Національний музей «Київська картинна галерея»

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Національний музей «Київська картинна галерея»
(Київська національна картинна галерея) Pictogram infobox palace.png
Терещенковская 9 Киев 2012 01.JPG
50°26′32″ пн. ш. 30°30′53″ сх. д. / 50.44223500002777172° пн. ш. 30.51493400002777889° сх. д. / 50.44223500002777172; 30.51493400002777889Координати: 50°26′32″ пн. ш. 30°30′53″ сх. д. / 50.44223500002777172° пн. ш. 30.51493400002777889° сх. д. / 50.44223500002777172; 30.51493400002777889
Тип художній музей
Країна Q97660576?
Розташування Україна УкраїнаКиїв
Адреса вул. Терещенківська, 9
Архітектор Володимир Ніколаєв, Андрій Гун
Засновано 1922
Відкрито 12 листопада 1922
Режим роботи вт., ср., пт., сб., нд.: 10:00—18:00; пн., чт. — вихідні
Вартість 110 грн (дорослий)
Фонд 14 000
Директор Юрій Вакуленко
Сайт knag.museum
Помилка Lua у Модуль:Location_map/multi у рядку 13: Модуль:Location map: Ні "Модуль:Location map/data/Q97660576" ні "Шаблон:Карта розташування Q97660576" не існують (див. документацію Модуль:Location map та Шаблон:Карта розташування).

CMNS: Національний музей «Київська картинна галерея» у Вікісховищі

Національний музей «Київська картинна галерея» (Київська національна картинна галерея) — музей образотворчого мистецтва в м. Києві, Україна. До березня 2017 — Київський національний музей російського мистецтва. Розташований у приміщеннях будинку Федора Терещенка (кін. XIX—поч. XX ст.; архітектори — Володимир Ніколаєв, Андрій Гун).

Музей володіє колекцією, утвореною з понад 12 тисяч експонатів — від ікон XIII століття до картин та скульптури XIX—XX ст.[1].

Філія музею — Мистецький центр "Шоколадний будинок" та Дитяча картинна галерея, що розміщуються у Шоколадному будиночку (вул. Шовковична 17/2).

Історія[ред. | ред. код]

Музей засновано у 1917 році[2], відкрився 12 листопада 1922 року під опікою Всеукраїнської академії наук[3] під назвою Київська картинна галерея[4]. Основу музейного фонду склали художні колекції київських промисловців та меценатів Терещенків.

Відомі історичні назви:

  • Київська картинна галерея (з 1922)[5]
  • Національна картинна галерея (початок 1930-х)[5]
  • Київський державний музей російського мистецтва (з 1936)[5]
  • Музей російського мистецтва імені Рєпіна[6]
  • Київський національний музей російського мистецтва

Первинна експозиція галереї складалась із близько 200 творів мистецтва, а станом на 1928 рік вже налічувала близько 300 творів[3].

Зараз Київська національна картинна галерея володіє зразками робіт багатьох художників, серед яких — Брюллов Карл Павлович, Левицький Дмитро Григорович, Шишкін Іван Іванович, Ґе Микола Миколайович, Врубель Михайло Олександрович, Левітан Ісаак Ілліч, Нестеров Михайло Васильович, Рєпін Ілля Юхимович, Сєров Валентин Олександрович, Верещагін Василь Васильович, Антокольський Марко Матвійович, Саврасов Олексій Кіндратович, Коровін Костянтин Олексійович.

25 січня 2017 року на засіданні комісії з питань культури КМДА ухвалили рішення про зміну назви Національний музей російського мистецтва на Національний музей «Київська галерея».[7] Водночас комісія відмовилася присвоювати закладу ім'я засновника музею Федора Терещенка, мотивуючи це небажанням трудового колективу.[8].

2 березня 2017 року на пленарному засіданні Київської міської ради ухвалено рішення про повернення музею історичної назви — Національний музей «Київська картинна галерея» (офіційна скорочена назва — Київська національна картинна галерея)[9]. Рішення набуло чинності 21 березня 2017 року після його офіційного оприлюднення в газеті «Хрещатик»[10].

