Бузук Петро Панасович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Петро Панасович Бузу́к (псевдоніми П. Росич, П. Р.[1]; 19 червня (1 липня) 1891(18910701) або 2 червня, с. Шерпень, Бендерський повіт, Бессарабська губернія, Російська імперія або с. Тернівка, Парканська волость Тираспольський повіт Херсонська губернія, Російська імперія[2] — 7 грудня 1938, Вологда, Росія) — український і білоруський мовознавець-славіст, педагог. Доктор філологічних наук (1924 рік).

Життєпис[ред. | ред. код]

Щодо місця народження нема однозначної інформації. За однією версією, народився в с. Шерпени (Шерпень) Бендерського повіту Бессарабської губернії, за іншою — в с. Тернівка Парканської волості Тираспольського повіту Херсонської губернії в сім'ї народного вчителя[2].

1904—1910 роки — навчався в Олексіївському реальному училищі в Тирасполі, де був одним із найкращих учнів. Після його закінчення самостійно готувався і поступив у Імператорський Новоросійський університет (нині — Одеський національний університет імені І. І. Мечникова) в Одесі на історико-філологічний факультет. Закінчив його 1916 року. За поданням професора Б. Ляпунова був залишений в університеті для підготовки до професорського звання[2].

З 1920 року — викладав у Гуманітарно-суспільному інституті, Археологічному інституті, в Одеському інституті народної освіти (колишній Новоросійський університет).

Вивчав проблеми праслов'янської мови, діалектного роздрібнення мови слов'ян дописемної епохи, мови давніх слов'янських пам'яток, а також пам'яток давньої Русі, питання загального та порівняльного мовознавства, психології мови, вивчав філологічну діяльність Олександра Потебні, Б. Ляпунова, Олексія Соболевського, Івана Бодуена де Куртене та інших. Багато праць присвятив історії та діалектології української мови, аналізові мови та стилю окремих творів української літератури, особливостям сучасної української мови.

1924 рік — магістр Петро Бузук захистив докторську дисертацію з філології на тему «До питання про місце написання Маріїнського євангелія» (йшлося про Болгарію)[2].

З осені 1925 року на запрошення ректора Білоруського державного університету Володимира Пічети переїхав до Мінська, де викладав у БДУ. У 1926 році перейшов до Інституту білоруської культури (вчений секретар з 1929 року). Голова Діалектологічної комісії від 1929[1].

У 1929 році взяв участь у I Міжнародному конгресі славістів у Празі, де виступив з ідеєю створення загальнослов'янського лінгвістичного атласу[2].

Багато зробив для розвитку білоруського мовознавства. Найбільшим його досягненням у цій галузі стала монографія «Спроба лінгвістычнае географіі Беларусі. Ч. 1. Фонетыка і морфолёгія. Вып. 1. Гаворкі Цэнтральнае і Ўсходняе Беларусі і суседніх мясцовасьцяй Украіны і Вялікарасіі ў першай чвэрці ХХ ст.» (Мінськ, 1928 рік). Водночас продовжував україномовні студії.

Під псевдонімами П.Росич, П. Р. тощо друкував свої вірші, прозу, переклади. З 1928 року був членом літературного об'єднання «Маладняк»[1].

6 серпня 1930 року ГПУ Білоруської РСР заарештував його у справі «Спілки визволення Білорусі» (згодом звільнений).

З 1931 року був директором Інституту мовознавства АН БРСР. Водночас завідував кафедрою мовознавства в БДУ, читав там курс загального мовознавства, методику та наукову граматику білоруської мови[2].

9 лютого 1934 року — другий арешт. За постановою «трійки» від 3 квітня 1934 року висланий до Вологди на 3 роки, де працював бібліотекарем (1934—1935 роки) і викладав німецьку мову в педінституті.

Після закінчення терміну заслання, 15 липня 1937 року, заарештований утретє, після тривалого слідства засуджений до розстрілу, розстріляний 7 грудня 1938 року у Вологді[1].

1956 року посмертно реабілітований.

В тій чи іншій мірі володів усіма слов'янськими, румунською (молдавською), італійською, німецькою, англійською, татарською, івритом, латиною та деякими іншими мовами[2].

Праці[ред. | ред. код]

  • Очерки по психологии языка: Краткое руководство по вопросам общего языковедения. О., 1918;
  • Мова і правопис в творах Г. С. Сковороди: Пам'яті Г. С. Сковороди (1722—1922): Зб. ст. О., 1923;
  • Замітки з української мови: Дві подробиці укр. звучні // Slavia. 1924. Seš. 3. Roč. 3;
  • Уваги до дієприкметників в українській мові // Вісн. Одес. комісії краєзнавства при ВУАН. 1925. Ч. 2—3;
  • Взаємовідносини між українською та білоруською мовами: Методол. нарис // Зап. Істор.-філол. відділу УАН. 1926. Кн. 7—8;
  • Кілька уваг про молдавсько-українські зносини // Україна. К., 1926;
  • Памяці Франка // Полымя. 1926. № 4;
  • Українські етимології // Зап. Істор.-філол. відділу УАН. 1926. Кн. 7—8;
  • З лінгвістичних розкопин на Білорусі: Грамат. й етимол. замітки // Там само. 1927. Кн. 13—14;
  • Нарис історії української мови. Вступ, фонетика і морфологія з додатком історичної хрестоматії // Там само. Кн. 48;
  • Діалектологічний нарис Полтавщини // Укр. діалектол. зб. Кн. 2. К., 1929;
  • Історична фонетика та морфологія української мови: Істор. курс укр. мови. Х., 1929 (співавт.);
  • З історичної діалектології української мови. Говірка Луцької євангелії 14 в. // Зб. комісії для дослідж. історії укр. мови. К., 1931. Т. 1.

Примітки[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

Література та джерела[ред. | ред. код]

  • Ілляш М. І. Петро Панасович Бузук: Одес. період наук. діяльності // Тези наук. конф. Одес. ун-ту. 1965;
  • Рамановіч Я., Юрэвіч А. П. А. Бузук. Мінск, 1969;
  • Зленко Г. Д. Страницы биографии П. А. Бузука // Кодры. 1973. № 2;
  • Бузук Петр Афанасьевич // Булахов М. Г. Восточнославянские языковеды: Биобиблиогр. слов. Т. 2. Минск, 1977.
  • Г. Д. Зленко Енциклопедія сучасної України. — Т. 3. — Київ, 2004., стор. 553—554
  • Півторак Г. П. БУЗУК Петро Опанасович // Українська мова : енциклопедія. — К. : Українська енциклопедія, 2000. — ISBN 966-7492-07-9. — С. 58.
  • Датченко Ю. В. До питання про лінгвістичну спадщину Петра Бузука.
  • Бузук Петро Панасович // Українська граматика в іменах. Донецьк, 2013. С. 52-53.