Білгук

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Зовнішній вигляд типового білгука

Бі́лгук, біл, біл-гвіза́рма[1][2][3] (англ. bill, bill hook, bill-guisarme, фр. vouge, voulge, couteau de brèche, нім. Hippe) — холодна держакова зброя, уживана піхотинцями середньовічної Європи. Споріднена з алебардою, глефою, совнею й гвізармою.

Варіанти української транскрипції: білл, біль, білль, білхук, біллхук, біллгук та ін.

Значення назви[ред. | ред. код]

Англійська назва цієї зброї (bill, bill hook), як і німецька (Hippe) буквально означають «садовий ніж», «сікач», оскільки зовнішньо вона нагадує насаджений на довге ратище цей інструмент. Французьке слово vouge (voulge), яким перекладають англійське bill hook, може також вживатись щодо іншої зброї — вульжа.

Опис[ред. | ред. код]

Білгук являє собою криве лезо, зі загострене внутрішньою крайкою, насаджене на довгий держак (до 2 м). Серпоподібний клинок був надзвичайно ефективною зброєю, подібно ятагану, він завдавав вельми згубних ударів. Загнутим лезом-гаком перерізували як жижки коней, так і шкіряні зчленування лицарських обладунків, окрім того, його можна було використовувати як бойовий багор — для стягання вершника з коня. Подальше вдосконалення білгука привело до появи у нього списоподібного вістря і гака на обусі: таку зброю можна класифікувати як гвізарму.

Розрізнюють багато типів білгуків, але більшість з них радше належать до інших типів держакової зброї — гвізарм, глеф. В англомовних джерелах «англійським» білгуком (English bill) звуть зброю з короткими, широкими рублячими лезами (часто зі списоподібним вістрям), а «італійським» (англ. Italian bill, а також «ronco») — зброю, що зазвичай класифікується як гвізарма (італ. ronco, roncone).

Протягом XVI ст. більшість європейських армій вже перейшли на піки й арбалети, у той час як основною зброєю англійської піхоти залишались луки й білгуки. Піхотинці, озброєні ними, йменувались «білменами» (англ. billmen, фр. vougiers)[4]. Навіть за Тюдорів, «сікачі» були звичайними серед новобранців, відправлених на війну з шотландцями. Битва біля Флоддена являла собою приклад зустрічі прихильників «континентального» стилю з піками (шотландців) і піхотинців з білгуками (англійців).

Поряд з пікою, білгуки згадуються як основна зброя повстанців Ольстеру під час Ірландського повстання 1798 року[5]. Будучи застарілими вже на XVII ст., білгуки використовувались англійськими колоністами в Америці для захисту від індіанців й іспанців. Зразки їх знайдені на місці Джеймстауна у Вірджинії[6].

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

Джерело[ред. | ред. код]

  • Stewart, A.T.Q (November 1995). The Summer Soldiers: 1798 Rebellion in Antrim and Down (paperback). Blackstaff Press Ltd. с. 294. ISBN 0-85640-558-2.