Глефа

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Глефи

Гле́фафр. glaive через нім. Glefe), вона ж гле́ва, гле́вія — вид держакової піхотної холодної зброї ближнього бою.

Історія слова глефа і його значення[ред. | ред. код]

Назва «глефа» походить через німецьку з французької мови. Практично всі дослідники проводять етимологію цього слова до лат. gladius або до кельтського cladivos, що означає «меч». Проте, у всіх ранніх англійських та французьких джерелах glaive стосується списа. Саме в цьому значенні слово фігурує в англійській мові приблизно з XIV до середини XVI століть. Свого нинішнього значення glaive набуває з XV століття. Приблизно в той самий час воно стає поетичним позначенням меча (саме в цьому значенні («меч») найчастіше використовується в сучасній французькій мові). Зрідка щодо глефи уживають іншу назву — «глевія», польського походження (glewia).

Починаючи з 1980-х років слово «глефа» придбало ще одне значення та стало позначати метальну зброю, схожу на сюрікен японських ніндзя, лише більшого розміру. Ця вигадана зброя найчастіше наділяється здатністю повертатися до метальника, як бумеранг. У такій якості глефи з'явилися на сторінках фантастичної літератури і в художніх фільмах (наприклад, п'ятипелюсткова глефа з фільму Крулл), у комп'ютерних іграх Dark Sector, Torchlight 2, Warframe та Dungeon Siege II[en].

Опис[ред. | ред. код]

Складається з держака (1,2 — 1,5 метра) та наконечника (40 — 60 сантиметрів, ширина 5 — 7 сантиметрів). Держак зазвичай покривається заклепками або увивається металевою стрічкою для запобігання бути перерубаним.. Наконечник — клинок, має вигляд заточеного лише з одного боку широкого фальшіона. Від обуха наконечника відходить паралельний або спрямований під невеликим кутом до клинка шип (так званий «гострий палець»), що служить, по-перше, для захоплення зброї при відбитті удару зверху, а по-друге, для завдання більш ефективних проти закутих у броню супротивників колючих ударів (на відміну від ударів рублячих, вони завдаються наконечником). Однак основне призначення глефи — все ж нанесення саме ударів що рубають. На нижній частині держака також був наконечник (т. зв. «підтік» або «п'ята»), але він зазвичай не заточувався, а просто загострювався — він використовувався як противага для балансування зброї та для добивання поранених.

Вояк з глефою в стьобанці та капеліні

Модифікації глефи[ред. | ред. код]

Існували різні модифікації глефи — починаючи від однакових двосічних вузьких довгих клинків на обох кінцях держака і до широкого, що нагадує сокиру наконечника на одному кінці та простого кулястої противаги на іншому. Двоклинкова модифікація глефи (з клинками на обох кінцях держака) зустрічається вкрай рідко. Всього модифікацій глефи близько 100.

Глефи використовувалися як особиста зброя з XIV-го століття, зокрема — як приватне озброєння арбалетників у Бургундії[1]. Добре показала себе як зброя для відбиття атак кінноти. До XVIII століття використовувалася як зброя палацової варти, потім вийшла з ужитку.

Зараз глефи є зброєю лише швейцарських гвардійців, які охороняють Ватикан[2].

Найближчі аналоги глефи — алебарда, бердиш, совня[3], сокира, як можливі аналоги наводяться нагіната, гуань-дао, нагамакі, протазан (він же «партазан»). Деякі енциклопедії[4] взагалі відносять глефу до алебарди.

Глефи в літературі та мистецтві[ред. | ред. код]

Глефи у творчості Ніка Перумова[ред. | ред. код]

Глефи згадуються як улюблена зброя головного героя пенталогії Ніка Перумова «Хранитель мечів» Кера Лаеди, він же воїн Сірої Ліги Фесс, він же некромант Неясить. Слід зауважити, що глефа Фесс не є типовим представником глефи — вона, по-перше, двоклинкова (з двома рублячими наконечниками з обох кінців держака); по-друге, коротка і дуже легка (на відміну від справжньої глефи, яка була важкою зброєю, взагалі не призначеною для філігранного фехтування), по-третє, Фесс без проблем використовує її в підвалах та печерах[5], що для довгої держакової зброї нехарактерно; по-четверте, відбити важкою довгою глефою пущену впритул стрілу можна лише з чистої випадковості.

Через творчість Ніка Перумова багато хто уявляє собі глефу виключно двоклинковою, тоді як двоклинкової зброї з клинками на обох кінцях держака в Європі практично не існувало. Такі двоклинкові види індивідуального озброєння існували в Індії і в Китаї, де великий наголос робився на індивідуальну майстерність бійця[6], але не в Європі, де основний акцент ставився на командну роботу.

Китайські зображення[ред. | ред. код]

Глефи (Гуань дао) є постійним атрибутом у зображеннях Гуань Юя, воєначальника епохи Троєцарствія, ІІІ ст. н. е.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Источник: http://nellija.sitecity.ru/ltext_2901135130.phtml?p_ident=ltext_2901135130.p_2506110626.
  2. Описание оружия Ренессанса (англ.)
  3. Сравнительна таблица именований холодного оружия[недоступне посилання з квітень 2019].
  4. Источник: http://www.weapon.vir.ru/alphabet/ru/3/glefa/index.html Архівовано 1 липень 2007 у Wayback Machine..
  5. Див., наприклад, книжки «Діамантовий меч, дерев'яний меч», де Фесс б'ється глефою в підвалі, чи «Самотність мага».
  6. См. посвящённый оружию форум, статья про глефу Архівовано 28 жовтень 2008 у Wayback Machine. и статью «оружие в играх».

Посилання[ред. | ред. код]