Боровиковський Володимир Лукич

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Володимир Лукич Боровиковський
Володимир Лукич Боровик
Портрет В. Л. Боровиковського роботи Івана Бугаєвського-Благодатного
Народження24 липня (4 серпня) 1757[1]
Миргород, Гетьманщина[2][3][4]
Смерть6 (18) квітня 1825 (67 років)
 Санкт-Петербург, Російська імперія[2]
(інфаркт міокарда)
ПохованняСмоленське православне кладовище і Лазарівське кладовище (Санкт-Петербург)
Національністьукраїнець
КраїнаРосійська імперія
Жанрживописець, портретист, іконописець
НавчанняПетербурзька академія мистецтв
Діяльністьхудожник, іконописець
Напрямокорієнталізм
ВчительЛевицький Дмитро Григорович
ТвориEkaterina Arsenievad, Portrait of Prince A.B.Kurakind, Catherine II during a walk in the Tsarskosyelsky Parkd і A. N. Astafiev's portraitd
БатькоБоровиковський Лука Іванович
Роботи в колекціїТретьяковська галерея, Російський музей, Ермітаж, Національний музей у Варшаві, Національна галерея Вірменії, National Pushkin Museumd, Єкатеринбурзький музей образотворчих мистецтв, Національний музей «Київська картинна галерея», Національний художній музей України, Museum-Preserve «Rostov Kremlin»d, Gatchina Museum-Preserved, Астраханська картинна галерея імені П. М. Догадіна, Novgorodskiĭ gosudarstvennyĭ obʺedinennyĭ muzeĭ-zapovednikd, Павловськ, Ryazan Oblast State Art Museum named after I.P. Pojalostind, Курська державна картинна галерея імені Олександра Дейнеки, Тверська картинна галерея, Музей Тропініна і московських художників його часу, Державний історичний музей і Естонський художній музей
Нагороди
Орден Святого Володимира Орден Святого Володимира IV ступеня

CMNS: Боровиковський Володимир Лукич у Вікісховищі

Володи́мир Лýкич Боровикóвський (нар. 24 липня (4 серпня) 1757(17570804), Миргород, Миргородський полк, Гетьманщина — 6 (18) квітня 1825) — український та російський[5] маляр, живописець, іконописець та портретист, академік Петербурзької Академії мистецтв1795).

Життєпис

[ред. | ред. код]

Народився 24 липня 1757 року в становій козацькій родині Луки Івановича Боровика. Миргород на той час був полковим містом. Більшість населення — козаки, козацька старшина, були тісно пов'язані з полковою адміністрацією. Родичі Боровиковського — його батько, брати і брати батька, що належали до козацької старшини, хоч і займалися іконописом, але в той же час справно несли військову службу.

У рідному місті Володимир жив і працював понад 30 років, 1774 року в Миргородському адміністративному полку отримав високий ранг значкового товариша.

Переїхавши до Петербурга (кінець 1780-х), працював під керівництвом українця Дмитра Левицького. З 1795 року — академік, з 1802-го — радник Академії мистецтв.

Художня творчість

[ред. | ред. код]

Рання творчість пов'язана з традиціями українського живопису 18 століття (релігійні картини в Київському музеї українського мистецтва, портрет бургомістра полтавського магістрату П. Я. Руденка у Дніпровському художньому музеї та ін.).

Великим успіхом користувались його мініатюри й портрети, особливо жіночі (портрети М. І. Лопухіної, 1797; В. І. Арсеньєвої, Російський музей в Петербурзі). В цих портретах, сповнених елегійного настрою, самітна постать жінки зображається в стані мрійного замислення на фоні «сільського пейзажу».

У великих парадних портретах А. Б. Куракіна і Павла І поєднується живописна майстерність із яскравою та переконливою характеристикою особи. Катерину II (1795, Рос. музей, Санкт-Петербург) Боровиковський зобразив звичайною старою жінкою в хатньому одязі на прогулянці в парку.

Нерідко звертається до образів простих людей —подвійний портрет служниць архітектора Львова «Дашенька та Лізонька», портрет торжковської селянки Христини (бл. 1795), портрет селянина, названий «Алегорія зими» (ост. десятиліття 18 ст.).

Богородиця во славі, 1784

В останній період творчості під впливом патріотичного піднесення, викликаного Франко-Московською війною 1812, Боровиковський в створюваних тоді портретах М. І. Долгорукої, А. Л. Сталь, І. А. Безбородька (брата засновника Ніжинського ліцею О. А. Безбородька) та ін. прагнув передати благородство, людську гідність, героїчність. Строгішою стає композиція портретів Боровиковського, чіткішим пластичне моделювання персонажів.

До золотого мистецького фонду належать ікони роботи Боровиковського для головного іконостасу Казанського собору, Троїцького собору Олександро-Невської Лаври в Петербурзі, Покровської церкви на Чернігівщині тощо.

Загалом Володимир Боровиковський створив близько 200 портретів своїх сучасників, написав чимало ікон. Його твори зберігаються в багатьох музеях Росії та України.

Експонування творів і пам'ять

[ред. | ред. код]

Окремі твори Боровиковського зберігаються в музеях Києва: Національному художньому музеї і Національній картинній галереї.

У 2000-х роках у рідному місті В.Боровиковського Миргороді одну з вулиць було названо ім'ям митця, а наприкінці 2008 року в центрі міста на вулиці Миколи Гоголя було відкрито пам'ятник славетному землякові роботи скульптора Миколи Мірошниченка, з нагоди чого відбулися урочистості за участю представників обласної та міської влади, громадськості, автора монумента та меценатів увічнення пам'яті В.Боровиковського та ін. відомих миргородців[6].

В Полтаві один з бульварів мікрорайону Огнівка також носить ім'я Володимира Боровиковського.

Галерея портретів

[ред. | ред. код]

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. https://bigenc.ru/fine_art/text/1878869
  2. а б Боровиковский Владимир Лукич // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохорова — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.
  3. http://www.artfortune.com/vladimir-lukich-borovikovsky/artist-20994/
  4. http://www.wumag.kiev.ua/index2.php?param=pgs20082/26
  5. Vladimir Lukich Borovikovsky | Russian artist | Britannica. www.britannica.com (англ.). Процитовано 30 липня 2022.
  6. Василь Неїжмак Митець із козацького роду. У Миргороді відкрили пам'ятник художнику Володимиру Боровиковському [Архівовано 23 липня 2015 у Wayback Machine.] // «Україна Молода», № 224 за 25 грудня 2008 року

Джерела

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]