Колекції[ред. | ред. код]

Первинна експозиція музею становила близько 200 творів, зараз — розміщується більш ніж в 30 залах. Побудована за хронологічним принципом, вона знайомить глядача з києворуським іконописом, а також відображає майже всі основні етапи розвитку живопису північно-східних князівств, Російської імперії та Радянського союзу. Зокрема, в експозиції представлене портретне мистецтво XVIII століття, багата й різнобічна колекція другої половини XIX століття, твори передвижників, мистецтво реалізму, академізму, модерну та символізму, роботи художників періоду революції та соціалістичного реалізму.

XIII—XVII століття[ред. | ред. код]

Музей володіє невеликим, але дуже цінним зібранням зразків давньоруського та давньоросійського мистецтва ХIIIХVII століть. В основному це ікони та твори декоративно-ужиткового мистецтва. Головним джерелом формування колекції ікон музею стало зібрання стародавнього живопису Богдана і Варвари Ханенків, відомих київських меценатів і колекціонерів, які на рубежі XIXXX ст. зібрали підбірку іконопису. Серед найвідоміших експонатів у колекції відзначаються[11]:

  • «Борис і Гліб», ХIII ст. Київ.
  • «Тайна вечеря», остання чверть XIV ст.—поч. XVI ст. Середня Русь.
  • «Усікновення голови Іоанна Предтечі», 2-а пол. XVI ст. Середня Русь.
  • «Архангел Михаїл і архидиакон Стефан», кін. XV ст. Новгород.
  • «Чудо Святого Георгія про змія» (Юрій-Змієборець), сер. XVI ст. Середня Русь.
  • «Вогняне сходження пророка Іллі», XV ст. Новгород (провінція?).
  • Деісусний чин (13 фігур), святковий чин (12 клейм), XVI ст. Середня Русь.
  • «Страшний суд», XVI ст. Новгород (північна провінція).
  • Царські врата зі стовпчиком і покровом, XVI ст.—XVII ст. Середня Русь.
  • Богоматір Тихвінська зі святами (у 24 клеймах) та вибраними святими, кін XVI ст.— поч. XVII ст. Новгород.
  • Тріодь пісна (3 двостороннні таблетки), XVII ст. Строгановська школа.

Мистецтво XVIII[ред. | ред. код]

XVIII століття — доба великих перетворень, час утвердження світської культури, коли  формуються жанри живопису, яких не знала Давня Русь: історичний, батальний, портретний, пейзажний, побутовий, натюрморт.

Особливо продуктивно розвивався портретний жанр, який переживав справжній розквіт, недарма той період називають ще століттям портрета. Твори саме цього жанру, що так переконливо відобразили нове розуміння людської особистості, переважають у колекції музею. Зібрання сформувалось не відразу. Серед перших надходжень (1920-ті) було декілька портретів XVIII ст., зокрема два портрета І. П. Аргунова, які і на сьогодні репрезентовані в експозиції. Утім, найбільші надходження відбулись у 1930-х роках, коли до музейної збірки надійшли твори Д. Г. Левицького та В. Л. Боровиковського. У подальшому колекція продовжувала поповнюватись, зокрема роботами І. П. Аргунова.

Простежити розвиток портретного живопису можна, починаючи з «Портрета Єрмака Тимофійовича» та «Портрета фельдмаршала графа Бориса Петровича Шереметєва», виконаних невідомими художниками середини XVIII століття. Представлені в колекції полотна знаних портретистів середини XVIII століття  О. П. Антропова (1716–1795) «Портрет імператриці Єлизавети Петрівни» (1755) та «Портрет графині» (?) (1768) І. П. Аргунова (1729–1802).

Кінець XVIII — початок ХІХ століття були ознаменовані розквітом ще одного різновиду портрета — мініатюрного. Досить часто такі портрети писалися аквареллю з додаванням білил на кістяних пластинах  завтовшки 0,3–0,6 см. Краї крихкої мініатюри захищала рама, що у художньому відношенні становила одне ціле з самим твором.

Про блискучий розквіт портретного живопису  другої половини XVIII свідчать полотна одного з найталановитіших портретистів Д. Г. Левицького (1735–1822). Уродженець України Д. Левицький був заохочений до мистецтва своїм батьком Г. Левицьким, відомим художником-гравером, який довгий час працював у друкарні Києво-Печерської Лаври та був тісно пов’язаний з Києво-Могилянською академією. До кращих творів Левицького у нашій збірці належать: «Портрет князя І. М. Долгорукова» (1782), «Портрет невідомої у блакитному» (1784), «Портрет Катерини ІІ у вигляді законодавиці в храмі богині правосуддя» (близько 1783) та «Портрет великої княжни Олени Павлівни» (1791).

