Альфред Норт Вайтхед

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Альфред Норт Вайтхед
Західна філософія
Філософія XX століття
Pmdsgdbhxdfgb2.jpg
«Principia Mathematica» (1910 — 1913), головна праця Вайтхеда у співавторстві з Бертраном Расселом.
Ім'я при народженні Альфред Норт Вайтхед
Народився 15 лютого 1861(1861-02-15)
Рамсгіт, Кент, Велика Британія
Помер 30 грудня 1947(1947-12-30) (86 років)
Кембридж , Массачусетс, США)
Школа/Традиція аналітична філософія
Основні інтереси етика, епістемологія, логіка, математика, філософія мови, філософія науки, релігія
Значні ідеї логіцізм, теорія типів
Вплинули на нього Евклід · Платон · Лейбніц · 
Юм · Мур · 
Мілль · Фреге · 
Людвіг Вітґенштайн · 
Бергсон · Бертран Рассел · 
Томас Пейн · Пеано · 

Альфред Норт Вайтхед (англ. Alfred North Whitehead; 15 лютого 1861(18610215), Рамсгіт, Кент, Велика Британія — 30 грудня 1947, Кембридж , Массачусетс, США) — британський математик, логік, філософ, разом з Бертраном Расселом написав фундаментальну працю «Principia Mathematica» (1910 — 1913), яка стала базовою для розвитку таких напрямків філософії, як логіцізм та теорія типів. Після Першої світової війни викладав у Гарвардському університеті, розробив власне платонічне вчення з елементами бергсоніанства («філософія процесу»).

Ранні роки[ред.ред. код]

Батько Вайтхеда — англіканський вікарій, дід — засновник приватного пансіонату для хлопчиків, брат — англіканський єпископ Мадраса, племінник — математик Джон Вайтхед. 1880 року Альфред вступив до Трініті-коледж Кембриджського університету, де його спершу цікавила лише математика. У травні 1884 році був зарахований до викладацького складу.

Дисертація Вайтхеда була присвячена питанням фізики, а саме — максвеллівській теорії електрики та магнетизму. Шляхом порівняння проблем сучасної фізики та алгебри Вайтхед приходить до ідеї порівняльного зіставлення та деконструкції паралельних символічних дискурсів. 1891 року почав роботу над «Курсом універсальної алгебри», в 1898–1903 роках написав другий том цієї капітальної праці.

1891 року Вайтхед одружився з ревною католичкою-ірландкою, вихованою в монастирі. Її релігійність мала великий вплив на розвиток концепцій Вайтхеда в бік метафізичних та релігійних побудов. Він став цікавитися богослов'ям, зокрема авторами-католиками, такими, як Джон Ньюмен, однак офіційно не вступив до жодної релігійної конгрегації.

Кембриджський період[ред.ред. код]

Ще 1890 року Вайтхед познайомився з Бертраном Расселом, який тоді був ще студентом. У липні 1900 року вони вирушиои разом до Парижа на Перший міжнародний конгрес з філософії, де обох захопив виступ Джузеппе Пеано й зокрема аксіоми Пеано: принципи арифметики, здавалося, можна було звести до початків символічної логіки. Рассел не лише освоїв аксіоми Пеано, але і значно узагальнив його ідеї в своєму першому начерку «Принципів математики» (1900). Ознайомившись із цією роботою, Вайтхед визнав, що логіка — фундаментальніша дисципліна, ніж математика, і що вся математика будується на «уточнених» засадах формальної логіки.

До 1910 році Вайтхед та Рассел працювали над переробкою «Принципів математики». З цієї першої версії постала тритомна праця «Principia Mathematica», вже сама назва якої відсилає до ньютонівського шедевру «Philosophiæ Naturalis Principia Mathematica». «Надзавданням цієї роботи було охопити логічною схемою весь наявний зміст математичного знання»[1]. У ході роботи над цією працею Вайтхед виступив перед Королівським товариством з доповіддю «Про математичні поняття матеріального світу», в якій протиставив ньютонівської тріаді (реальність будується з точок простору, часток матерії, моментів часу, а геометрія та фізика — незалежні дисципліни) лейбніцовскую теорію релятивізму, або відносності простору («закони фізики не припускають геометрії, але створюють її»).

