Бабак Іван Ілліч

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Запит «Іван Бабак» перенаправляє сюди; див. також Бабак Іван Ілліч.
Іван Ілліч Бабак
CCCP air-force Rank kapitan infobox.svg Капітан авіації
Ivan Babak.jpg
Загальна інформація
Народження 26 липня 1919(1919-07-26)
Олексіївка, Катеринославщина,
Flag of the Ukranian State.svg УНР
Смерть 24 червня 2001(2001-06-24) (81 рік)
Полтава,
Україна Україна
Національність українець
Військова служба
Роки служби 19421949
Приналежність СРСР СРСР
Вид ЗС Радянські військово-повітряні сили ВПС СРСР
Рід військ RAF AF branch insignia1936.gif Винищувальна авіація
Формування 100-й гвардійський винищувальний авіаційний полк
Війни / битви Друга світова війна
Командування
16-й гвардійський винищувальний авіаційний полк
Нагороди та відзнаки
Герой Радянського Союзу
Орден Леніна Орден Червоного Прапора Орден Червоного Прапора Орден Вітчизняної війни I ступеня
Орден Червоної Зірки
Медаль «За трудову доблесть»
Медаль «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.»
Медаль «20 років перемоги у ВВВ» Медаль «30 років перемоги у ВВВ»
Медаль «40 років перемоги у ВВВ»
Пам'ятна дошка на будинку школи №7 у Полтаві

Іван Ілліч Бабак (* 26 липня 1919, Олексіївка, Катеринославщина, УНР — † 24 червня 2001, Полтава, Україна) — радянський льотчик-ас, Герой Радянського Союзу (1943), в роки німецько-радянської війни командир ланки 100-го гвардійського винищувального авіаційного полку 9-ї гвардійської винищувальної авіаційної дивізії 8-ї повітряної армії Південного фронту.

Біографія[ред.ред. код]

Народився 26 липня 1919 р. в селі Олексіївка Катеринославської губернії (нині Нікопольського району Дніпропетровської області), УНР, у сім'ї селянина. Українець.Закінчив Запорізький педагогічний інститут і одночасно аероклуб. Працював вчителем хімії та біології.

У квітні 1942 р. Бабак закінчив Сталінградську військову авіаційну школу і вже в травні прибув на Кримський фронт, у 45-й ВАП (з 18 червня 1943 р. — 100 ГВАП), яким командував І. Дзусов. Льотчики полку воювали тоді на Як-1, виконуючи завдання з прикриття наземних військ, супроводу та штурмівки. Поступово відступаючи на схід, полк брав участь у боях на Південному, Північно-Кавказькому, Закавказькому фронтах. У цих боях сержант Бабак збив свій перший Ме-109.

19 вересня 1942 особовий склад полку був виведений з фронту на відпочинок, поповнення та перенавчання. У грудні 1942 р. льотчики освоїли «Кіттіхоукі», а на початку 1943 р. — «Аерокобри». 9 березня вони приступили до бойової роботи з Краснодарського аеродрому. Бабаку дісталася «Аерокобра» П-39Д-2, заводський номер 41-38416. У березні він збив на ній Ме-109 і Ю-87, а в квітневих боях на Кубані, що доходили до 50 боїв на день, знищив 14 німецьких винищувачів. Поряд з Фадєєвим, Покришкіним, Семенишиним він був у той час одним з найрезультативніших асів Кубанської битви. Але на початку травня важка форма малярії надовго залишила лейтенанта Бабака поза бойовими діями.

У вересні, повернувшись до полку, він отримав нову «кобру» з написом: «Від школярів Маріуполя» — і вже в перший бойовий виліт збив Ме-109. Цей «мессер» він атакував з 20-30 метрів, мастило з розваленого від гарматної черги літака залило ліхтар, і садити машину довелося, дивлячись у бокове скло ліхтаря. Кілька місяців він літав у парі з молодим льотчиком П. Гучеком, що став згодом Героєм Радянського Союзу.

У бою над озером Молочне на очах сотень воїнів наземних військ четвірка Бабака протягом хвилини збила чотири Ме-109. Це був його п'ятий бойовий виліт за день, і перевтома знову викликало загострення хвороби.

