Алчевська Христина Данилівна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Христина Данилівна Алчевська
Christina D. Alchevskaya.jpg
Ім'я при народженні рос. Христина Даниловна Журавлёва
Народилася 4 (16) квітня 1841[1]
Борзна, Чернігівська губернія
Померла 15 серпня 1920(1920-08-15)[2] (79 років)
Харків, Українська СРР
Поховання
Країна Flag of Russia.svg Російська імперія
Flag of Ukraine.svg УНР
Flag of the Ukrainian Soviet Socialist Republic (1919-1929).svg Українська СРР
Національність українка
Діяльність вихователька, педагог, вчителька, шкільний учитель, письменниця
Знання мов українська і російська
Батько Д. Журавльов
У шлюбі з Алчевський Олексій Кирилович
Діти Алчевський Григорій Олексійович
Алчевський Іван Олексійович
Алчевська Христина Олексіївна

Христи́на Дани́лівна Алче́вська (нар. 4 (16) квітня 1841(18410416), Борзна, Чернігівська губернія, Російська імперія — 15 серпня 1920, Харків, Українська РСР[3]) — українська педагогиня, організаторка народної освіти, дружина засновника м. Алчевськ Олексія Алчевського, мати Дмитра (кандидат природничих наук), Григорія, Ганни (допомагала викладати в жіночій недільній школі), Миколи (театральний критик, автор першого букваря для дорослих українською мовою), Івана та Христини Алчевських.

Життєпис[ред. | ред. код]

Народилась 4 (16) квітня 1841(18410416) у Борзні, Чернігівщина. Батько — Д. Журавльов — викладач міського училища, мати — дочка героя війни 1812 року генерала Вуїча, сина молдовського господаря. Освіту здобула самотужки. У часи революційної ситуації 60-х років XIX ст. під псевдонімом «Українка» листувалася з О. Герценом, один з її листів надруковано в його часописі «Колокол».

У 1862 заснувала Харківську жіночу недільну школу [4]. Офіційно її засновано у 1870, утримувала цю школу до 1919. В школі правознавство, географію, історію України, письмо, математику, фізику та хімію викладала з колективом педагогів-сподвижників — безкоштовно працювало понад 100 вчителів. В перші роки в школі було близько 50 учениць, середній вік школярок на 1878-79 роки — 12 років, на 1892-93 роки — 14 з половиною років. У 1892-93 роках кількість учениць зросла до 600—700. Збільшилася і кількість викладачів: на 5 учениць припадала одна учителька. Учениць було поділено на три категорії: ті, хто зовсім не вмів писати, ті, хто вмів читати, але не вмів писати, та ті, кому потрібно було покращувати свої навички. Кожна група мала одну або двох кураторок, які займалися і позакласною роботою: учениці ходили на екскурсії, відвідували театри та вистави, брали участь у літературних читаннях тощо.[5]

У 1896 збудувала для школи будинок вартістю 50 000 карбованців — єдине власне, тобто таке, що належало школі, приміщення серед усіх недільних шкіл Російської імперії.

У 1879 родина відкрила ще одну школу в селі Олексіївка (нині у складі Перевальського району Луганської області), навчання в якій вели українською мовою. У школі викладав Борис Грінченко.[6]

Читання Алчевської

Популяризувала українську мову, народну пісню, творчість Тараса Шевченка. На своїй садибі у Харкові (тепер будинок Палацу культури Національної поліції) у 1899 встановила перший у світі пам'ятник Тарасу Шевченку, погруддя роботи скульптора Володимира Беклемішева[7].

Вона згуртувала й очолила авторський колектив з укладання 3-томного критико-бібліографічного покажчика «Что читать народу?» (1884—1906). У ньому понад 4 тисячі рецензій, відгуків, анотацій близько 80 авторів, учителів, викладачів, професорів і просто читачів на твори зарубіжної, російської та української літератури. Сама Алчевська написала 1150 анотацій. Авторський колектив на чолі з нею підготував також 3-томний посібник «Книга взрослых», що протягом 1899—1917 витримав 40 видань. Вона є авторкою мемуарів «Передуманное и пережитое» (1912), методичних статей з навчання дорослих та оповідань, укладач «Каталога книг» для недільних шкіл, учасниця педагогічних експозицій на всеросійських та міжнародних виставках (у Москві та Нижньому Новгороді — 1895, 1896, Парижі — 1889, 1900, Чикаго — 1893).

Ушанована багатьма найвищих нагород — золотих та срібних медалей, почесних дипломів, тощо, обрана віцепрезидентом Міжнародної ліги освіти.

На її надгробку зроблений напис «Просвітителька народу».

Померла 27 жовтня 1920 у Харкові[8].

Вшанування пам'яті[ред. | ред. код]

  • Іменем Алчевської названо 28 курінь УПЮ[9].
  • Іменем Алчевської названо Борзнянську загальноосвітню школу I-III ступенів[10].
  • Іменем Алчевської названо Алчевську спеціалізовану школу №1.
  • Іменем Алчевської названо вулицю у Львові[10].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Енциклопедія історії УкраїниКиїв: Наукова думка, 2003. — ISBN 966-00-0632-2
  2. http://polygraphicbook.narod.ru/text/statiy/1/alchevsk.htm
  3. Архівована копія. Архів оригіналу за 25 квітня 2017. Процитовано 26 квітня 2017. 
  4. Діячі науки і культури України : нариси життя та діяльності. Київ: Книги - ХХ. 2007. с. 6. ISBN 978-966-8653-95-7. 
  5. Освіта для жінок у XIX столітті на Донбасі: родина Алчевських та їхні школи
  6. Історія багатійки Алчевської та її українського Донбасу в Російській імперії. Архів оригіналу за 16 березня 2018. Процитовано 16 березня 2018. 
  7. WebCite query result. www.webcitation.org. Процитовано 16 травня 2016. 
  8. Існують й інші версії стосовно дати смерті. Зустрічається також інформація про 15 березня та 15 серпня 1920.
  9. УПЮ, Крайова Булава. к.ч.28 ім. Христини Алчевської. Крайова Булава УПЮ. Архів оригіналу за 1 червня 2016. Процитовано 16 травня 2016. 
  10. а б Вкарбовані в літопис науки, 2020, с. 16.

Джерела[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]