Лондонський період[ред.ред. код]

1903 року Трініті-коледж поставив Вайтхеда на чолі всього викладацького складу математиків та уклав з ним контракт на десять років. Однак перспектива отримати професорську кафедру здавалося, була, недосяжною: Вайтхеда цікавили не винахід нових теорем і не окремі математичні проблеми, а філософське пояснення самої природи математики в її співвідношенні з іншими дисциплінами, з простором та часом. Закінчивши роботу над «Principia Mathematica», Вайтхед переїхав з Кембриджа в Лондон, де 1911 року опублікував популярний «Вступ в математику» і почав викладати в коледжі при Лондонському університеті. 1914 року він отримав кафедру професора прикладної математики в цьому навчальному закладі.

Педагогічна діяльність Вайтхеда змусила його критично переосмислити систему освіти, що панувала тоді в Європі. Як президент Асоціації математиків, він виступив 1916 року з доповіддю про цілі освіти, де заявив: «Культура полягає в активності думки та сприйнятливості до краси та людяності почуттів. Уривки інформації не мають нічого спільного з нею». Він наполягав на тому, що завдання викладача — не в тому, щоб вбити в голову учня якомога більше відомостей, а в тому, щоб сприяти його саморозвитку. Вайтхед також виголосив у цій доповіді міркування про співвідношення свободи та дисципліни в освітньому процесі. Цей та інші виступи Вайтхеда зробили його ім'я відомим у гуманітарних колах, він був обраний президентом академічної ради при університеті та деканом наукового факультету.

У роки Першої світової війни Вайтхед розробляв проблему загальнофілософських основ фізики в світлі вчення Ейнштейна про час, простір і рух. У «Дослідженні принципів природознавства» (1919) він виступив з альтернативною до ейнштейнівської теорією відносності, яка не привернула уваги професійних фізиків з причини своєї абстрактності та ускладненості. У загальних рисах, Вайтхед прагнув пояснити час, простір і рух виходячи з даних людського досвіду та сприйняття зовнішнього світу, а не з гіпотетичних припущень щодо параметрів, існування яких допустимо, але знаходиться поза нашим досвідом.

На відміну від Рассела, Вайтхеда не можна було назвати пацифістом. Хоча він вітав пацифістськую діяльність свого колишнього товариша та відвідував його у в'язниці, куди Рассел був ув'язнений за заклики бойкотувати службу в армії, вся сім'я Вайтхеда по-своєму брала участь у боротьбі з Німеччиною, а його молодший син загинув у бою. З роками дедалі більше місце в його діяльності займала гуманітарно-філософська проблематика. З 1915 року він активно дискутує з філософами щодо дослідних основ наукового знання, а 1920 року публікує нематематичний трактат «Поняття природи», в якому вперше пише про мінливість буття та запроваджує поняття події як вторгнення в потік часу певних «позачасових компонентів». У метафізиці Вайтхеда проявилися певні елементи платонізму та бергсоніанства, що викликало відторгнення багатьох його колег-математиків, у тому числі й Рассела.

Гарвардський період[ред.ред. код]

1924 року, коли Вайтхед став замислюватися про вихід на пенсію, Гарвардський університет запропонував йому на п'ять років зайняти кафедру професора філософії. За цією пропозицією стояв друг Вайтхеда, історик Генрі Осборн Тейлор. Вайтхед з ентузіазмом поставилася до пропозиції й був підтриманий дружиною. На початку 1925 року подружжя прибуло до Бостона, де Вайтхед прочитав вісім лекцій на тему «Наука та сучасний світ», в яких піддав нищівній критиці «науковий матеріалізм» як панівний в сучасному світі принцип, за яким природа зводиться до матерії в русі, або до фізичної енергії, що перетікає з одного стану в інший. Власні ідеї Вайтхеда були пересипані цитатами з його улюблених поетів, Вордсворта та Персі Біші Шеллі.

У січні 1927 року Вайтхеда було запрошено з лекціями в Єдинбурзький університет. До того часу його метафізична «Філософія організму» стала занадто складною для розуміння пересічних студентів, і він був змушений розробити хитромудрий понятійний апарат для її коректного викладу. У єдинбурзьких лекціях Вайтхед виступив проти концепції Г'юма про те, що чуттєвий досвід не може служити основою довговічного філософського вчення, а може лише перевіряти його істинність. Він представив картину всесвіту, яка складається з сутностей в процесі становлення, тобто вбирання та освоєння незліченної кількості об'єктів, що виходять від предвічного Бога (постійне джерело нових можливостей).

