Вербовець (Лановецький район)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
село Вербовець
Verbovets s.png Verbovets lan prapor.png
Герб Вербовця Прапор
Країна Україна Україна
Область Тернопільська область
Район/міськрада Лановецький
Рада/громада Вербовецька сільська рада
Код КОАТУУ 6123882401
Облікова картка Вербовець 
Основні дані
Засноване 1463
Населення 988
Територія 5.627 км²
Густота населення 175.58 осіб/км²
Поштовий індекс 47430
Телефонний код +380 3549
Географічні дані
Географічні координати 49°48′38″ пн. ш. 25°53′53″ сх. д. / 49.81056° пн. ш. 25.89806° сх. д. / 49.81056; 25.89806Координати: 49°48′38″ пн. ш. 25°53′53″ сх. д. / 49.81056° пн. ш. 25.89806° сх. д. / 49.81056; 25.89806
Водойми Безкарда
Відстань до
районного центру
18 км
Найближча залізнична станція Вишгородок
Відстань до
залізничної станції
3 км
Місцева влада
Адреса ради 47430, с. Вербовець
Карта
Вербовець. Карта розташування: Україна
Вербовець
Вербовець
Вербовець. Карта розташування: Тернопільська область
Вербовець
Вербовець

Ве́рбовець — село Лановецького району Тернопільської області. До Вербівця належав хутір Діброва (до 1951; нині належить до села Коханівка Збаразького району). Центр сільради.

Населення — 968 осіб (2003).

Географічне розташування[ред. | ред. код]

Село Вербовець знаходиться біля витоків річки Жирак, на заході району. Нижче за течією на відстані 1 км розташоване село Мартишківці.

Історія[ред. | ред. код]

Виникнення[ред. | ред. код]

Село має свою історію, яка сягає у сиву давнину. В «Статистических описаниях церквей Волынской губернии» Н. З. Теодоровича Вербовець (Вербова) як володіння збаразького князя Солтана датується 9 липням 1463 р. Село Солтану було подаровано литовським князем Свидригайлом за вірну службу.

Однак, як свідчать археологічні розкопки і легенди, село значно давніше. З переказів відомо, що в давні часи невелике поселення було розташоване дещо в іншому місці. Де зараз Стадниця, були Малі Комаринці, а Великі Комаринці — ліворуч від Рудки, в сторону до Глибокої долини. Там і тепер знаходять уламки глиняного посуду. А на горі, що над Рудкою, був цвинтар, який тягнувся аж до хуторів села Мартишківці.

Назва[ред. | ред. код]

Жителі села Комаринці вимерли від епідемії чуми. Щоб заселити поміщицькі землі, обробляти їх, почали вербувати людей з інших сіл. Назва села пішла від слова «вербувати», але дехто назву пояснював простіше. Завербовані поселились в долині, поблизу річки, біля якої росли верби. Село назвали Вербовець (Вербова).

Татарські напади і бої в околиці[ред. | ред. код]

Вербовець, як і навколишні села, пустошили татарські орди, шляхетське панування, кріпаччина, холера, чума, голод, нальоти сарани, що виїдала все.

Село палили загони Куремси та Бурундая. Під Білкою, яка межує з Вербівцем, у 1474 р. литовсько-русько-польські війська розгромили татар. З початку навали Батия до кінця XVII ст. монголо-татари 42 рази нападали на цей край.

У хроніці Стрийковського Матвія розповідається, що 28 квітня 1512 р. Острозький Костянтин з 4000 волинян і поляків під Лопушно розгромив 25-тисчну орду перекопських татар і звільнив під Білкою 16 тисяч чоловіків, жінок і дітей з ясиру. Восени 1618 р. знову велика татарська орда дісталась Поділля, спалила Білку і всі навколишні села. Не оминуло це лихо і Вербівця. А Костянтин Острозький, правдоподібно, добирався з своїм військом з-під Лопушно до Крем'янця Вербовецьким шляхом, що був основним сполученням між містами: Вишгородок-Вишнівець-Крем'янець.

Під владою Речі Посполитої і Російської імперії[ред. | ред. код]

Волинь, яка була під владою і Литви, і Польщі, і Росії, не мала можливості для національного розвитку. У Вербовець, як і в усі села Волині, прийшла кріпаччина. Ще в другій половині XVI ст. внаслідок запровадження фільваркових господарств селяни втратили землю і стали безземельними. Все це зміцнювало матеріальне становище феодалів.

