Бодуен де Куртене Іван Олександрович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Baudouin2.jpg
Народився 13 березня 1845(1845-03-13)[1]
Радзимін[2]
Помер 3 листопада 1929(1929-11-03)[2][1] (84 роки)
Варшава[2]
Поховання Protestant Reformed Cemetery in Warsaw[d]
Громадянство (підданство) Flag of Poland.svg Польща
Flag of Russia.svg Російська імперія
Діяльність мовознавець, есперантист і викладач університету
Alma mater Карлів університет
Відомі студенти Генко Анатолій Несторович[d]
Діти Цезарія Бодуен де Куртене Еренкройц Єнджеєвичова[d]
Нагороди
Орден Святої Анни 2 ступеня
Орден Святої Анни 3 ступеня
Орден Святого Станіслава 2 ступеня
Орден Святого Володимира 4 ступеня
орден Святого Станіслава 3 ступеню Order of Saint Stanislaus
Орден Святої Анни
Імператорський орден Святого Рівноапостольного князя Володимира Медаль «У пам'ять царювання імператора Олександра III»
q: Висловлювання у Вікіцитатах
CMNS: Медіафайли на Вікісховищі

Ян Нєці́слав Іґна́́ци (Іван Олександрович) Бодуе́н де Куртене́ (пол. Jan Niecisław Ignacy Baudouin de Courtenay, рос. Иван Александрович Бодуэн де Куртенэ; 13 березня 1845, Радзимін, поблизу Варшави — 3 листопада 1929, Варшава) — польський мовознавець, член Польської академії знань1887), член-кореспондент Петербурзької Академії наук1897), іноземний член НТШ1914). Перший розробив теорію фонеми і фонетичних чергувань. Виступав проти заборони царським урядом української мови, листувався з І. Я. Франком та В. М. Гнатюком. Жив і працював у Польщі та Російській імперії.

Біографія[ред.ред. код]

Народився в Радзиміні поблизу Варшави. Одним з його предків був французький аристократ, який перебрався до Польщі під час правління короля Августа II Сильного. У 1832 р. вступив до Головної школи, навчального закладу, на основі якого був заснований Варшавський університет. В 1866 р. закінчив навчання на факультеті історії та філології і отримав премію від Міністерства освіти Російської імперії. На отримані гроші продовжив навчання у навчальних закладах Європи, зокрема у Празі, Єні та Берліні. В 1870 р. в університеті Лейпцига захистив дисертацію польською мовою «Про давньопольську мову до 14 століття».

Був двічі одружений. Першою дружиною була лютеранка Цезарія Прифкова (1841—1878), яка похована на євангельсько-аугсбурзькому (Лютеранському) цвинтарі в Варшаві. Коли дружина померла, Бодуен де Куртене розмістив такий некролог: «Янгол кохання, доброти та прощення, лише смертю своєю засмутила кохаюче її серце» («Anioł miłości, dobroci i przebaczenia, jedynie śmiercią swoją zasmuciła kochające ją serca.»).

Другою жінкою була Ромуальда Багницька, польська письменниця, історик та політолог (18571935). У їх шлюбі народилося 5 дітей, серед яких син Святослав - майбутній юрист та дипломат та донька Цезарія Бодуен де Куртене [pl] (1885–1967) - професор етнографії Варшавського університету, після завершення Другої Світової війни - ректор Польського університету в Лондоні[pl]; її першим чоловіком був Макс Фасмер.

Розпочинаючи з 1910 р. Бодуен де Куртене брав активну участь в політиці та виступав за культурну самостійність Польщі та рівні з російською мовою права на вживання польської мови. Декілька разів був заарештований поліцією. У 1915 р. за публікацію статті про національну автономію в межах Російської імперії був затриманий Охранкою, яка боролася з політичними ворогами царату та провів 3 місяці в ув'язненні.

Після відновлення у 1918 незалежності Польщі Бодуен де Куртене повернувся на батьківщину та продовжив свою наукову та громадсько-політичну діяльність. У 1922 попри бажання самого Бодуена де Куртене був висунутий національними меншинами Польщі кандидатом у Президенти країни. З 1919 - почесний професор та завідувач кафедри порівняльного мовознавства Варшавського університету.

У 1927 р. Ян Нєціслав Бодуен де Куртене оголосив про свій вихід із Римо-католицької церкви без приєднання до якої-небудь іншої церкви чи деномінації.

Помер у Варшаві. Похований на Варшавському євангельсько-реформаторському (Кальвіністському) цвинтарі.

Наукова діяльність[ред.ред. код]

Бодуен де Куртене вніс значний доробок до мовознавства та лінгвістики. До нього в європейському мовознавстві панував історичний напрямок — мови вивчались лише за писемністю. Вчений довів, що суть мови - у мовній діяльності, а отже потрібно вивчати живі мови та діалекти. Тільки за такого підходу можливо усвідомити, як функціонує мова та перевірити правильність лінгвістичних теорій.

