Перший хрестовий похід

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Перший Хрестовий похід
Частина Хрестових походів
1099jerusalem.jpg
Здобуття Єрусалиму як найбільше досягнення походу
Дата: 1096
Місце: Близький Схід (Анатолія, Левант, Палестина)
Результат: Перемога хрестоносців
Територіальні зміни: Створено Єрусалимське королівство та інші держави хрестоносців
Сторони
Хрестоносці:
Мусульмани:
Командувачі
Готфрід Бульйонський

Раймунд IV Тулузький
Етьєн II де Блуа
Балдуїн I Булонський
Евстакій III
Роберт II Фландрський
Адемар Монтейльський
Гуґо Великий
Роберт III Нормандський
Боемунд I Тарентський
Танкред Тарентський
Олексій I Комнин
Такитій
Мануїл Вутуміт
Гульельм Ембріяко
Костандін I

Килич Арслан I

Яги-Сіян
Кербога
Шамс-аль-Малюк Дукак (араб. شمس الملوك أبو نصر دقاق‎)
Факр-аль-Малік (араб. فخر الملك‎)
Данішменд Газі
Іфтіхар-ад-Дауля
Аль-Афдаль Шаханшах (араб. الأفضل شاهنشاه بن بدر الجمالي‎)

Військові сили
Хрестоносці:

~ 35 тис. вояків

  • 30 тис. піхота
  • 5 тис. кіннота

Візантія:
~ 2 тис. вояків

Невідомо
Захоплення Єрусалима під час Першого хрестового походу

Пе́рший хресто́вий похі́д (1096—1099) — військова експедиція католицької Європи, яка ставила за мету відвоювати Святу землю, захоплену мусульманами у Леванті, результатом якої стало «звільнення» Єрусалима 1099. Похід було ініційовано в листопаді 1095 папою Урбаном II у відповідь на заклик візантійського імператора Олексія I Комніна допомогти у боротьбі проти вторгнення армії Сельджуків з Анатолії. Невдовзі, після початку головною метою кампанії стало повернення під християнську владу Святого міста Єрусалим та Святої Землі, а також визволення східних християн з-під ісламського панування.

Під час походу селяни та лицарі з багатьох країн західної Європи переправилися спочатку до Константинополя, а потім в напрямку Єрусалима. Хрестоносці висадилися поблизу Єрусалима, розпочавши його облогу, та здобули місто в липні 1099, після чого відмовилися повернути Єрусалим під контроль Візантійської імперії, заснувавши натомість власну державу — Єрусалимське королівство. Окрім того, було засновано інші держави під орудою хрестоносців — графство Триполі, Антіохійське князівство та Едеське графство.

Перший хрестовий похід розпочав низку військових кампаній християнських держав проти мусульманського завоювання, а також став першим серйозним кроком до відновлення міжнародної торгівлі, замороженої з часу падіння Західної Римської імперії 476.

Причини[ред.ред. код]

В 1071 візантійська армія під командуванням Романа IV Діогена зазнала поразки від султана турків-сельджуків Алп-Арслана в битві біля Манцикерта, це спричинило позбавлення імператора влади і початок громадянської війни в Візантійській імперії, що тривала до 1081. Громадянська війна дозволила турецьким військам окупувати значну частину Анатолії, де ними була створена нова держава зі столицею в місті Нікея, її турки здобули в 1075 році.

Однак на початку 1090-их, мусульманський світ відчував нестачу вождів та потерпав від міжусобиць після майже одночасної смерті всіх тогочасних лідерів.

У березні 1095 на собор в П'яченці прибуло посольство Олексія I Комніна з проханням допомоги в боротьбі проти сельджуків.

28 листопада 1095 на соборі в Клермоні папа Урбан II закликав до хрестового походу проти сельджуків, які захопили Святу Землю і шляхи паломництва в Малій Азії.

Папа Урбан II обрав 15 серпня 1096 датою початку походу, хоча ще раніше ам'єнським ченцем Петром Пустельником було зібране багатотисячне ополчення, переважно з селян і бідних лицарів Північної і Центральної Європи, що не мало ні коней, ні запасів продовольства і влаштовувало дорогою на Схід жорстокі єврейські погроми, розбоєм здобуваючи собі провіант. Більша його частина була перебита ще в Європі, а решта загинула в Малій Азії від рук сельджуків. Слідом за бідняками до Святої Землі попрямувало зібране по всій Європі лицарське військо, котре очолили імениті сеньйори, зокрема брати французького і англійського королів.