Представлені у музейній колекції також твори молодшого сучасника Левицького, так само вихідця з України, В. Л. Боровиковського (1757–1825).

Особливо високим рівнем виконання та глибиною психологічної характеристики позначений «Портрет В. І. Арсеньєвої уродженої Ушакової» (1895). (Твором, у якому виявились) Ознаки нового етапу класицизму початку ХІХ століття  яскраво виявляються у «Портрет князя М. Г. Рєпніна» (1806), який підкреслює енергійність, вольові якості, рішучість зображеного. В останній чверті XVIII століття поряд з історичним та портретним жанрами починає активно розвиватися пейзажний живопис. В 1776 році в Петербурзькій Академії мистецтв відкривається спеціальний ландшафтний клас. Першим, хто закінчив цей клас з найвищою нагородою — великою золотою медаллю — був Федір Михайлович Матвєєв (1758–1826). Нагорода дала молодому художнику право на пенсіонерську поїздку до Італії, де й було створено представлене в експозиції музею полотно Ф. Матвєєва «Вид на пагорб Челіо в Римі» (1805).

1-а половина XIX століття[ред. | ред. код]

Художня культура цього часу формувалася на тлі значних історичних і суспільних подій. Антинаполеонівські війни, рух декабристів, розвиток громадської думки та філософські погляди 1840–1850-х.  Особливим явищем у вітчизняній культурі стало мистецтво пушкінської доби з її романтичною піднесеністю, вірою у світлі ідеали, В образотворчому мистецтві ці риси знайшли своє найяскравіше відображення у творах О. А. Кіпренського, О. Г. Варнека, В. А. Тропініна, К. П. Брюллова, полотна яких репрезентовані в колекції музею.

О.А. Кіпренський (1782–1836) представлений в експозиції двома творами: «Хлопчик-лаццароні» (1831) та «Портрет сестер графині М. О. Потоцької, графині С. О. Шувалової з десятирічною ефіопкою» (1835).

Творчість  К.П. Брюллова (1799–1852), блискучого живописця та аквареліста пушкінської доби, у музеї представлена двома творами майстра — «Портрет С. Г. Лихоніна». 1841 та «Портрет князя О. В. Мещерського» (1849).

Для України ім’я Брюллова має особливе значення, адже уславлений живописець брав активну участь у визволенні з кріпацтва Т. Г. Шевченка.

Досить повно представлений у музейній колекції творчий здобуток В.А. Тропініна (1776–1857). Більшу частину свого життя художник  був кріпаком графа І. І. Моркова, що мав маєток у селі Кукавка на Поділлі. Згодом Тропінін скаже: «Моєю Італією була Україна», адже саме ці краї стали для нього своєрідною майстернею з вивчення природи та народних типажів.

Особливе місце серед робіт В. Тропініна займає «Портрет невідомої з книгою (М.А. Бєльченко ?)» (1837).  Картина «Портрет українського селянина» (1840-ві) пройнята відчуттям своєрідної краси народного волелюбного характеру.

Особливо цінна, єдина у колекції музею, робота геніального О. А. Іванова (1806–1858) — «Голова чоловіка». Етюд до постаті  «тремтячого» у картині «Явлення Христа народові» (1837–1858).

Розвиток побутового жанру, зумовив появу в 1830–1850-х роках творів, що відображали повсякденне життя тогочасного суспільства. До такого роду композицій належать картина видатного майстра побутового жанру та засновника критичного реалізму А.П. Федотова (1817-1852) «Гравці» (1852), що стала останньою у його недовгому житті.

І. К. Айвазовський (1817–1900) — найвидатніший пейзажист, засновник мариністичного жанру у вітчизняному живописі, презентований в музейній колекції  18 творами живопису і графіки.

До ранніх полотен художника, що характеризують його як послідовного романтика, належать «Вид на острові Капрі» (1845) та «Гарба в полі» (1848)

Полотно «Буря» (1872), написане в період творчого розквіту митця, належить до його кращих робіт.

2-а половина XIX століття[ред. | ред. код]

Друга половина ХІХ століття – період утвердження національного характеру мистецтва, набуття ним власного обличчя, час багатьох пластичних відкриттів. Мистецтво тих років вражає потужною концентрацією яскравих індивідуальностей. Роботи кращих живописців і скульпторів стали відображенням складної та багатоликої доби з притаманними їй пошуками відповідей на одвічні питання буття й водночас гострим інтересом до проблем сучасності.