Усі землі навкруги належали князям Вишневецьким. Як свідчать архівні джерела, а також опис до карти «Волинське воєводство, 1629 р., поселення і володіння», видані у 1930 р. вченими Київського університету, на той час Вербовець вважався містом. Тут нараховувалось 58 димів, проти старовинного сусіднього Вишгородку, де було 111 димів. Поруч із Вербівцем розташовувались: Шепелівка — 56 димів (нині це вулиця села), Старики — 36 димів. Посесором Вербовця, Стариків і Шепелівки був Жоравницький Ян. До Вербовецької волості входили села Лопушно, Пахинки (зараз — Пахиня) з посесором Людзицькою Доротою, де разом нараховувалось 121 дим, Корначівка, Голубе (ще одне невідоме на сьогодні поселення), Шили, де посесором був Лобос Даміян, Білка у 16 димів, де посесором був Ручицький Албрихт. Таким чином, до Вербовецької волості входило 9 поселень у 380 димів з центром у місті Вербовець.

У першій половині XVII ст. село Вербовець належало до Крем'янецького повіту. У селі було 2636 га землі, 1592 морги належало поміщиці Охоцькій, 589,8 га — графу Ржевуському. Решта землі була в користуванні селян, церкви.

В селі було дві корчми. Одна — біля шляху, яким їздили купці з Вишгородка в Крем'янець, друга — в центрі села. Неподалік від корчми була пивоварня. Власником її був пан, що мешкав у селі Борсуках, а в корчмі порядкував єврей, присланий паном.


Діяло товариство «Просвіта» (від 1932).

Символіка[ред. | ред. код]

Затверджена 21 січня 2005 р. рішенням XV сесії сільської ради IV скликання[1].

Автори — Сергій Ткачов, Валерій Напиткін.

Герб[ред. | ред. код]

В червоному щиті срібна підкова, обернена ріжками догори, всередині якої — срібний лапчастий хрест. Підкова вгорі супроводжується золотою вербовою гілкою в стовп.

Щит обрамований декоративним картушем і увінчаний золотою сільською короною.

Підкова — частина родового герба Ржевуських «Кривда». Срібний хрест — символ Волині, а вербова гілка означає назву села.

Прапор[ред. | ред. код]

У центрі квадратного червоного полотнища біла перекинута підкова, усередині якої білий розширений хрест, зверху жовта гілка верби.

Топоніми[ред. | ред. код]

Вулиці села:

  • Підляшшя (Підлісся, Підляша)
  • Зайцева гора
  • Зазамська
  • Зажереєва
  • Долини
  • Корея
  • Шепелівка
  • Куток
  • Зарічка

Пам'ятки[ред. | ред. код]

Є церква святого Миколая Чудотворця (1818; мурована), капличка на відзнаку 10-ї річниці незалежності України (2001).

Пам'ятники[ред. | ред. код]

Встановлено:

  • хрест на честь скасування панщини,
  • пам'ятник воїнам-односельцям, полеглим у німецько-радянській війні (1985),
  • погруддя Тараса Шевченка (1989),
  • хрест на могилі вояків Армії УНР, яких вбили більшовики 1920;
  • символічний березовий хрест на могилі вояків УПА

Споруджено пам'ятник Борцям за волю України (1995).

Соціальна сфера[ред. | ред. код]

Діють загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів, Будинок культури, бібліотека, ФАП, відділення зв'язку.

Відомі люди[ред. | ред. код]

Народилися[ред. | ред. код]

  • Анатолій Барвінський (нар. 1950) — український вчений у галузі диференціальних рівнянь і математичної фізики;
  • Василь Гаргула (нар. 1941) — український вчений в галузі медицини, доцент Тернопільського державного медичного університету;
  • Леонід Середницький (нар. 1941) — український вчений у галузі нафтогазової промисловості, господарник, громадський діяч;
  • Яків Смолій (нар. 1961) — український банкір, заступник голови Національного банку України (курував готівковий обіг, IT і платіжні системи)
  • Григорій Штонь (нар. 1941) — український поет, прозаїк, драматург, літературознавець, літературний критик, кіносценарист, художник.

Проживали[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]