В остаточному вигляді єдинбурзькі лекції з'явилися в пресі 1929 року під назвою «Процес та реальність». Ця книга замкнула собою низку великих європейських трактатів на метафізичні теми. На відміну від великих метафізиків минулого — Спінози, Лейбніца, Гегеля — Вайтхед вважав своє філософське вчення лише наближенням до розуміння безмежної складності буття. Ставши свідком краху позірно непорушної ньютонівської системи світобудови, Вайтхед відмовлявся приймати догматизм у філософії, науці або теології. Свої релігійні погляди він висловив у стислій формі у роботі «Релігія в творенні» (1926), виступивши з виправданням релігії як відношення індивіда не до інших індивідів та їх груп, а до всесвіту загалом. Таким чином релігія, за Вайтхедом, є найглибшим зрізом людської самотності.

Вайтхед продовжував лекційну діяльність в Гарварді до 1937 року. Великим успіхом користувалися також філософські вечори у нього вдома. Після смерті його тіло було піддане кремації, неопубліковані рукописи та листи спалено, похорону не було. Його останньою великою працею був трактат «Пригоди ідей» (1933), в якому Вайтхед показав, як одні й ті самі ідеї, незважаючи на їхній позірний антагонізм, є відображенням єдиної сутності. Резюмуючи свою метафізичну теорію, Вайтхед висловив оригінальні думки з приводу змісту таких понять, як краса, істина, мистецтво, пригода та світ. У нього не залишилося прямих учнів, але ідеї Вайтхеда отримали розвиток, зокрема, в працях впливового американського теолога Чарльза Гартшорна.

Вибрані праці[ред.ред. код]

  • A Treatise on Universal Algebra with Applications. [1898] Cambridge University Press, Cambridge 1960 (online)
  • Memoir on the Algebra of Symbolic Logic. American Journal of Mathematics, Vol. 23, No. 2 (Apr., 1901), pp. 139-165 (online)
  • On Mathematical Concepts of the Material World, Philosophical Transactions, Royal Society of London, série A, Band 205, Dulau London 1906, 465-525
  • The Axioms of Projective Geometry, Cambridge University Press 1906
  • The Axioms of Descriptive Geometry, Cambridge University Press 1907
  • An Introduction to Mathematics. [Williams and Norgate, London 1911] Oxford University Press [1958] 1990, (online)
  • Стаття: Mathematics в Enzyclopedia Britannica, 1911
  • Principia Mathematica (співавтор Бертран Рассел), 3 томи, Cambridge University Press. 2. Aufl. 1925 (т 1), 1927 (т 2, 3).
  • Space, Time and Relativity, Proceedings of the Aristotelian Society, n.s., vol. 16 (1915), 104-129
  • La Theorie Relationiste de l'Espace, in: Revue de Metaphysique et de Morale 23 (1916), 423-454. Übersetzt durch P.J. Hurley: The relational theory of space, in: Philosophy Research Archives 5 (1979), 712-741[2]
  • To the Master and Fellows of Trinity College, Лист за 15 липня 1916 року на захист Бертрана Рассела.
  • The Aims of Education, Presidential address to the Mathematical Association of England, 1916
  • The Organization of Thought Educational and Scientific. Lippincott/Williams & Norgate, London 1917 (The Organisation of Thought: доповідь для British Association for the Advancement of Science, 1916, Teil 1, Teil 2)
  • An Enquiry concerning the Principles of Natural Knowledge, Cambridge University Press [1919] Cambridge University Press 1925 (онлайн версія на сайті: Wikisource)
  • The Concept of Nature. [1920] Cambridge University Press 2004 (online).
  • The Principle of Relativity with Applications to Physical Science. [1922] Cambridge University Press 2004
  • The Philosophical Aspects of the Principle of Relativity, Proceedings of the Aristotelian Society, n.s., vol. 22 (1922), 215-223
  • Uniformity and Contingency, Proceedings of the Aristotelian Society, n.s., vol. 23 (1922), 1-18
  • Science and the Modern World. [1925] Cambridge University Press 1997, dt. Wissenschaft und moderne Welt, Frankfurt a.M., Suhrkamp 1988
  • Religion in the Making. [1926], передмова Judith A. Jones, Fordham University Press, New York 1996 (online), dt. Wie entsteht Religion?
  • Time, in: Proceedings of the Sixth International Congress of Philosophy, hrsg. von Edgar Sheffield Brightman, Longmans, Green and Co., New York & London 1927, 59-64, abgedruckt in: A.H. Johnson (Hrsg.): The Interpretation of science. Bobbs-Merrill, Indianapolis, New York 1961
  • Symbolism, Its Meaning and Effect. [Macmillan, New York 1927] Fordham University Press, New York 1985 (online)
  • Process and Reality: An Essay in Cosmology. [Macmillan, New York 1929] виправлене видання, ред. David Ray Griffin та Donald W. Sherburne, The Free Press, New York 1979
  • The Aims of Education and Other Essays. [Macmillan, New York 1929] The Free Press, New York 1985.
  • Function of Reason. (Princeton University Press 1929, online) Beacon Press 1971.
  • Adventures of Ideas. [New York: New American 1933] The Free Press, New York 1957.
  • Indication, classes, number, validation, Mind New Ser. 43 (1934), 281-297, 543 [corrigenda]
  • Nature and Life. University of Chicago Press 1934
  • Modes of Thought. [Macmillan New York 1938] The Free Press, New York 1968, dt. Denkweisen, Suhrkamp, Frankfurt 2001
  • Essays in Science and Philosophy. Hrsg. Von Dagobert Runes Philosophical Library 1947
  • З Люсьєном Прайсом (Lucien Price): Dialogues of Alfred North Whitehead, 1954

