Артурс Сілґайліс

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Артурс Сілґайліс
латис. Artūrs Mihails Silgailis
Народження 13 листопада 1895(1895-11-13)
Добленський повіт, Курляндська губернія, Російська імперія
Смерть 15 серпня 1997(1997-08-15) (101 рік)
Торонто, Канада
Країна Латвія Латвія
Канада Канада
Третій Рейх Третій Рейх
СС
Роки служби 19141945
Звання  Оберфюрер СС
Формування 15-та гренадерська дивізія СС
Війни / битви Перша світова війна
Друга світова війна
Латвійська війна за незалежність
По відставці публіцист
Нагороди
Офіцер ордена Трьох Зірок
Офіцер ордена Трьох Зірок
Орден Трьох зірок
Орден Трьох зірок
Хрест Заслуг айзсаргів
Хрест Заслуг айзсаргів
Медаль Незалежності Литви
Медаль Незалежності Литви
Залізний хрест 1-го класу Залізний хрест 2-го класу
Орден Святого Станіслава 3 ступеня
Орден Святого Станіслава 3 ступеня

Артурс Сілґайліс (латис. Artūrs Mihails Silgailis; 13 листопада 1895, Добленський повіт, Курляндська губернія, Російська імперія — 15 серпня 1997, Торонто, Канада) — латвійський і німецький військовий діяч, ветеран війни за незалежність Латвії (1918-1920), військовий історик у Канаді.

Під час Другої світової війни — начальник штабу генерал-інспектора Латвійського легіону СС Рудольфса Бангерскіса, один із організаторів латвійського добровольчого руху. Також віце-президент і глава військової комісії Латвійського національного комітету (1945).

Біографія[ред. | ред. код]

Виріс у Ризі. 1912 року закінчив середню школу.

У 1914 добровольцем вступив до армії. У травні-вересні 1915 пройшов прискорений курс у Віленському піхотному юнкерському училищі. Учасник Першої світової війни, офіцер 426-го Паневезького піхотного полку. 1916 переведений у штаб командувача Балтійським флотом у Свеаборг.

Після Жовтневого заколоту більшовиків залишився у Фінляндії, працював в організації, що боролася проти червоної Москви.

У 1918 році повернувся до Латвії, де вступив в ландесвер, пізніше був зарахований до загону князя Лівена, в складі якого брав участь у боях в Курземе і звільнення Риги від російських большовиків. Також служив в Північно-Західній армії російського генерала Юденича.

Наприкінці 1919 року вступив до Латвійської армії, у званні капітана взяв участь в боях в Латгалії, командував 4-ю ротою 12-го піхотного полку.

1924 року закінчив по першому розряду 11-місячні курси військової підготовки, в 1928 — курси Військової академії. Служив ад'ютантом оперативного відділу штабу 1-ї Курляндської піхотної дивізії, в 1931 зайняв посаду помічника командувача 2-ї Відземської піхотної дивізії. У 19341935 роках командир 2-го батальйону 6-го Ризького піхотного полку, підполковник. У листопаді 1935 — березні 1936 стажувався у Військовій академії. З 4 жовтня 1939 начальник штабу 4-ї Земгальскої дивізії, полковник.

Під час Другої світової війни[ред. | ред. код]

У Німеччині вступив вермахт, також служив в званні зондерфюрера абверу. Брав участь у боях на Ленінградському фронті. 1942 відряджений до Латвії, де працював в місцевій адміністрації. Один із творців латвійських добровольчих частин СС.

1 березня 1943 в званні штандартенфюрера військ СС призначений начальником штабу 15-ї гренадерської дивізії СС. Оберфюрер СС (1943). У травні 1944 фактично командував 19-ю дивізією СС. 6 липня 1944 переведений на посаду начальника штабу генерал-інспектора Латвійського легіону СС Рудольфа Бангерського. Брав участь в розформування групи Яніса Куреліса.

У лютому-травні 1945 — віце-президент і глава військової комісії Латвійського національного комітету.

Після війни[ред. | ред. код]

Після падіння Третього Рейху, потрапив у полон до англійців, утримувався у таборах військовополонених в Німеччині та Бельгії, 1948 звільнений. Переїхав до Канади. Був головою емігрантської організації «Яструби Даугави» і активним членом Канадської асоціації офіцерів запасу.

Опублікував цілий корпус цінних статей із військової історії.

Твори[ред. | ред. код]

  • Kādēļ Latvija nevarēja pretoties // Daugavas Vanagu Mēnešraksts, 1959, Nr. 2.
  • Latviešu leģions. Kopenhagena, Imanta, 1962.
  • Pretestības kustība Latvijā fidz 1950. gadam // Daugavas Vanagu Mēnešraksts, 1971, Nr. 3.
  • Die Vorgeschichte der Entstehung der lettischen Legion im Zweiten Weltkrieg // Acta Baltica. — 1982. — Vol. 21.
  • Latvian Legion. San Jose, James R. Bender Publishing Co., 1986.

Посилання[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

  • Björn Michael Felder. Lettland im Zweiten Weltkrieg: zwischen sowjetischen und deutschen Besatzern 1940—1946. Paderborn: Schöningh, 2009.
  • Tadeušs Puisāns, Jānis Mežaks. Okupācijas varu nodarītie postījumi Latvijā 1940—1990: rakstu krājums. Stokholma-Rīga: Memento, 2000.