З моменту появи в Росії Імператорської академії мистецтв професійний живопис розвивався в руслі академічної традиції. Однак у 1860-ті роки зароджується та активно еволюціонує демократичний напрям, біля витоків якого стояв основоположник критичного реалізму П. Федотов. Кардинальні зміни в усіх видах мистецтва були пов’язані з діяльністю Товариства пересувних художніх виставок, організованого 1871 року.

Майстри демократичного напряму представлені в експозиції найповніше, деякі – великою кількістю першокласних творів. Серед них Ф. Журавльов, В. Перов, В. Маковський, І. Крамськой, Л. Соломаткін, А. Куїнджі, О. Саврасов, М. Ярошенко і, певна річ, такі уславлені живописці, як І. Рєпін, М. Ге, І. Шишкін, В. Васнецов, В. Полєнов, В. Верещагін, І. Левітан.

Художники-передвижники працювали практично в усіх жанрах живопису, котрі, однак, суттєво змінювалися порівняно з минулими часами. У побутовому жанрі новаторство виявилося в демонстрації тягот повсякденного життя народу й критичному ставленні до проблем суспільства. У портретному – у появі правдивих психологічних образів селян, різночинців, діячів культури. Та, мабуть, найпомітніші зміни відбулися в зображенні природи, адже саме друга половина ХІХ століття вважається часом утвердження національного пейзажу. Віднині художники не шукають натхнення в прекрасній Італії чи швейцарських Альпах, а пишуть рідну природу, тонко відчуваючи її непомітну красу, створюючи проникливі, ліричні, а нерідко й величні образи.

Певну частину експозиції відведено роботам прихильників академічного живопису з його культом краси, зверненням до традиційного кола сюжетів, зокрема з античної історії, та повною байдужістю до проблем сучасності. Тут можна побачити картини А. Мещерського, О. Харламова, Є. Лемана, П. Свєдомського, В. Котарбінського та інших живописців. Еволюціонування академічного мистецтва пов’язане з опануванням поетики, тем і прийомів уже наступної доби – доби символізму та модерну.

Кінець XIX—початок XX століття[ред. | ред. код]

Злам XIX–XX століть відзначався кардинальними зсувами  і трансформаціями, які торкнулися всіх сфер людського життя. Втім, надзвичайно складна й напружена обстановка, зумовлена революційною ситуацією та початком Першої світової війни, не завадила неймовірному злету мистецтва, зокрема образотворчого. Цей період називають Срібною добою.

Образотворче мистецтво Срібної доби позначене сміливими шуканнями та появою цілої плеяди яскравих творчих індивідуальностей. В їх числі Валентин Сєров, Михайло Врубель, Костянтин Коровін, Михайло Нестеров, Віктор Борисов-Мусатов, Борис Кустодієв, Олександр Бенуа та багато інших майстрів, з іменами яких пов’язане оновлення національної художньої культури. Помітну роль у цьому процесі відіграли виставкові об’єднання, що виникли на межі століть у Петербурзі й Москві — «Світ мистецтва» («Мир искусства»), «Союз російських художників» («Союз русских художников»), «Голуба троянда» («Голубая роза»), «Бубновий валет» («Бубновый валет»). Пошуки нових шляхів у мистецтві сприяли  збагаченню та ускладненню всіх елементів художньої мови, метафоричної та символічної значущості творів.

Багата та різноманітна колекція творів кінця XIX — початку XX століття, крім монографічних експозиційних комплексів (М. Врубель, М. Нестеров), включає в себе живописні, графічні та скульптурні роботи майстрів, які входили до найбільших творчих об’єднань того періоду. Складалася ця колекція поступово. Деякі твори надійшли в 1920–1930-х роках із Всеукраїнського історичного музею (А. Рилов, К. Юон, М. Реріх, М. Врубель); у повоєнні роки через закупівельні комісії були придбані такі значні роботи, як «Портрет Є.О. Красильщикової» В. Сєрова та «Продавець зелені» М. Сар’яна; з Ленінградського відділення Державного музейного фонду був переданий «Автопортрет» З. Серебрякової. У 1965 році зібрання поповнилося майже 100 малюнками та акварелями М. Врубеля, придбаними у М. А. Прахова.

