Латиський добровольчий легіон СС

**Латиський добровольчий легіон СС**
Lettische SS-Freiwilligen-Legion
Латиський добровольчий легіон СС; Lettische SS-Freiwilligen-Legion
	Парад Латиського легіону СС (кінець 1943)
На службі	29 червня 1941 — 6 червня 1943
Країна	Третій Рейх
Вид	Ваффен-СС
Тип	СС
Роль	піхота
Чисельність	2 дивізії
Війни/битви	Друга світова війна; Східний фронт
Командування
Визначні; командувачі	группенфюрер СС Рудольфс Бангерскіс
Знаки розрізнення
Знак; розрізнення
	Медіафайли на Вікісховищі

Латиський добровольчий легіон СС (нім. Lettische SS-Freiwilligen-Legion, лат. Latviešu SS brīvprātīgo leģions) — військове формування Третього Рейху, що організаційно входило до складу Ваффен-СС, сформоване на території Латвії за часів Другої світової війни. Було сформовано 2 дивізії:

Історія

Латиський легіон Ваффен-СС було створено у 1943 році під час Другої світової війни. Він складався переважно з латиських добровольців і мобілізованих солдатів, які вступали до лав Ваффен-СС після окупації Латвії нацистською Німеччиною. Багато латвійців бачили у службі в легіоні шанс захистити свою землю від повторної радянської окупації, яку пам’ятали за репресіями 1940–1941 років, а також сподівалися, що боротьба проти СРСР допоможе відновити незалежність Латвії.

Латиський легіон складався з двох основних дивізій — 15-ї гренадерської дивізії Ваффен-СС (1-ї латвійської) та 19-ї гренадерської дивізії Ваффен-СС (2-ї латвійської). Окрім них, існували допоміжні латвійські підрозділи — поліційні, охоронні та тилові частини, які діяли як у складі легіону, так і самостійно. Командування здійснювалося німецькими офіцерами, але в легіоні служили переважно латвійці, у тому числі колишні солдати довоєнної латвійської армії.

Бойове хрещення легіонери отримали у 1943 році під Дем’янськом, а згодом брали участь у запеклих боях на Невельському напрямку, у Білорусі та в Латвії. Особливо важкі бої відбувалися у 1944 році під час радянського наступу, коли легіон відступав разом із німецькими силами, обороняючи латвійські міста та укріплення. Після прориву радянських військ значна частина легіону опинилася у так званому Курляндському котлі, де протягом осені 1944 — весни 1945 року латвійські дивізії продовжували опір аж до капітуляції Німеччини.

За даними Генеральної інспекції, станом на 1 липня 1944 року втрати Латиського легіону становили 2 723 убитих і 644 померлих від ран чи хвороб (усього 3 367 осіб), 2 417 зниклих безвісти та 7 305 поранених. Подальші втрати, з липня 1944 року до капітуляції у травні 1945 року, точно не відомі, але оцінюються приблизно у 50–60 тисяч осіб — за умови врахування всіх латвійських військових формувань, пов’язаних із Ваффен-СС.

Після закінчення війни 25–30 тисяч латвійських солдатів потрапили у полон до західних союзників, а близько 50 тисяч — до радянських військ. Частину тих, хто здався Заходу, згодом було видано СРСР, де багато хто зазнав репресій або був відправлений до таборів ГУЛАГу.

Після війни та оцінка

Після війни питання про роль Латиського легіону стало предметом політичних і моральних дискусій. Радянська пропаганда трактувала легіонерів як "нацистських колаборантів", тоді як багато латвійців вважали себе борцями проти радянської окупації, а не прихильниками нацизму.

У 1950 році Комісія ООН у справах біженців ухвалила рішення, що служба у Латиському легіоні не є злочином сама по собі, оскільки ці підрозділи не були безпосередньо причетні до воєнних злочинів чи Голокосту.

Щороку 16 березня у Латвії вшановується День пам’яті латиських легіонерів.

Командування

Латиський добровольчий легіон СС перебував у підпорядкуванні Waffen-SS, але мав власну структуру командування, що частково формувалася з латиських офіцерів колишньої армії Латвійської Республіки. Вищим керівництвом легіону опікувалося командування VI добровольчого (латиського) корпусу СС (VI. Waffen-Armeekorps der SS (lettisches)).

Вищі командири

Генерал Рюдіґер фон дер Ґольц (Rüdiger von der Goltz) — один із перших координаторів формування латвійських частин СС (1943).
СС-групенфюрер і генерал-лейтенант поліції Карл фон Трёта (Carl von Treuenfeld) — керівник формування латиських добровольчих частин (1943).
СС-групенфюрер і генерал-лейтенант поліції Юрген Штроп (Jürgen Stroop) — відповідав за організаційне керівництво в період створення легіону.
СС-оберфюрер Петеріс Радзіньш (Pēteris Radziņš) — один із латиських військових радників при формуванні частин.
СС-групенфюрер і генерал-лейтенант військ СС Отто Кумм (Otto Kumm) — командувач VI латиського корпусу СС у завершальний період війни (1944–1945).

Штаб і латвійські офіцери

У штабі легіону та дивізій служили колишні офіцери Латвійської армії, серед яких:

Віліс Янумс (Vilis Janums) — командир полку, згодом командир 15-ї дивізії;
Алфредс Валдманіс (Alfrēds Valdmanis) — радник з питань мобілізації;
Адолфс Аксс (Ādolfs Akss) — начальник штабу дивізії;
Артурс Сіліньш (Artūrs Silinš) — командир батальйону.

Див. також

Посилання

Иностранные добровольческие легионы и корпуса СС на Восточном фронте
Feldmanis, Inesis; Kangeris, Kārlis. The Volunteer SS Legion in Latvia. Ministry of Foreign Affairs of Latvia. Архів оригіналу за 21 липня 2013. Процитовано 16 травня 2007.
Latvian Dilemma in a Foreign War. Online exhibition. Museum of the Occupation of Latvia. Архів оригіналу за 30 березня 2008. Процитовано 6 грудня 2008.
Latvian soldiers in armies of occupying countries and their battle routes in 1941-1945. Museum of the Occupation of Latvia. Процитовано 7 березня 2009. {{cite web}}: Недійсний |deadurl=404 (довідка)^{[недоступне посилання з квітня 2019]}

Література

Lumans, Valdis O. (2006). Latvia in World War II. World War II—The Global, Human, and Ethical Dimension 11. New York: Fordham University Press. ISBN 9780823226276. OCLC 64595899. Архів оригіналу за 11 листопада 2012. Процитовано 14 квітня 2012.

Примітки

Це незавершена стаття про Збройні сили Німеччини у Другій світовій війні.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.