Література[ред.ред. код]

  • Browning, Douglas and Myers, William T., eds., 1998. Philosophers of Process. Fordham Univ. Press. ISBN 0-8232-1879-1
  • Chul Chun: Kreativität und Relativität der Welt beim frühen Whitehead: Alfred North Whiteheads frühe Naturphilosophie (1915–1922) – eine Rekonstruktion, mit einem Vorwort von Michael Welker, Neukirchen-Vluyn: Neukirchener Verlag 2010, ISBN 978-3-7887-2352-1.
  • Contemporary Whitehead Studies (book series). Rodopi. - книжкова серія про доробок Вайтхеда.
  • During, Elie. 2007. "Philosophical twins ? Bergson and Whitehead on Langevin's Paradox and the Meaning of 'Space-Time'" in Durand, G. & Weber, M., eds., Alfred North Whitehead's Principles of Natural Knowledge. Frankfurt & Lancaster: Ontos Verlag.
  • Reto Luzius Fetz: Whitehead: Prozeßdenken und Substanzmetaphysik. Reihe: Symposion Band 65. Verlag Karl Alber, Freiburg i. B. / München 1981, ISBN 3-495-47465-X.
  • Lewis S. Ford: Emergence of Whitehead's Metaphysics, 1925-1929, Albany: SUNY Press 1985.
  • David Ray Griffin: Whitehead's Radically Different Postmodern Philosophy. An Argument for Its Contemporary Relevance, New York: State University of New York Press 2007.
  • Charles Hartshorne: Whitehead’s Philosophy: Selected Essays, 1935-1970, Lincoln: University of Nebraska Press 1972, ISBN 978-0-8032-0806-3.
  • Judith A. Jones: Intensity: An Essay in Whiteheadian Ontology, Nashville: Vanderbilt University Press 1998.
  • Christoph Kann: Fußnoten zu Platon. Philosophiegeschichte bei A.N. Whitehead, Hamburg: Meiner 2001.
  • Rolf Lachmann: Ethik und Identität. Der ethische Ansatz in der Prozeßphilosophie A N. Whiteheads und seine Bedeutung in der gegenwärigen Ethik. Verlag Karl Alber, Freiburg i. B. / München 1994. ISBN 3-495-47791-8
  • Victor Lowe: Understanding Whitehead, Baltimore: Johns Hopkins University Press 1962.
  • Victor Lowe: A.N. Whitehead: The Man and His Work, Band 1. Baltimore: Johns Hopkins University Press 1985.
  • Victor Lowe und J.B. Schneewind: A.N. Whitehead: The Man and His Work, Band 2. Baltimore: Johns Hopkins University Press 1990.
  • Mesle, C. Robert, 2008. Process-Relational Philosophy: An Introduction to Alfred North Whitehead, Templeton foundation Press. ISBN 978-1-59947-132-7
  • Nobo, Jorge L., 1986. Whitehead's Metaphysics of Extension and Solidarity. SUNY Press.
  • William Palter: Whitehead's Philosophy of Science, Chicago: University of Chicago Press 1960.
  • Stengers, Isabelle, 2011. Thinking With Whitehead: A Free and Wild Creation of Concepts. translated by Michael Chase, Cambridge Massachusetts: Harvard University Press.
  • Weber, Michel, 2006. Whitehead's Pancreativism—The Basics. Frankfurt: Ontos Verlag.
  • Will, Clifford, 1993. Theory and Experiment in Gravitational Physics. Cambridge University Press.

Посилання[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Вайтхед Альфред Норт
  2. За даними Hurley. Стаття спирається на доповідь, виголошену на конгресі з математичної філософії 8 квітня 1914 року в Парижі