Джон Дьюї

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Джон Дьюї

John Dewey

John Dewey in 1902.jpg

Джон Дьюї в 1902

Народився 20 жовтня 1859(1859-10-20)
Берлінгтон, Вермонт, США
Помер 1 червня 1952(1952-06-01) (92 роки)
Нью-Йорк, США[1]
Громадянство (підданство) Flag of the United States.svg США
Володіє мовами англійська мова[2]
Діяльність філософ[3], психолог[3], педагог[d][3], професор, соціолог[d] і профспілковий діяч[d]
Викладав Чиказький університет, Мічиганський університет і Колумбійський університет
Член Американське філософське товариство[d], Американська психологічна асоціація і Phi Beta Kappa Society[d]
Основні інтереси філософія освіти, епістемологія, журналістика, етика
Значні ідеї рефлективне мислення[4]
Американська асоціація університетських професорів
Освітній прогресивізм
Вплинув Веблен ·  Сантаяна ·  Каплан ·  Ху Ші ·  Гук ·  Молоді радикали ·  Ґрін ·  Путнем ·  Чомскі ·  Габермас ·  Рорті ·  Вест ·  Дюркгейм
Alma mater Університет Джонса Гопкінса
University of Vermont[d]
Конфесія атеїзм

CMNS: Медіафайли на Вікісховищі

Джон Дьюї (англ. John Dewey, 20 жовтня 1859 — 1 червня 1952) — американський філософ, психолог та реформатор освіти. Дьюї був значною постаттю в філософії прагматизму та засновником функціональної психології, пропагандистом прогресивного та прогресивно-популістського напрямку в області навчання.

Хоча Дьюї найбільше відомий публікаціями в області освіти, він писав на інші теми, такі як досвід, природа, мистецтво, логіка, демократія й етика.

Дьюї вважав, що для демократії важливі два основні елементи, що потребують постійної уваги: школи й громадянське суспільство. На думку Дьюї повна демократія встановлюється не тільки за рахунок загального виборчого права, а й завдяки сформованій громадській думці, чого можна досягти ефективною системою спілкування між громадянами, фахівцями й політиками, при чому саме останні несуть відповідальність за ту політику, яку вони втілюють у життя.

Біографія[ред.ред. код]

Дьюї народився в місті Берлінгтон, штат Вермонт, у родині середніх статків[5]. Як і старший брат, Девіс Річ Дьюї він навчався у Вермонтському університеті[6] і закінчив його у 1879. Важливим для становлення студента був Генрі Торрі, племінник і зять колишнього президента університету Джозефа Торрі. Дьюї продовжив брати приватні уроки у свого учителя після випуску аж до зачислення в Університет Джонса Гопкінса[7][8].

Після двох років на посаді вчителя в Ойл-Сіті у Пенсильванії і року на посаді вчителя початкової школи в невеличкому містечку у Вермонті, Дьюї вирішив, що не має хисту вчителя початкової чи середньої школи. Він продовжив навчання разом із Джорджем Сільвестром Моррісом, Чарлзом Сандерсом Пірсом, Гербертом Бакстером Адамсом та Стенлі Голлом й отримав Ph.D. в Школі мистецтв та наук Університету Джонса Гопкінса. 1884 року він отримав роботу в Мічиганському університеті, де працював з по 1888 рік, а потім знову з 1889 по 1994. Неопублікована й втрачена дисертація Дьюї називалася «Психологія Іммануїла Канта».


Погляди[ред.ред. код]

В основі поглядів Дьюї на навчання, що вплинули на становлення світової педагогіки, лежала філософія прагматизму, що прийняла форму інструменталізму. Ця філософія не визнає класичного критерію істини, за яким істина є відповідність наших думок дійсності, що не залежить від нас. Прагматизм за істинне (реальне) визнає те, що корисно, відсуває на другий план наукове пізнання, а з ним і істину, необтяжену характеристикою корисності.

Уважав, що дитина пізнає нове не заради самих знань, як думали попередники, а заради діяльності, вона цікавиться саме тим, що може зробити сама. У цьому напрямку Дьюї вперше «поєднав» пізнання і діяльність. При цьому прихильник природничонаукового емпіризму, він визначив місце пізнання і діяльності у розв'язанні повсякденних дитячих проблем. Процес такого вирішення, що спирається на метод експерименту, повинен забезпечити успішне відкриття дітьми нових істин за допомогою п'яти послідовних ступенів:

1) відчуття проблеми (утруднення);

2) її виявлення і визначення;

3) уявлення можливого рішення;

4) виявлення шляхом умовиводів наслідків із імовірного рішення;

5) подальші спостереження й експерименти, що дозволяють зробити висновок, що містить позитивне чи негативне судження.

Виноски[ред.ред. код]

  1. Дьюи Джон // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохоров — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.
  2. http://data.bnf.fr/ark:/12148/cb119000167
  3. а б в Національна бібліотека Німеччини, Державна бібліотека в Берліні, Баварська державна бібліотека та ін. Record #118525069 // Німецька нормативна база даних — 2012—2016.
  4. http://www.aacu.org/meetings/ppts/knefelkamppresentation.ppt
  5. Gutek, Gerald L. Historical and Philosophical Foundations of Education: A Biographical Introduction. Upper Saddle River, NJ: Pearson Education Inc. с. 338. ISBN 0-13-113809-X. 
  6. Who Belongs To Phi Beta Kappa, Phi Beta Kappa website, accessed Oct 4, 2009
  7. bio of Dewey from Bowling Green State University
  8. Louis Menand, The Metaphysical Club: A History of Ideas in the United States (New York: Farrar, Staus and Giroux, 2002)

Посилання[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Knight. P. J. Philosophical pragmatism and religious belief: interpreting Christian non-realism through john Dewey and Richard Rorty [Електронний ресурс] / P.J. Knight. – Режим доступу: http://etheeses.dur.ac.uk/5308/
  • Rockefeller. S. C. John Dewey: Religious Faith and Democratic Humanism / S. C. Rockfeller. – New York. : Columbia University Press, 1994. – 683 p.
  • Ryan’s A. John Dewey and the High Tide of American Liberalism / A. Ryan’s – New York. : W. W. Norton & Company, 1997. – 416 p.
  • Westbrook. R. B. John Dewey and American Democracy / R. B. Westbrook. –New York. : Cornell University Press, 1993. – 592 p.