Ситуація в Європі[ред.ред. код]

Більша частина Західної Європи перебувала у відносному спокої після хрещення саксів, вікінгів та угорців наприкінці X сторіччя. Проте колапс імперії Каролінгів призвів до появи цілого класу вояків, єдиним зайняттями яких були міжусобні війни[1]. Насильство з боку лицарів періодично засуджувалося церквою, яка, врешті-решт запровадила «Мир та перемир'я Боже» (лат. Pax Dei, Treuga Dei), яке забороняло бойові дії в певні дні року. Водночас реформи папства призвели до конфлікту з імператором Священної Римської імперії. Папа Григорій VII схвалював війни проти імператора, підводячи під них теологічне підґрунтя. Використання лицарів в ім'я християнства стало політикою, прийнятною для папства, причому лицарі могли використовувалися не лише проти політичних ворогів, а також в боротьбі з Андалусією та, теоретично, з сельджуками на сході[2].

Ситуація на Близькому Сході[ред.ред. код]

На Близькому Сході та в Малій Азії, поруч з Едесськім графством та Єрусалимським королівством, виникла ціла низка держав хрестоносців, наприклад, Мала Вірменія, Антиохійське князівство та Трипільське графство.[3]

Усі вони проіснували недовго, оскільки новий порядок на Близькому Сході виявився нестійким. Потужні мусульманські країни такі, як Дамаський емірат, Каїрський халіфат та Сельджуцький султанат, дуже ревниво спостерігали за діями хрестоносців на Святій Землі. Згодом вони неодноразово робили спроби повернути території, які в них відібрали християни. Ця обставина також використовувалася папським престолом як привід для продовження христових походів. Після першого хрестового походу відбулися ще сім. Ця авантюра, жертвами якої стали сотні тисяч людей, тривала до середини ХІІІ сторіччя.

Хронологія[ред.ред. код]

1097 у Константинополі хрестоносці з'єднались з візантійською армією.

19 червня 1097 після більш ніж місячної облоги було здобуто місто Нікея.

3 червня 1098 після шестимісячної облоги лицарями-хрестоносцями завойовано місто Антіох (сучасна Сирія), що перебувало під владою турків-сельджуків. Місто було розграбоване, а тисячі мусульман вбиті.

7 червня 1099 — війська хрестоносців під керівництвом герцога Нижньої Лотарінгії Годфріда Бульйонського підійшли до стін Єрусалима і почали його облогу, а 14 липня взяли штурмом Єрусалим і вирізали майже всіх мусульман і євреїв (близько 40 тисяч) та спалили мечеті і синагоги.

Після цього було засновано головну державу хрестоносців — Єрусалимське королівство, першим правителем якого став герцог Нижньої Лотарингії Готфрід Бульйонський, взявши собі титул «заступника Гроба Господнього».

Посилання[ред.ред. код]

  1. Asbridge, Thomas. The First Crusade: A New History. Oxford, 2004 (ISBN 0-19-517823-8)
  2. Riley-Smith, Jonathan. The First Crusade and the Idea of Crusading. University of Pennsylvania, 1991. (ISBN 0-8122-1363-7)
  3. (www.dw.com), Deutsche Welle. Частина 7: Так хоче Бог – перший хрестовий похід (1096 – 1099) | Політичні новини з Європи: аналітика, прогнози, коментарі | DW | 04.01.2010. DW.COM (uk). Процитовано 2017-07-14. 


Історія Це незавершена стаття з історії.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.
Граффіті хрестоносців на стінах каплиці Св. Гелени. (Старе місто)
Хрестові походи
1-й хрестовий похід
Селянський хрестовий похід
Німецький хрестовий похід
Норвезький хрестовий похід
Хрестовий похід 1101
2-й хрестовий похід
3-й хрестовий похід
4-й хрестовий похід
Альбігойський хрестовий похід
Дитячі хрестові походи
5-й хрестовий похід
6-й хрестовий похід
7-й хрестовий похід
Хрестові походи пастушків
8-й хрестовий похід
9-й хрестовий похід
Александрійський хрестовий похід (1365)
Північні хрестові походи
Хрестові походи проти гуситів
Хрестовий похід на Варну