевська Х. Вишневий цвіт: поезії та оповідання / Христі Алчевської. — Харків: Типо-Літографія Р. Радомишельського, 1912. — 88, II с.

Література про Алчевську[ред. | ред. код]

  • Алчевська Христина Олексіївна (16.ІІІ.1882 — 27.Х.1931) // Український радянський енциклопедичний словник: У 3 т. Т. 1. — К., 1986. — С. 56-57.
  • Алчевська Христина Олексіївна // Українська радянська енциклопедія: У 12 т. Т. 1. — К., 1977. — С. 146.
  • Алчевська Христина Олексіївна // Енциклопедія сучасної України Т. 1. — К., 2001. — С. 402.
  • Алчевська Христя [Христина Олексіївна] (4 (16).Ш.1882 — 27.Х.1931) //Українська літературна енциклопедія. Т. 1: А — Г. — К., 1988. — С. 48-49.
  • Алчевська Христина (Христя) Олексіївна //Енциклопедія історії України: В 5 т. Т.1: А-В / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін.- К.: Наукова думка, 2003.- С. 69.
  • Алчевська Христина Олексіївна // Українські письменники: Біо-бібліографічний словник: У 5-ти т. / Гол. ред. колегії О. І. Білецький. — К.: Худ. література, 1963.- Т. 2. — С. 21-28.
  • Алчевська Христя: (1882—1932) // Енциклопедія українознавства.- Т.1.- К., 1993.- С.38.
  • Алчевська Христина // Літературна Харківщина: Довідник/ За заг. ред. М. Ф. Гетьманця.- 2-ге вид, випр. і доповн. — Х.: Майдан, 2007.- С. 20-21.
  • Бондар І. З когорти лицарів абсурду: До історії утворення РУП (УНП)// Березіль.- 1991.-№ 11.-С.143-147.
  • Бурмака В. «Яблуко від яблуні…»: До 110-річчя від дня народження Христини Олексіївни Алчевської // Березіль.- 1992.- № 3-4.-С.155-158.
  • Венгжин М. Христя Алчевська. «Сонце з-за хмар» — поезії. Харків, 1910.—Українська хата, 1910, № 5, стор. 339—340.
  • Вороний М. Христя Алчевська. Вишневий цвіт. Харків, 1912. 88 стор. Рец.— ЛНВ, т. LVIII, 1912, кн. 6, стор. 581—585.
  • Гримаєнко Н. І. Пісня про її життя: Штрихи до портрета Христі Алчевської // Українська мова і література в школі.- 1991.-№ 4.-С. 89-93.
  • Ковалець (Грузинська) Л. Любов як щастя і страждання Христі Алчевської (До 120-ліття рід дня народження письменниці) // Березіль.- 2002.- № 3-4.- С.185-188.
  • Ковалець (Грузинська) Л. Непогамована туга за сонцем: Портрет X. Алчевської так званої радянської доби: реставрація заретушованого // Березіль. — 1997. — № 7-8. — С. 173—180.
  • Кутинський М. Алчевська Христя / М. Кутинський // Дніпро.- 1990.- № 1.- С.137.
  • Мироненко І. «Приємлю світ таким, як він зробився…»: [Про твори Х.Алчевської] // Березіль.- 1991.- № 8.- С. 183.
  • Мочульський Михайло. Христя Алчевська. Літературно-критичний нарис-ЛНВ, т. LXV, 1914, кн. 4, стор. 112—116.
  • Наумов С. «Мене не викреслити при всьому бажанні з історії ніяк»: (Христя Алчевська в укр. нац. русі поч. ХХ ст.) // Слово і час.- 1995.- № 8.- С. 26-32.
  • Оліфіренко Вадим / Таємниця духовного скарбу. Із популярного народознавства, Донецьк: журнал «Донбас», 1-6/1994 , спецвипуск / ISSN 0321-1363, 192 с.
  • Родина просвітників і гуманістів: [Родина Алчевських] // Кушнарьов Є. П. 100 кроків Харківською землею.- Х., 2004.- С. 211—215.
  • Хавіна С. Я. «Вільна пісня моя…» (Творчість Христини Алчевської в контексті української літератури кінця ХІХ — початку ХХ ст.) // Вивчаємо українську мову та літературу.- 2011.- № 16-18.- С. 51-60.
  • Юрченко О. Христя Алчевська та її поема «Кочубеївна» // Березіль.- 1991.- № 9.- С. 21-23.
  • Франко Іван Поезії Христі Алчевської. «Туга за сонцем». Москва, 1907, стор. 88. Рец.—ЛНВ, т. XXXIX, 1907, кн. 7, стор. 115—118.
  • Шерстюк Гр. Поезії Христі Алчевської. «Туга за сонцем». Москва, 1907, стор. 88. Рец.—ЛНВ, т. XXXIX, 1907, кн. 7, стор. 119—122.

Література[ред. | ред. код]

  • Костенко В. В. Христя Алчевська. «Радянське літературознавство», 1982, № 3
  • Грузинська Л. М. Про творчість Христі Алчевської радянського часу. Там само, 1987, № 8.
  • Алчевська Христина Олексіївна // Українська музична енциклопедія, Т.1 — Ін-т мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського НАН України. 2006 — C. 50