Алчевська Христина Данилівна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Христина Данилівна Алчевська
Christina D. Alchevskaya.jpg
Народилася 4 (16) квітня 1843
Борзна, Чернігівська губернія, Російська імперія
Померла 15 серпня 1920(1920-08-15)[1] (77 років)
Харків, Українська РСР
Поховання Івано-Усікновенське кладовище
Громадянство Flag of Russia.svg Російська імперія
Flag of the Ukranian State.svg УНР
УРСР
Національність українка
Ім'я при народженні Христина Даниловна Журавлёва
Діяльність вихователь, педагог[d] і учитель
Батько Д. Журавльов
Чоловік Алчевський Олексій Кирилович
Діти Алчевський Григорій Олексійович
Алчевський Іван Олексійович
Алчевська Христина Олексіївна

Христи́на Дани́лівна Алче́вська (4 (16) квітня 1841(18410416), Борзна, Чернігівська губернія, Російська імперія15 серпня 1920, Харків, Українська РСР[2]) — український педагог, організатор народної освіти, дружина Олексія Алчевського, мати Григорія, Івана та Христини Алчевських.

Життєпис[ред.ред. код]

Народилась 4 (16) квітня 1841(18410416) у Борзні, Чернігівщина. Батько — Д. Журавльов — викладач міського училища, мати — дочка героя Війни 1812 року генерала Вуїча, сина молдовського господаря. Освіту здобула самотужки. В часи революційної ситуації 60-х років XIX ст. під псевдонімом «Українка» листувалася з О. Герценом, один з її листів надруковано в його часописі «Колокол».

У 1862 заснувала Харківську жіночу недільну школу. Офіційно її засновано у 1870, утримувала цю школу до 1919. В школі викладала з колективом педагогів-сподвижників — безкоштовно працювало понад 100 вчителів.

У 1896 збудувала для школи будинок вартістю 50 000 карбованців — єдине власне, тобто таке, що належало школі, приміщення серед усіх недільних шкіл Російської імперії.

Читання Алчевської

Популяризувала українську мову, народну пісню, творчість Тараса Шевченка. На своїй садибі у Харкові (тепер будинок Центру громадських зв'язків) у 1899 встановила перший у світі пам'ятник Тарасу Шевченку, погруддя роботи скульптора Володимира Беклемішева[3].

Вона згуртувала й очолила авторський колектив з укладання 3-томного критико-бібліографічного покажчика «Что читать народу?» (1884—1906). У ньому понад 4 тисячі рецензій, відгуків, анотацій близько 80 авторів, учителів, викладачів, професорів і просто читачів на твори зарубіжної, російської та української літератури. Сама Алчевська написала 1150 анотацій. Авторський колектив на чолі з нею підготував також 3-томний посібник «Книга взрослых», що протягом 1899—1917 витримав 40 видань. Вона є авторкою мемуарів «Передуманное и пережитое» (1912), методичних статей з навчання дорослих та оповідань, укладач «Каталога книг» для недільних шкіл, учасниця педагогічної експозицій на всеросійських та міжнародних виставках (у Москві та Нижньому Новгороді — 1895, 1896, Парижі — 1889, 1900, Чикаго — 1893).

Удостоєна багатьох найвищих нагород — золотих та срібних медалей, почесних дипломів, тощо, обрана віце-президентом Міжнародної ліги освіти.

Померла 27 жовтня 1920 у Харкові[4].

Вшанування пам'яті[ред.ред. код]

  • Іменем Алчевської названо 28 курінь УПЮ[5].

Посилання[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. http://polygraphicbook.narod.ru/text/statiy/1/alchevsk.htm
  2. http://polygraphicbook.narod.ru/text/statiy/1/alchevsk.htm
  3. WebCite query result. www.webcitation.org. Процитовано 2016-05-16. 
  4. Існують й інші версії стосовно дати смерті. Зустрічається також інформація про 15 березня та 15 серпня 1920.
  5. УПЮ, Крайова Булава. к.ч.28 ім. Христини Алчевської. Крайова Булава УПЮ. Процитовано 2016-05-16. 

Джерела[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Мазуркевич О. Р. Визначні українські педагоги — народні просвітителі. Х. Д. Алчевська та її сподвижники. — К., 1963
  • Мухін М. І. Педагогічні погляди та освітня діяльність Х. Д. Алчевської. — К., 1979
  • Новак А. А. Вчитель. Борець. Жінка (до 175-річчя від дня народження Христини Алчевської) / А. А. Новак // Чернігівщина. —№ 16 (573). — 21 квітня 2016. — С. 15
  • Оліфіренко В. Дума і пісня. Посібник-хрестоматія з літератури рідного краю. — Донецьк: «Донбас», 1993 (спецвипуск журналу «Донбас»). — 195 с.