Зростало воно також завдяки приватним колекціонерам. Саме так у музеї з’явилися натюрморт К. Коровіна «Троянди на терасі» (дарунок О. Тульчинського) і чудова добірка творів З. Серебрякової, К. Сомова, О. Бенуа, Є. Лансере та інших майстрів Срібної доби, отримана 1986 року за заповітом знаменитого київського педіатра, цінителя й знавця живопису Д. Л. Сигалова (загалом близько 200 робіт).

Експозиція мистецтва кінця ХІХ — початку ХХ століття є однією з найчастіше поновлюваних. Поряд із визнаними шедеврами, такими як  «Дівчинки на тлі персидського килима» М. Врубеля, до неї ввійшли і менш відомі твори,  які  викликають незмінну зацікавленість глядачів. Зібрані разом, вони дають уявлення про основні тенденції в живописі та співвідношення творчих сил у мистецтві тих років, знайомлять із найяскравішими представниками виставкових об’єднань.

XX століття[ред. | ред. код]

Зібранню творів радянської та пострадянської доби, започаткованому наприкінці 30-х років, притаманні широкий жанровий діапазон, стилістичне розмаїття, наявність значної кількості хрестоматійно відомих робіт, зокрема: «Робітфак іде» Б. Йогансона, «Все вище» С. Рянгіної, «Махновщина (Гуляй-поле)» О. Тишлера, «Бігунка» О. Дейнеки, «На колгоспному току» А. Пластова. Окрасою колекції стали монографічні збірки О. Дейнеки, Ю. Пименова; досить повні зібрання зразків творчості С. Герасимова та М. Ромадіна. Мистецтво художників-шістдесятників представлено картинами П. Оссовського, В. Стожарова, Г. Коржева, А. Нікича, Є. Мойсеєнка, Д. Жилінського; з доробком уже наступного покоління знайомить живопис Т. Назаренко, Н. Нестерової, О. Романової, О. Ситникова.

Упродовж багатьох років у музеї формувався розділ мистецтва народів СРСР, до якого входять твори провідних майстрів із тодішніх союзних республік, а нині незалежних Білорусі, Молдови, країн Середньої Азії, Балтії та Закавказзя.

Мистецтво України репрезентоване роботами живописців, графіків і скульпторів різних генерацій та естетичних уподобань. Це як митці, яких уже давно вважають класиками вітчизняного мистецтва (Т. Яблонська, М. Глущенко, С. Шишко, С. Григор’єв), так і художники, що заявили про себе у 1960-ті роки (О. Дубовик, М. Вайнштейн, Ю. Луцкевич, В. Рижих, Г. Неледва); їх молодші колеги (А. Чебикін, А. Криволап, В. Будніков, М. Гуйда) а також ті, хто починав у 1980–1990-ті (О.Ольхов, М. Вайсберг, О. Придувалова, О. Аполлонов, Б. Михайлов). Чимало майстрів презентують не лише Київську художню школу, а й мистецтво Закарпаття, Харкова, Донецька, Одеси (З. Мічка, П. Маков, О. Глумаков, С. Чаркін та ін.).

Колекція певною мірою відображає складні процеси, що відбувалися в образотворчому мистецтві саме радянської доби. Переважну більшість складають роботи, що створені у відповідності дВ методу соціалістичного реалізму, тобто «правдиво, історично-конкретно зображали дійсність у її революційному розвитку». Втім, цей метод, проголошений на початку 1930-х років провідним, а фактично єдино можливим, зазнав упродовж десятиліть значних змін. Перші «подихи» оновлення стали відчутними в період хрущовської відлиги, а в наступні роки змінювались не тільки стилістичні ознаки, а й змістові складові начебто непохитного «великого стилю». Водночас, у музеї зберігається чимало робіт, які важко вписати в канон соціалістичного реалізму, бо їх автори зберігали вірність принципам вільної творчості, продовжуючи духовні та творчі пошуки, притаманні справжньому мистецтву.

Сьогодні твори ХХ — початку ХХІ століття не представлені в постійній експозиції. Проте музей щороку демонструє їх у рамках масштабних виставкових проектів «Реалізми ХХ сторіччя», «В єдиному просторі», тематичних виставок «Види і жанри мистецтва» тощо. Регулярне поповнення колекції роботами вказаного періоду не лише збагачує музейне зібрання, а й дозволяє досліджувати новітні тенденції сучасного мистецтва.

