Антонін Рейха

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Антонін Рейха
фр. Antoine Reicha
Anton Reicha 01.jpg
Ім'я при народженні фр. Antoine-Joseph Reicha
Народився 26 лютого 1770(1770-02-26)[1][2][…]
Прага, Землі Богемської Корони[1]
Помер 28 травня 1836(1836-05-28)[1][2][…] (66 років)
Париж, Франція[1]
Поховання
Громадянство
(підданство)
Flag of Bohemia.svg Богемія
Flag of France.svg Франція
Чехія
Діяльність композитор, письменник, музикознавець, педагог, теоретик музики, музичний педагог, викладач університету
Галузь фуга
Alma mater Боннський університет
Вчителі Josef Reicha[d], Антоніо Сальєрі і Johann Georg Albrechtsberger[d]
Відомі учні Гектор Берліоз, Ференц Ліст, Наполеон Анрі Ребер[d], Нарсіс Жирар, Eugène Sauzay[d], Сезар Франк і Alphonse Leduc[d]
Володіє мовами французька[2]
Заклад Вища національна консерваторія музики і танцю[d] і Паризька вища національна консерваторія музики й танцю
Членство Академія красних мистецтв Франції
Напрямок класична музика
Жанр опера і симфонія
Нагороди

Anton Reicha, 1815

Антонін Рейха (чеськ. Antonín Rejcha; нар. 26 лютого 1770, Прага — пом. 28 березня 1836, Париж) — видатний чеський і французький композитор, теоретик музики, педагог. Автор новаторського, унікального поліфонічного циклу «36 фуг» (1803 р.).

Біографія[ред. | ред. код]

Антонін Рейха народився в сім'ї Шимона Рейхи, празького міського музиканта. Шимон помер через 10 місяців після народження сина, а мати майбутнього композитора в вихованні та навчанні Рейхи зацікавлена не була. Відносини між нею і сином складалися погано, і в 10 років Рейха втік з дому. Спочатку його прихистив дід, який жив в Клатови, а потім дитину усиновив його дядько, скрипаль і композитор Йозеф Рейха. Хлопчика навчили грі на скрипці, флейті та фортепіано, а також, за наполяганням дружини Йозефа, французької та німецької мови. У 1785 Рейха приїхав з дядьком в Бонн, де познайомився і потоваришував з Бетховеном, і почав вивчати композицію (потай від дядька, який забороняв Антоніну ці заняття). Цілком ймовірно, в цей період на нього вплинув Крістіан Готлоб Нефе, вчитель Бетховена. У 1787 році Рейха написав свою першу симфонію, а в 1789 він вступив до Боннського університету.

Кілька років Антонін Рейха жив, навчався і працював в Бонні, заробляючи виконанням музики. Спокійний плин життя було порушено в 1794 році, коли місто захопили французькі війська. Антоніну вдалося втекти в Гамбург; там він поклявся більше ніколи не займатися виконавством. Замість цього він почав давати приватні уроки гармонії і контрапункту, а вільний час присвячував композиції, вивченню методики викладання музики, а також математиці та філософії. У 1799 Рейха перебрався в Париж, де сподівався стати успішним оперним композитором, але цьому не судилося збутися: незважаючи на підтримку і зусилля впливових друзів, Антоніну не вдавалося ні добитися визнання його старих лібрето, ні отримати відповідних нових. У 1801 композитор покинув Париж і переїхав до Відня.

На новому місці Рейха знову взявся за навчання: його вчителями стали Альбрехтсбергер і Сальєрі, і, крім того, Рейха часто бачився з Гайдном. Незабаром композитор починає публікувати великі цикли творів: «36 фуг» і «Мистецтво варіювання для фортепіано», великий трактат з етюдами-вправами «Practische Beispiele», струнні квартети, тощо. У своїй автобіографії Рейха згадував цей період свого життя як найбільш активний і значимий, однак цієї активності не судилося тривати довго: Наполеонівські війни, що почалися в 1803 році, змусили Рейху залишити Відень. Він вирішив ще раз спробувати стати оперним композитором в Парижі, і переїхав туди в 1808 році. З численних опер Рейхи поставлені були лише три, і жодна з них не здобула визнання публіки. Проте Рейха залишався в Парижі й незабаром став відомий як блискучий учитель і теоретик. Вже до 1817 року багато його учнів стали професорами Паризької консерваторії, а опублікований 1818 року трактат з композиції незабаром став там стандартним підручником. Рейха не залишав і написання музики: в 1817 році були видані 34 етюди для фортепіано, і в тому ж році Рейха почав писати, ставші згодом відомими духові квінтети, яких всього він створив понад 20.

Надгробок Рейхи на кладовищі Пер-Лашез

У Парижі Рейха прожив усе життя. Серед його учнів були Берліоз (який відгукнувся некрологом на смерть учителя), Ліст, Гуно, Луї Клапіссон Louis Clapisson, Франк і багато інших; у свій час у Рейхи планував займатися Ф.Шопен. Громадянином Франції Рейха став 1829 року, а через два роки він отримав Орден Почесного легіону. У 1835 Рейха був обраний почесним членом Академії мистецтв (l'Académie des beaux-arts), а через рік помер і був похований на кладовищі Пер-Лашез.

Творчість[ред. | ред. код]

В історії музики Рейха залишився переважно своїми теоретичними працями з композиції, проте його твори представляють, на думку ряду дослідників, не менший інтерес. Видані у Відні, унікальні за викладом та нечувані за сміливістю, 36 фуг для фортепіано (1803) є ілюстрацією до «нової системі написання фуг», яку розробив автор: тут є двох-, трьох-, і навіть шеститемні фуги, фуги в несиметричних розмірах, поліритмічні фуги, фуги з темами, що за діапазоном перевищують дві октави, і так далі. Трактат «Practische Beispiele» супроводжувався не менш екстравагантними вправами для піаністів: тут зустрічаються як поліритмія, так і політональність. Віденські струнні квартети Рейхи виявилися забуті після його смерті, але вплинули на квартети Бетховена і Шуберта. Серед пізніх творів Рейхи найбільш важливі його духові квінтети та інша музика для духових інструментів. У квінтетах Рейха експериментує з сонатної формою, домагаючись вільного використання в її рамках до п'яти незалежних тем. Як зазначав сам композитор у автобіографії, він був одним з перших композиторів, що серйозно зайнялися музикою для духових інструментів. Однак квінтети Рейхи незабаром виявилися забуті, оскільки були написані для старовинних духових, які дуже скоро виявилися замінені новими інструментами з більш досконалими механізмами.

Сам Рейха визнавав, що відповідальність за малу популярність його музики лежить перш за все на його небажанні приділяти час пропагуванню своєї творчості: він волів займатися композицією і теорією і не любив шукати видавців і виконавців. Потрібно відзначити, що деякі з ідей Рейхи (наприклад, мікротональна музика, або дослідження народної музики з метою зробити опери на національні теми більш автентичними) були, крім усього іншого, дуже революційними для того часу (навіть Бетховен, вивчивши 36 фуг, вирішив, що музика занадто експериментальна).

Література[ред. | ред. код]

  • Šotolová O. Antonín Rejcha. Praha: Supraphon, 1977

Посилання[ред. | ред. код]

  • а б в г Національна бібліотека Німеччини, Державна бібліотека в Берліні, Баварська державна бібліотека та ін. Record #118931482 // Німецька нормативна база даних — 2012—2016.
  • а б в ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  • а б SNAC — 2010.
  • Moiroux J. Le cimetière du Père-LachaiseParis: 1908. — P. 294.