Алчевський Олексій Кирилович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Олексій Кирилович Алчевський
Федецкий А.К.Алчевский 1901.jpg
Народився 1835(1835)
Суми
Помер 7 травня 1901(1901-05-07)
Санкт-Петербург
Громадянство/підданство Російська імперія
Діяльність банкір[d]

CMNS: Медіафайли у Вікісховищі

Олексі́й Кири́лович Алче́вський (1835, Суми — 7 травня 1901, Санкт-Петербург) — український промисловець, банкір, громадський діяч, меценат. Чоловік Христини Данилівни Алчевської, батько Григорія, Івана та Христини Алчевських.

Купець Харківської 1-ї гільдії. Власник Харківського торговельного банку, засновник гірничих і металургійних підприємств на Луганщині. Засновник міста Алчевськ.

Ініціатор створення в Харкові «Громади».

Біографія[ред.ред. код]

Пам'ятник Алчевському у Харкові
Пам'ятна дошка на честь О.Алчевського

Починав свою діяльність у Сумах Харківської губернії. Але відомим у ділових колах України став 1868 року, коли потрапив до числа засновників і членів правління Харківського торговельного банку. Він став першим у Російській імперії приватним акціонерним банком.

1871 — бере участь у створенні Харківського земельного банку і у 18711901 рр. був головою його правління. Сам Алчевський великими капіталами не володів, але він зміг все вміло організувати. З часом у нього з'явився контрольний пакет акцій.

О.Алчевський фактично став повним розпорядником обох банків. Вони обслуговували різні підприємства Алчевського. Банківський бізнес допоміг Алчевському стати великим землевласником. На своїх землях він 1875 року заснував гірничо-промислове товариство, правління якого розміщувалося в Харкові. А 1895 року взяв активну участь у створенні Донецько-Юр'ївського металургійного товариства з правлінням у Петербурзі. Входив до дирекції цього товариства. У роки промислового піднесення (1890-ті рр.) підприємства Алчевського залучали також іноземних інвесторів. До кінця XIX століття власність О.Алчевського оцінювалася в 12 млн. крб.

О.Алчевський зробив великий внесок у розвиток економіки південного сходу України. Він створив одну з перших в Російській імперії, за сучасною термінологією, промислово-фінансових груп. Вона об'єднувала банки, металургійні заводи, вугільні шахти, рудники, транспортні компанії.

Серед іншого, був засновником «Олексіївського гірничопромислового товариства» і «Донецько-Юр'ївського металургійного товариства» (останнє володіло Донецько-Юріївським заводом), а також металургійних заводів у Маріуполі. Заводи Алчевського були єдиними в Україні металургійними підприємствами, побудованими на вітчизняних інвестиціях (решта становила власність бельгійських і британських компаній).

На початку XX століття в Росії почалася економічна криза, яка не оминула й підприємства Алчевського. Рятуючись від банкрутства, підприємець намагався отримати урядове замовлення для своїх металургійних підприємств, а також просив у Міністерстві фінансів дозволу на випуск облігацій на 8 млн крб під заставу свого майна. Але міністр фінансів Сергій Вітте йому відмовив. Причина відмови не зовсім зрозуміла, бо після трагічної загибелі Алчевського (7 травня 1901 року він кинувся під потяг на Варшавському вокзалі в Петербурзі) той самий Вітте і Міністерство фінансів заявили про готовність фінансувати банки Алчевського. Варто зауважити, що справи підприємств Алчевського передавалися до рук Московського торгового дому братів Рябушинських.

Громадська діяльність[ред.ред. код]

Брав участь в українському національному русі. Очолював харківську «Громаду» (гурток української інтелігенції). Ініціював і фінансував спорудження першого пам'ятника Тарасу Шевченку (Харків, 1899).

На його кошти були відкриті лікарні, бібліотеки, недільні школи в Сумах.

Увічнення[ред.ред. код]

На пам'ять про засновника Донецько-Юріївського заводу залізничну станцію Юріївка на клопотання російських промисловців 1903 року перейменували на Алчевське. Від станції отримало назву сусіднє заводське селище (тепер місто Алчевськ Луганської області). На головній площі міста встановлений пам'ятник Олексію Алчевському — фактично засновнику міста.

НБУ 2006 року викарбував та ввів до обігу пам'ятну монету на честь Олексія Алчевського номіналом 2 гривні.

Джерела та література[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Белов В. Д. Алчевский А. К. (1835—1901). М., 1903;
  • Брандт Б. Ф. Торгово-промышленный кризис в Западной Европе и России. СПб., 1904;
  • Бовыкин В. И. Формирование финансового капитала в России. М., 1984.
  • Петров Ю. А. Крах Алчевского и Фирма Рябушинских // Отеч. история. — М., 1995. — N 4. — С. 52-75.
  • Беликов Ю. А., Петров Ю. А. Алчевский Алексей Кириллович // Экономическая история России с древнейших времен до 1917 г.: Энциклопедия. М.: РОССПЭН, 2008. Том 1: А-М. С. 81-83.
  • Гайко Г., Білецький В., Мікось Т., Хмура Я. Гірництво й підземні споруди в Україні та Польщі (нариси з історії). — Донецьк: УКЦентр, Донецьке відділення НТШ, «Редакція гірничої енциклопедії», 2009. — 296 с.
  • Постаті. Нариси про видатних людей Донбасу. — Донецьк: Східний видавничий дім, 2011. — 216 с.
  • Гайко Г. І., Білецький В. С. Історія гірництва: Підручник. — Київ-Алчевськ: Видавничий дім «Києво-Могилянська академія», видавництво «ЛАДО» ДонДТУ, 2013. — 542 с.
  • Салтан А. Н. История олигархов. Триумф и трагедия Алексея Алчевского. — Режим доступа к статье: http://oligarh.org.ua/istoriya/oligarkhov/triumf/i/tragediya/alekseya/alchevskogo/2016/31/01. - Заглавие с экрана. — 13.02.16. (рос.)


Персоналії Це незавершена стаття про особу.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.