Алчевський Олексій Кирилович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Олексій Кирилович Алчевський
Федецкий А.К.Алчевский 1901.jpg
Народився 1835(1835)
Суми, Харківська губернія, Російська імперія
Помер 7 травня 1901(1901-05-07)
Санкт-Петербург, Російська імперія
Громадянство Flag of Russia.svg Російська імперія
Національність українець
Діяльність промисловець, банкір, громадський діяч, меценат
CMNS: Медіафайли на Вікісховищі

Олексі́й Кири́лович Алче́вський (1835, Суми, Харківська губернія, Російська імперія — 7 травня 1901, Санкт-Петербург, Російська імперія) — український промисловець, банкір, громадський діяч, меценат. Чоловік Христини Алчевської, батько Григорія, Івана та Христини Алчевських.

Купець Харківської 1-ї гільдії. Власник Харківського торговельного банку, засновник гірничих і металургійних підприємств на Луганщині. Засновник міста Алчевськ.

Ініціатор створення в Харкові «Громади».

Життєпис[ред.ред. код]

Починав свою діяльність у Сумах Харківської губернії. Відомим у ділових колах України став у 1868, коли потрапив до числа засновників і членів правління Харківського торговельного банку, який став першим у Російській імперії приватним акціонерним банком.

У 1871 Олексій Алчевський брав участь у створенні Харківського земельного банку і у 1871-1901 був головою його правління. Сам Олексій Алчевський великими капіталами не володів, однак зміг вміло все організувати. З часом у нього опинився контрольний пакет акцій. Фактично став повним розпорядником обох банків. Вони обслуговували різні підприємства Олексія Алчевського. Банківський бізнес допоміг йому стати великим землевласником. На своїх землях 1875 року заснував гірничо-промислове товариство, правління якого розміщувалося в Харкові.

У 1895 взяв активну участь у створенні Донецько-Юр'ївського металургійного товариства з правлінням у Петербурзі. Входив до дирекції цього товариства. У роки промислового піднесення (1890-ті роки) підприємства Алчевського залучали також іноземних інвесторів. До кінця XIX століття його власність оцінювалася в 12 млн. карбованців.

Зробив великий внесок у розвиток економіки південного сходу України. Створив одну з перших у Російській імперії, за сучасною термінологією, промислово-фінансову групу. Вона об'єднувала банки, металургійні заводи, вугільні шахти, рудники, транспортні компанії.

Серед іншого, був засновником «Олексіївського гірничопромислового товариства» і «Донецько-Юр'ївського металургійного товариства» (останнє володіло Донецько-Юріївським заводом), а також металургійних заводів у Маріуполі. Заводи Олексія Алчевського були єдиними в Україні металургійними підприємствами, побудованими на вітчизняних інвестиціях (решта були власністю бельгійських і британських компаній).

На початку XX століття в Росії почалася економічна криза, яка не оминула й підприємства Олексія Алчевського. Рятуючись від банкрутства, підприємець намагався отримати урядове замовлення для своїх металургійних підприємств, а також просив у Міністерстві фінансів дозволу на випуск облігацій на 8 млн крб. під заставу свого майна. Однак міністр фінансів Сергій Вітте йому відмовив. Причина відмови не зовсім зрозуміла, бо після трагічної загибелі Олексія Алчевського той самий Вітте і Міністерство фінансів заявили про готовність фінансувати банки Алчевського. Загинув Олексій Алчевський 7 травня 1901. За офіційною версією, він кинувся під потяг на Варшавському вокзалі в Петербурзі. Однак багато дослідників схиляються до думки, що це було замовне вбивство. На користь цієї версії свідчить і захоронення Сергія Алчевського всередині кладовища (самогубців хоронили за межами кладовища).

Варто зауважити, що справи підприємств Алчевського передали до рук Московського торгового дому братів Рябушинських. Сергій Вітте виділив їм необхідний кредит, і вони стали одними з найбагатших в імперії людьми.

Громадська діяльність[ред.ред. код]

Брав участь в українському національному русі. Очолював харківську «Громаду» (гурток української інтелігенції). Ініціював і фінансував спорудження першого пам'ятника Тарасові Шевченку (Харків, 1899). У ті часи офіційно відкрити пам'ятник українському поетові було неможливо, тому він зробив це як приватна особа на власній території в саду, де 1893 року зять Олексія Алчевського збудував садибу. Автором пам'ятника був скульптор Володимир Беклемішев. Пам'ятник був зроблений з дорогого білого мармуру. Після банкрутства Олексія Алчевського садибу довелося продати, і подальша доля пам'ятника невідома.

За словами дружини, Олексій Алчевський був «фанатичним українцем», вкладав великі суми грошей в український рух.[1]

На його кошти були споруджені церкви, лікарні, бібліотеки, недільні школи в Сумах.

Увічнення[ред.ред. код]

Олексій Алчевський
Пам'ятна монета України «Олексій Алчевський», 2005 (аверс)
Пам'ятна дошка на честь Олексія Алчевського
Пам'ятна монета України «Олексій Алчевський», 2005 (реверс)

На пам'ять про засновника Донецько-Юріївського заводу залізничну станцію Юріївка на клопотання промисловців у 1903 перейменували на Алчевське. Від станції отримало назву сусіднє заводське селище (тепер місто Алчевськ, Луганська область). На головній площі міста встановлений пам'ятник Олексію Алчевському — фактично засновнику міста.

НБУ в 2006 викарбував та ввів до обігу пам'ятну монету на честь Олексія Алчевського номіналом 2 гривні.

Література[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. reistpwrote; 01:20:00, 2017-07-24; reistp; 01:20:00, Reistp 2017-07-24. Убийство, из-за которого Донбасс стал русскоязычным. Процитовано 2017-07-25.