Бодуен де Куртене — засновник так званої казанської лінгвістичної школи[pl], автор праць із загального, індоєвропейського, слов'янського, польського та російського мовознавства, серед яких: «Матеріали для південнослов'янської діалектології та етнографії» (ч. 1—3, 18951913), «Порівняльна граматика слов'янських мов…» (1902), «Нарис історії польської мови» (1922) та ін.

Вивчення фонетичних особливостей слов'янських мов та діалектів привели до створення теорії фонем та фонетичних опозицій. Свою теорію Бодуен де Куртене виклав 1895 р. в «Досвіді фонетичних чергувань». Бодуен де Куртене став засновником фонології та попередником теорії М. С. Трубецького. При створенні своєї теорії Бодуен де Куртене опирався на ідеї свого молодшого колеги та талановитого польського вченого М. В. Крушевського (1851—1887), який також працював у Казанському університеті.

Бодуен де Куртене вперше запровадив математичні моделі в лінгвістиці. Також він довів, що можна впливати на розвиток мови, а не лише пасивно фіксувати зміни, які відбуваються. На основі його діяльності з'явився новий напрямок в лінгвістиці — експериментальна фонетика.

Бодуен де Куртене приділяв велику увагу дослідженню суспільної природи мови, спорідненості мов, вивчав говори, підготував у 19031909 рр. до друку третю та четверту редакцію словника В. І. Даля, в яких він уточнив етимологію слів, виправив розподіл по гніздам, а також доповнив словник новими словами. За свої доповнення Бодуен де Куртене було жорстко критиковано, а за радянських часів його редакції словника В. І. Даля не перевидавалися.

У багатьох працях Бодуена де Куртене розглядаються питання української мови та літератури. Виступав проти обмежень царським урядом вживання української мови. Підтримував наукові контакти з І. Франком і В. Гнатюком, у статті «З фольклорних дрібниць» високо оцінив діяльність Гнатюка.

Бодуен де Куртене писав свої твори російською, польською, італійською, словенською, німецькою, французькою, чеською, литовською та іншими мовами.

Родина[ред.ред. код]

Його донька, Бодуен де Куртене Софія (1887—1967) — російська та польська художниця, представниця раннього російського авангарду.

Твори[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

  • Українська радянська енциклопедія : у 12-ти т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
  • Щерба Л. В. И. А. Бодуэн де Куртенэ. Известия по русскому языку и словесности, 1930, т. 3, кн. 1.
  • И. А. Бодуэн де Куртенэ. — М., 1960
  • Тимошенко П. Д. Ян Бодуен де Куртене і українська мова. «Українська мова в школі», 1960, № 1, с. 30-35.
  • Di Salvo M. Il pensiero linguistico di Jan Baudouin de Courtenay. Lingua nazionale e individuale. Con un'antologia di testi e un saggio inedito. — Padova, 1975.
  • Лесів М. Ян Неціслав Бодуен де Куртене. «Наша культура», 1979, № 11, с. 5-7.
  • Шарадзенидзе Т. С. Лингвистическая теория И. А. Бодуэна де Куртенэ и ее место в языкознании 19 — 20 веков. — М., 1980
  • Ковалик І. І. Ян Бодуен де Куртене. Казанська (Петербурзька) школа. У кн.: Ковалик І. І., Самійленко С. П. Загальне мовознавство. — Київ, 1985, с. 188—202.
  • Mugdan J. Jan Baudouin de Courtenay (1845—1929): Leben und Werk. — München, 1984.
  • Stankiewicz E. Baudouin de Courtenay a podstawy współczesnego językoznawstwa. — Wrocław, etc., 1986.
  • Пастернак Г. Ю. Лицар слов'янського слова. «Відродження: Український міжетнічний науково-педагогічний журнал», 1995, № 1, с. 72-74.
  • Budziak R. Jan Baudouin de Courtenay als Soziolinguist und Sprachsoziologe: Diss. zur Erlangung des Doktorgrades… — Bamberg, 1997.
  • Вакуленко С. Про теоретичне підґрунтя характеристики української мови Яном Бодуеном де Куртене. У кн.: Збірник Харківського історико-філологічного товариства. Нова серія. — Харків, 2002, т. 9, с. 301—314.
  • Українська літературна енциклопедія. — Т. 1. — К., 1988. — с. 203—204.

Посилання[ред.ред. код]

  • а б data.bnf.fr: платформа відкритих даних — 2011.
d:Track:Q20666306d:Track:Q54837
d:Track:Q649d:Track:Q17378135