Асасини

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Асасини ( від араб. حشّاشين‎ — той, що харчується травою) — таємна войовнича організація нізаритської гілки мусульманської секти ісмаїлітів. Виникла наприкінці ХІ століття і діяла на території Ірану, Сирії, Лівану та Італії до середини ХІІІ століття. Асасинам вдалося створити власну державу, що складалася з низки фортець та володінь, розкиданих по землях Близького Сходу. Центром та столицею асасинів був Аламут.

Асасини широко застосовували шантажі, вбивства.

Походження[ред. | ред. код]

Додаткова інформація: Аламут

Художнє зображення. Елисей Йованович.

Походження асасинів можна простежити тільки до першого христового походу, близько 1094 року в Аламуті, на північ від сучасного Ірану, під час кризи правоноступництва в фатімідському халіфаті.[1] Було великим трудом дізнаватися багато інформації про походження Асасинів, тому що більшість ранніх джерелах пишуть ворожі ордени, засновані на легендах, або обидва.[джерело?] Більшість джерел, які стосуються внутрішньої роботи ордена були знищені при взятті фортеці Аламут, штаб-квартира Асасинів, була зруйнована монголами в 1256 році.

Палкий прихильник ісмаїлітського вірування, це Елисей Йованович

Хасан ібн Саббах був популярний в Каїрі, Сирії але більшість всього Близький Схід, що призвело деякої кількості людей стати його послідовниками. Використовуючи свою славу і популярність, Саббах заснував Орден Асасинів. Хоча його мотиви для заснування цього порядка остаточно невідомі, було сказано, що це все для його власної політичної та особистої вигоди, а також точну помсту над його ворогами. Через неспокій у Святій землі, заподіяної хрестовими походами, Хасан Саббах опинився не тільки в боротьбі за владу з іншими мусульманами, але й вторгненням християнських сил.[2]

Після створення ордена Саббах шукав місце, яке підходить для міцного штабу, і вирішив в фортеці в Аламут в районі північно-заходу Іран. Як і раніше сперечаються, чи сам Саббах спорудив саму фортецю, чи вже був побудований на момент його прибуття. В обох випадках Саббах пристосував фортецю, щоб задовольнити його потреби не тільки для захисту від ворожих сил, але і для ідеологізації своїх послідовників. Після того, як він заявив про затвердження фортеці в Аламуті, Саббах почав розширювати свій вплив назовні до сусідніх міст і районів, використовуючи своїх агентів для отримання політичної користі та залякування місцевого населення.[3]

Витрачаючи більшу частину своїх днів на Аламут, виробляючи релігійні твори і розробляючи доктрини для свого ордена, Саббах ніколи не залишить свою фортецю ще в житті. Він заснував таємне товариство найманих асасинів, яка була побудована на ієрархічній структурі. Потім, Саббах Великий Начальник Ордена, належать відомі як "Великі пропагандисти", за якими слідують звичайні "Пропагандисти", Рафіки ("Товариші") та Лясики ("Прихильники"). Саме Лясики, яких навчали стати одними з найстрашніших атакуючих, або, як їх називали, "Фідаї" (самовіддані агенти).

Проте невідомо, як Хасан-і-Саббах зможе отримати "Фіддаї", щоб виконати таку гарячу лояльність. Одна теорія, можливо, найвідоміша, але також і найбільш критична, виходить з повідомлень Марко Поло під час його подорожей на Схід. Він розповідає історію, яку він почув, про "Старого Гостя" (Саббах), який міг би молодих послідовників з гашиш, веде їх до "раю", а потім стверджують, що тільки він мав засіб дозволити їх поверненю. Сприймаючи те, що Саббах був або пророком чи магом, його учні, вважаючи, що тільки він міг повернути їх з "раю", були цілком прихильні до його справи і готові виконувати кожне його прохання.[4] Тим не менш, ця історія є суперечна в зв'язку з тим, що Саббах помер в 1124 і який часто відомий як "Старий Чоловік Гори", помер в 1192 році, тоді як Марко Поло ще не народився до 1254 році.[5][6]

Зі своєю новою зброєю Саббах почав доручати вбивства, починаючи від політиків до великих генералів. Асасини рідко атакували простих громадянин і, як правило, не були ворожими щодо них.

Хоча "Фідаїн" був найменшим рангом у розпорядженні Саббаха, і вони використовувались як пішаки для проведення грандіозних торгів, багато часу і багато ресурсів були вкладені в їх підготовку. Асасини, як правило, молоді у віці, надаючи їм фізичну силу та витривалість, яка буде необхідна для виконання цих вбивств. Проте фізична майстерність не була єдиною рисою, яка мала бути у "Фідаїв". Щоб дістатись до своїх цілей, Асасини повинні були терплячими, холодними та обчислювальними. Вони, як правило, розумні і начитані, тому що вони повинні були володіти не тільки знаннями про своїх ворогів, але й мали знати свою культуру і свою рідну мову. Вони були навчені своїми господарями, щоб замаскуватися і проникнути на ворожу територію для виконання вбивств, замість того, щоб просто атакувати ціль відверто.[7]

Асасини в літературі[ред. | ред. код]

Французький філософ Мішель Монтень (1533-1592) про асасинів писав (переклад Анатоля Перепаді): "Асасини (по нашому, сказати б, мордівники), плем'я, споріднене з фінікійцями, славляться серед магометан своєю великою побожністю і чистотою звичаїв. За прямий шлях до раю в них вважається убити якогось недовірка. Тим-то траплялося не раз, що легковажачи всяку небезпеку й прирікаючи себе на загибель один чи два з них задля такого блага, вирушали мордувати супостата на очах у його стражників. Так було вбито на вулиці рідного міста графа Раймунда Триполітанського." ("Про чесноту", "Проби", книга ІІ).

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Eddé, Anne-Marie (2003). У Ваучез, Андре. Асасини. Оксфорд. ISBN 9780227679319. 
  2. Локхарт, Лоранс (1930). Хасан-і-Саббах та Асасини. Лондон: Лондонський університет. 
  3. Новела 1947
  4. Фремптон, Джон (1929). The Most Noble and Famous Travels of Marco Polo. 
  5. Italiani nel sistema solare Мішель Маццукато
  6. Багато джерел стверджують "близько 1254"; Britannica, 2002, с. 571 кажуть, "народився в 1254".
  7. Новела 1947

Література[ред. | ред. код]