Навесні 1944 р. після повернення з госпіталю льотчик був призначений заступником командира з ВСР 100-го ГВАП. Брав участь у боях під Яссами і Сандомиром. Знову набравши бойову форму, результативно боровся в боях Львівсько-Сандомирської операції, збив 6 німецьких літаків. У березні 1945 р. гвардії капітан Бабак став командиром уславленого «покришкінского» 16-го ГВАП. А через кілька днів у парі з молодим льотчиком вилетів на штурмівку в район міста Лаубаш. Мотор в літаку Бабака загорівся над ціллю, і він був змушений вистрибнути з парашутом.

Іван Ілліч потрапив у полон. Ведений не зміг зорієнтуватися, і, незважаючи на інтенсивні пошуки і особистий контроль маршала Конєва, не знайшли навіть літака, що впав.

Упав на позиції ворожих артилеристів і в напівпритомному стані, обгорілий, був узятий у полон.

- Коли втікав від лазні до літака, ордена свої я не встиг почепити, не до того було, - згадував Бабак. - Ну і вирішив видати себе за рядового льотчика. А вони слухають мої байки і сміються. Потім дають мені альбом із фотографіями наших асів-винищувачів, де на першому місці красувався портрет Покришкіна, ну і моя особистість там теж виявилася...

Бабак був відправлений у табір для військовополонених. Інші полонені лікували його там чим могли. У полоні Іван Бабак пробув до кінця війни. Завдяки довгим зусиллям Олександра Покришкіна, він був знайдений в одному з таборів для інтернованих, де колишні військовополонені проходили перевірку, звільнений і відправлений у полк.

Допомога Покришкіна позбавив його від необхідності проведення слідства щодо обставин потрапляння у полон, однак й представлення до другої Золотий Зірці не пройшло. За час війни Бабак провів близько 300 бойових вильотів, особисто збив 33 і в групі 4 літаки противника. У 1949 р. гвардії капітан Бабак звільнився в запас і повернувся до вчительської діяльності: був директором однієї зі шкіл у Більську, викладав хімію. Пропрацював багато років, і ніхто в школі, ані вчителі, ані діти, не знали, що їх викладач хімії, скромний і небагатослівний Іван Ілліч Бабак, — один з найкращих асів Другої Світової війни, особисто збив 37 ворожих літаків. Дізнавшись про це, на одній із зустрічей ветеранів 9-ої ГвІАД у Києві, Олександр Покришкін обурився:

- Ну, знаєш, друже люб'язний, від такої твоєї скромності гординею та образою на весь світ віддає. Золоту Зірку тобі вручили не для того, щоб ти її в шкатулці ховав! Ось тобі дублікат Зірки, у мене ще є, і будь добрий носити її і пацанів на прикладі своїх подвигів виховувати.

Пізніше Іван Ілліч переїхав у Полтаву, працював викладачем у хімії у Полтавській школі-інтернаті ім. Крупської, середній школі № 29, працював інспектором міськвно, директором полтавської середньої школи № 7. Іван Ілліч згадував про небачені за розмахом і запеклістю повітряні бої у небі Кубані у квітні-травні 1943 року, коли доводилось робити по 5-6 бойових вильотів у день; кожну хвилину падав підбитий німецький або радянський літак.

— Саме тоді ми найбільше грали в шахи.

— Але ж кожен робив в день декілька вильотів?

— Ось-ось, чергували біля літаків. Влаштовувалися під крилами і грали, чекаючи наказу на виліт. Знаєте, гра знімала психологічну напругу, а якщо ще й виграєш, то і зовсім настрій піднімається.

Де не працював, скрізь насаджував шахи, — Бабак так і каже: насаджував. Пропагував, діставав інвентар, сам вів заняття, грав. Вже на пенсії став вести шаховий гурток при кімнаті школяра. А ще був заступником голови обласної шахової федерації.

Написав книгу «Зірки на крилах» (Харків: «Прапор», 1975 та інші видання).

Помер 24 червня 2001 року, похований на Центральному цвинтарі у місті Полтаві.

Вшанування пам'яті[ред.ред. код]

Ім'я Героя було присвоєно піонерським загонам школи № 28 в Полтаві, шкіл в Олексіївці і в селищі Южний Багратионівського району Калінінградської області.

Посилання[ред.ред. код]