Твори ХХ — початку ХХІ століття є невід’ємною частиною унікальної колекції музею. Це своєрідна енциклопедія, в якій позначено значущі явища та імена, окреслено основні напрями розвитку мистецтва минулого століття, індивідуальні пошуки та відкриття. Попри драматичні історичні події, зміни ідеологічного клімату й художніх пріоритетів, попри несхожість світогляду митців і традицій, на які вони спиралися, це зібрання дає розуміння мистецтва як цілісного процесу з очевидним тяжінням до наслідування та причетності до світової культурної спадщини.

Декоративно-прикладне мистецтво[ред. | ред. код]

Музейні колекції живопису, графіки та скульптури органічно доповнює  відділ декоративно-прикладного мистецтва. У поєднанні із основним зібранням він дозволяє відтворити об’ємну картину розвитку мистецтва  XVIII – XX  століть і простежити художні тенденції різних епох. Представлені в колекції  кераміка (фарфор, фаянс, майоліка), скло, бронза, меблі, тканини, лакова мініатюра та вироби з кістки доносять до нас культурні традиції свого часу, захоплюють майстерністю виконання, а ще – дивовижною здатністю розповідати про епоху та людей, їх смаки, побут,  що робить ці речі частиною «живої історії» – цікавої та хвилюючої.

Колекція почала формуватися в 1922 році на основі надходжень з київських приватних зібрань і Музейного фонду переважно із творів і майстрів, що працювали на території Російської імперії. Більшість виробів вирізняються високим художнім рівнем і наочно демонструють, що декоративно-прикладне мистецтво розвивалось у загальноєвропейському руслі, зберігаючи при цьому національну своєрідність.

Найбільшою кількістю предметів представлена кераміка. Її колекція охоплює майже 200-річний період історії та знайомить із розвитком керамічного, зокрема фарфорового виробництва з середини XVIII століття до 1940-х років століття ХХ-го.

Музейне зібрання скла дозволяє скласти уявлення про основні етапи розвитку скловиробництва XVIII  – XIX століть і ознайомитися з творами найвідоміших підприємств Російської імперії. Ці вироби демонструють безмежні декоративні можливості скла, яке у гарячому стані можна видувати, тягти, пресувати, у холодному – свердлити, різати, гравірувати, розписувати емалями та золотом, та його здатність зберігати прозорість.

Невеликі зібрання кістки, лакової мініатюри, бронзи, меблів відображають художні особливості виробів створених у XVIII – першій половині XX ст. Це твори народних майстрів та професійних художників, які працювали в знаних центрах: Холмогори, Палех, Мстьора, Федоскіно, в Санкт- Петербузі та Франції.

Декоративно-прикладне мистецтво органічно поєднує в собі елементи скульптури, живопису, графіки й навіть архітектури. Маючи тисячолітню історію, воно вражає дивовижною здатністю вносити у «спілкування» з людиною відчуття свята і постійної новизни.

Галерея[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Ярослав Минко, «Киевский музей русского искусства[недоступне посилання з липня 2019]», Дзеркало тижня, 29 липня — 4 серпня 1995
  2. Киевский национальный музей русского искусства
  3. а б Іващук, Л. Джерела зі створення та наукової діяльності Київської картинної галереї при ВУАН: археографічний огляд. http://dspace.nbuv.gov.ua. Процитовано 3 березня 2017 року. 
  4. Борис, Тетяна. Київська картинна галерея: становлення та історія діяльності (1919–1931 рр.). http://esnuir.eenu.edu.ua. Процитовано 2 березня 2017 року. 
  5. а б в Про музей // Київський національний музей російського мистецтва
  6. Натюрморт на чотири мільйони доларів // Валентина Клименко, «Україна Молода», 16.05.2008
  7. Музей російського мистецтва перейменували на «Київську галерею»
  8. Олена Єскіна. Засідання комісії з питань культури
  9. Київському національному музею російського мистецтва повернуть першу назву. // Офіційний сайт Київської міської ради. Процитовано 2 березня 2017. 
  10. Рішення Київської міської ради № 1071/2075 від 2 березня 2017 року Про перейменування Київського національного музею російського мистецтва
  11. Илинг, Алла. «Древнерусская иконопись». — Киевский национальный музей русского искусства, 2013. — 24 с. — («11 шедевров. Из коллекции Киевского национального музея русского искусства») (рос.)

Джерела та література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]